Ма́ріо Альбе́рто Ке́мпес (; 15 липня 1954, Бель-Вільє, провінція Кордова) — аргентинський футболіст, грав на позиції нападника. Чемпіон світу з футболу 1978 року і найкращий бомбардир тих же змагань.
Провінціал з «двигунчиком»
Майбутній голеадор народився у невеличкому містечку в сім'ї менеджера, який займався орендою автомобілів. Змалку Маріо відзначався серед однолітків рухливістю й бешкетництвом. Та, на відміну від багатьох юних хуліганів, свою енергію цей аргентинський хлопець спрямував не на злочини, а у спорт. З 9 років Маріо за ініціативи батька (який свого часу встиг пограти на аматорському рівні) записався у невеличкий місцевий футбольний клуб «Тальєрес».
Через сім років тренувань й вивчення технічних футбольних навичок, хлопець став найкращим бомбардиром «Тальєрес» і дозрів до переходу в професійний клуб головної ліги. Ним став «Інстітуто» з міста Кордова. Перші два сезони Маріо грав тут за юнацьку команду, а його дебют у дорослій відбувся 5 жовтня 1973 року. На жаль, у тій грі «Інстітуто» поступився команді «Ньювеллз Олд Бойз» із рахунком 0:1. Та наступні матчі стали більш вдалими і для Маріо, і для його команди. У сезоні 1973/1974 років він забив 11 голів у 13 іграх.
Транзит до збірної
Юний талант не проминув повз увагу наставників збірної. Ще до дебюту в головній команді «Інстітуто» Маріо вже мав досвід гри за молодіжну збірну Аргентини, до якої входили гравці, молодші за 18 років. Хлопець зокрема відзначився голом у воротах португальців.
А у 1973-у Кемпесова гра вразила головного тренера уже національної збірної — Енріке Омара Сіворі. Його команда у той час боролася за путівку на чемпіонат світу й за календарем наступним був виїзний матч з болівійцями. Гра мала відбутися на головному стадіоні у столичному місті Ла-Пас, яке розташоване високо в горах. Відтак кожна із команд-суперениць Болівії змушена витрачати деякий час на акліматизацію, водночас тамтешні футболісти мали перевагу через пристосованість до високогірних кліматичних умов. Саме на такий матч тренер Сіворі й викликав молодого нападника «Інстітуто». Часу на акліматизацію в «альбіселести» того разу взагалі не було. Протистояння вийшло надскладним та збірна Кемпеса здолала господарів поля. І хоча голом тоді відзначився інший футболіст, але завдяки перемозі, зокрема і Маріо, здобув путівку на перший мундіаль.
Та у ФРН, де проходив фінальний етап змагань, збірну Аргентини спіткала невдача. Команда виступила вкрай блякло, з однією лиш перемогою, і то — над збірною Гаїті.
«Буйвіл» Кемпес Після повернення додому Маріо підписав контракт з новим клубом — «Росаріо Сентраль», який в ті роки переживав свій злет, а донині за своїми здобутками є третім в Аргентині. За два роки, проведені у цій команді, нападник зумів забити 86 голів у чотирьох розіграшах чемпіонатів (за аргентинськими стандартами, на рік проходить по два розіграші чемпіонату; до 2012 року вони мали назву Апертура і Клаусура). З таким «трудоголіцьким» показником Кемпес кілька разів ставав і найкращим бомбардиром змагань. Задоволені його голами вболівальники дали одразу й грізні прізвиська для нового лідера своєї команди. Так Маріо Кемпеса йменували і Тореадором (ісп. El Matador), і його жертвою — Буйволом (ісп. El Toro).
Та через два роки Маріо Кемпес дістав запрошення з іспанської «Валенсії» й за 100 тисяч доларів переїхав до Європи. Тепер його «носили на руках» і називали «буйволом» уже вболівальники іспанського клубу. Адже два розіграші Прімери поспіль (у 1976/1977 й 1977/1978 роках) Маріо ставав найкращим бомбардиром.
Хвиля слави
Завдяки успіхам у грі за іспанський клуб Маріо вдруге отримав виклик до аргентинської збірної для участі у фінальній частині чемпіонату світу, який проходив у Аргентині. Та «Валенсія» не поспішала відпускати на мундіаль свого головного нападника. Аби Кемпес, до речі єдиний легіонер у складі збірної, поїхав на чемпіонат світу, аргентинській федерації довелося застрахувати форварда на 250 тисяч доларів, а також заплатити «Валенсії» 25 тисяч доларів.
Попри очікування усіх аргентинців, у перших трьох матчах Маріо Кемпес не виправдав надій своїх вболівальників: ні швидкісних проходів, ні забитих голів. Збірна ж зайняла друге місце в групі й переїхала з Буенос-Айреса до міста Росаріо, де грав Маріо раніше, де його знали і обожнювали. Тут мали відбутися наступні матчі й саме в них Кемпес нарешті почав забивати.
