Комуністи́чний інтернаціона́л (скорочено Комінте́рн), або ж Тре́тій інтернаціона́л — міжнародна організація комуністичних партій, яка керувалась Кремлем і знаходилась під повним контролем Іноземного Відділу НКВС (розвідка, спецоперації). Відповідно до § 1 Статуту Комінтерну
Заснований 1919 року в Москві за ініціативи Володимира Ульянова, який оголосив «мертвим» Другий інтернаціонал після початку Першої світової війни 1914 року. 1943 року Й. Сталін розпустив Комінтерн на вимогу керівництва союзників СРСР у Другій світовій війні — США та Великої Британії.
Комінтерн був однією з найважливіших політичних організацій першої половини XX століття. Основною офіційно зазначеною метою його створення була світова революція, яка, країна за країною, мала охопити увесь Світ. До кінця 1920-х років ця ціль застаріла, втратила актуальність, і тому стала суперечити доктрині сталінізму — побудови «соціалізму в окремій країні». Організація Комінтерну перетворилася на радянський інструмент підривної діяльності (шпигунства та диверсій) у країнах Заходу на користь СРСР. Формальним керівним органом Комінтерну був Світовий конгрес. Окремі учасники формували лише секретаріат та президію Виконавчого комітету Комуністичного інтернаціоналу (ВККІ). Реально та безпосередньо роботу Комінтерну очолювало Політбюро ЦК ВКП(б) та, за його розпорядженнями,— ОГПУ та Іноземний відділ НКВС (). Вони ж здійснювали і «ротацію» кадрів — арешти та знищення членів зарубіжних партій.
Починаючи від середини 1920-х років, Комінтерн використовувався керівництвом СРСР—ВКП(б) для так званої «більшовизації» комуністичних партій і був інструментом впливу на комуністичні партії та організації в інших країнах. Після захоплення групою Й. Сталіна абсолютної влади у ВКП(б) і СРСР наприкінці 1927 року, у відносинах із зарубіжними компартіями домінантою став пріоритет інтересів Радянського Союзу і підпорядкування цим інтересам діяльності всіх компартій. Захопивши повноту влади, Сталін проголосив «наявність» зобов'язань пролетарів «всіх країн» перед «диктатурою пролетаріату в СРСР».
Огляд
У програмних документах та проголошених цілях Комінтерн спирався на ідеї Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Однак, визначальний вплив під час заснування мали ідеї В. Леніна та більшовиків Росії. Згідно з ними, світ перебував на етапі імперіалізму та війни, тобто, на порозі революції. Такі ідеї спиралися на тогочасний стан справ, досвід Першої світової війни 1914—1918 років та спричинені нею події, наприклад: розпад монархії Габсбургів, лютнева революція в Німеччині 1918 року та масові страйки в Європі та США. Але найбільшого натхнення більшовицькому керівництву Росії надавав успіх Жовтневого перевороту 1917 року. Внаслідок перевороту до влади прийшли більшовики, що відкрило можливість розбудови «соціалістичної держави». Згідно з ідеями засновників комінтерну належало перетворити жовтневий переворот на світову революцію, що мало призвести до встановлення «диктатури пролетаріату» в усьому світі. При цьому Комінтерн, що був організацією із суворою дисципліною, мав взяти на себе координацію та керівництво подіями.
Визначальний вплив на історію Комінтерну мали російські більшовики, а згодом — Всесоюзна комуністична партія (більшовиків). ВКП(б) істотно переважала інші комуністичні партії, як кількісно, так і доступними матеріальними ресурсами. Для порівняно менших комуністичних партій інших країн більшовики були прикладом «успішних революціонерів». Інші партії залежали від них як ідеологічно та організаційно, так і, часто, фінансово. На цьому тлі історію комінтерну можна поділити на три фази:за Hermann Weber: «Kommunistische Internationale» in: Lexikon des Sozialismus, Bund-Verlag, Köln 1986 Починаючи від жовтневого перевороту 1917 року і до 1920 року; розбудова всесвітнього комуністичного руху з метою здійснення світової революції мала велику вагу для лідерів Радянської Росії. Заради досягнення цієї мети керівники Радянської Росії були готові йти на жертви. Від початку 1920-х років відбувається консолідація радянської влади. На цьому етапі використання організації радянською владою як інструменту збалансовує ідею світової революції. Приблизно від середини 1920-х років розпочалася третя фаза, пов'язана зі сходженням Й. Сталіна до влади у Радянському Союзі. Комінтерн став служити виключно інтересам радянської держави. Й. Сталін диктував курс та використовував організацію як інструмент зовнішньої політики.
