Рі́зьблення по де́реву або сница́рство — вид декоративно-ужиткового мистецтва (також різьблення є одним з видів художньої обробки деревини поряд з випилюванням, токарною обробкою).
Історія Різьблення по дереву — це мистецтво, яким славилися стародавні слов'яни ще в XI ст.. Проте саме мистецтво виникло набагато раніше.
Існує думка, що різьба по дереву існувала на території Великої Британії приблизно 6000 років тому, ще до будівництва Стоунгенджа. Це підтверджує знахідка в графстві Беркшир, де в 2023 році знайшли стародавній шматок дуба з насічками. Відкриття свідчить про те, що різьблення по дереву існувало на території Великої Британії ще за 4500 років до римського завоюванняШматок 6000-річного дуба з різьбленням знайшли в Англії (ВІДЕО). 14.06.2023.
Різьбленням прикрашали трони єгипетських фараонів, вікінги гойдали своїх дітей в різьблених колисках, у Франції різьблення по дереву стало невіддільною частиною бароко — стилю у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі та архітектурі ) початку XVI століття — кінця XVIII століття).
У ті далекі часи найчастіше для виробництва різьблених композицій використовували деревину горіха. Пізніше популярним стало червоне і чорне дерево. Незалежно від матеріалу, різьблення прикрашали позолотою, розписом, після чого покривали білим лаком.
Збереглися до наших часів нечисленні зразки об'ємної української народної скульптури XVIII—XIX століття. Головне зображення — розп'яття, фігури святих.
У Центральній та Східній Україні, де здавна було розвинуте різьбярство, зразків народної скульптури XVII—XIX століть збереглося дуже мало. Тут переважали вироби побутового призначення, окремі деталі яких можна віднести до народної скульптури — це закінчення ковшів, черпаків, ложок, стовпців воріт.
Елементи цих виробів часто мали зооморфні або фітоморфні мотиви і відрізнялися дуже узагальненим, без зайвих деталей, характером.
На початку ХХ століття в Україні вирізьблювали фігурні та прикрашені барельєфами вулики.
Тематика зображень на них, мотиви декору були світськими і культовими. У південній та лісостеповій частині України зустрічалися вулики-довбанки у вигляді ведмедя, голови козака з оселедцем або цілої сидячої постаті.
У XVIII—XIX століттях різьблення в Україні досягло найвищого рівня. Різьбленням оздоблювали деталі будівель — одвірки, сволоки, балки, ли́штви, піддашні дошки, горішні вікна. В інтер'єрі житла різьбленням прикрашали віконниці, одвірки, полички, мисники. Особливу увагу різьбярі приділяли сволокові, який займав більше місця в інтер'єрі. Часто його оздоблювали плосковиїмчастим різьбленням з мотивами розеток, кіл, смужок, ламаних ліній, бокові частини іноді профілювали крученим орнаментом. Традиція оздоблення сволоків існує в народному будівництві досі.
Майстри щедро оздоблювали різьбленням предмети побутового і господарського призначення. Скрині, столи, ліжка, миски, тарілки прикрашались орнаментальним різьбленням.
Майстри-різьбярі оздоблювали різьбленням дерев'яні цвинтарні та придорожні хрести, що споруджувалися на роздоріжжях, перехрестях шляхів, коло церков і криниць.
До наших часів збереглися унікальні зразки різьблених виробів — чумацьких маж, саней, різного хатнього начиння, предметів домашнього вжитку.
Важливою галуззю художньої деревообробки в українців було виготовлення музичних інструментів: ударних, духовних, струнних. Народні музичні інструменти є одним із відгалужень традиційної культури і за своїм походженням, розвитком, стилістичними засадами пов'язані з народною обрядовістю і побутом українців.
Окремі види народних музичних інструментів побутували на певній території України, наприклад, бандура — переважно в Центральних районах і на півдні України, на Гуцульщині особливо шанували трембіту і цимбали.
Різьблення в Україні
Найдавніші пам'ятки народного мистецтва на території сучасної України, що дійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н. е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізинської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева з тих далеких часів не збереглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева.
Розкопки скіфських поховань дають уявлення про різноманітність видів і технік художньої обробки деревини, які були у скіфів. В давнину скіфи користувались дерев'яним посудом. Археологічні розкопки скіфських поховань свідчать, що скіфи спілкувалися з іншими народами, вміли обробляти дерево на високому художньому рівні. Вони оздоблювали дерев'яні похоронні ложа багатокольоровими породами дерева.
У ХІІ столітті до нашої ери сармати, які витіснили скіфів, широко використовували колір у оформленні дерев'яних виробів. Скіфо-сарматський період і вплив античної культури грецьких міст Північного Причорномор'я сформували принцип художнього створення виробів, орнаментики, прийомів виконання та технік декорування. Поєднання реалізму з творчою фантазією, з підвищеною декоративністю, створення неповторної образної системи стали основою для творчої праці багатьох поколінь майстрів і утверджувались народною творчістю тривалий час.
Слов'яни вийшли на історичну арену на початку 1 тисячоліття до н. е. Вони займали територію між Дністром і Віслою. В І — ІІ ст. н. е. на землях середнього Придністров'я, як свідчать археологічні знахідки, розвивається культура, за назвою місця знахідки, Зарубинецька.
У дохристиянський період відображались також уявлення стародавніх майстрів про магічні сили Землі та природи. Символічно зображувались Сонце, Земля, Кінь. Також був поширений геометричний орнамент із борозенок, ямок, штрихів. Уявлення про виникнення та побудову світу передавались у народній творчості у вигляді геометричних фігур-символів, зображень тварин і частин їхнього тіла — голови, ніг.
Літописець Нестор у Х столітті зазначає наявність розвиненої дерев'яної скульптури, за його свідченням Київський князь Володимир поставив у княжому дворі Перуна дерев'яного. Після прийняття християнства на Русі (989 р.) дерев'яних ідолів топили у річках. З часом розвивались токарні роботи, довбання, різьблення. Це засвідчує знайдені залишки дерев'яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині і в інших районах України.
Токарні вироби прикрашали художнім розписом, що засвідчують зображення на мисці ХІІ ст. із Києва. Майстри Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала стилістичні особливості. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах майстри зображали фантастичних звірів, міфічних птиць.
Татаро-монгольська навала затримала розвиток ремесел, знищила численні їх досягнення. Центри ремесел переміщуються з Києва, Чернігова та інших міст Галицько-Волинської землі. Ця земля менше потерпіла від монгольської навали. Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й деревообробка, досягають значного розвитку. В середині ХІІІ ст. зароджуються міста Львів, Холм і Галич, будуються численні фортеці.
Для художньої обробки дерева у XIV — XVIII ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення.
На першому етапі становлення українського мистецтва (XIV ст. — перша половина XVI ст.) з'являються специфічні ознаки художньої обробки дерева. Майстри споруджують палаци, церкви, прикрашаючи їх пишним різьбленням. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканта, квіток, виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих янголят.
Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями. Використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні, щедро декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева, стелі прикрашають золоченими орнаментами.
В середині XVIII ст. відповідно до стилю рококо меблі набувають легших форм. Основним елементом орнаменту є роскайль, інтер'єр полегшується, стає просторішим внаслідок оббивки стін шовком світлих тонів. Інколи стіни фарбували у світлі тони, прикрашали ліпним орнаментом.
У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника-селянина, міщанина. Часто найкращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виїмчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.
У XVIII — XIX ст. остаточно формуються центри народного мистецтва — народні художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди новий творчий розвиток. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина, Поділля, Лемківщина, де формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання.
В архітектурно-меблевому виробництві різьбленням прикрашають балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині у Західних областях України, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом.
У 1878 р. відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів.
На Західних землях формується гуцульський стиль художньої обробки дерева. Своєрідність його у поєднанні плоского різьблення з тригранно-виїмчастим, з особливою манерою композиційної побудови орнаменту, форми виробів, прийомами виконання, інструментами. Тут дуже виявлені етнографічні особливості.
У 1890-х роках ученими дослідниками проводиться значна робота щодо вивчення народної творчості, відродження забутих або занедбаних ремесел. У губерніях створюються відділи мистецтва і промислові кооперації, в яких об'єднуються сільські і міські майстри, організовуються виставки, що сприяють підняттю престижу народної творчості.
На початку 1920-х років створюється художньо-промислові школи в Києві, Харкові, Полтаві, Переяславі. З другої половини 1920-х років на виставках разом з досвідченими майстрами активну участь бере молодь.
В 1930—1940 роках змінюються естетика, зміст і призначення виробів художніх промислів. Вони зазнають сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділяється декору державно-політичного змісту, який витісняє традиційну естетику і практичність. Задані «зверху» тематика і стилістика, по суті, відривали промисли від народних традицій. Ця тенденція зберігалася в «народному» мистецтві довгі роки.
У 1934 році організована Українська художньо-промислова спілка, яка очолює артілі — кооперативні об'єднання художнього виробництва. У Дніпропетровську відкривається школа декоративного розпису. Активно й швидко розвивається народне мистецтво України в передвоєнний час.
В післявоєнний період відроджується художня обробка дерева, особливо в західних областях України. Відновлюється робота в артілі «Гуцульщина» в Косові, ім. Л.Українки у Львові, у Чернівецькій області, відкриваються училища декоративно-ужиткового мистецтва. В 1946 р. у Львові відкривається перший в Україні інститут декоративного і прикладного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Наприкінці 50-х років художні артілі переорганізовуються у державні підприємства, які підпорядковуються Міністерству місцевої промисловості.
Народне мистецтво знаходить широке застосування в дизайнерських розробках у сфері побуту, праці, виробництва меблів, оформленні житла та виробничого середовища.
Сучасна різьба Різьблення по дереву й до наших днів залишається одним з національних видів прикладного мистецтва народів нашої країни.