Цехови́к — термін радянської фразеології на позначення підпільного підприємця в СРСР в період до кінця 1980-х років. За законами і принципами радянського суспільства це економічна самодіяльність, у тому числі і виробництво на державних та кооперативних підприємствах в промислових умовах товарів народного споживання з метою продажу.С. Б Чернышев. Россия как предмет, — Аргус, 1995 (стор.: 182)
Історія Назва утворилася через те, що зазвичай такі виробництва були закамуфльовані під цехи будь-яких державних підприємств і установ, громадських організацій, колгоспів.Согласие. — Ред.-издательский комплекс «Милосердие», 1989 (Стор.: 12) Назва витікала з поглядів Маркса і Енгельса викладених ними у Маніфесті комуністичної партії: «Стара феодальна або цехова модель промислового виробництва вже не могла задовольнити потреби, які постійно зростали з відкриттям нових ринків. … Промисловий бізнес середнього класу замість босів гільдій; Поділ праці між різними гільдіями поступився місцем розподілу праці всередині цеху.» Стара феодальна або цехова модель промислового бізнесу вже не могла задовольнити потреби, які постійно зростали з відкриттям нових ринків. Дрібніші цеховики частіше виготовляли речі для ринку, іноді на замовлення.Сіверянський літопис, Випуски 4-6 Чернігівське обласне об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, 2007 (стор.: 78) «Цеховиків» інколи притягували до кримінальної відповідальності, хоча частіше просто не звертали на них ніякої уваги, — але згодом, до початку вісімдесятих років, коли корупція і хабарництво охопили багато галузей, «цеховики» немов відродилися вдруге.Лиханов В. Клан / Страна и мир, ежемесячный общественно-политический и культурно-философский журнал. — Мюнхен, (рос.яз), Випуски 37-42, 1987 (стор.: 46)
Цеховики з'явились в 50-60ті роки.Долуцкий И. И. Отечественная история, двадцатый век. — Мнемозина, 1996 (стор.: 377—378) Феномен підпільності полягав у тому, що за планової економіки офіційно було неможливо ні організувати підприємство, ні дістати сировину, ні продавати вироблену продукцію. Тому цеховики знайшли вихід — офіційна державна структура виробляла підпільну продукцію, а неофіційна тіньова структура цю продукцію продавала. Або навпаки — продукція, вироблена тіньовою структурою, збувалася через державні торговельні організації. Варіант, при якому все було цілком нелегальним, був менш поширений, бо його було складніше здійснити на практиці й він занадто легко виявлявся органами Відділом по боротьбі з розкраданнями соціалістичної власності (ОБХСС).
Сировину і матеріали для підпільного виробництва придбати легально було неможливо. Тому, зазвичай, ця проблема вирішувалася так: державна власність шляхом необґрунтованого списання матеріальних цінностей у виробництво давала надлишки для виробництва необлікованої продукції. Це робилося через складання підроблених актів про списання та знищення фактично придатних матеріалів і сировини, а також іншими способами. Додаткову продукцію, як правило, виготовляли робочі того ж підприємства. У більшості випадків вони не знали, що їхня праця використовується в корисливих цілях «цеховиками».
Оскільки при плановій економіці купити сировину для підпільного виробництва було неможливо, цеховики (як правило, керівники підприємств) здійснювали операцію під сленговою назвою «фейгелах» (єврейською — «пташка»). Суть «фейгелах» була проста: випускали два види продукції, дорогу та дешеву, але з однієї сировини. Наприклад, звичайний поліетиленовий кульок коштував 10 копійок, але такий же, але подвійний, із вставленою між стінками картинкою відомих співаків коштував вже три рублі і мав надзвичайний попит. А далі в документах писали, що випустили кульочки по 10 копійок, а самі випускали подвійні, з портретами. Різниця йшла у кишеню. І така схема застосовувалась для різних видів продукції. Цеховики завжди стежили за всіма новинками ширвжитку.
Діяльність цеховиків часто перепліталася з таким поняттям, як «штовхач» (так на сленгу радянського часу називали постачальників підприємств, вимушених діяти в умовах планової економіки), оскільки підприємство не завжди могло офіційно закупити необхідну сировину й офіційно продати вироблений продукт.
Успішна діяльність «цеховиків» забезпечувалася щедрими хабарами ревізорам і співробітникам правоохоронних органів, партійному керівництву.
Відома кримінальна справа, яка була результатом операції «Картель», проведеної КДБ, яка розкрила кілька великих нелегальних кушнірських фабрик у Казахській РСР. Це закінчилося судовим переслідуванням близько 500 осіб, а 3 боси отримали смертні вироки.Martin Mccauley, The Rise and Fall of the Soviet Union, ISBN 1317867831, 2014, pp. 374—375
З початком «перебудови», яка, серед іншого, дозволила приватне підприємництво, багато колишніх цеховиків раптом стали заможними, респектабельними підприємцями, відомими як «нові росіяни».
Примітки
Див. також Фарцування
Посилання Історичний проект про цеховика (рос.) Витоки організованою економічної злочинності (рос.) Взуттєва промисловість (рос.) Кримінальні справи кінця вісімдесятих (рос.) Гучні справи цеховиків 1950—1990 років (рос.)