Іл-2 — радянський штурмовик часів Другої світової війни, створений в ОКБ Іллюшина під керівництвом Сергія Володимировича Іллюшина. Наймасовіший літак 1940-х років, було випущено понад 36 тисяч штук.
Прізвиська У Червоній армії літак отримав прізвисько «Горбатий» (за характерну форму фюзеляжу). Конструктори називали розроблений ними літак «Літаючим танком». Німецькі пілоти за живучість називали його — «бетонний літак» та — «цементований бомбардувальник». Згідно із післявоєнною радянською і російською пропагандою у наземних військ вермахту літак мав лиховісну славу та заслужив декілька почесних прізвиськ: «м'ясник» , «м'ясорубка» — , «Залізний Густав» — .
Насправді літак мав вразливий мастильний насос та єдиний рядний двигун, тому (попри тяжке бронювання) був досить вразливим і часто виходив з ладу у повітрі з технічних причин. Пілот гинув. А широку відомість серед німецьких військ літак здобув із огляду на те, що тривалий час був єдиним радянським літаком, який брав участь у боях проти наземних цілей.
Історія створення Досвід боїв в Іспанії показав ефективність авіації безпосередньої підтримки військ, і 16 грудня 1937 року керівництво НДІ ВПС СРСР поставило вимогу негайно включити в план робіт з авіабудування створення броньованого штурмовика з потужним озброєнням пристосованого до польотів на низьких висотах. Концепцією зацікавився Іллюшин Сергій Володимирович, який в той час працював головним конструктором на заводі № 39, і на початку лютого 1939 року надіслав доповідну записку, в якій детальніше описав майбутній літак: визначною особливістю мав стати бронекорпус, який включався в планер і мав захищати екіпаж, двигун, масляні радіатори і паливні баки. Інші елементи мали б бути дерев'яним.
5 травня 1938 року було видано план на побудову на заводі № 39 трьох двомісних броньованих штурмовиків з моторами АМ-34ФРН (1050 к.с.), які отримали позначення БШ-2 (Броньований Штурмовик, заводське маркування ЦКБ-55). Технічне завдання вимагало від літака наступні характеристики: максимальна швидкість біля землі — 385—400 км/год, дальність польоту — 800 км, практична стеля — 8000 м, і посадкова швидкість — 105—110 км/год. Озброєння мало складатись з двох 12,7-мм кулеметів і двох 7,62-мм кулеметів, а також 250 кг бомб. Також два кулемети мали бути в кабіні стрільця.
В процесі розробки двигун було замінено на потужніший 12-и циліндровий двигун водяного охолодження АМ-35 (1350 к.с.). Також було змінено й озброєння — курсове озброєння було зменшено до чотирьох 7,62-мм кулеметів ШКАС, захисне — до одного кулемета. Натомість було збільшено бомбове навантаження — до 400 кг. Штурмовик в основному мав нести малокаліберні бомби, для яких передбачались бомбові відсіки в фюзеляжі, а для бомб більшого калібру мали бути зовнішні підвіси. Перший дослідний БШ-2 піднявся в повітря 2 жовтня 1939 року. 20 грудня на випробування надійшов і другий прототип.
Тестові польоти були невдалими — літак не відповідав вимогами по швидкості, дальності і швидкопідйомності. Також були й інші вади — погане керування і огляд з кабіни. Основною причиною проблем було визнано низьку тягооснащеність літака і запропоновано використати двигун АМ-38 потужністю 1600 к.с. Намагаючись також зменшити масу літака Іллюшин вирішив відійти від вимог завдання і за власною ініціативою переробив перший прототип в одномісний. Це істотно скоротило обсяг бронекорпусу; на місце стрільця був встановлений додатковий паливний бак і додаткове бронювання заднього центрування по масі, що також викликало нарікання — воно погіршувало керованість. Зекономлена маса дозволила штурмовикам задовольняти пропонованим до них вимогам щодо швидкості, а додатковий бак підвищив дальність польоту. 11 жовтня 1940 року була видана вказівка на серійне виробництво саме одномісного БШ-2 з двигуном АМ-38. В грудні 1940 року БШ-2 було перейменовано на Іл-2.
