Микита Олексійович Ізотов, рідко Никифор Олександрович Ізотов (, село Мала Драгунка, тепер Орловської області, Російська Федерація — , місто Єнакієве, тепер Донецької області) — український шахтар, передовик, зачинатель ізотовського руху. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Член Центральної Ревізійної Комісії ВКП(б) в 1939—1951 р.
Життєпис Народився 9 лютого (27 січня) 1902 року в селі Мала Драгунка (нині село Орловської області РФ) в селянській родині. Трудову діяльність розпочав наймитом у заможних селян, працював хлопчиком у буфеті на пароплаві.
Від 1914 року мешкав у місті Горлівка на Донбасі, де працював на брикетній фабриці. Потім працював робітником шахти «Кочегарка». У 1918—1920 роках — у Червоній армії, учасник Громадянської війни в Росії.
З 1922 року працював вибійником на шахті № 1 «Кочегарка».
У 1924—1926 роках — у Червоній армії: навідник, слухач військової школи у Москві, старшина артилерійської батареї. Потім знову повернувся до Горлівки, де працював на 19-й дільниці шахти «Кочегарка».
1932 року застосував пневматичний відбійний молоток, виступив з ініціативою передачі досвіду молодим робітникам. 1933 року організував на шахті ділянку-школу («ізотовську школу») підвищення кваліфікації молодих вибійників шляхом виробітку інструктажу на робочому місці. У вересні 1935 році підтримав почин О. Стаханова і видобув за 6 годин 240 т вугілля (понад 30 змінних норм).
У лютому 1936 року встановив світовий рекорд — 607 т вугілля за 6-годинну зміну. Впродовж 1935–1937 років навчався у Промисловій академії. Член ВКП(б) з 1936 року.
З 1937 року на керівній роботі у вугільній промисловості — керуючий тресту «Шахтантрацит» міста Шахти Ростовської області РРФСР.
У 1938—1939 роках — начальник комбінату «Сталінвугілля» Сталінської області УРСР.
Під час німецько-радянської війни служив у Червоній армії, у 1942—1943 роках працював у Черемховському вугільному басейні Уралу та Східного Сибіру.
У 1945—1946 роках — керуючий Хацапетівського шахтоуправління комбінату «Артемвугілля» Сталінської області. З 1946 року — начальник шахтоуправління № 2 тресту «Орджонікідзевугілля» в місті Єнакієве Сталінської області.
Помер 14 січня 1951 у місті Єнакієве, тепер Донецька область.
Автор книги «Моє життя. Моя робота» (Харків, 1934)
Нагороди та звання два ордени Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»
Джерела та література В. І. Прилуцький. Ізотов Микита (Никифор) Олександрович // Ж. П. Крижна. Ізотов Микита // Сенин Г. Никита Изотов (1902—1951). 1951.
Посилання В. І. Прилуцький. Інститут історії України НАН України Володимир Литвин. Володимира Литвин Євген Лавриненко. Ізотов Микита Олексійович Примітки