Кодри (, або , інколи ) — природний (науковий) заповідник, розташований у Центральній Молдові. Заснований 27 вересня 1971 року першим серед заповідників цієї країни. Площа охоронюваної території становить 5 177 га. Керівництво природоохоронною установою здійснює Міністерство лісового господарства.
Заповідник створений задля комплексної охорони еталонних лісів і типових ландшафтів Кодр — височини у центрі Молдови. Флора заповідника Кодри слугує насіннєвим фондом диких рослин, а його ліси грають значну роль у підтримці водного балансу регіону. Особливий науковий інтерес становлять букові ліси, які знаходяться тут на східній межі свого розповсюдження. На теренах заповідника описано лишайників 18 видів, мохів — 69, вищих рослин — 774, грибів 334 види. Загалом на його теренах представлено 40 % рослинності Молдови, в тому числі 50 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги Молдови. Багата фауна заповідника включає ссавців 52 види, птахів — 151, плазунів — 8, земноводних — 10, риб — 7, членистоногих — близько 10 000 (в тому числі 8 000 видів комах).
Історія Природні умови Молдови сприятливі для ведення сільського господарства, тому терени цієї країни здавна освоювалися людьми. Якщо в доісторичні часи ця територія була вкрита переважно лісами, то в останні кілька століть їх звели майже нанівець, а на їхньому місці з'явилися лани, сади та виноградники. Деревна рослинність збереглася здебільшого на ділянках із пересіченим рельєфом, незручних для обробітку. З огляду на це, в 1926 році члени Спілки дослідників і любителів природи запропонували заповідати 13 лісових ділянок, серед яких були і досить великі за площею Лозовський та Кепріанівський лісові квартали. Рішенням Ради Міністрів Румунії від 19 липня 1938 року їх оголосили пам'ятками природи. Після анексії Бессарабії Радянським Союзом заповідні місця на деякий час втратили свій статус. Однак необхідність збереження незайманих лісів у зв'язку з інтенсифікацією сільського господарства ставала все актуальнішою. Тому в 1958 році найбільш типові та збережені ділянки Лозовської, Кепріанівської, Реденської, Карбунської та Гербовецької лісових дач Молдови знов було заповідано.
Заборона лісозаготівель позитивно відбилась на стані генофонду диких рослин, покращила умови для деяких видів тварин, але все ж була недостатньою для комплексного збереження місцевої природи. Тому 27 вересня 1971 року південній частині Лозовського лісництва Страшенського лісгоспу надали вищий статус державного природного заповідника. На час створення природоохоронна установа мала площу лише 2 700 га. Охоронювана зона охоплювала південний берег річки Ботна і не включала найбільш типові (еталонні) ліси цього регіону. Задля розширення репрезентативності охоронюваної території в 1975 році до її складу включили північну частину Лозовського лісництва, так що загальна площа заповідника Кодри склала 5 177 га. В подальшому територію заповідника не збільшували, але поділили її на функціональні зони (див. розділ «Наукова і господарська діяльність»).
Клімат Природний заповідник Кодри розташований у помірному кліматичному поясі. Його теренам притаманна коротка м'яка зима і тривале спекотне літо з відносно невеликою кількістю опадів. Середньорічна температура повітря в цій місцевості становить 8,7 °C. Найхолодніший місяць тут січень, чия середня температура складає -4,4 °C. Середня температура найтеплішого місяця, липня, дорівнює 20,2 °C. Попри загальну м'якість клімату на заповідних теренах відмічені доволі значні температурні екстремуми: наприклад, найнижча зафіксована тут температура склала -33 °C, а найвища — 40 °C. Безморозний період із температурами вищими за 5 °C триває 175—190 днів, а період активної вегетації з температурами вищими за 10°C — 175—185 днів. Останні приморозки відбуваються у другій декаді квітня, а перші спостерігали у другій декаді жовтня.
Річна кількість опадів коливається в межах 400—525 мм, з яких від 265 до 315 мм випадають у період активної вегетації. 65,9 % річної кількості опадів припадає на теплу пору року. Для заповідника Кодри характерні зливи, чим обумовлені великі добові максимуми кількості опадів. Крім того, питома їхня частина поступає у вигляді туману, роси, інію. Натомість зима малосніжна, у 50 % взагалі без стійкого снігового покриву.
