Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють окрему ділянку суші або водоймища і відзначаються певними взаємозв'язками як між собою, так і з абіотичними чинниками середовища.

Загальний опис Термін «біоценоз» ввів німецький біолог К. Мьобіус (1877). Біоценоз — сукупність організмів біогеоценоза, що утворюється внаслідок боротьби за існування, природного відбору та інших чинників еволюції.

За участю в біогенному колообігу речовин в біоценозі розрізняють три групи організмів. 1) Продуценти (виробники) — автотрофні організми, що створюють органічні речовини з неорганічних; основні продуценти у всіх біоценозах — зелені рослини (див. Фотосинтез). Діяльність продуцентів визначає вихідне накопичення органічних речовин в біоценозі (див. Біомаса, Біологічна продуктивність). 2) Консументи (споживачі) — гетеротрофні організми, які харчуються завдяки автотрофним організмам. Консументи 1-го порядку — травоїдні тварини, а також паразитичні бактерії, гриби та інші безхлорофільні рослини, що розвиваються завдяки живим рослинам. Консументи 2-го порядку — хижаки і паразити рослиноїдних організмів. Бувають консументи 3-го і 4-го порядків (надпаразити, суперпаразити тощо), але всього в ланцюгах харчування не більше 5 ланок. На кожному наступному трофічному рівні кількість біомаси різко знижується. Діяльність консументів сприяє перетворенням і переміщенням органічних речовин в біоценозі, частковій їх мінералізації, а також розсіюванню енергії, накопиченої продуцентами. 3) Редуценти (відновники) — тварини, які харчуються залишками організмів, що розкладаються (сапрофаги), і особливо непаразитуючі гетеротрофні мікроорганізми — сприяють мінералізації органічних речовин, їхньому переходу в стан, коли можливе їх засвоєння продуцентами.

Взаємозв'язки організмів у біоценозі різноманітні. Крім трофічних зв'язків, що визначають ланцюги живлення (іноді дуже своєрідні — див. Паразитизм, Симбіоз), існують зв'язки, засновані на тому, що одні організми стають субстратом для інших (топічні зв'язки), створюють необхідний мікроклімат тощо. Часто можна простежити в біоценозі групи видів, пов'язані з певним видом і цілком залежать від останнього (консорції).

Для біоценозів властивий поділ на дрібніші підлеглі одиниці — мероценози, тобто утворення, що складаються закономірно, які залежать від біоценоза в цілому (наприклад, комплекс мешканців гниючих дубових пнів в діброві). Якщо енергетичним джерелом в біоценозі служать не автотрофи, а тварини (наприклад, кажани в біоценозі печер), то такі біоценози залежать від припливу енергії із зовні і є неповноцінними, представляючи в сутності мероценози.

В біоценозі можна вирізнити й інші підлеглі угруповання організмів, наприклад синузії. Для біоценозів також притаманний поділ на угруповання організмів по вертикалі (яруси біоценоза). У річному циклі в біоценозі змінюються чисельність, стадії розвитку та активність окремих видів, створюються закономірні сезонні аспекти біоценоза.

Біоценоз — єдність, що діалектично розвивається, змінюється в підсумку діяльності компонентів, які входять до його складу, внаслідок чого відбуваються закономірні зміни і зміна біоценозу (сукцесії), які можуть приводити до відновлення різко порушених біоценозів (наприклад, ліси після пожежі тощо).

Розрізняють насичені і ненасичені біоценози. У насиченому біоценозі всі екологічні ніші (див. Ніша екологічна) зайняті і вселення нового виду, неможливе без знищення або подальшого витіснення будь-якої складової біоценозу. Ненасичені біоценози вирізняються можливістю вселення в них нових видів без знищення інших учасників.

Можна розрізняти первинні біоценози, утворені без впливу людини (цілинний степ, незайманий ліс), і вторинні, змінені діяльністю людини (ліси, які виросли на місці зведених, заселення водосховищ). Особливим різновидом є агробіоценози, де набори основних складових біоценозу, свідомо регулюються людиною. Між первинними біоценозами і агробіоценозами, є весь розбіг переходів.

Вивчення біоценозів важливе для раціонального освоєння земель і водних просторів, через те що тільки правильне розуміння регулятивних процесів в біоценозах, дозволяє людині вилучати частину продукції біоценозу без його порушення і знищення.