Цій метаморфозі зазвичай знаходять три пояснення. По-перше — переїзд до близького для Маріо міста, по-друге — зміна завдання для гравця на полі, адже замість позиції центрфорварда головний тренер дозволив Кемпесу зміщуватись на різні позиції. Третє ж, найнеймовірніше і найоригінальніше пояснення полягає у тому, що напередодні чергової гри Маріо збрив свої вуса.
Хай там як, але нападника збірної прорвало у грі з поляками. На 16 хвилині гри він забив м'яч у сітку головою, а на 71-ій обіграв польського захисника Владислава Жмуду і ударом ногою «вклав» другий гол у ворота суперника.
Згодом господарі чемпіонату не без допомоги суддів у надважкому матчі втримали «суху» нічию з бразильцями. У третьому аргентинці познущалися з перуанців, обігравши тих з рахунком 6:0 і два з цих м'ячів записав собі на рахунок «Матадор». Ця перемога з великим рахунком дозволила збірній Аргентини зайняти перше місце у своїй групі й потрапити до фіналу.
90 хвилин останньої гри чемпіонату між Аргентиною та Нідерландами завершились внічию 1:1. Гол за південноамериканців забив Маріо. А у додані хвилини аргентинцям вдалося вирвати перемогу завдяки ще двом м'ячам, які створив Кемпес. Спершу аргентинець забив сам у боротьбі з двома захисниками, порушивши правила, однак суддя зафіксував взяття воріт. А наступного разу, коли голландці кинулись відігруватись, Маріо організував швидку контратаку, після якої гол забив Даніель Бертоні.
Так Аргентина стала чемпіоном світу, а Маріо з шістьма голами — найкращим бомбардиром змагань.
«Буйвіл» Кемпес «перегорів»
По поверненні до «Валенсії» Маріо виглядав стомленим й мало забивав. Сезон він закінчив тільки 12-ма голами. Сам він казав таке: «У збірній ми докладали надзусиль, напружено працювали два місяці. Нічого в житті для нас не існувало, окрім футболу й бажання стати чемпіонами. Ми забували за побут, забували про усе, з чого складається життя. Така концентрація потребувала виняткових моральних затрат. Коли ж фінал залишився позаду, з'явилася необхідність очистити свою голову від футболу, відпочити й забути усе. Але я цього не мав… Після прибуття до Іспанії мене одразу змусили „ввімкнутися“ у передсезонний збір „Валенсії“. Я вирішив настирливіше й частіше тренуватися. І стало ще важче. Я почувався мертвим від втоми, коли попереду був черговий тур. Я перестав забивати й вболівальники стали докоряти мені, що не стараюся».
У наступному сезоні 1979/1980 років Кемпес забив аж 22 голи й повернув довіру до себе і від тренерського штабу, і від уболівальників клубу. Того сезону Маріо став і найкращим нападником розіграшу Кубка Кубків з 9-ма голами. Його ж «Валенсія» здобула перемогу у цьому, третьому за престижністю клубному європейському турнірі.
Маріо отримав таку жадану відпустку й протягом 40 днів усамітнився із сім'єю та забув про футбол. А після повернення до футболу ніяк не міг набрати форму. Йому заважали зайва вага і травми. У сезоні 1980/1981 років Маріо забив 9 голів. А на початку 1981-го дістав важку травму, через яку пропустив кілька місяців чемпіонату Іспанії.
Невдалий переїзд до «Рівер Плейту»
Так Кемпес почав випадати зі складу «Валенсії» і босси клубу зраділи, коли нападника захотів придбати аргентинський «Рівер Плейт». Перехід Маріо обійшовся у величенну як на ті часи суму — 3,5 мільйона доларів. Адже керівництво «Рівер Плейту» вважало Кемпеса достойним суперником Дієго Марадони, який виступав за клуб-суперник «Бока Хуніорс».
Але незабаром президент «Рівер Плейту» розчарувався у дорогому придбанні. Першу половину сезону Маріо Кемпес пропустив через хронічну травму. Згодом нападник забив 15 голів, але довіри від керівництва «Рівер Плейту» він вже не мав.
Третій мундіаль і «друга» «Валенсія»
Відрадою для Маріо стало запрошення на третій мундіаль. Видовищної гри Кемпес і тут не продемонстрував, як і вся збірна. Однак форвард відмовився повертатися зі всією командою на батьківщину і до «Рівер Плейту», а підписав новий контракт з «Валенсією».
Спершу Маріо тут грав непогано, забив 13 м'ячів і мав постійне місце в основі клубу. Але наступного сезону його випускали частіше на заміни, аніж в основному складі. Тож Кемпес зіграв 15 матчів й забив 8 голів.
