Воєнна ро́звідка (, також Defense intelligence) — спеціальна служба, один з учасників розвідувального співтовариства держави, яка здійснює розвідувальну діяльність у воєнній, воєнно-політичній, воєнно-технічній, воєнно-економічній, інформаційній і екологічній сферах. На відміну від політичної розвідки, воєнна розвідка як правило не є самостійною організацією, а підпорядковується Міністерству оборони (США, країни НАТО, Україна) або Генеральному штабу (Росія, деякі країни СНД, Китай).
Типова структура і задачі
Воєнна розвідка складається з основного розвідувального органа, на який покладається добування, аналіз, узагальнення та надання розвідувальної інформації, необхідної для визначення концепції розвитку збройних сил, підготовки стратегічних планів їх застосування і проведення військових операцій, вищому державному і військовому керівництву, координація діяльності розвідувальних органів видів збройних сил, керівництво апаратами військових аташе в іноземних країнах, організація взаємодії і обміну інформацією з іншими спецслужбами держави, а також здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики у воєнно-політичній, військовій і військово-технічній сферах, протидії зовнішнім загрозам національній безпеці держави. Крім центрального розвідувального органа, до складу воєнної розвідки входять і підпорядковуються йому розвідувальні органи видів збройних сил, частини і підрозділи, сили і засоби воєнної розвідки.
Згідно із Законом України «Про розвідувальні органи України» розвідувальним органом Міністерства оборони України є Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
Воєнна розвідка як вид бойового забезпечення військ
Як вид бойового забезпечення воєнна розвідка () це сукупність заходів військового командування, штабів усіх ступенів, і дій військ (сил), що здійснюються з метою добування розвідувальних даних про військово-політичну обстановку в окремих країнах і коаліціях держав ймовірного або дійсного противника, їх збройні сили та військово-економічний потенціал, чисельність особового складу, дислокацію, стан, характер дій, наміри угруповань військ (сил), їх сильні та слабкі сторони, а також про театр воєнних дій. Воєнна розвідка ведеться у всій смузі (операційній зоні) бойових дій військ (сил), на флангах і на всю глибину їх бойових завдань. Розвідка планується, організується і ведеться з метою виключити раптовість дій противника і здобути розвідувальні відомості, необхідні для ефективного застосування військ (сил), засобів ураження і радіоелектронного подавлення.
Основними вимогами до воєнної розвідки є цілеспрямованість, безперервність, активність, оперативність (своєчасність), скритність, достовірність, точність визначення координат об'єктів розвідки (цілей).
Основними способами добування розвідувальних відомостей є спостереження (стеження), підслуховування, фотографування (копіювання), радіоперехоплення, технічний аналіз випромінювань радіоелектронних засобів, місцевизначення об'єктів, пошук, наліт, засідка, розвідка боєм, опитування місцевих мешканців, допит полонених і перебіжчиків, вивчення захоплених у противника документів, техніки і озброєння.
Планування розвідки здійснюється на основі рішення командувача (командира), поставлених ним завдань, вказівок начальника штабу і розпоряджень з розвідки вищого штабу з урахуванням наявних даних про противника, стану сил і засобів розвідки та їх можливостей. До сил і засобів розвідки відносяться штатні розвідувальні частини і підрозділи, а також розвідувальні органи, що виділяються з їх складу зі штатною розвідувальною і бойовою технікою, зброєю і засобами управління. Завдання на розвідку ставляться розпорядженнями з розвідки та бойовими розпорядженнями, які розробляються для кожного підрозділу окремо у формі текстового або графічного документа.
Види воєнної розвідки
За характером завдань Залежно від масштабу поставлених завдань і призначення воєнна розвідка поділяється на три складові частини: стратегічна розвідка — добування даних про стан, склад, дислокацію збройних сил ймовірного або дійсного противника, на різних театрах воєнних дій, його погляди на характер і способи ведення війни, військово-економічний потенціал, стан і перспективи розвитку збройних сил, озброєння і військової техніки, заходи щодо безпосередньої підготовки до війни і плани її ведення, обладнання ТВД тощо. Організується вищим військовим керівництвом і здійснюється органом воєнної розвідки держави. оперативна розвідка — добування розвідувальних даних, необхідних для підготовки і проведення операцій. Організується командувачами і штабами об'єднань, здійснюється їх розвідувальними органами і підпорядкованими силами і засобами розвідки. тактична розвідка — добування розвідувальних даних, необхідних для підготовки і успішного ведення бою. Організується командирами і штабами з'єднань, частин і підрозділів, начальниками родів військ (сил), спеціальних військ і служб з'єднань і частин усіх видів збройних сил.
За сферами діяльності Наземна, морська (корабельна), повітряна і космічна розвідка. Інколи дві останні об'єднуються в єдиний комплекс аерокосмічної розвідки.
