Гаджи Девлет I Ґірей, або Хаджі́ I (; 1397, Тракай, Велике князівство Литовське — 1466, Бахчисарай, Кримське ханство) — кримськотатарський державний, політичний і військовий діяч. Засновник Кримського ханства, перший кримський хан (1427–1456, 1456–1466) з династії Ґіреїв. Син Гіяса ад-Діна, онук Таш-Тимура.
Біографія
Родовід і походження Історичні джерела містять суперечливі версії його походження: турецькі історики Джанабі (XVI ст.) i Мунаджім-баши (XVII ст.) вважали, що він був сином Кічі-Мухамеда; Різван-паша (XVII ст.) був переконаний, що він був сином Улуг-Мухамеда; у анонімній «Короткій історії Кримських ханів» (XVII ст.) написано, що він був сином Таш-Тимура; литовський дипломат у Криму в пер. пол. XVI ст. Михайло Литвин вважав, що він народився поблизу Тракая у ВКЛ.Михалон ЛИТВИН ПРО ЗВИЧАЇ ТАТАР, ЛИТОВЦІВ ТА МОСКОВИТІВ
Через плутанину пізніших джерел можна зустріти досі найрізноманітніші версії походження Ґераїв, однак немає сумнівів, що вони були Джучидами та Тука-Тимуридами. Версія «Муїз-ал-аксаб», за якою Хаджі Ґерай був сином Гіяса ад-Діна і внуком Таш-Тимура, як і в більшості випадків поданих у цьому джерелі, виглядає найправдоподібнішою.
Історик-османіст кін. XIX — поч. XX ст. Василь Смірнов ототожнював Хаджі I Герая з Девлетом-Берді — могутнім ханом Золотої Орди, на підставі того, що хани Золотої Орди після прийняття ісламу в державі носили два імені: одне мусульманське, інше національне тюркське.Смирнов В. Д. Крымское ханство XIII—XV вв. //. — С. 183—184..
Батько Хаджі, Гіяс ад-Дін («Захист віри»), походив з древнього і могутнього роду Таш-Тимуридів. Засновник цього роду Туюк-Тимур очолював тумени Бату-хана, які діяли на кримському напрямку. Він взяв Судак, забезпечивши завоювання півострова. Його сину Аран-Тимуру хан Менґі-Тимур подарував улус з усіма землями і кочовищами за вірну службу. Нащадок Аран-Тимура, Таш-Тимур зі своїми синами Гіясом ад-Діном, Девлет-Берді і Алі-беком були дуже шанованими людьми в середовищі кримських Ширінів. Їхній рід був тісно пов'язаний з великим Тохтамишем і його нащадками. Крім того, їх підтримував рід Кереїв, які кочували понад Дніпром і були нащадками могутнього племені кераїтів. Звідси й майбутнє прізвисько Хаджі — «Ґерай (Керей)»
Дитинство і юність Народився і провів дитинство в тодішній столиці Великого князівства Литовського Тракаї, де вся його сім'я проживала в еміграції. Його рік народження 1397 р. В рік його появи на світ ханський аталик (вихователь) Девлет-Гельді («Щастя прийшло»), містик-суфій і глава роду Кереїв здійснив хадж — паломництво у Мекку. На честь цієї події немовля отримало ім'я Хаджі. Справжнє ім'я — Девлет-Берді. Девлет-Гельді став його вихователем (аталиком) (серед татар аталицтво користувалося великою пошаною й аталик часто був чи не найближчою для вихованця людиною). Хаджі Ґерай здобув традиційну мусульманську освіту, і рано вчився військовій справі. У володінні його родичів було місто Ліда в Білорусі (через це в тих місцях осіло багато татарських вершників, їх нащадки — литовські татари- живуть там й досі). Дитинство Хаджі минуло у Білорусі та Литві, тут він легко здружився з багатьма нащадками литовських багатих родин, зокрема, з майбутнім маршалом Литви Михайлом Радзивілом. Тут же знаходилися у вигнанні багато знатних людей, зокрема 13 синів Тохтамиша, рід Кереїв, Текіє, наступник роду Ширінів, багато мурз Криму та Дешт-і-Кипчаку.
Причиною вигнання була нестабільна ситуація в Криму. В 1380 р. війська хана Тохтамиша, до складу яких входили ополчення кримських Таш-Тимуридів на чолі з главою роду знищили залишки військ темника Мамая, перед тим розгромленого литовцями і Дмитрієм Донським на Куликовому полі. Так була відновлена єдність Золотої Орди після довгих і масштабних міжусобиць. Проте пізніше Тохтамиш досить необачно кинув виклик Тимуру Кульгавому, правителю Самарканда в сучасному Узбекистані, який мав у розпорядженні 200 000 воїнів.
