Джон Кітс (, 31 жовтня 1795 — 23 лютого 1821) — англійський поет, представник другого покоління англійського романтичного руху. Незважаючи на короткий період творчості й малу популярність за життя, репутація Кітса значно зросла після його смерті, він вплинув на становлення багатьох англійських поетів, зокрема Альфреда Теннісона та Вілфреда Оуена.
Для поезії Кітса характерна чуттєва уява, що особливо виразно проявляється в його одах. Викликає інтерес літературознавців також листування Кітса — його листи містять глибокі міркування з теорії поезії.
Біографія
Ранні роки Джон Кітс був найстаршим із чотирьох дітей Томаса та Френсіс Дженнінгс Кітсів, що дожили до дорослого віку. Джон народився у центральних районах Лондона, хоча точна адреса невідома. Його батько спочатку працював конюхом, а потім управителем заїзду «Свон і Гуп». Джона хрестили в . В дитинстві Кітс відвідував . Родині не вистачало грошей послати Джона навчатися в Ітон або Гарроу, тому в 1803 хлопець поступив у школу-інтернат Джона Кларка в Енфілді, неподалік від будинку діда. Школа була невеличка із прогресивною програмою, її навчальний план випереджав більші й престижніші, але консервативніші школи. В школі Кларка у Джона виник інтерес до історії та літературної класики, що залишався з ним усе життя. Чарлз Кауден Кларк, син директора школи, став для Кітса старшим товаришем та наставником. Він познайомив Кітса з літературою Відродження, зокрема з Торквато Тассо, Едмундом Спенсером та перекладами грецьких епосів Джорджа Чапмана. Кітс був учнем неврівноваженим, впадав у крайнощі, любив битися, але до 13 років дещо заспокоївся й улітку 1809 здобув першу нагороду за навчанняGittings (1987) pp1-3.
У квітні 1804, коли Джону було 8 років, його батько помер, упавши з коня. Через два місяці після цього мама Кітса знову вийшла заміж, але незабаром пішла від нового чоловіка, забравши з собою дітей, до своєї матері Еліс Дженнінгс, яка мешкала у селищі Едмонтон. У березні 1810, коли Кітсу було 14, його мама померла від туберкульозу, залишивши дітей на бабусю. Того року Джона забрали зі школи й віддали в науку до лікаря й аптекаря Томаса Гаммонда. Джон поселився на горищі над хірургійною палатою, й проживав там до 1813. Товариш Кітса Чарлз Кауден Кларк описував ці роки як найспокійніші в житті Джона.
Початок кар'єри Закінчивши навчання у Гаммонда, Кітс з жовтня 1815 зареєструвався студентом медицини при госпіталі Гая. Уже через кілька місяців він отримав посаду перев'язувача, що в ті часи було еквівалентним молодшому хірургу. Це суттєве підвищення свідчило про талант хлопця до медицини, але водночас означало збільшення обов'язків та навантажень. Родина Кітса, вклавши кошти в його навчання, сподівалася, що він стане лікарем, забезпечивши собі й рідним фінансову стабільність.
Перший вірш Кітса, що зберігся до сьогодні, «Імітація Спенсера» був написаний у 1814, коли хлопцю було 19 років. Перед Кітсом стояв важкий вибір. Він прагнув бути поетом, але робота лікаря не залишала для цього часу. Брат Джона, Джордж, писав: «Джон боявся, що ніколи не стане поетом. А якщо він не стане, то знищить себе». У 1816 Джон Кітс отримав ліцензію аптекаря, але ще до кінця року оголосив своєму опікуну, що хоче бути поетом, а не хірургом. Продовжуючи працювати й навчатися у лікарні Гая, Кітс дедалі більше часу проводив за вивченням літератури. У травні 1816 Лі Гант погодився надрукувати сонет Кітса «О, самотність» у своєму журналі «Екзамінер», який тобі був провідним періодичним виданням ліберального спрямуванняHirsch, Edward (2001). Це була перша публікація поезії Кітса, й за спогадами Кларка, для молодого поета вона означала, що його амбіції обґрунтовані. Влітку того року він поїхав у Маргейт, де розпочав роботу над «Калідором», а також період знаменитого згодом листування.
В жовтні Кларк познайомив Кітса з впливовим Гантом, близьким другом Байрона та Шеллі. Через п'ять місяців побачив світ перший томик Кітсових поезій «Поеми», до якого увійшли «Я стояв навшпиньках» та «Сон і поезія». Збірка провалилася в критиків і не викликала інтересу в публіки, видавці відчували, що осоромилися з книжкою. Все ж Ганто опублікував есе «Три молоді поети» (Шеллі, Кітс та Джон Гамільтон Рейнольдс), а також сонет «Про перші враження від Чапманового Гомера», відзначивши потенціал автораGittings (1968) p155. Він познайоми Кітса із видатними людьми свого кола, зокрема з редактором газети «Таймс» Томасом Барнесом, письменником Чарлзом Лембом, деригентом Венсаном Новелло та поетом Джоном Гамільтоном Рейнольдсом, з яким Кітс подруживсяMotion (1997) p116-120. Це стало вирішальним поворотним пунктом для Кітса, встановивши його репутацію серед публіки як одного з «нової школи поезії» за виразом Ганта.Motion (1997) p130. В цей час Кітс написав своєму другові Бейлі: «Я певен тільки святості почуттів серця та правди уяви. Те, що уява сприймає як Красу зобов'язано бути правдою»O'Neill and Mahoney (1988), 418.Keats letter to Benjamin Bailey, November 22nd, 1817. Ця думка втілиться в останнії рядках «Оди над грецькою урною»: «Краса це правда, правда це краса — ось усе що ти знаєш на землі, й усе, що тобі потрібно знати».
У квітні 1817 Кітс з братами переселився у кімнати в будинку на Велл Вок 1. Там Джон із Джорджем доглядали за братом Томом, хворим на туберкульоз. Від будинку в Гемпстеді було недалеко до помешкань Ганта та інших людей із його кола, а також старшого поета Семюела Кольріджа, який на той час мешкав у ГайгейтіOn 11 April 1819, Keats and Coleridge had a long walk together over the Heath. Keats says in a letter to his brother George, that they talked about «a thousand things,… nightingales, poetry, poetical sensation, metaphysics». Motion (1997), 365-66. У червні 1818 Кітс із товаришем Чарлзом Армітаджем Брауном вирушив у мандрівку Шотландією, Ірландією та Озерним краєм. Джордж та його дружина Джоржина супроводюжували їх до Ланкастера, звідки повернули до Ліверпуля із наміром емігрувати в Америку. В Америці вони жили в Огайо та Луїсвілі. У 1841 вони втратили свої капіталовкладення і померли в злиднях від туберкульозуNew York Times article: Tracing the Keats Family in America; Koch 30 July 1922.) . Retrieved 29 January 2010. Motion (1997) p494. Ефективні ліки від цієї хвороби з'явилися лише в 1921. У липні, під час пішої екскурсії островом Мулл, Кітс простудився і не зміг продовжити мандрівкуLetter of 7 August 1818; Brown (1937). Повернувшись на південь він продовжив доглядати за Томом, ризикуючи заразитися хворобою. Деякі біографи висловлюють думку, що саме тоді він став жертвою «родинної хвороби» туберкульозуMotion (1997) p290Zur Pathogenie der Impetigines. Auszug aus einer brieflichen Mitteilung an den Herausgeber. [Müller's] Archiv für Anatomie, Physiologie und wissenschaftliche Medicin. 1839, page 82.Сухоти не були ідентифіковані як єдина хвороба до 1820 й сприймалися неоднозначно — часто їх пов'язували із загальною слабкістю, пригніченими сексуальними потребами й мастурбацією. Кітс «відмовляється називати хворобу» у своїх листах. De Almeida (1991), 206-07; Motion (1997), 500-01. Том Кітс помер 1 грудня 1818.
Вентворт-Плейс
Джон Кітс переселився в будинок свого друга Чарлза Армітейджа Брауна, розташований на околиціі Гампстед-Гіта, на віддалі 10 хвилин ходьби від попереднього будинку на Велл-Вок. Зима 1817–1818 року, хоча й минула у важких умовах, знаменує початок «року чудес» (annus mirabilis) для Кітса. Саме цього року він написав свої найкращі зрілі твори. Великий вплив на Кітса мали лекції Вільяма Газлітта на тему англійських поетів та поетичної ідентичності. Цього року він також зустрівся з Вільямом ВордсвотромO'Neill and Mahoney (1988), 419. У грудні Кітс відвідав «безсмертний обід» Гейдона, на якому були присутні Вордсворт та Чарлз Лемб«Keats, John» The Oxford Companion to English Literature. Edited by Dinah Birch. Oxford University Press Inc..
