Фогарма (‎ Тоґарма; Торгом; Таргамос) — біблійний післяпотопний патріарх, син Ґомера, онук Яфета, брат Ріфата й Аскеназа (Бит.10:3, 1Пар.1:6, Іез.27:14). Науковці ототожнюють Тоґарма з Кімерійцями.

Первісне розселення В ассирійських клинописних джерелах зустрічається назва міста Тегарама й плем'я «тилгаримму», розташоване у східній частині Малої Азії, у долині верхнього плину річки Євфрат (івр. בית תוגרמה‎, Бет Тогарма в Іез. 27,14 і 38,6). У єврейській літературі пізнього середньовіччя назва Тогарма вживалося для позначення сьогоднішньої території Туреччини.

На думку сучасних учених, цим іменем назване невелике вірменське царство на території майбутньої Малої Вірменії, яке в греків були відомо як «Мелитена» (грецьк. Μελιτήνη) (за столицею).

Леонтій Мровелі й Давид Багратіоні, відзначають що «фогармійці», покинувши Вавилон, розселилися між горами Масіс і Арарат.

Нащадки Фогарми

Вірмени й грузини вважали себе нащадками Тогарми, при цьому відзначали, що споконвічно їх іменували «народом Аскеназовим» (по імені «старшого брата» Фогарми), і назва «Дім Тогарми» стало вживатися лише пізніше. Згідно із грузинським істориком Леонтієм Мровелі у Фогарми було 8 нащадків (синів): Гайк (вірм. Հայկ) — родоначальник вірменів, перший міфічний вірменський цар, від нього й від його сина, Арменака, вірменські історики пояснюють назву Вірменії;

Картлос (груз. ქართლოს) — епонім грузин (картлійців), легендарний засновник Картлі; Бардо — легендарний засновник міста Партав, одного з найбільших міст Кавказької Албанії; Мовакан — епонім албанського племені мовакан, засновник міста Мовакнеті; Лекос — епонім леків, часто так іменували все населення Дагестану в цілому; Геро — епонім ерів, одного з албанських племен; Кавкас — епонім народів Північного Кавказу, до нащадків якого себе відносять інгуші й чеченці; Егро (груз. ეგროსი) — епонім егрів, що населяли територію від Колхіди до Дону. Легендарний засновник Егрісі (Лазікі).

Вірменські й грузинські джерела відзначають також, що на момент розселення восьми перерахованих вище «братів-героїв» уся територія Предкавказзя й далі на північ була ще безлюдна. Згідно з Леонтієм Мровелі всі вісім цих братів були поневолені царем-хамітом Небротом (Німродом) і зібрав старший брат Гайк «синів торгомових» і сказав їм:

Таргамосіани перестали платити данину цареві Вавилонському й стали готуватися до протистояння призвавши також у допомогу деякі інші «племена західні». Війська укріпились у районі Масіса. Далі історик описує дві битви, у ході першої з яких полчище торгосіамів розбиває передовий загін небротидів на чолі з 60-ю вождями, а в ході другої битви Гайк простромлює стрілою Неброта, тим самим закріплюючи перемогу.

Після завоювання незалежності Гайк став на чолі роду фогармійців, і так тривало за словами грузинських істориків до приходу хозарів, при цьому джерела умовчують чи були хозари з роду Фогарми чи ні. Вказується на об'єднання всього Дому Фогарми, для захисту від хозарського завоювання. Натиск загарбника не вдається втримати й хозари заповнюють східну й центральну частину Північного Кавказу.

Альтернативні ідентифікації Деякі сучасні дослідники звертають увагу на те, що Таргамос, що виступає як родоначальник кавказьких народів, має деякі перетинання з легендарним первопредком скіфів Таргітаєм. Із цього приводу Л. Єльницький дає два можливі пояснення: «розповідь закавказьких пам'ятників про Таргамос, онука Іафета й родоначальника горянських етносів, є відгомоном легенди про родоначальника скіфів Таргітая»; наявність серед дітей Таргамоса леків і кавкасіан, порівнянних «з доскіфськими легами й кавконами, дозволяє висловити припущення про доскіфське походження й самої легенди про Таргітая»

Згідно з відповіддю хазарського кагана Йосипа (10 ст.) кордовському єврею Хасдаю, хозари походять з роду Тоґарми, сина Яфетова. Йосипон наводить перелік 10 синів Тоґарми: ˀwngr (אוגר) Уйюр (Уйгури? або Оногури ), Ṭwrq (טורק) Таврік (Таврида: таври й згодом Тиверці), Увар (Авари), Bwz (בוז) Уауз (Огузи?), Pyṣynq (פיצינק) Пизал (Печеніги?) Kwzar (כוזר) Казар (Хозари), ˀln (אלן) Янур (Алани?) Bwlgr (בולגר) Булгар (Булгари) Савір (Савіри?) Ṭalmīs (Тарняч, які втекли до аварів від турків; або * Boru-Tolmaç, згадане візантійським імператором Костянтином VII).

Поволжські татари мають ще булгарську легенду, що вони походять від Кімара (кімерійці) і що вони одного роду з Хазарами.

Всі ці народи можна пов'язати з фіно-угорськими народами і віднести їх до уральської мовної сім'ї й тюркської мовної групи. Народи, що здавна населяли східну Європу — від Балтійського моря і Скандинавії до Зауралля, басейн Волги і Урала. Ще раніше фіно-угри займали територію до Кавказу і Чорного моря, про що свідчать мовні елементи в кавказьких горців. Можна не проводити такий зв'язок. Він доволі умовний і свідчить лише про: 1. Недостатність інформації стосовно кімерійської культури того часу. 2. Повагу до кімерійської культури з боку інших народів, які бажають мати з нею щось спільне.

Також важливий факт: Валлійці (кельтський народ Вельса на Британських островах) називають своїм пращуром Тоґарму, сина Ґомера, онука Яфета. І це при тому, що самоназва валлійців є «кимри», що подібне до назви кімерійців зі східної Європи.

Див. також Тенгрі Таргин-нама Таргітай

Посилання

Леонти Мровели. Жизнь картлийских царей Давид Багратиони. История Грузии Мовсес Хоренаци. История Армении От Адама до Таргима Библейская Энциклопедия Айзек Азимов «В начале» Скифские мотивы в Ветхом завете