Согдіа́на, Со́гдія, Согд (давньоперська: Suguda-; ; — Sōġd; таджицька: Суғд — Sughd) — історична область в середній Азії, місце народження давньої землеробської цивілізації согдійців, що залишила свої сліди на значній території центральної Азії.
Назва Согдіана на думку дослідників названа від форми Skuδa. Виходячи з назв провінції, наведених у давньоперських написах, «Сугда» та «Сугуда», а також знань, отриманих із середньосогдійської мови, про те, що давньоперське -gd-, що застосовувалося до согдійської мови, вимовлялося як дзвінкі фрикативні звуки, -γδ-, приходять до висновку, що *Suγδa є давньосогдійським ендонімомSzemerényi, Oswald (1980). Four old Iranian ethnic names: Scythian – Skudra – Sogdian – Saka (PDF). Veröffentlichungen der iranischen Kommission Band 9. Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, pp. 26–36. Застосовуючи зміни звуків, що спостерігаються в інших согдійських словах та властиві індоєвропейським, простежують розвиток *Suγδa від Skuδa, «стрілець», наступним чином: Skuδa > *Sukuda шляхом анаптиксису > *Sukuδa > *Sukδa (синкопа) > *Suγδa (асиміляція)ю ТОбдо Согдіана — «Країна лучників (стрільців)»Szemerényi 1980, p. 39.
Географія Согд знаходиться у сучасних межах Согдійського вілояту Республіки Таджикистан, Самаркандського та Бухарського вілаятів на південному сході Узбекистану.
Від часів Олександра Македонського центром Согду був Самарканд, але поселення согдійців розкидані по всьому Великому Шовковому шляху — від кордонів Східної Римської імперії до Монголії.
Історія Бронзова доба Согдіана мала міську культуру бронзової доби: оригінальні міста бронзової доби з'являються в археологічних знахідках, починаючи з поселення в Саразмі (Таджикистан), яке датується ще IV ти. до н.е., а потім у Кьок-Тепе, поблизу сучасного Булунгура (Узбекистан) щонайменше з XV століття до н.е.de La Vaissière, É. (2011). "SOGDIANA iii. HISTORY AND ARCHEOLOGY". In Yarshater, Ehsan (ed.). Encyclopædia Iranica (Online ed.). Encyclopædia Iranica Foundation. Саразма був одним з центрів енеолітичної культури, що утворився в результаті просування південних землеробських популяцій у верхів'я Зарафшана. На цій території жили східноіранські племена із землеробським і кочівницько-скотарським господарськими способом життя.
Авестійська доба В Авесті, а саме в «Міхр Яшт» та «Вендідаді», топонім Гава (gava-, gāum) згадується як земля согдійців. Тому Гава інтерпретується як посилання на Согдію часів АвестиGrenet, Frantz (2005). "An Archaeologist's Approach to Avestan Geography". In Curtis, Vesta Sarkhosh; Stewart, Sarah (eds.). Birth of the Persian Empire Volume I. I.B.Tauris, p. 30. Хоча немає універсальної згоди щодо хронології Авести, більшість вчених сьогодні стверджують на користь ранньої хронології, яка б відносила створення ранньоавестійських текстів до першої половини I тис. до н.е.Skjaervø, P. Oktor (1995). "The Avesta as source for the early history of the Iranians". In Erdosy, George (ed.). The Indo-Aryans of Ancient South Asia. De Gruyter, p.166. Перша згадка про Гаву зустрічається в «Міхр Яшт», тобто гімні, присвяченому зороастрійському божеству Мітрі. У вірші 10.14 описується, як Мітра досягає гори Хара та оглядає всю землю Айріошаяна (airiio.shaianem, «землі Ар'я»)Gershevitch, Ilya (1967). The Avestan Hymn to Mithra. Cambridge University Press, pp. 79–80. Друга згадка знаходиться в першому розділі «Вендідади», який містить перелік шістнадцяти добрих регіонів, створених Ахура Маздою для іранців. Гава — другий регіон, згаданий у списку, одразу після Айріанем Ваеджа, батьківщини Заратустри та іранців, згідно з зороастрійською традицієюDarmesteter, James (1880). The Zend-Avesta Part 1 The Vendidad. Oxford at the Clarendon Press, pp. 5–9.. Хоча загальновизнано, що слово «Ґава» стосувалося регіону, населеного согдійцями в авестийський період, його значення незрозумілеLurje, Pavel (2017). "SOGDIANA ii. Historical Geography". Encyclopædia Iranica. Iranica Foundation.. Низку дослідників пов'язує його з Габами, согдійською цитаделлю в західній Согдіані, припускають, що за часів Авести центр Согджіани міг бути ближче до Бухари, а не до СамаркандаVogelsang, Willem (2000). "The sixteen lands of Videvdat – Airyanem Vaejah and the homeland of the Iranians". Persica. 16, p. 51.