Географія та гідрологія Природний заповідник Кодри знаходиться у центральній частині Молдові. Його терени лежать в межах Страшенського району в безпосередній близькості від його адміністративного кордону з Гинчештським районом. Адміністрація природоохоронної установи розташована за 5 км від села Лозова.
Географічно заповідник розташований на височині Кодри, вкритій лісами (на місцевому наріччі також називаними кодрами), від яких він і отримав свою назву. Цьому природному регіону притаманні невеликі за відносною висотою узвишшя з крутими схилами та інтенсивні ерозійні процеси карстового походження. Територія заповідника Кодри добре представляє типові форми місцевого рельєфу. Практично вся охоронювана зона вкрита пагорбами чи невисокими горами із перепадом абсолютних висот близько 250 м. Крутизна схилів в середньому становить 12—15°, однак на окремих узвишшях вона може сягати 25—40°. Ці узвишшя розділені вузькими і тінистими ярами та стрімкими гиртопами.
Враховуючи невелику площу заповідника, він у своїх межах не має великих водойм, однак річки Ботна і Бик протікають неподалік від його кордонів. Їхній вододіл розділяє охоронювану територію на дві майже рівні частини. В басейні Бика знаходяться дві екстремальні географічні точки: в долині струмка, що впадає в Бик, розташована найнижча точка заповідника (висота над рівнем моря 130 м), а на вододілі Бика і Когильника знаходиться найвища точка (висота над рівнем моря 382,5 м). У пониженнях між пагорбами і горами на поверхню інколи просочуються міжпластові води, які підживлюють крихітні тимчасові болота й озера, що утворюються під час сильних злив. Постійні водотоки представлені кількома невеликими струмками, які інколи пересихають під час літньої спеки.
Геологія та ґрунти
Тривала ерозія ґрунтів на височині Кодри полягала переважно в безперервних зсувах сипких порід та ґрунтів, що з часом призвело до утворення зсувних цирків. Їхній подальший розвиток обумовив формування вузьких вододілів, увігнутих схилів. В свою чергу продукти зсуву, накопичені на дні цирків, утворили розмаїтий ґрунтовий покрив.
Оскільки переважну частину заповідника (близько 5 004 га) займають ліси, то і ґрунти на його території належать до лісового типу. Ґрунтоутворюючими породами тут виступають сарматські відклади різного механічного й літологічного складу. Здебільшого це глинисті та вапняково-глинисті пласти потужністю до 100 м, на яких сформувалися сірі та бурі лісові ґрунти. Розподіл між цими двома типами субстрату в заповіднику доволі чіткий: бурі лісові ґрунти приурочені до вищих ділянок рельєфу, а сірі — до нижчих, однак ця закономірність подекуди порушена зсувними процесами. Дуже незначні за площею ділянки зайняті дерново-лучними ґрунтами, які притаманні виключно дну долин, порослому лучною рослинністю.
Флора У заповіднику Кодри описано лишайників 18 видів, мохів — 69, вищих рослин — 774, грибів 334 види. Загалом на його теренах представлено 40 % рослинності Молдови, в тому числі 50 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги Молдови. З цих раритетів у Молдові знайдені лише в заповіднику Кодри плодоріжка рідкоквіткова, звіробій крилатий, коручка болотяна. Переважна більшість рослин — це бореальні види, притаманні широколистяним лісам Центральної Європи, хоча серед них часто трапляються і представники балканської та середземноморської флори.
Сильна пересіченість рельєфу обумовили розмаїття мікрокліматичних умов і, відповідно, утворення різних фітоценозів в межах заповідної зони. За просторовим розподілом беззаперечно домінують ліси, серед яких найпоширенішим типом є діброви: вони займають близько 40 % усієї лісистої місцевості. Менш поширені ясеневі ліси (1881 га), грабові (411 га), липняки (50 га) та бучини (22 га).