У 1390 році Тамерлан завдав ординському хану двох жорстоких поразок — на Кондурчі (1391) та Тереку (1395) — після яких Тохтамиш був позбавлений престолу і змушений вести постійну боротьбу з ханами, поставленими Тамерланом. Таш-Тимур у 1396 р. спробував проголосити себе правителем Криму, але після запеклої битви із загонами Тимура Самаркандського загинув, а його сини Девлет-Берді (дядько Хаджі Ґерая) і Гіяс ад-Дін вимушені були з усією сім'єю покинути півострів. Військо Тимура і темника Ідиги зруйнували Солгат і усі міста півострова, сильно постраждали православні монастирі. Таш-Тимуриди разом еміром єдісану Актау відкочували до Дністра, де розділилися — Актау перейшов у Туреччину, а брати в Литву. Спроба прихильників Тохтамиша розгромити Тамерлана силами Литви закінчилася Битвою на Ворсклі і повною катастрофою, яка перекреслила надію на повернення.
1410 року його батько разом з сімома татарськими хоругвами (5000 чоловік) взяв участь у Грюнвальдській битві, командуючи підрозділом. Участь у цій кампанії була потрібна його покровителєві, Джелалу ад-Діну, сину Тохтамиша, для майбутньої боротьби проти ставлеників Тамерлана. В обмін на участь у битві татари отримали військову і політичну допомогу Великого князівства Литовського.
Громадянська війна в Золотій Орді В результаті невдалої війни між Тохтамишем і Тамерланом на престол Орди вступив Пулад-хан, права рука темника Едигея. Пізніше почергово його заміняли такі хани як Кутлуг-Тимур і Тимур, які у всьому підкорялися Великому темнику. Але правління Едигея викликало опозицію серед знаті всередині Орди.
На початку 1410-х Хаджі Ґерай брав разом з батьком взяв участь в боротьбі проти Едигея. 1408 р. щоб упокорити Московське князівство, правитель вирушив на нього війною. Скориставшись його походом, татарська знать підняла проти темника повстання, на чолі якого став Тимур-хан. Нащадки Тохтамиша вважали момент найкращим для вторгнення. Джелал ад-Дін вдерся в область Дешт-і-Кипчак (причорноморські степи сучасної України). Крим та області Едичкульської і Джамбайлуцької орд йому підкорився досить легко, що було пов'язано з впливом на півострові родів Таш-Тимуридів і Кереїв. Намісник Едигея втік і Солхат підкорився переможцю. Девлет-Берді, дядько Хаджі Ґерай, став намісником Криму, карбуючи монету від імені Джелал ад-Діна. Сили Едигея не чинили запеклого опору. Його війська досить легко відступили до Дону, разом з кримськими Мангидами. Едигей, дізнавшись про ці події, здер з Московії великий відкуп і повернув на Орду. Незабаром він зазнав страшної поразки від Тимур-хана, який перехопив його військо біля Дону. Не маючи сил воювати і проти Тимур-хана, і проти Джелал ад-Діна, який швидко рухався на столицю, Едигей утік за Волгу, туди відійшли і Мангиди.
В сутичці з своїм братом, володарем Сибірського Улусу Керим-Берді, Джелал ад-Дін загинув. Керим-Берді напав на його табір і відрубав брату голову. Після смерті останнього великого хана розпочався новий виток громадянської війни, який підірвав міць Орди. Врешті переміг Едигей, який поставив сина Дервіша ханом. Дервіш, син Едигея, був убитий Джаббаром-Берді, одним з синів Тохтамиша. Після загибелі Джаббар-Берді ханом був проголошений Кадир-Берді (брат покійного). На його бік став Гіяс ад-Дін з братом та Хаджі Ґерай. Едигей втік у Крим і посадив на престол еміра Бек-Суфі. Рід Таштимуридів повернув на бік Кадир-Берді ополчення кланів Ширінів і Баринів, які все більше намагалися контролювали стратегічно важливий півострів.