Основним виробником став завод № 18 в Воронежі (після початку війни евакуйований в Куйбишев), який з 1940 по 1945 рік виготовив 15 099 Іл-2. Московські заводи № 1 (теж евакуйований в Куйбишев) і № 30 виготовили 11 929 і 8865 літаків відповідно, невелику партію в 270 літак також було виготовлено на заводі № 381 в Ленінграді.
Основні модифікації
Іл-2 (одномісний) — оснащувався двигуном АМ-38 потужністю 1600 к.с. Озброєння: 2 × 20-мм гармати ШВАК (з кінця 1941 року замінялись на 23-мм гармати ВЯ-23) і 2 × 7,62-мм кулемети ШКАС. Маса бомбового навантаження 400 кг (на зовнішніх підвісах — 600 кг.). Під крилом можливе встановлення восьми 82-мм некерованих ракет РС-82. Частина літаків в польових умовах переобладнувалась в двомісні з встановленням 7,62-мм або 12,7-мм кулемет. Іл-2 (двомісний) — двигун АМ-38, озброєння: 2 × 23-мм гармати ВЯ-23, 2 × 7,62-мм кулемети ШКАС і 1 12,7-мм кулемет УБТ в кабіні стрільця. Маса бомбового навантаження — 300 кг. Будувався з середини 1942 року. Іл-2 (зразка 1943 року) — оснащувався двигуном АМ-38Ф потужністю 1720 к.с. Маса бомбового навантаження зросла до 400 кг. Іл-2м3 (деколи Іл-2 КСС від — крило зі «стрілкою») — нові суцільнометалеві консолі крил з невеликою стріловидністю по передньому краю. Двигун АМ-38Ф, озброєння відповідало попередній модифікації. Максимальна маса бомбового навантаження — 600 кг. Іл-2 НС-37 — протитанкова модифікація. Курсове озброєння складалось з двох 37-мм гармат НС-37 і двох 7,62-мм кулеметів ШАКС. Маса бомбового навантаження — 100 кг (максимальна — 200 кг.) Пізніше з'явились пристосування для використання некерованих ракет. Будувались з літа 1943 року. Іл-2КР — розвідник-коригувальник, який зберігав озброєння, але мав додаткове радіообладнання. Іл-2У — навчальний варіант з подвійним керуванням.
Озброєння та особливості конструкції
Одномоторний низькоплан змішаної конструкції. Головна особливість — включення броні в силову схему планера літака. Броня корпусу замінила собою каркас і обшивку всієї носової і середньої частини фюзеляжу. Бронекорпус — клепаний з гомогенної сталевої броні АБ-1 (АБ-2), — закривав двигун, кабіну пілота, радіатори і деякі агрегати (на прототипі бронекорпус захищав також стрільця). Прозора лобова броня козирка кабіни мала товщину 64 мм і витримувала 7,62 мм бронебійну кулю з нульової дистанції.
Існує поширена помилкова думка, що літак спочатку був сконструйований двомісним, але за вказівкою військового керівництва країни Іллюшин був змушений переробити штурмовик в одномісний. Як відомо, з відсутністю оборонного озброєння Іл-2 були пов'язані невиправдано великі втрати цих літаків в перший рік німецько-радянської війни.
Зіткнувшись з великими втратами Іл-2, які не мали оборонного озброєння, ВПС зажадали від Іллюшина знову зробити літак двомісним, що і було реалізовано до кінця 1942 року. Однак, змінити бронекорпус вже не було можливості, тому стрілець перебував за межами бронекорпусу і був захищений лише 6-мм листом броні з боку хвоста. При цьому захист пілота з боку задньої півсфери здійснювався поперечиною з броні марки «ХД», товщиною 12 мм (+6 мм бронеспинкою), що входила в схему бронекорпуса.
Бронекорпус, який би захищав обох членів екіпажу, отримала лише пізніша модифікація літака Іл-10, випуск якої розпочато в 1944У 1942 році з'явилася в кресленнях модифікація бронекорпуса, що закриває бортстрільця. Для збереження центрування, консолі крила мали стріловидну форму, а центроплан був зсунутий назад так, що передній лонжерон перебував під обрізом козирка кабіни пілота. Проте існував жорсткий указ не знижувати темпи виробництва штурмовиків, до чого, безумовно, привело б впровадження в серію нової модифікації.