Мандри від Чилі до Індонезії
«Валенсія» продала свою згасаючу зірку клубу з другого ешелону іспанського чемпіонату — «Еркулес». За два сезони Маріо ніяк не вдавалось ввійти в раж, тож і з цього клубу він був змушений перейти.
Далі були австрійські команди «Вієнна», «Санкт-Пельтен» і «Кремс». З усіх трьох аргентинець віднайшов непогану гру тільки у «Санкт-Пельтені» з забитими 15 голами за сезон.
Та ніде аргентинський форвард більш, ніж на два роки, не затримувався. У 1995-у Маріо Кемпес в пошуках заробітку опинився у чилійському клубі «Фернандес Віял». За рік він і тут не продемонстрував вражаючої гри, тож перебрався в інший кінець світу — до індонезійської команди «Пеліта Джая». Саме тут він і завершив свою кар'єру гравця.
Кемпес — тренер в Албанії
У 1996-у році Маріо дістав запрошення очолити команду «Люшня» з Албанії. До бідної й економічно нестабільної держави аргентинського футболіста покликав місцевий олігарх Пеллумб Жаферрі. За високу зарплатню Маріо мав зробити з «Лютні» одну з найсильніших команд Європи.
Для досягнення успіху Жаферрі придбав кількох бразильських та нігерійських гравців. Але коли до команди прийшли перші успіхи, з'ясувалося, що президент команди ніякий не магнат, а шахрай. Жаферрі заарештувала поліція, Кемпес спробував врятувати команду й навіть звертався за допомогою до Марадони та Пассарелли, але чемпіонат Албанії з футболу перервався через громадянську війну. Тренер Кемпес був змушений повертатися до Аргентини.
Сучасний Кемпес До кінця 90-х років Маріо Кемпес продовжував займатися тренерською роботою, зокрема в Болівії в клубах «Зе Стронгест», «Блумінг» та «Індепедьєнте Петролеро». У 2000-х роках Маріо взявся коментувати футбольні події й досі має свою колонку в одному з аргентинських видань.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів СезонКомандаЧемпіонатНаціональний кубокКонтинентальні кубкиІнші змаганняУсьогоЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівІгорГолів 1973 «Інституто» Н 13 11 - - - - - - - - - 13 11 1974 «Росаріо Сентраль» М+Н 9+27 4+26 - - - КЛ 7 3 - - - 43 33 1975 М+Н ?21 25+13 - - - КЛ 9 5 - - - 58 43 1976 М 22 21 - - - - - - - - - 22 21Усього за «Росаріо Сентраль» 107 89 16 8 123 97 1976–77 «Валенсія» ПД 34 24 КІ 0 0 - - - - - - 34 24 1977–78 ПД 34 28 КІ 12 11 - - - - - - 46 39 1978–79 ПД 30 12 КІ 10 3 КУЄФА 6 3 - - - 46 18 1979–80 ПД 32 22 КІ 2 2 КВК 9 9 - - - 43 33 1980–81 ПД 11 9 КІ 1 0 КВК 4 2 СУ 1 0 17 11 1981 «Рівер Плейт» М+Н 15+14 9+6 - - - КЛ 4 1 - - - 33 16 1982 Н 0 0 - - - КЛ 0 0 - - - 0 0Усього за «Рівер Плейт» 29 15 4 1 33 16 1982–83 «Валенсія» ПД 27 13 КІ 1 0 КУЄФА 8 0 КЛ 2 0 38 13 1983–84 ПД 15 8 КІ 4 3 - - - КЛ 2 0 21 11Усього за «Валенсію» 183 116 30 19 27 14 5 0 245 149 1984–85 «Еркулес» ПД 17 1 КІ 2 0 - - - КЛ 0 0 19 1 1985–86 ПД 21 9 КІ 2 1 - - - КЛ 0 0 23 10Усього за «Еркулес» 38 10 4 1 0 0 42 11 1986–87 «Ферст Вієнна» 1Д 20 7 КА 5 2 - - - - - - 25 9 1987–88 «Санкт-Пельтен» 2Д 32 10 КА 3 0 - - - - - - 35 10 1988–89 1Д 29 9 КА 2 1 - - - - - - 31 10 1989–90 1Д 35 15 КА 3 1 - - - - - - 38 16Усього за «Санкт-Пельтен» 96 34 8 2 104 36 1990–91 «Кремсер» 1Д 21 5 КА ? 0 - - - - - - 21+ 5 1991–92 1Д 18 2 КА 1+ 0 - - - - - - 19+ 2Усього за «Кремсер» 39 7 1+ 0 40+ 7 1995 «Фернандес Віаль» 2Д 11 5 КЧ ? 0 - - - - - - 11+ 5 1995–96 «Пеліта Джая» Л1 15 10 - - - - - - - - - 15 10Усього за кар'єру 551 304 48+ 24 47 23 5 0 6? 351
Статистика виступів за збірну
Титули і досягнення Володар Кубка Іспанії з футболу (1):