Початкова мета комінтерну,— пролетарсько-комуністична світова революція,— не була досягнута, і з середини 1920-х років перестала фігурувати в його політиці. Хоча комуністичний інтернаціонал і був масовою організацією, жодній іншій комуністичній партії — члену комінтерну окрім радянської, не вдалось здобути владу. Політика російського керівництва Комінтерну призвела до політичної поляризації та розбрату у міжнародному робітничому русі лівого спектра, що супроводжувалися поширенням фашизму в Європі.
1922 року Комінтерн об'єднував 66 партій з 1.2 мільйонами членів. 1928 року до Комінтерну входило 40 партій з 1.6 мільйонів членів, з них за межами Радянського Союзу. 1935 вже налічувалась 61 партія з 3.1 мільйона членів, з яких за межами Радянського СоюзуДані за Hermann Weber: «Kommunistische Internationale» in: Lexikon des Sozialismus, Bund-Verlag, Köln 1986.
Було створено також кілька організацій, що підлягали керівництву Комінтерном. 1921 року — Червоний інтернаціонал профспілок — Профінтерн, що проіснував до 1937 року. 1919 року — Комуністичний інтернаціонал молоді (КІМ), що мав понад членів. Були також створені Селянський інтернаціонал та Міжнародна жіноча рада. До 1926 Комінтерн очолював Григорій Зінов'єв, після нього, до 1928 року, головою був Микола Бухарін. 1935 генеральним секретарем став Георгій Димитров.
Комінтерн було розпущено 1943 року. Внаслідок втілення політики Сталіна він втратив політичний сенс задовго до того. За кардинально відмінних умов 1947 року Радянським Союзом було створено начебто наступника — Комуністичне інформбюро (Комінформ).
Організаційна будова Комінтерну
Комінтерн вважався комуністами «єдиною світовою комуністичною партією». На противагу II Інтернаціоналові, побудованому на засадах федералізму, Комінтерн діяв на засадах так званого «принципу демократичного централізму», що вимагав від учасників «безумовної міжнародної дисципліни». Окремі партії, що входили до Комінтерну, мали назву «Комуністична партія такої-то країни (секція Комінтерну)».
Верховний орган Комінтерну — Всесвітній конгрес.
Конгрес обирав Виконавчий комітет Комуністичного інтернаціоналу (ВККІ) та Інтернаціональну контрольну комісію (ІКК).
Виконавчий комітет Комуністичного інтернаціоналу Виконком обирав президію як постійно діючий орган.
Рішення ВККІ та його президії були обов'язковими для Центральних комітетів усіх секцій (партій — членів Комінтерну).
Президія призначала політсекретаріат, а також постійні комісії, — лендерсекретаріати, — для керівництва групами секцій.
Голови: Григорій Зинов'єв, Микола Бухарін, Георгій Димитров.
У грудні 1921 року була введена посада Генерального секретаря ВККІ на яку був обраний Отто Куусінен.
Політсекретаріат Виконавчого комітету Першим Генеральним секретарем Третього інтернаціоналу була призначена Анжеліка Балабанова.
Секретарі: Карл Радек, Матяш Ракоші, Д. Мануїльський, Жюль Ембер-Дро, Отто Куусінен, М. Кобецький.
Лендерсекретаріати Лендерсекретаріати були основним політичним апаратом ВККІ. Вони розробляли й готували до розгляду Політсекретаріатом та Президією ВККІ питання, пов'язані з окремими партіями. Були створені Шостим розширеним пленумом ВККІ у складі 3-х — 7-ми членів. Після VI-го конгресу (1928) були устворені лендерсекретаріати: середньо-європейський, англо-американський, скандинавський, балканський, польсько-прибалтійський, романський, латино-американський та східнийМалая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская — Массив. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— Стб. 560..
Західноєвропейське бюро Комінтерну
У 1929—1933 роках бюро очолював Георгій Димитров. На нелегальній роботі у бюро знаходився Любарський Ной Маркович.
Інтернаціональна контрольна комісія Комінтерну
Провадила перевірки членів компартій різних країн і приймала рішення про їх знищення. Керівник: Зігмас Ангаретіс.
Бюджетна комісія Комінтерну
Бюджетна комісія була обрана 14 липня 1921 року. На той час до неї входило 5 осіб: Ф. Геккерт, Б. Кун, Г. Валецький, М. Ракоші, Д. Попов. 19 липня до неї був введений Й. П'ятницький (О. Таршис), що рішенням Малого бюро був обраний скарбником Комінтерну.
25 серпня 1921 року на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) розглядалася постанова Оргбюро щодо введення до Бюджетної комісії Комінтерну представника ЦК РКП(б). Було прийняте рішення про створення комісії для розгляду питань фінансування іноземних партій. До складу комісії мав увійти голова Комінтерну або його замісник, а також один член Бюро Комінтерну, із обов'язковим включенням представника ЦК РКП(б) та М. Литвинова. На комісію покладався попередній розгляд річних бюджетів, а також екстрених виплат коштів окремим партіям. Комісія мала подавати свої рішення на затвердження Політбюро ЦК РКП(б).
26 серпня Мале бюро ВККІ дало директиву Бюджетній комісії, щоб вона економила кошти та готувала секції Комінтерну «до роботи власним коштом». Але ця пропозиція ніколи не була здійснена.
Навчальні заклади Комінтерну
Від початку заснування керівництво Комінтерну вважало важливим завдання політичної та військової підготовки керівних кадрів комуністичних партій. Тому від середини 1920-х років у СРСР було створено кілька навчальних закладів, що працювали під безпосереднім керівництвом ВККІ, і де навчалися комуністи із країн Європи, Азії, Латинської Америки.
1921 року був організований Комуністичний університет трудящих Сходу та Комуністичний університет національних меншин Заходу.
Комуністичний університет національних меншин Заходу налічував близько двох десятків секцій, котрі формувалися за національною ознакою: польська, німецька, угорська, болгарська, югославська(до якої входили сербська та хорватська групи), єврейська, — що охоплювала комуністів-євреїв із усіх країн та, ще й до того ж, євреїв із СРСР — членів партії. Першим ректором був Юліан Мархлевський.
1925 року був відкритий Університет імені Сунь Ятсена.
У квітні 1926 року, згідно з рішенням конгресу Комінтерну були створені Міжнародні ленінські курси, що їх через два роки були перейменовано на Міжнародну ленінську школуГофман Гейнц. Мангейм — Мадрид — Москва. Мемуары / Пер. с нем. Л. К. Латышева и Ю. И. Куколева.— М.: Воениздат, 1982.— 384 с.— С. 255..
В усіх чотирьох навчальних закладах нараховувалося від двох до трьох тисяч студентів. Окрім трьох навчальних циклів студентів навчали також військовій справі.
Видання Комінтерну
«Коммунистический интернационал» — часопис, друкований орган Виконавчого комітету Комінтерну, виходив друком від травня 1919 до червня 1943, спочатку російською, французькою, німецькою, а пізніше також англійською, іспанською та китайською мовами. Містив статті із найважливішої проблематики теорії та тактики світового комуністичного, робітничого та національно-визвольного руху. Одна із перших статей — «В. Ленин. Третий Интернационал и его место в истории» (травень 1919). Найбільш відомими авторами були: Г. Димитров, П. Тольятті, Д. Мануїльський, М. Торез, Е. Тельман, О. Куусінен, К. Цеткін та інші.Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982.
«Інтернаціональна прес-кореспонденція» (скорочено «Інпрекор») — інформаційний орган Комінтерну, що виходив щотижня, починаючи від вересня 1921 року, німецькою, англійською та французькою мовами.
Секції Комуністичного інтернаціоналу
Комінтерн складався із секцій, тобто партій окремих країн, та організацій, що симпатизують йому. Кількісний склад на час кожного конгресу був таким: Конгрес Кількість секцій Кількість організацій, що симпатизують КІ I 19 16 II 35 31 III 50 53 IV 58 8 V 47 13 VI 56 9