Ахеменідське панування Землі та міста Согду, подібно до полісів Еллади, не були централізованою державою, лише зовнішні завоювання призводили до адміністративних об'єднань у міжріччі Сирдар'ї та Амудар'ї, в долині Зеравшану. Стародавнє населення Согда — це саки, що вели осілий спосіб життя і підтримували тісні зв'язки зі своїми одноплемінникамиОбельченко О. В. Культура античного Согда: По археологическим данным VII в. до н. э. Москва, 1992, с. 219-220Ходжайов Т. К, Ходжайова Г. К. Этнографическая область Мианкаль в составе Большого Согда // Вестник археологии, антропологии и этнографии. 2018. № 3 (42), с. 79-92. Согд відомий з VI ст. до н. е. зі згадок володарів імперії Ахеменідів, коли ця область була прикордонною з войовничими саками-скіфами. Тривають дискусії щодо відносин согдійців з Бактрійським кавійством.
Кир Великий завоював Согдіану під час походу в Центральну Азію в 546–539 роках до н. е.Kirill Nourzhanov, Christian Bleuer (2013), Tajikistan: a Political and Social History, Canberra: Australian National University Press, p. 12, ISBN 978-1-925021-15-8 Дарій I запровадив арамейську систему письма та монету в Центральній Азії, а також включив согдійців до своєї регулярної армії як регулярних піхотинців та вершниківChristoph Baumer (2012), The History of Central Asia: the Age of the Steppe Warriors, London, New York: I.B. Tauris, p. 202–203, ISBN 978-1-78076-060-. Согдіана також згадується в Бехістунському написі ДаріяMark J. Dresden (2003), "Sogdian Language and Literature", in Ehsan Yarshater, The Cambridge History of Iran, Vol III: The Seleucid, Parthian, and Sasanian Periods, Cambridge: Cambridge University Press, p. 1216, ISBN 0-521-24699-7. Контингент согдійських вояків воював у складі основної армії Ксеркса I під час його вторгнення до Греції в 480 році до н. е.Mark J. Dresden (1981), "Introductory Note", in Guitty Azarpay, Sogdian Painting: the Pictorial Epic in Oriental Art, Berkeley, Los Angeles, London: University of California Press, p. 3, ISBN 0-520-03765-0
З огляду на відсутність будь-яких іменованих сатрапів для Согдіани в історичних записах, сучасні дослідження дійшли висновку, що Согдіаною спочатку керували з сатрапії сусідньої Парфії або АріаниHerod. Hist. III, 90–94, разом з якими і Хорезмом Согдіана входила до XVI сатрапії, згодом керувалася разом з Бактрією (XIII сатрапія)Pierre Briant (2002), From Cyrus to Alexander: a History of the Persian Empire, trans. Peter T. Daniels, Winona Lake: Eisenbrauns, p. 746, ISBN 1-57506-120-1.
У середині IV ст. до н.е. до Согдіани проникають племена дахів, під впливом яких Согдіана разом з сусіднім Хорезмом фактично здобуває незалежність від АхеменідівSherwin-White S., Kuhrt A. From Samarkand to Sardis: Anew Approach totheSeleucid Empire. Berkeley; Los Angeles 1993, р. 18.