На території Улусу було дуже неспокійно. В Криму панував безлад і сутички між знатними родами. Це завдавало значної шкоди господарству і культурі. Тому Кадир-Берді і вирушив з військом царевичів Гіяса ад-Діна і Девлет-Берді. Вони швидко розсіяли війська Бек-Суфі та Едигея (який втік на Урал) і взяли Солхат (1419). Остаточно Бек-Суфі був розгромлений пізніше Девлет-Берді, який почав бойові дії проти територій, які ще контролював емір. Сили останнього незабаром було цілковито знищено, а його гірські фортеці швидко захоплені, а сам Бек-Суфі загинув. Спираючись на ресурси півострова, Кадир-Берді поновив боротьбу, залишивши намісником Девлет-Берді. Але, наляканий впливом Таш-Тимуридів, хан задумав їх знищити. Усіх членів роду, які перебували у ханській ставці в Солхаті, було вбито. Врятуватися вдалося лише Девлет-Берді, Хаджі Ґераю та його кузенові Джанай-оглану. Хаджі Ґерай зміг сховатися в кочовищах Кереїв, де переховувався 7 років.
Боротьба за Крим
Перше правління 1427 р. емір Текійє посварився з Великим ханом. Від цього моменту він перестав служити Улу Мухамеду, перекочував на Дін, де до нього приєдналися власні чамбули, за допомогою вірних людей знайшов Хаджі Ґерая і разом із ним відійшов у Західний Дешт (за Дніпро). Хаджі почав претендувати на кримський улус, який раніше належав його дідові (царевичу Таш-Тимуру). Але натиск Девлет-Берді (його дядька), одного з претендентів на золотоординський престол із Дешт-і-Кипчаку та колишнього намісника Криму, заважав йому здійснити задумане. Порівняно легко відігнавши родичів, Девлет-Берді переоцінив свої сили. Після розгрому Девлет-Берді на Волзі (1427) Хаджі Ґерай з'явився в Криму. Царевич вирішив скористатися нагодою і опанувати кримський улус. Незабаром Ґерай на чолі шістнадцяти тисяч ногайських нукерів уступив в Ескі-Кирим (1428). Ґерай відразу спробував зміцнити свою владу, звернувшись за підтримкою до родів Криму, до власниці замку Кирк-Єр (Чуфут-Кале) Джаніке-ханчі і до влади міста Солгату. В цей час почав карбування власної монети, але з іменем Гіяс ад-Діна. Також Хаджі Ґерай наблизив до себе Ширінів. Але пишні дари не дуже допомогли. Через появу міцного супротивника (Улу Мухамеда) знать півострова (за винятком Джаніке-ханчі) надала перевагу лояльності до Улу Мухамеда. Хаджі і без того терпіли як ставленика Литви, оскільки в Криму не було сил, аби його вибити. Емір Текійє, глава Ширінів, який різко змінив політичну орієнтацію і підтримав Улу Мухаммеда, на чолі війська напав на Крим. У підсумку Ґерай, контролюючи лише Солхат, вимушений був тікати. Він забрав частину родової казни. Уникаючи битв, але тим не менше зазнавши великих втрат (війська розбігалися), Хаджі відступив у Дешт-і-Кипчак.
Друге правління Ця поразка не розчарувала царевича. Він розпочав готуватись до нової війни. Як досвідчений політик, Хаджі Ґерай листувався з литовським князем. Він заручився підтримкою Великого князівства Литовського. Великий князь Сигізмунд хотів поставити на чолі кримського улусу вірну і слухняну людину. Цим він сподівався убезпечити рубежі Литовської держави від набігів татар:
«Князь великий Жигимонт, дав йому людей… до орд перекопських, на царство послав.» — оповідає московський літопис
Військо для нього знайшлося — в Литві жило багато татар — біженців, військовополонених та ін., які склали основу військ. В одних лише литовських полках служило 40 000 татар. Після нетривалого затишшя Ґерай продовжив воєнні дії. В 1431 р. на чолі заново зібраного війська він навалився на Крим і обложив Солхат, який після бою відчинив перед ним ворота. Рейд Ґерая збігся зі сваркою між Улу Мухамедом та Текійє. Емір, невдоволений жорстким контролем з боку хана, перестав йому служити і рушив у Крим. Біля Перекопу війська зустрілися. Текійє визнав Хаджі Ґерая своїм повелителем. Це саме зробили і Ширіни.
Ці події стали початком боротьби кримських татар за незалежність. Хаджі Ґерай не збирався залишатися намісником і, разом з тим, не хотів бути ханом Золотої Орди. Щоб відстояти Крим йому довелося змагатися з могутніми супротивниками — Улу Мухамедом і хаджі-тарханським правителем Кучюк Мухамедом («Маленьким» Мухамедом). Останні активно воювали один з одним, одночасно намагаючись захопити Крим.