Полта́вська би́тва — битва між союзними військами Карла XII, гетьмана Івана Мазепи та Костя Гордієнка з одного боку, і московською армією Петра I з іншого. Відбулася 27 червня (8 липня) 1709 року поблизу Полтави. Епізод Великої Північної війни. Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація.
Передумови Полтавська битва була однією з битв Великої Північної війни між Московією та Швецією, що почалася у 1700 році.
У ході війни король Швеції Карл XII воював не тільки проти Московії, а й проти її союзників — Речі Посполитої, Саксонії та Данії. В перші роки війни йому вдалося завдати союзникам Московії багато поразок. Однією з перших з війни вийшла Данія у 1701 році. До 1708 року Карлу ХІІ вдалося завдати поразок Речі Посполитій, після чого він вирішив піти в наступ на саму Московію. До того ж, московський цар Петро I уже зазнавав поразок від Карла ХІІ у ході Північної війни. Похід короля Швеції на Москву був сприйнятий як велика загроза для Московії.
Восени 1708 року корпус Левенгаупта в битві під Лісною з московським військом зазнав поразки і втратив практично весь обоз з припасами, харчами та амуніцією, яку так очікував Карл. Ця поразка змусила короля не йти на Москву. Карл XII вирішив піти на південь, де знаходилася держава козаків — Гетьманщина. Український гетьман Іван Мазепа, дізнавшись про те, що на його державу йде військо шведів, вирішив перейти на їхній бік. До цього гетьман, дотримуючись умов Коломацьких статей, укладених у 1687 році з Петром І, підтримував Московське царство, відсилаючи козаків на допомогу московській армії. У приході шведів гетьманський уряд вбачав можливість вийти з-під підпорядкування Московії. Наприкінці жовтня 1708 року між Гетьманщиною та Швецією було укладено українсько-шведський договір про союз у війні проти Московії. Цар Петро І, дізнавшись про перехід гетьмана на бік свого ворога, назвав цю подію «зрадою» та наказав полководцю зі свого оточення Александру Меншикову зруйнувати гетьманську столицю Батурин. 2 листопада 1708 року відбулася Батуринська трагедія, коли всі військові та мирні жителі Батурина (включно з жінками та дітьми) були вирізані. На час знищення Меншиковим Батурина гетьман Мазепа перебував у таборі шведського короля.
У Батурині — столиці Мазепи — було дуже багато боєприпасів — зброї, пороху для артилерії та іншого. Захопивши Батурин, московське військо здобуло всі ці припаси.
Зиму 1708—1709 років Мазепа з Карлом ХІІ провели на Лівобережній Україні. Навесні на бік шведів став і кошовий отаман Війська Запорозького Кость Гордієнко, а з ним і всі запорозькі козаки. Через це у травні 1709 року московські війська ліквідували Чортомлицьку Січ. Попри обставини, що склалися, шведи на чолі з Карлом ХІІ та козаки на чолі з Мазепою та Гордієнком підійшли до міста Полтава — одного зі стратегічно важливих міст — та розпочали його облогу.
Облога міста Зрештою, Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Наприкінці квітня головні сили шведської армії зібралися під містом та почали його облогу. Гарнізон Полтави складався з московитів — 4,3 тисячі осіб, на чолі з полковником О. Келіним, та 2,6 тисяч козаків та ополчення з навколишніх лівобережних територій. На початку травня 1709 була здійснена спроба штурмом здобути місто, але невдача змусила приступити до тривалої облоги Полтави. Ставку гетьмана, разом із королівською, було розташовано в селі Жуки. Табір Петра I, сили якого прибули під Полтаву 25—26 червня, звели навколо села Яківці: царські війська збудували укріплений табір, підступи до якого охороняли 6 поперечних та 4 поздовжні редути.
План Карла ХІІ
На військовій раді Карл XII разом зі своїми радниками затвердив план битви, у якій шведи мали перемогти. Цей план складався з двох етапів. Він був розрахований на те, що московська армія буде в битві доволі пасивною та здебільшого оборонятиметься, як це було у битві при Головчині.
Перший етап. Шведське військо рано вранці під прикриттям ранкової темряви неочікувано для ворога починає атаку та проривається в тил московського війська у проміжках між установленими московитами редутами. Після цього шведи атакують московську кінноту, що розташована за редутами. Другий етап. Шведи атакують московський оборонний пункт (ретраншемент). Одночасно шведсько-козацька кавалерія оточує московське військо з півночі, перекриваючи шляхи відступу. Згодом шведсько-козацьке військо повністю оточує московську армію. Після цього московська армія повністю розгромлена.
Поранення Карла ХІІ 17 червня 1709 року під час розвідки московських позицій у сутичці з московитами почалася перестрілка, у якій взяв участь і Карл XII. У ході цього він отримав вогнепальне поранення у ногу. Королю зробили операцію з видалення кулі, проте надалі він не міг піднятися на ноги. Перед битвою для Карла ХІІ змайстрували ноші і він з охороною з 24-х відбірних гвардійців, які були не відлучні від нього ні на мить (з завданням закривати короля своїм тілом у випадку небезпеки, що й було зроблено в кінці битви, коли майже всі гвардійці загинули, захищаючи свого короля від куль московитів) та зі своїм почтом і генералами був із першої до останньої хвилини на полі бою. Мазепа, Гордієнко та 3 000 козаків захищали табір.
Сили та командування Безпосередньо на полі битви розгорнута армія Петра І налічувала близько 55 тисяч осіб (з них 40 піхотних і 27 кавалерійських полків (Азовський драгунський) та ще три драгунські шквадрони) й 283 гармати. Каролінери у фінальній баталії змогли виставити загалом близько 17 тисяч боєздатних вояків — 10 піхотних (главком Левенгаупт), 14 кавалерійських (главком Крейц) полків та корпус Лейб-драбантів, шведська артилерія участі в битві не брала. Будучи пораненим напередодні, Карл XII брав участь у битві на ношах під захистом 24-х відбірних гвардійців.
Перебіг битви Опівночі, 26 червня, не запалюючи вогнів у густій темряві, шведи розпочали марш — авангард склала піхота, вишикувана в 4 колони, за нею рухалась кавалерія, поділена на 6 колон.
Для того щоб розрізняти в пилу боя, свого від чужого, в шведів був пароль — «З Божою допомогою!».
О 4 годині ранку 27 червня (8 липня) 1709 року армія дісталась ворожих редутів. Коли піхота (8200 солдатів) була вже на місці їй було наказано залягти. Але на жаль ліве крило колон кавалерії під керівництвом Гамілтона та праве Крейца заблукали в темряві. Терміново відправлені зв'язкові знайшли колони і перенаправили їх на місце збору. Дорогоцінний час був втрачений і в цей момент шведів помітили. Московити забили на сполох. В сторону шведської армії посипався град гарматних ядер та куль. Фактор раптовості був втрачений.
Командування завагалося — що робити? Деякі генерали запропонували відмінити атаку.
Зрештою після короткої наради Карла ХІ, Піпера і Реншильда було вирішено рухатися далі і виконувати заплановане.
Шведи планували під покровом ночі, непомітно пробігти повз редути і не втрачаючи час атакувати московський табір (тому вся артилерія залишилася в селі Пушкарівці, де для охорони знаходилися декілька батальйонів піхоти і кавалерійських ескадронів, козаки Мазепи). Кавалерія (7800) мусила обійти табір з тилу і флангів та відрізати шляхи відступу ворогу. Вся московська армія мала бути знищеною.
Наказ був доведений поспіхом, перед самим виходом з табору, тому командири зрозуміли його по-різному. Одні батальйони пробігали повз редути, інші штурмували. Каролінери понесли відчутні втрати, тому що не взяли з собою засобів для штурму — матеріалу для засипання ровів, драбин тощо.
Редути, які московити не достатньо укріпити, були одразу здобуті. При цьому вирізані всі захисники — спрацьовувало залізне правило шведів — полонених в розпал бою не брати! Інші укріплення штурмували декілька разів з перемінним успіхом. Одні були здобуті — решта продовжувала обстрілювати шведські війська з гармат і рушниць. Ті були змушені пробігати повз них на відстані кількох десятків кроків.
В цей час кавалерія шведів (7800) успішно «збила» з позицій кавалерію Меншикова (9000) і гнала її до боліт на березі Ворскли. Лише наказ Реншильда припинити переслідування врятував росіян від повного знищення.
Після вдалої кавалерійської атаки та взяття більшості редутів, в армії Московії почала ширитися паніка. Саме в цей час до командира Сконського драгунського полку принца М. Е. Вюртенберзького надійшла записка від полку козаків Скоропадського (2000 чоловік) з проханням, що якщо король збереже їм життя то весь підрозділ перейде на бік шведів. На жаль принц не скористався з цього моменту і повідомив козакам, що не може надати відповідь без короля, якого в розпал бою не можна було швидко знайти. Шанс на перехід українських підрозділів до армії Карла ХІІ був втрачений.
Бій продовжувався.
6 батальйонів під командуванням генерал-майора Роса і полковника Сігрота в результаті жорстокого бою (взяття двох редутів та не можливості взяти третій) відхилилася на схід і втратила візуальний контакт з іншими військами.
Командування шведів запанікувало — адже ледь не третина шведської піхоти безслідно зникла. Король наказав не розпочинати штурм московського табору і відійти на безпечну відстань (артилерія противника активно обстрілювала шведів). Кавалерія теж повернулася після атаки і розташовувалася біля піхоти.
Було вирішено направити офіцерів для пошуку батальйонів Роса.
Зрозумівши що частина шведів відділилася, московити відправили 10 полків піхоти та кавалерію, які сходу атакували позиції батальйонів Роса, завдали їм відчутних втрат і змусили відступати. Переслідування тривало аж до стін Полтави, де залишки батальйонів (400) укріпилися на шанцях, з яких шведи вели облогу міста. Там вони у повному оточенні приготувалися до відсічі, в надії, що надійде допомога.
Шведське командування (король та весь генералітет був при війську і не могли швидко отримувати оперативні дані, що відбувалось на різних частинах поля бою) так і не дізнавшись, що трапилося з батальйонами Роса, постало перед дилемою — атакувати табір противника без частини піхоти чи припинити наступ.
Всі були впевнені, що московити (як і протягом всієї Північної війни) не наважаться атакувати у відкритому бою. Командування шведів зволікало, перешиковувало піхоту та намагалися упорядкувати кавалерію (для якої на полі, де вони опинилися, було мало місця). До останнього жевріла надія, що дочекаються повернення батальйонів Роса. Війська продовжували стояти на місці декілька годин. Але відбулося не передбачуване — офіцери, що спостерігали за московським табором, доповіли — противник всіма силами виходить з табору і шикується до битви. Отже шведи теж були змушені рухатись назустріч московитам і приймати бій. Часу на відступ чи інші маневри вже не було.
Шведи, підійшовши до табору противника, побачили ряди московських батальйонів та кавалерії. Кількісна перевага вражала — піхоти 4000 (10 батальйонів) проти 22000 (42 батальйони), артилерія 0 проти 150. Лише шведська кавалерія кількісно і якісно переважала противника, але вона рухалась позаду піхоти і їй не вистачило часу щоб розвернутися для атаки.
Московська артилерія відкрила вогонь. Шведам, за відсутності своїх гармат, не було чим відповісти.