Елліністична доба 327 року до н.е. Согдіану захопив Александр Македонський. Захопивши спочатку Мараканду, а потім Согдійську скелю він захопив Рошанак («маленька зірка»), що у греків стала відома як Роксана. Вона стала матірю македонського царя Александра IVWilliam Smith, eds et al. (1873), A Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, Volume 1, London: John Murray, p. 122. Після тривалої кампанії, спрямованої на придушення согдійського опору на чолі із Спітаменом та заснування військових форпостів, укомплектованих його македонськими ветеранами, Олександр об'єднав Согдіану з Бактрією в одну сатрапію. Апама, донька Спітамена, вийшла заміж за майбутнього царя Селевка I. Разом з тим частина согдійців не визнало владу македонян, внаслідок чого вони змушені були залишати країну. Це стало початком согдийської колонізації величезних територій уздовж Шовкового шляху. Лише знахідки залишків матеріальної культури согдійців та їх вплив, що відзначаються у хронологічній та територіальній послідовності на схід від самого Согда. Так, у III ст. до н.е на правому березі Сирдар'ї (на території Ташкентської оази) виникає місто, залишки якого зафіксовані археологами на городищі Канка. Кераміка та архітектурні залишки раннього культурного шару городища вказують на культурні традиції Согда.
321 року до н. е. після смерті Александра Македонського Стасанор отримав Согдіану разом з Бактріаною. Він під час війни діадохів став фактично незалежним, а 306 року до нюею оголосив себе царем Сагдіани, втім 305 року до н.е. Селевк I переміг Стасанора й приєднав Согдіану до своїх володінь. 248 року до н.е. Согдіана увійшла до Греко-Бактрійського царстваChristopoulos, Lucas (August 2012), "Hellenes and Romans in Ancient China (240 BC – 1398 AD)", in Victor H. Mair (ed), Sino-Platonic Papers, No. 230, Chinese Academy of Social Sciences, University of Pennsylvania Department of East Asian Languages and Civilizations, pp 8–9, ISSN 2157-9687.
Кушанська доба 146 до н.е. Согдіану спочатку саки, а невдовзі за ними прийшли юечжі, кочові попередники кушан. З того часу приблизно до 40 року до н. е. юечжі мляво карбували монети, що імітували та досі носили зображення греко-бактрійських царів. З I століття нашої ери юечжі перетворилися на могутню Кушанську імперію, що охоплювала територію від Согдії до східної Індії. Кушанська імперія стала центром прибуткової центральноазіатської торгівлі, в якій провідну роль відігравали согдійці.
Аршакіди, Сасаніди і ефталіти Історичні знання про Согдіану дещо туманні в період Парфянської імперіїMark J. Dresden (2003), "Sogdian Language and Literature", in Ehsan Yarshater, The Cambridge History of Iran, Vol III: The Seleucid, Parthian, and Sasanian Periods, Cambridge: Cambridge University Press, p. 1217, ISBN 0-521-24699-7. Наступна Сасанідська імперія завоювала та включила Согдіану як сатрапію у 260 роціMark J. Dresden (1981), "Introductory Note", in Guitty Azarpay, Sogdian Painting: the Pictorial Epic in Oriental Art, Berkeley, Los Angeles, London: University of California Press, p. 5, ISBN 0-520-03765-0.
Ефталіти завоювали територію Согдіани та включили її до своєї імперії близько 479 року нашої ери, оскільки це дата останнього відомого посольства согдійців до КитаюPei 裴, Chengguo 成国 (2017). "The Silk Road and the economy of Gaochang: evidence on the Circulation of silver coins". Silk Road. 15: 57, note 5. Ефталіти, ймовірно, правили конфедерацією місцевих правителів або губернаторів, пов'язаних союзними угодами. Одним із цих васалів, можливо, був Асбар, правитель Варданзі, який також карбував власні монети в цей періодAdylov, Šuhrat T.; Mirzaahmedov, Jamal K. (2006). On the History of the Ancient Town of Vardāna and the Objavija Feud in Ērān ud Anērān. Studies Presented to B. I. Maršak (1st part). Libreria Editrice Cafoscarina, pp. 34–36.
Тюркське панування Перший Тюркський каганат та Сасаніди об'єдналися проти ефталітів, яких перемогли їх після восьмиденної битви при Бухарі у 557 році. Тюрки отримали територію на північ від Окса, включаючи всю Согдіану, тоді як Сасаніди отримали території на південь від неї. У 581 році після розпаду каганту Согдіана увійшла до Західного Тюркського каганату.
Незалежність Близько 650 року після занепаду Західного Тюркського каганат, і согдійські правителі, такі як Вархуман, став номінальними васалами Китаю. З цього часу існувала власна держава іхшидів (засновано Шишпіром) поки VIII ст. останнє согдійське місто (сучасний Пенджикент) було знищене арабами.
Економіка