Ка́стро-Урдіа́лес () — місто і прибережний муніципалітет на півночі Іспанії, у складі автономної спільноти Кантабрія. Населення — осіб (2023). Дані про населення відносяться до його чисельності згідно із законом, тому слід зазначити, що влітку населення муніципалітету значно збільшується, перевищуючи фактичне населення за цей час.
Місто розташоване на відстаніФізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів близько 330 км на північ від Мадрида. На заході та південному заході муніципалітет межує з кантабрійським муніципалітетом Льєндо; на сході та південному сході — з біскайськими муніципалітетами Мускіс, Сопуерта, Трусіос і Арценталес; на південь — з кантабрійським муніципалітетом Гур'єсо. Місто розташоване в 75 км від Сантандера і в 35 км від Більбао. Маючи площу 96,72 км², це один із найбільш густонаселених прибережних муніципалітетів на кантабрійському узбережжі. У Кантабрії лише Сантандер і Торрелавега мають більше населення. Сьогодні це туристичне та житлове місто. Кастро-Урдіалес є дев'ятим за площею муніципалітетом Кантабрії.
Муніципалітет Кастро-Урдіалес складається з міського центру муніципальної столиці та інших місцевостей. Дев'ять з них утворені як райони, тобто мають орган місцевого самоврядування на нижчому рівні, ніж муніципальний: районну раду.
На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: Айєнделагва (), Бальтесана (), Кастро-Урдіалес (адміністративний центр), Сердіго (), Ісларес (), Луса (), Міоньйо (), Онтон (), Оріньйон (), Отаньєс (), Самано (), Сантульян (), Сонабія (), Тальєдо ().
Етимологія Назва Кастро Урдіалес складається з двох слів. Перше не викликає сумнівів, оскільки походить від — «замок». Від цієї назви походить і гірська місцевість Кастро.
Слово Урдіалес, однак, викликає більше сумнівів. Було запропоновано гіпотезу, що воно походить від , тобто «місце ячменю».
Історичні відомості Печерні малюнки, знайдені в печерах Ля-Пенья-дель-Куко, Урдіалес, Ля-Ластрілья, Ля-Дарсена і Масісо-де-Хуан Гомес, показують, що ця територія була заселена ще в кам'яну добу. Там виявлені також численні археологічні матеріали та залишки.
Доримські городища () були знайдені на скелі Сантуйян, Котоліно, Монте Куето і на верхівці Ребаналю.
Діяльність людини могла початися в першому тисячолітті до н. е., в містечку Пенья-де-Самано, де була заснована римська колонія Портус Аманум, яка була перетворена імператором Веспасіаном на місто під назвою Флавіобріга в 74 році.
Пліній Старший у своїй «Природничій історії» написав про існування Portus Amanum, який є частиною Castrum Vardulies. Це корінне поселення було населено доримською племінною групою самано, від якої походить назва долини Самано та річки. Вважається, що це місто мало високий культурний рівень, про що свідчить бронзова скульптура «Нептун Кантабро» заввишки 14 см, яка, ймовірно, являла собою місцеве божество, яке тримає дельфіна в одній руці та, можливо, тризуб в іншій. Ця група була присвячена рибальству, сільському господарству та скотарству, оскільки територія була сприятливою для цих практик. Було знайдено кілька залишків бронзової кераміки, заліза та залишки пшениці, раковин та екскрементів.
Клавдій Птолемей писав, що ця частина узбережжя належала до земель автригонів. Флавіобріга була законною колонією та монастирем з юрисдикцією над дев'ятьма містами: Уксама, Сегісамункуло, Антекуха, Деобріга, Вінделія, Саліоніка, Трітіум, Метайюм і Біруеска. Пізніше, у X столітті Флавіобріга була столицею аманських народів, які входять до складу автригонів. Колонія зберігала своє значення протягом II—III століть, про що свідчить будівництво стіни в 140 році та ремонт дороги, яка з'єднувала її з внутрішніми районами, в 237 році, останньому році імператора Максиміна.
З III століття до початку XII століття була глибока криза через війни з вестготами і норманами. Як і багато інших міст на кантабрійському узбережжі, Кастро-Урдіалес, ймовірно, був спустошений герулами або вестготами в V столітті. Згідно з хронікою Ідація, де згадується 426 рік, це сталося ймовірно тоді, коли Теодоріх I переміг герулів або свевів на річці Орбіго. Ймовірно місто було відремонтоване або перебудоване кантабрійцями в 585 році.
Можливо, воно зазнало нападу норманів, які в 846 році перетнули Біскайську затоку, і достовірні історичні новини не появлялися, поки в 1037 році він не було інтегроване до королівства Памплона. 28 травня 1040 року Гарсіа Санчес III з Памплони передав своїй дружину Естефанії місто серед інших територій разом з їхніми лордами. У 1102 році з нагоди візиту єпископа Бургоса місто з'являється в документі під назвою Castrum Ordiales, саме цьому поселенню Альфонсо VIII Кастильський надав у 1163 році привілей поселення зі своєю юрисдикцією, за зразком Логроньйо, щоб підтримувати морське сполучення Кастилії з Англією та Францією, ставши першим кастильським приморським містом. Схоже, що людиною, яка запропонувала це рішення монарху, був Лопе Діас I де Аро, колишній володар Біскайї та лейтенант Кастро-Урдіалеса і Меріндадес Старої Кастилії.
Основною діяльністю міста в середні віки було переважно морське судноплавство. Відбувалося будівництво кораблів на верфях Самано, на річці Бразомар. Кастро-Урдіалес брав участь в Реконкісті шляхом надання кораблів і людей до кастильського флоту. Процвітала риболовля, китобійний промисел і морська торгівля.
У 1163 році в місті Бургос Альфонсо VIII надав Кастро-Урдіалесу титул міста через хартію Fuero de Logroño. Варто відзначити важливість міста в той час і послуг, наданих короні, оскільки воно було першим на кантабрійському узбережжі, яке отримало його. Сантандер отримав його лише в 1187 році, Ларедо в 1201 році, Бермео в 1236 році, Більбао в 1300 році.
За часів Фернандо III кораблі з Кастро-Урдіалеса брали участь у завоюванні Севільї.
У 1262 році, за часів Альфонсо X, місто взяло участь у відновленні населення Кадіса, відвойованого тоді в арабів.
У 1296 році в Кастро-Урдіалес було створено Братство ВМС Кастилії () або Братство марісмів (), в якому брали участь Сан-Вісенте-де-ла-Баркера, Сантандер, Ларедо, Кастро-Урдіалес, Бермео, Гетарія, Сан-Себастьян і Віторія-Гастейс. Основною метою братства був захист морської торгівлі та союз із королем для збереження привілеїв і запобігання зловживанням з боку знаті. Це братство підтримувало постійну конфронтацію з англійцями, особливо з тими, хто оселився в Байонні.
У XIII столітті була побудована церква Санта-Марія-де-ла-Асунсьйон ().
Тоді виникла грошова одиниця міста «кастро», якою користувалися містяни між 1394 і 1471 роками.
У 1360 році Едуард Чорний Принц прийшов на допомогу королю Педро I Жорстокому в його боротьбі проти Енріке де Трастамара, брата Педро I і союзника Карла V. Педро I зобов'язався покрити всі витрати військ Чорного Принца на кампанію, право рятувати будь-яких полонених, яких захопили його війська, і поступитися йому містами Бермео, Кастро-Урдіалес і Більбао та простором між двома останніми, які простягаються на дві ліги від узбережжя до внутрішніх районів. Чорний Принц з потужною армією, яка складалася з англійських військ і французьких підданих, у супроводі свого брата, герцога Ланкастерського, розгромив армію Енріке де Трастамара в битві при Наєрі в 1367 році. Король Педро I відмовився виплатити йому домовлені гроші за допомогу, тому Чорний принц залишив Кастилію, кинувши Педро I, що в довгостроковій перспективі принесло йому поразку.
У 1394 році Кастро-Урдіалес приєднався до Біскайської сеньйорії, шукаючи таким чином захисту від міжусобиць. 26 серпня 1463 року представники міста підписали Старий закон Біскаї () 1452 року в Будинку зібрань у Герніці. Місто належало Біскайській сеньйорії до 1471 року, коли попрохало і домоглося свого відділення через сертифікат, виданий Педро Фернандесом де Веласко, лордом Дому покоїв, графом Аро і головним камергером Хуана II Кастильського.