Саме у Вентворт-Плейс Кітс склав п'ять із шести своїх великих од у квітні-травні 1819. Хоча існують дебати щодо порядку їхнього написання, вважається, що розпочинає серію Ода Психеї. За словами Брауна Ода солов'ю була написана під шовковицею у садуThe original mulberry tree no longer survives, though others have been planted since.Hart, Christopher. (2 August 2009.) «Savour John Keats' poetry in garden where he wrote ». The Sunday Times. Retrieved 29 January 2010.. Браун писав: «Весною 1819 поблизу мого будинку звили гніздо солов'ї. Слухаючи спів пташини, Кітс відчував тиху й неперервну радість. Одного ранку він взяв крісло від столу, за яким ми снідали, й поніс його на клаптик трави під сливою. Він сидів там дві або й три години. Коли він повернувся в будинок, я помітив у нього в руках клаптики паперу, він акуратно склав їх за книгами. Поцікавившись, я довідався, що ці чотири чи п'ять клаптиків містили його поетичні враження від солов'їної пісні.»Bate (1963) p63. Співвласник будинку, Ділке, завжди заперечував цю історію, опубліковану в Мілнсовій біографії Кітса 1848 року. На його думку це була чиста делюзія.
Нова прогресивна видавнича компанія «Тейлор і Гессі» опублікувала «Ендиміон» із посвятою Томасу Чаттертону. Критики рознесли поему. Особливо гостро відізвався про неї Джон Крокер у номері «Квотерлі Рев'ю» за квітень 1818: «Не те щоб, скажімо, автору бракувало сили мови, променів фантазії, проблисків генія — у нього все це є; але він нещасний учень нової школи, яку подекуди називають „поезією кокні“; яку можна визначити як таку, що складається з найбільш невдалих ідей, виражених найменш причесаною мовою […] У всій книзі ледь знайдеться повний куплет, що містив би закінчену ідею. Він перестрибує з теми на тему, спираючись на асоціації, не ідей, а звуків.»The Quarterly Review. April 1818. 204-08. Джон Локгарт у «Блеквудс Мегезін» писав: «Важко бачити згасання людського розуміння, бодай зовсім кволого; але видовище того, як до стану безумства опускається здібний розум, удесятеро болісніше. Саме таку гіркоту відчуваємо ми, роздумуючи над випадком містера Джона Кітса. […] Кілька років тому він навчався ремеслу в місті у шановного аптекаря. Але все пішло нанівець через несподіване захворювання […] Певний час ми сподівалися, що після одного чи двох приступів, він відійде; але останні симптоми жахливі. Чудасії „Поезій“ були вже досить погані самі собою; але вони й наполовину не стурбували нас так, як спокійна, виважена, непроникливо ідіотська маячня „Ендиміона“. Краще й мудріше вмирати з голоду, як аптекар, ніж як поет; тож повертайтеся [в аптеку] містере Джоне, до пластирів, пігулок й пуделок із маззю»Blackwood's+Magazine+%3Cblockquote%3E+%22To+witness+the+disease+of+any+human+understanding&cd=3&hl=en&ct=clnk&gl=uk&client=firefox-a Extracts from Blackwood's Edinburgh Magazine, 3 (1818) p519-24". Nineteenth Century Literary Manuscripts, Part 4. Retrieved 29 January 2010.. Саме Локгарт у «Блеквудсі» вигадав зневажливий термін «школа кокні» для Ганта та його гуртка, включно із Вільямом Газліттом та, звісно, Кітсом. Йшлося не лише про літературну, а й про політичну зневагу — удар наносився по молодих авторах, що вважалися нехлюями через брак освіти, неформальне римування й ницу дикцію. Вони не навчалися в Ітоні, Гарроу чи Оксбриджі й не походили з вищих класів.
У 1819 Кітс написав «Напередодні свята св. Агнес», «La Belle Dame Sans Merci» (Прекрасна дама без милосердя), «Гіперіон», «Ламію» та «Ото» (розкритиковану й не поставлену до 1950). Поезії «Забаганка» (Fancy) та «Барди почуття й веселості» (Bards of passion and of mirth)