За способами вирішуваних завдань і призначенням В залежності від специфіки вирішуваних завдань і способів ведення, а також від джерел отримання інформації поділяється на: агентурна розвідка — добування відомостей про стан збройних сил, військово-економічний потенціал і мобілізаційні можливості противника, обладнання ТВД з допомогою агентурної мережі — спеціально завербованих нелегальних таємних агентів а також розвідників, які діють під дипломатичним прикриттям. Основне завдання агентурної розвідки — отримання доступу до найбільш важливих секретів, об'єктів, а також збір відомостей, добування документів, зразків виробів, які неможливо придбати неагентурним шляхом. Ведеться як в мирний час так і з початком військових дій. спеціальна розвідка — спосіб ведення розвідки, коли в глибокий тил противника засилаються спеціально підготовлені розвідувально-диверсійні групи спеціального призначення. Ведеться як з використанням агентурних методів так і способів дій, притаманних військовій розвідці. Крім виконання розвідувальних завдань на можуть покладатися завдання здійснення диверсій на важливих військових і промислових об'єктах противника. Ведеться в загрозливий період і з початком військових дій. радіоелектронна розвідка — збір розвідувальної інформації на основі прийому і аналізу електромагнітних випромінювань радіоелектронних засобів противника. використовує як перехоплені сигнали із каналів зв'язку, так і здійснює технічне розпізнавання об'єктів по випроміненням РЛС, станцій РЕБ і подібних пристроїв. Підрозділяється на радіо, радіотехнічну, радіолокаційну, гідроакустичну розвідку. Здійснюється радіотехнічними частинами особливого призначення як в мирний так і в воєнний час. військова́ розвідка — різновид бойового забезпечення, тактична розвідка частин сухопутних військ. Призначена для добування розвідувальних даних, необхідних для підготовки і успішного ведення бою в тактичній ланці частинами і підрозділами при безпосередньому зіткненні з противником, для чого в їх складі формуються розвідувальні підрозділи від розвідувального взводу (в батальйоні) до розвідувального батальйону (в бригаді) включно. Ведеться способами спостереження, підслуховування, пошуку, нальотами, засідками, опитуванням місцевих мешканців і допитами полонених, розвідкою боєм.
В інтересах різних видів забезпечення військ організується артилерійська, інженерна, РХБ-розвідка, а також топографічна, гідрометеорологічна, гідрографічна, тилова, медична, технічна розвідка та ін.
За характером застосовуваних технічних засобів
Радіолокаційна, оптико-електронна(стабілізатори), оптична, звукова, гідроакустична, сейсмоакустична, геофізична, магніто-електрична розвідка та ін.
З історії воєнної розвідки України
Воєнна розвідка як система заходів бойового забезпечення військ виникла в глибоку давнину одночасно з появою воєнних (бойових) дій. І українці в цьому процесі ніколи не пасли задніх.
Розвідка Запорізької Січі
У наукових дослідженнях періоду Хмельниччини зазначається, що у цей час козацька розвідка була однією з найефективніших у тогочасній Європі. У той же час документальних свідчень функціонування на Січі у зазначений період окремого розвідувального відомства не виявлено. Натомість у хроніці часів козаччини є письмові згадки про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи.
Створення розвідувальної системи було започатковане запорожцями у XVI столітті з метою попередження збройних нападів кримських татар. Для цього вживали заходів щодо організації отримання відомостей про дії татарських загонів ще до моменту їх появи на кордонах земель Війська Запорізького.
Для забезпечення необхідною розвідувальною інформацією у структурі Війська Запорізького виникли органи, які безпосередньо відповідали за організацію й виконання завдань розвідки. Це забезпечувало максимальну ступінь дієвості і таємності ведення розвідки. Організація й загальне керівництво розвідувальною діяльністю здійснювались Старшинською радою, в якій на відміну від Військової ради, брала участь обмежена кількість козаків: вищий керівний склад й окремі старшини.
Структура воєнної розвідки Війська Запорізького не мала чітких форм і ознак. У плануванні розвідки безпосередньо брали участь військовий писар, військовий осавул та військовий товмач. Враховуючи широке коло обов'язків цієї старшини, вони здійснювали тільки загальну організацію й планування заходів розвідки й контррозвідки. Зокрема, військовий осавул керував розвідувальною діяльністю козацьких загонів на кордоні Запоріжжя. Спільно з військовим довбишем він здійснював взаємне інформування Кошу про діяльність іноземців. На підставі інформації, яка надходила від різних джерел, організовувалось приховане спостереження за ними. Військовий писар збирав розвідувальні відомості від різних джерел. Знаючи декілька іноземних мов, перекладав найбільш цікаву інформацію, яка надходила від іноземців, опрацьовував її, аналізував та доповідав отримані дані кошовому отаману. У XVII столітті у Війську Запорозькому для виконання завдань розвідки були введені посади товмачів. Відповідна мовна підготовка дозволяла товмачам переглядати майже всі іноземні документи, які надходили до Запорозької Січі, та, при потребі, виконувати розвідувальні завдання в іноземних державах.
Особлива увага козацькою розвідкою приділялася своєчасному розкриттю місця розташування головних сил противника, наявності артилерії й кінноти, місця головного пункту управління. Ретельно вивчався склад військ противника, способи управління ними, чисельність й озброєння, фізичний й моральний стан особового складу. Крім того, розвідці необхідно було визначити обсяги продовольчих запасів і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, уточнити відомості про проведені раніше бойові дії військ противника під час здійснення маршу, а також наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.
Чисельність та активність козацької розвідки залежала від військово-політичної обстановки в суміжних країнах. Наприклад, на початку 1750-х кількість запорізьких козаків, що здійснювали охорону та розвідку на кордонах Війська Запорізького становила 773 особи. Із зростанням турецької загрози станом на 4 вересня 1769 року чисельність козаків, які забезпечували охорону кордонів Війська тільки на південному напрямку, становила 1274 особи.