Найважливішими кількісними показниками біоценозів, є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів цього біоценозу).

Біорізноманіття визначає насамперед сталість біоценозу та його витривалість за несприятливого впливу. Водночас найвразливішими є біоценози, де кількість видів найменша (наприклад, арктичні).

Біомаса показує загальну продуктивність (біопродуктивність) біоценозу. Біоценозом із найбільшим відомим значенням біомаси на одиницю площі, є кораловий риф. Найменша біомаса, притаманна біоценозам в місцевостях із суворими природними умовами (арктичні, антарктичні суходільні, високогірні).

Просторова структура Просторову структуру біоценозу може характеризувати вертикальна ярусність. Вертикальна ярусність у рослин визначається тим, як високо над землею та чи інша рослина виносить свої фотосинтезувальні частини (тіньолюбна рослина чи світлолюбна):

Деревний ярус Чагарниковий ярус Чагарниково-трав'яний ярус Мохово-лишайниковий ярус

Вертикальну ярусність у тварин можна розглянути на прикладі комах (можлива так само ярусність птахів, наприклад, один і той самий вид птахів може проживати на різних ярусах однієї рослини):

Геобії (мешканці ґрунтів) Герпетобії (мешканці поверхневого шару) Бріобії (мешканці мохів) Філлобії (мешканці травостою) Аеробії (мешканці вищих ярусів)

Горизонтальна структурованість спільноти (мозаїчність, неоднорідність) може визначатися низкою декількох факторів:

Абіогенна мозаїчність (визначається факторами неживої природи: органічні речовини, неорганічні речовини, кліматичні фактори) Фітогенні фактори (рослинними організмами, зокрема — едіфікаторамии — лишайники) Еолові-фітогенні чинники (мозаїчність викликана як абіотичними факторами так і фітогенними) Біогенні чинники (мозаїчність викликана насамперед риючими тваринами)

Екологічна структура Характеризується співвідношенням видів, які мають різні адаптації до факторів середовища, типи живлення, розміри, зовнішній вигляд. Екологічна структура — це співвідношення видів, що займають певні екологічні ніші.

Види біоценозів

1) Природні (річка, озеро, луг і т. д.)

2) Штучні (ставок, сад.)

Склад Зооценоз Фітоценоз Мікробіоценоз Мікоценоз

Див. також Біогеоценоз Біом Біотоп Екосистема Фотосинтез Біомаса Біологічна продуктивність Паразитизм Симбіоз Консорції Екологічна ніша Біогенний рельєф

Література Быков Б. А. Экологический словарь. Алма-Ата: Наука, 1983. 216 с. Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. Кишинев, 1990. 406 с. Кашкаров Д. Н. Основы экологии животных / 2 изд. Л., 1945 Беклемишев В. Н. О классификации биоценологических (симфизиологических) связей // Бюлл. Моск. об-ва испытателей природы. 1951. Т. 56, вып. 5 Гиляров М.С. Вид, популяция и биоценоз // Зоол. журн. 1954. Т. 33, в. 4 Арнольди К. В., Л. В. О биоценозе. Там же. 1963. Т. 42, в. 2. Наумов Н. П., Экология животных / 2 изд. М., 1963 Основы лесной биогеоценологии / Под ред. В.Н. Сукачева и Н.В. Дылиса. М., 1964 Макфедьен Э. Экология животных / Пер. с англ.— М., 1965 Одум Е. Экология. М., 1968 Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. / Пер. с франц. М., 1968 Корсак К. В., Плахотнік О.В. Основи сучасної екології: Навч. посіб.— 4-те вид., перероб. і допов. К.: МАУП, 2004. 340 с: іл. Кучерявий В.П. Екологія. Львів: Світ, 2001–500 с: іл. Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О.В. Екологія: Тлумачний словник. К.: Либідь, 2004. 376 с. Tischler W. Synökologie der Landtiere. Stuttg., 1955 Balogh J. Lebensgemeinschaften der Landtiere. B., 1958 Kormondy Е. J. Readings in ecology. L., 1965. Екологія: Навчальний посібник / [Д.В. Лико, С.М. Лико, О.І. Портухай, С.О. Глінська, І.М. Трохимчук, О.А. Деркач] за редакцією С. М. Лико. 2-ге вид.  Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2016.  300 с. ISBN 978-966-289-083-9 Посилання БІОЦЕНО́З // ЕСУ