Володи́мир Іва́нович Павли́шин ( 3 січня 1940, село Зашковичі, Городоцький район, Львівська область) — український науковець-мінералог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор. Основні наукові зацікавлення: регіональна, генетична та прикладна мінералогія.

Біографія Народився 3 січня 1940 року у селі Зашковичі Городоцького району (нинішній Львівський район) Львівської області.

1960 року закінчив геологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. У цьому ж виші у 1962–1969 роках — аспірант, молодший, старший науковий співробітник; у 1969–1970 роках — старший науковий працівник Інституту хімії та технології рідкісних елементів і мінеральної сировини Кольського філіалу АН СРСР; у 1970–1972 роках — старший науковий працівник Інституту геологічних наук НАН України; у 1972–2000 роках — старший науковий працівник, завідувач лабораторії, головний науковий працівник, завідувач відділу (1991–2000) Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України. Водночас із 1988 року (за сумісництвом) викладає мінералогію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а з 2000 року — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидатську дисертацію на тему: «Дослідження літієво-залізистих і магнезіально-залізистих слюд України» захистив у 1966 році, докторську на тему: «Типоморфізм кварцу, слюд і польових шпатів» — у 1981 році.

Науковий редактор «Мінералогічної енциклопедії України», що готується до друку.

З 1991 року по 2001 рік — президент, з 2006 року — почесний президент Українського мінералогічного товариства. У 2007–2010 роках академік-секретар відділення наук про Землю, член президії АН ВШ України, з 2010 року радник Президії АН ВШ України.

Науковий доробок Наукові дослідження стосуються регіональної, генетичної та прикладної мінералогії. Опрацював онтогенічний метод у мінералогії, відкрив два нових мінерали, коштовний камінь квардіт, обґрунтував нові генетичні типи мінеральних утворень України, здійснив фундаментальні дослідження мінералів з гірничорудних районів України. Автор близько 500 публікацій, із них 18 наукових монографій, 5 навчальних посібників, 3 підручників, 9 наукових праць довідкового змісту, 3 винаходів, зокрема, «Типоморфизм кварца, слюд и полевых шпатов в эндогенных образованиях» (1983); «Онтогенический метод в минералогии» (1988, у співавт.); «Вступ до мінералогії» (1988); «Основи морфології та анатомії мінералів» (2000); «Методи генетичної мінералогії» (2002, у співавт.); «Екологічна мінералогія України» (2003, зі співавт.); «Генезис мінералів» (2003, у співавт.); «Людина і камінь» (2005). Член редакційної колегії Малої гірничої енциклопедії. Заступник головного редактора Мінералогічного журналу (з 1995).

Нагороди та відзнаки Республіканська премія імені М. Островського в галузі науки, техніки і виробництва за цикл праць «Мінералогія слюд і камерних пегматитів України» (1974); медаль «В память 1500-летия Киева» (1983); диплом ВДНГ УРСР за розробку методики визначення продуктивності камерних пегматитів (1983); диплом зі срібним знаком і подяка від оргкомітету XVII Міжнародного геологічного конгресу у Москві (1984); диплом Всесоюзного мінералогічного товариства за кращу науково-популярну книгу «Природные кристаллы Украины» (співавтори — В. М. Квасниця, О. І. Матковський) (1992); медаль імені В. І. Лучицького за заслуги у розвідці надр (1999); Почесна грамота Міністерства України в справах науки і технологій (2000); срібний та золотий нагрудні знаки Спілки геологів України (2001, 2010); Подяка члена Президії НАН України, академіка-секретаря Відділення наук про Землю НАН України В. І. Старостенка за багаторічну плідну працю на посту президента Українського мінералогічного товариства (2001); нагорода «Award Prize» Всесвітньої мінералогічної організації за вагомий внесок у розвиток світового мінералогічного прогресу (2004); медаль імені академіка Є. К. Лазаренка (2005); Заслужений діяч науки і техніки України (26 травня 2006) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток столиці України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм; Почесна грамота Міністерства фінансів України за значний внесок у розвиток музейної справи та з нагоди 10-річчя Музею коштовного і дорогоцінного каміння (2006); Почесний Президент Українського мінералогічного товариства (з 2006); знак «Петро Могила» МОН України за розвиток вищої освіти (2007); знак «Відмінник освіти України» МОН України за розвиток вищої освіти (2009); присвоєно власну назву унікальному каменю (берилу) «професор Павлишин», що зберігається у Музеї коштовного та декоративного каміння (селище Хорошів) (2009); лауреат нагороди Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки Академії наук вищої школи України (2010); Почесний член Російського мінералогічного товариства (з 2010); медаль «За заслуги» 1-го ступеня ВГО «Спілка геологів України» (2011); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 року — за цикл наукових праць «Використання природних ресурсів України в умовах екологічних обмежень» (у складі колективу); лауреат нагороди Святого Володимира в галузі науки і техніки Академії наук вищої школи України; Почесна грамота за особливо видатні заслуги перед Київським національним університетом імені Тараса Шевченка (2015); Медаль Академії наук вищої школи України з нагоди 25-річчя АН ВШ України (2017); Лауреат премії імені Є. К. Лазаренка (2021, 2022).

Примітки

Джерела

Посилання