Діброви утворені, як правило, дубом скельним, який займає вододіли та схили різної експозиції на висоті 180—380 м. Це дерево не формує чистих деревостанів, а зростає разом із липою сріблястою, грабом звичайним, явором, черешнею, кленом звичайним. Разом ці породи утворюють перший ярус. У другому ярусі таких дібров переважає клен польовий, а підлісок створюють різноманітні чагарники: ліщина звичайна, свидина, дерен звичайний, клокичка. Трав'яний покрив в таких лісах багатий, у ньому домінують осоки короткошия і волосиста, копитняк звичайний, молочай мигдалолистий, а навесні аспекти створюють анемона жовтецева, ряст, проліски дволисті. В межах цього фітоценозу розрізняють кілька рослинних асоціацій: осокові липово-ясеневі діброви, чагарникові липово-ясеневі діброви, осокові липово-грабові діброви, деренові діброви. Найрідкіснішими підтипами є злакові липові діброви, приурочені до верхніх частин схилів південної експозиції; осокові ясенево-грабові діброви, що зростають на схилах північної експозиції; черемшеві ясеново-грабові діброви, у трав'яному покриві яких панує цибуля ведмежа (черемша); буково-грабові діброви, поширені на найкрутіших схилах; а також різнотравні липово-ясеневі та злакові діброви.
На нижчих висотах (150—200 м) розвиваються діброви з дуба звичайного. Втім, їхня площа невелика — 541 га. Структурно ці ліси подібні до дібров із дуба скельного, але мають дещо відмінний видовий склад. У першому ярусі тут височіють дуби звичайні з домішкою черешні, граба звичайного, липи сріблястої та дрібнолистої, клена звичайного, ясена звичайного (у долинах струмків також й осики). У трав'яному покриві панує яглиця звичайна, яка часто утворює суцільні зарості. Окрім неї тут постійно трапляються медунка лікарська, осоки короткошия і волосиста, копитняк звичайний, фіалки лісова і дивовижна, купина широколиста. Цікавим підтипом таких лісів є липова діброва, приурочена до долини Ботни із вологим ґрунтом. У другому ярусі такого лісу переважає липа дрібнолиста з незначною домішкою граба звичайного, клена польового й татарського. Підлісок густий і щільно зімкнутий, його утворюють здебільшого ягідні чагарники: бруслина європейська, калина звичайна, бузина чорна, дерен-свидина, бирючина звичайна, ліщина звичайна. Серед трав'янистих рослин тут поширені медунка лікарська, яглиця звичайна, купина запашна, кропива дводомна, гребінник звичайний, фіалка запашна, підмаренник чіпкий.
Бучини, хоча й займають у заповіднику вкрай незначну площу, проте, належать до корінних типів лісу, до того ж дуже характерних для Кодр. Вони зростають на висоті 200—330 м, перш за все на крутих схилах, місцях старих зсувів ґрунту, навколо тимчасових водойм. Перший ярус бучин утворюють бук лісовий і граб звичайний. Інколи в ньому трапляються поодинокі особини дуба скельного, явора, черешні, липи сріблястої, клена звичайного і в'яза шорсткого. Другий ярус негустий і складений кленом польовим і липою дрібнолистою. Підлісок також нещільний, складений поодинокими кущами клокички, гордовини, дерен-свидини, бруслини європейської. За типом трав'яного покриву бучини заповідника розділяють на три типи (рослинних асоціації): осоково-грабова бучина (бідний трав'яний покрив), яглицево-грабова бучина (багатий трав'яний покрив) і мертвопокровна бучина (трав'яний покрив відсутній).
Ясеневі ліси заповідника Кодри вторинні. Вони з'явилися на місці липово-ясеневих дібров. В першому ярусі таких насаджень панує ясен звичайний із домішкою дуба скельного, липи сріблястої, клена звичайного, у другому — граб звичайний та клен польовий. Підлісок в ясеневих лісах практично відсутній, лише деінде в них можна натрапити на кущі свидини, дерену, гордовини, шипшини. Світлі крони ясенів та відсутність підліска забезпечують достатньою кількістю світла трав'яний ярус, в якому зростають світлолюбні види: тонконіг вузьколистий, бутень бульбистий, вика чотиринасінна тощо.