«Дворянська рада морських навігаторів Святого Андрія» () була заснована за привілеєм Енріке III у 1395 році та підтверджена Феліпе II у 1548 році.
З відкриттям Америки відбулося комерційне відродження Кастро-Урдіалес, який присвятив себе майже виключно комерційній діяльності із заморськими колоніями та практично відмовився від торгівлі з Атлантичною Європою.
Наприкінці XVI століття чума, яка спустошила місто, разом із безперервними штормами призвели до значного скорочення населення міста. Ось чому Кастро-Урдіалес поступово почав втрачати значення, і разом із містами Ларедо, Сан-Вісенте-де-ла-Баркера та Сантандером утворив корегідорство чотирьох морських портів Кастилії, чий корегідор знаходився у Ларедо.
У 1588 році місто брало участь у плаванні Непереможної Армади з 15 кораблями та приблизно 400 вояками, якими командував Антоніо Уртадо де Мендоса ().
У 1676 році були вжиті кроки до відокремлення від коррегідорства та повторної інтеграції до Біскайської сеньйорії, кроки, які провалилися через спротив міста Більбао, яке використовувало свої переваги для торгівлі. У 1738 році в обмін на пожертву в 140 000 ескудо Кастро-Урдіалес отримав дозвіл від Філіпа V приєднатися до Біскайської сеньйорії. Проте у 1741 році місто повернулася до коррегідорства. З 1745 по 1763 рік місто залишалося в аномальній адміністративній ситуації, поза юрисдикцією Кастилії та Біскайї, після безуспішної спроби повернутися до домініону. У 1763 році Карл III реінтегрував місто у коррегідорство. Остання сесія міської ради, на якій обговорювалося приєднання до Біскаї, відбулася 30 жовтня 1774 року.
У 1796 році Кастро-Урдіалес та деякі інші східні території були включені до складу провінції Кантабрія. З 1799 по 1801 рік місто входило до складу морської провінції Сантандер (). У 1833 році стало частиною провінції Сантандер ().
11 травня 1813 року після сильного опору його захопили франко-італійські наполеонівські війська генерала Фуа. Місто практично було зруйновано, а частині захисників вдалося втекти на англійських кораблях.
У середині XIX століття відбулося відродження міста завдяки гірничій діяльності, зростанню значення рибальства та рибоконсервних заводів. Це зростаюче значення стало очевидним, коли 18 грудня 1909 року король Альфонсо XIII надав тодішньому місту Кастро-Урдіалес статус повноцінного міста.
Жахлива пандемія іспанського грипу в 1918 році залишило регіон Кастро забутим. Муніципалітет отримав допомогу від влади Біскайї, і саме ця ситуація змусила місцеве населення вимагати його приєднання до країни Басків. Наступна муніципальна корпорація відхилила це прохання колишньої корпорації Кастро.
Близькість міста до Більбао (35 км), ціни на житло, які доступніші в кантабрійському місті, ніж у баскському, і загроза тероризму в країні басків означали, що з 1996 по 2007 рр. 65 % жителів Кастро-Урдіалес походили з провінції Біскайя. Баскська імміграція до Кастро-Урдіалес призвела до появи політичних партій незалежності басків, таких як вимерла та нелегальна «Баскська національна дія». Ставилося питання розгляду можливості приєднання кантабрійського міста до країни басків. У зв'язку з цим кантабрійські парламентарі та політичні партії прокоментували, що це «нісенітниця, далека від реальності та почуттів кантабрійців» і «незв'язне марення»
Економіка 3,3 % населення Кастро-Урдіалес займається первинним сектором. На будівництво припадає 15,1 %, промисловість — 18,9 %, третинний сектор — 62,7 %. Сільськогосподарська діяльність у муніципалітеті Кастро-Урдіалес характеризується існуванням дуже вираженого дрібного господарства. Фрагментація власності породжує площі, значно нижчі від середнього по регіону, хоча це компенсується ступенем парцеляції, меншим за половину того, що існує в Кантабрії, а також середнім розміром ділянок, який також є вищим.