Двигун
АМ-38 — поршневий, 12-циліндровий з 60° V-подібним розвалом циліндрів рідинного охолодження потужністю в різних варіантах від 1620 до 1720 к. с., розроблений в ОКБ Мікуліна.
Озброєння 2 гармати в консолях крила (спочатку — 20 мм ШВАК, в основній серії — 23 мм ВЯ, у протитанковому варіанті — 37 мм), випробовувався зразок з гарматами 45 мм. 2 кулемета ШКАС (крилові) Авіабомби, контейнери ПТАБ Реактивні снаряди РС-82 або РС-132 Як оборонне озброєння на двомісних варіантах встановлювався кулемет УБТ калібром 12,7 мм
Особливості бойового застосування і експлуатації
Тактика Атака з малих висот (400—1000 м) на пологому пікіруванні бриючого польоту на висотах 15-50 м, мала висота, висока кутова швидкість і складки місцевості повинні були захищати літак від вогню зенітних гармат, в той час як броня захищала його від стрілецького вогню ворожої піхоти. Після витрачення боєзапасу бомб і ракет Іл-2 міг вести повітряний бій з ворожими літаками. Іноді радянські льотчики для атаки німецьких бомбардувальників Ju 87 («лапотників»), користуючись зовнішньою схожістю машин, застосовували тактичний прийом «одягти лапті», тобто випустити шасі і прилаштуватися до строю німецьких літаків.
Ефективність Найменш ефективним засобом ураження бронетанкової техніки противника в початковий період війни були авіабомби. 25 червня 780 літако-вильотів дозволило знищити 30 танків, 16 гармат і 60 автомашин з живою силою. При полігонних випробуваннях три льотчика 245-го , що мали бойовий досвід, змогли добитися всього 9 влучень у танк при загальній витраті боєприпасів в 300 снарядів до гармат ШВАК і 1290 патронів до кулеметів ШКАС«Техніка і озброєння» 2001, № 7. При цьому найкращі результати досягалися при використанні фугасних авіабомб типу ФАБ-100. Однак, ФАБ-100 пробивала 30-мм бортову і кормову броню німецьких середніх танків лише на відстані 5 м і ближче. А при ударі об землю бомби рикошетили і розривалися далеко від цілі. Крім того, при низькій точності бомбометання використання ФАБ-100 було малоефективним. При ударі з бриючого польоту групою з 4-6 літаків перша частина літаків змушена була використовувати ФАБ-100 з уповільненням детонаторів у 22 секунди (щоб вибух не пошкодив літаки, що летять слідом), так отже, цілі мали можливість від'їхати на певну відстань і не отримати пошкоджень. Ефективне бомбометання проводили лише задні літаки групи.
Найбільш ефективною протитанковою зброєю в початковий період війни показали себе капсули з білим фосфором, які масово скидалися на танкові колони. Однак, фосфор виявився дуже «примхливим» в плані вологості, температури і вітру, внаслідок чого застосовувався дуже обмежено. У 1943 році під час боїв на Курській дузі в арсеналі Іл-2 з'явилися ПТАБ (протитанкові авіабомби) з кумулятивною бойовою частиною, що споряджалися в контейнери по 48 штук. Скидання їх на швидкості 340—360 км/год з висоти 200 м давало розкид близько 1 бомби на 15 м² і смугу суцільного ураження ~30×100 м. В перші дні ефективність була разючою (до 6-8 танків з 1-го заходу). Проте вже через тиждень зміна шикування німецьких танків на марші різко знизила ефективність даних боєприпасів, а через те, що витрата повного боєкомплекту для враження 1-2х танків (при успішному заході) вже не вважалася доцільною, перевагу було віддано авіагарматам.
Незважаючи на те, що в роки війни було виготовлено 12,37 млн. ПТАБ-2,5-1,5, їх не згадують німецькі джерела безпосередньо, хоча їх високу потенційну ефективність підтверджує та терміновість, з якою було прийнято вищезазначене рішення про зміну шикувань німецьких танків на марші. Сумарні втрати німецьких танків за російськими офіційними даними склали 32,5 тис. од., причому велика їх частина була знищена винищувальними протитанковими полками і танками РСЧА. Побічно це свідчить про обмежену ефективність застосування даного боєприпасу Іл-2.
Бойове застосування Іл-2 утруднювалося відсутністю в початковий період війни відповідних інструкцій і настанов: