Хорватське королівство (; ) перебувало в особистій унії з Угорщиною з 1102 року, від початку правління угорських королів з династії Арпадовичів. Перший володар з династії Арпадовичів, король Коломан (1102—1116), надав деякі привілеї хорватській знаті. Персональна унія Хорватії (зі Славонією та Далмацією) і Угорського королівства тривала до 1 січня 1527 р. Цей період відомий у хорватській історіографії як Хорватсько-угорське королівство.
Передісторія
Після смерті в 1089 році короля Дмитара Звонимира королем був обраний Степан II. Він був тяжко хворий і вів швидше чернечий, ніж королівський спосіб життя. Після смерті Степана II в 1091 році династія Трпимировичів обірвалася. Вдова Дмитара Звонимира, Олена, докладала зусиль, щоб на хорватський трон зійшов її брат, король Угорщини Ласло I Святий. У 1091 Ласло I захопив значну частину Посавської Хорватії і поставив королем Хорватії свого племінника Алмоша.
Хорватська знать обрала на з'їзді королем Петара Свачича (його резиденція розташовувалася у місті Книн), який домігся тимчасового успіху, вигнавши угорців з більшої частини країни. У 1097 році новий король Угорщини Коломан I Книжник здобув над хорватами вирішальну перемогу в битві на горі Гвозд (поруч із сучасним містом Петріня), що призвело до ліквідації незалежності країни.
Договір Pacta Conventa (1102) 1102 року, відповідно до угоди, відомої як Pacta Conventa, хорватська шляхта визнала династичну унію з Угорщиною. Умови угоди передбачали, що Хорватія і Угорщина управляються одним правителем, як два окремих королівства. Король зобов'язався не заселяти хорватські землі угорцями, гарантувати самоврядування під керівництвом призначеного королем бана (правителя) і поважати привілеї хорватської знаті. Король Угорщини Коломан I в тому ж 1102 році коронувався у Біоґраді, що став на той час хорватською столицею, як король Угорщини та Хорватії.
Пункти договору Pacta Conventa:John Van Antwerp Fine: The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century page 21 Хорватські дворяни не платять податки. Хорвати несуть військову службу тільки в межах хорватських кордонів; в разі, якщо вони направляються на службу в Угорщину, їм виплачується додаткова платня. Король Угорщини зобов'язується захищати Хорватію від зовнішніх загроз. Короля Угорщини представляє в Хорватії бан. Хорватія має власний парламент (Сабор).
Трогірська угода Укладенням договору Pacta Conventa хорватська знать визнала Коломана Книжника королем, але багаті далматинські міста (Спліт, Трогір, Задар та інші) відмовилися зробити це. Через це король знову прийшов у Далмацію з військом і в 1105 уклав Трогірську угоду з далматинськими містамиFlorin Curta: Southeastern Europe in the Middle Ages, 500—1250 p. 266N.Klaić:Još jednom o privilegijama takozvanog Trogirskog tipa, Istorijski časopis vol 20. 1973. godine.
Пункти Трогірської угоди: Угорці не будуть заселювати хорватські землі на південь від річки Сава. Хорватські міста мають право самостійно обирати єпископів, але король повинен затвердити цей вибір. Міста не платять податків, за винятком мита. Угорська армія відкликається в Угорщину. Залишається лише королівський чиновник з невеликою кількістю солдатів, який контролює збір податків. За Трогірською угодою 2/3 всіх податків на імпортовані або експортовані з Далмації товари переходили в королівську скарбницю.
Після укладення двох угод в Хорватії і Далмації встановилася нова політична ситуація. З 1108 року Коломан I Книжник офіційно іменувався «король Угорщини, Хорватії та Далмації»Pál Engel, Andrew Ayton, Tamás Pálosfalvi: The realm of St. Stephen: a history of medieval Hungary, 895—1526 page 36. Оскільки Славонія перебувала під угорським контролем з 1091 року, на неї не поширювалася дія Pacta Conventa і Трогірська угода. Зокрема, заборона на проживання угорців в Хорватії і Далмації не поширювалася на Славонію.
Достовірність договору Pacta Conventa Існують різні думки істориків на історичну достовірність відомого нам тексту договору Pacta Conventa. Найстаріша копія документа датується XIV століттям, але багато істориків вважають, що ця копія в найкращому випадку результат змішання тексту договору 1102 року і відображення політичної ситуації XIV століття. Більшість істориків в Хорватії вважає, що копія XIV століття в загальних рисах відображає зміст угоди 1102 року.
Існує документ від 1142 року, який підтверджує факт підписання договору. У ньому король Ґеза II говорить про стару угоду, якої він буде дотримуватися, але пунктів договору не розкриваєNada Klaić:Srednjovjekovna Bosna from 1989. page 344.
Політична еволюція унії У перші 150 років існування союзу проводилися окремі коронації угорською короною в Угорщині та хорватською короною в Хорватії. Згодом стала проводитися лише коронація в Угорщині, після якої король посилав інавгураційний лист у хорватський парламент, який затверджував (за наявності права не затвердити) короля на хорватському престолі. Остання окрема коронація хорватською короною була проведена в 1301 році при вступі на трон Карла Роберта, але оскільки угорські дворяни оголосили цю коронацію незаконною, в 1308 році вона була проведена повторно.
Коли в 1490 році Владислав II послав інавгураційне лист, в якому Хорватія була названа не королівством, а угорською провінцією (у листі були слова: «Угорське королівство і території, якими воно управляє»)Латинський текст: Regnum Ungariae cum ceteris regnis et partibus subjectis, парламент відмовив королю у підтвердженні. Ця політична криза закінчилася в 1492 році, коли Ласло II послав новий інавгураційний лист, в якому була згадка про королівський статус (в листі були слова: «Угорське королівство разом з об'єднаним королівством Далмації, Хорватії і Славонії, Трансільванією та територіями, якими воно управляє»)Латинський текст: Regnum Ungariae cum caeteris regnis scilicet Dalmatiae Croatiae et Slavoniae et partibus Transylvanis ac provinciis sibi subjectis.
Відбувалися зміни і в інших титулах. У перші 200 років союзу угорський спадкоємець корони іноді отримував новостворений титул герцога Хорватії (Імріх I, Андрій II), але цей звичай закінчився в 1300 році на Андрієві III зі смертю його матері, яка в період громадянської війни мала титул герцога Славонії.
Боротьба з Венецією і Візантією
В 1107 році Король Коломан I контролював велику частину колишніх візантійських приморських міст в Далмації. Оскільки ці міста були важливі, угорці і хорвати часто воювали з Венецією і Візантією в регіоні.John Van Antwerp Fine: The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest, 1994, p. 21-22 У 1116 році, після смерті Коломана, Венеція напала на узбережжя Далмації, розгромила армію Хорватії бана Кледіна і захопили Біоґрад, Спліт, Трогір, Шибеник, Задар і низку островів, включаючи Брач, Хвар, Вис, Крк і Раб. Король Стефан II, наступник Коломана, безуспішно намагався повернути втрачені міста в 1117 році, хоча дож Венеції Орделафо Фальєро був убитий в битві біля Задара. Було підписано п'ятирічне перемир'я, підтверджуючи статус-кво. У 1124 році Стефан II знову напав на венеційські володіння і відбив Біоґрад, Спліт, Шибеник і Трогір, а Задар і острови залишилися під венеційським контролем. Тим не менш, в 1125 році дож Доменіко Мікеле відвоював ці міста і зруйнував Біоґрад. У 1131 році Бела II вступив на престол і в 1133 відбив втрачені міста, за винятком Задара.John Van Antwerp Fine: The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century, 1991, p. 289—290Ferdo Šišić, Povijest Hrvata; pregled povijesti hrvatskog naroda 600. — 1918., Zagreb, p. 176—179 У 1167 році частина Хорватії південніше річки Крка, а також Боснія, була завойовані Візантією і залишалися під їх контроль до смерті імператора Мануїла I Комніна в 1180 році, коли Візантійська імперія відмовилася від цих земель. Після 1180 року площа під управлінням бана збільшується, але його домен і сфера діяльності ще не були повністю сформульовані.Márta Font — Ugarsko Kraljevstvo i Hrvatska u srednjem vijeku (Hungarian Kingdom and Croatia in the Middlea Ages) , p. 11-12
Після смерті імператора Мануїла I Візантійська імперія більше не в змозі була підтримувати послідовно свою владу в Далмації. Незабаром Задар повстав проти Венеції і став постійним полем битви, поки 1202 року, коли під час Четвертого хрестового походу, венеційці під проводом дожа Енріко Дандоло і хрестоносці розграбували Зару (сучасний Задар), незважаючи на те, що король Емерік зобов'язався приєднатися до хрестового походу. Це був перший напад хрестоносців проти католицького міста. Венеція зажадала це як компенсацію за їх подальший виступ на схід у бік Константинополя, де вони пізніше заснували Латинську імперію. Військові дії з Венецією тривала до 1216 року під час правління короля Андрія II, який використовував венеційський флот, щоб приєднатися до П'ятого хрестового похідFerdo Šišić, Povijest Hrvata; pregled povijesti hrvatskog naroda 600. — 1918., Zagreb, p. 190.
Монгольська навала
Під час правління Бели IV монголи (або татари), підкоривши Київ і саму Русь, вторглися в Угорщину в 1241 році в битві на річці Шайо 11 квітня 1241 року монголи знищили угорську арміюJohn Van Antwerp Fine: The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest, 1994, p. 145. Коломан Галицький, брат короля Бели, був важко поранений і був доставлений на південь до Хорватії, де він помер від отриманих поранень. Хан Батий послав свого двоюрідного брата Кадана з армією 10000-20000 переслідувати короля Белу, який біг до ХорватіїThomas J. Craughwell: The Rise and Fall of the Second Largest Empire in History: How Genghis Khan's Mongols Almost Conquered the World , 2010, p. 200, 204.
У 1242 році монголи перетнули річку Драву і почав грабувати слов'янські графства Пожега і Крижевці. Вони захопили міста Чазма і Загреб, чиї собори були спалені.Vjekoslav Klaić: Povijest Hrvata 1 — svezak prvi — dio prvi — 641—1301, p. 252—254 Шляхта, разом з королем Бела, переїхала на південь, до фортець Кліс, Спліт, Трогір і прилеглих островів.Ferdo Šišić, Povijest Hrvata; pregled povijesti hrvatskog naroda 600. — 1918., Zagreb, p. 196—198 ISBN 953-214-197-9 У березні 1242 року монголи підійшли до Спліту і почали нападати на Кліс, так як вони думали, що король Бела, який був у той час в Трогірі, ховався Клісі, але не змогли захопити його фортецю.
Незабаром прийшла звістка про смерть Уґедея в Каракорумі. Щоб бути на обранні нового хана, монголи повернули назад. Одна група повернулася на схід через Зету, Сербію і Болгарію, всі з яких були розграбовані, після того як вони пройшли через них, в той час як друга група розграбували область Рагузи і спалили місто Котор.
Після цього монголи залишили Хорватію, її землі були спустошені і вибухнув величезний голод. Вторгнення монголів наштовхнув на думку, що тільки укріпленні міста можуть забезпечити захист проти них. Оскільки монголи все ще тримали багато земель Східної Європи, почалася робота з розбудови оборонної системи, створення нових укріплень і зміцнення або відновлення існуючих. Укріплене місто Медведград був побудований на горі Медведніца вище Загреба, а також Гаріч, Липовац, Окіч, Кальнік та інші. 16 листопада 1242 року король видав Золоту буллу для громадян Градеця (сьогодні частини Загреба), в якій він був оголошений вільним королівським містом. Дворянам дозволялося будувати замки на своїх землях і збільшити розмір своїх армій, що робило їх ще більш незалежними.John Van Antwerp Fine: The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest, 1994, p. 151—152
Громадянська війна
Хорватія згідно з договорами від 1102 і 1105 років мала можливість обирати власного короля, у разі переривання королівської династії. Кілька разів це відбувалося і кожного разу призводило до війни.