Сердю́цька диві́зія — військова формація, створена у липні 1918 урядом гетьмана Павла Скоропадського. Формувалася з добровольців (18 — 25 років) і призовників 1899 року народження, переважно із заможнішого селянства Лівобережжя. У жовтні 1918 нараховувала близько 5 000 бійців, командир дивізії — генерал В. І. Клименко. Під час повстання проти гетьмана деякі частини Сердюцьких дивізій перейшли на сторону Директорії, з них частина увійшла пізніше до складу Осадного корпусу січових стрільців.

Передумови створення

Необхідність формування нового армійського підрозділу була усвідомлена керівництвом Української Держави одразу по приходу до влади. Тоді виявилося, що більшість збройних формувань Центральної Ради були або розформовані, як обидві дивізії Синьожупанників генерал-поручника Віктора Зелінського, або були досить ненадійними, як полк Січових Стрільців Євгена Коновальця, який по перевороту відмовився присягати Гетьману, через що цей відділ був роззброєний. Деякий час досить невизначеним було політичне становище в Запорізькій дивізії генерала Олександра Натіїва, і на початку також ставилося питання про її розформування, однак Гетьман зрештою зберіг цю формацію.

Вже за кілька днів після проголошення Гетьманства, до Павла Скоропадського з аудієнцією завітав з'їзд хліборобів. Під час цієї зустрічі хлібороби висловили бажання, щоб у гетьмана був власний охоронний загін, набраний виключно з їхніх дітейПавло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 — грудень 1918) — К.: Київ — Філадельфія, 1995., C. 175.. Через місяць, за попередньою домовленістю із німецьким командуванням, Павло Скоропадський із дітей хліборобів почав формувати нову дивізію, яку було названо Сердюцькою, в пам'ять про чотири сердюцькі полки гетьмана Івана Мазепи, які хоробро обороняли і майже всі загинули при облозі у 1708 році російськими військами БатуринаЯ.Тинченко. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918.//«Цейхгауз» № 18/2002, C. 42. На перші часи в дивізію планувалося навербувати 5000 чоловікПавло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 — грудень 1918) — К.: Київ — Філадельфія, 1995., C. 179.

До складу дивізії по завершенню комплектації входили: 4 сердюцькі піші полки Лубенський сердюцький кінно-козацький полк Сердюцький артилерійський полк Сердюцька інженерна сотня

За задумом Гетьмана, дивізія повинна була формуватися як гвардійська, на яку б не мали впливати революційні настрої та більшовицькі тенденції. Тому певні надії у цьому питанні Павло Скоропадський пов'язував із заможними верствами населення, з представників яких і планувалося формувати частину. Він вважав, «що це єдиний засіб убезпечити себе від більшовизму»Павло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 — грудень 1918) — К.: Київ — Філадельфія, 1995., C. 186..

Початок формування

24 липня 1918 року було затверджено закон «Про обов'язковість військової повинності і про заклик 5000 чоловіків для комплектування Сердюцької дивізії», вироблений військовим міністром і державним секретарем. Комплектування починалося з 31 липня у Києві. Однак набір до дивізії почав здійснюватися ще задовго до затвердження відповідного закону про цю формацію. 3 червня був виданий Гетьманський наказ про початок формування дивізії.

Всі офіцери та козаки, що поступали до цієї дивізії, обов'язково повинні були належати до класу хліборобів, про що був виданий особливий наказ:Павло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 — грудень 1918) — К.: Київ — Філадельфія, 1995., C. 362.

18 червня 1918 року Гетьман видав наказ про початок дострокового призову, в якому встановив термін служби: в піхотних і артилерійських частинах (крім кінної артилерії) — 2 роки, в інших — З роки. Зверталась увага на те, щоб набір робили «з таких сімей, відсутність в яких одного робітника в жнива не відзначиться на їх добробуті»Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.): Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — С. 192..

Вже 22 червня були призначені командири полків і частина офіцерів:

Командир Дивізії — Віктор Іванович Клименко, генеральний хоружний; Начальник Штабу — Євген Спиридонович Гамченко, генеральний хоружний; Інтендант дивізії — Осипів, полковник; 1-й Сердюцький п. полк Командир полку — Богачів, полковник; 2-й Сердюцький п. полк Командир полку — Верниковський, полковник; 3-й Сердюцький п. полк Командир полку — Боднарчук, полковник; 4-й Сердюцький п. полк Командир полку — Босенко, полковник; Лубенський сердюцький кінний полк. Командири полку — Омелянович-Павленко, полковник та Отмарштайн, полковник; Сердюцький гарматний полк Командири полку — Грінченко, полковник та Афанасіїв, полковник (наступник полковника Грінченка); Сердюцька інженерна Сотня Командир сотні — Пустовойтенко, військовий старшина.

Формування Сердюцької інженерної сотні відбувалося на основі старих кадрів 104-ї інженерної роти колишньої Російської армії. Раніше ця рота входила в склад 104-ї (1-ї Української) дивізії 34-го (1-го Українського) армійського корпуса, яким свого часу командував генерал Скоропадський. Лубенський Сердюцький кінно-козачий полк розгортався з кадрів 8-го гусарського Лубенського полку, українізованого ще у вересні 1917 року.

Призов новобранців здійснювався на підставі особливої інструкції, створеної 30 червня міністерствами військових і внутрішніх справ. Головна увага приділялася соціальному походженню призовників. Зазначалося, що «козаки для укомплектування Сердюцької Гетьманської дивізії вибираються при близькій співучасті і контролю повітових організацій хліборобів, виключно з сімейств землевласників-хліборобів, маючих більшу кількість землі». Списки обраних затверджувались губернськими організаціями Союзу хліборобів.

Насамперед до призову обиралася вікова категорія від 18 до 25 років. Норма набору від повіту становила 125 чоловіків, кожний з яких повинен був мати персональне посвідчення від відповідальної організації хліборобів. Перевага віддавалася добровольцям. Якщо таких не вистачало, решта обиралася жеребкуванням. О 8 годині 6 липня новобранці повинні були з'явитися до своєї повітової управи для перевірки і медичного огляду. Про кількість новобранців, прийнятих на службу, повітові комісії змушені були негайно доповісти по телефону в Головну управу військової повинності.

Стосовно інших військових частин Української Держави забезпечення цього з'єднання здійснювалося набагато краще. Дивізія підлягала першочерговому озброєнню і матеріально-технічному спорядженню за рахунок всіх існуючих на той час в Україні резервів. На озброєнні її особового складу булоТимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.): Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — С. 195.:

1 473 гвинтівки, 1104 револьвери, 432 шаблі, 1312 бебутів, 144 піки, 12 кулеметів, 12 гармат.

За розпорядженням інспектора технічних військ до дивізії передавалися два легкові і вантажний автомобілі, 11 мотоциклів. Для пересування особового складу, зброї та майна дивізії передбачалося 246 возів і 1 641 кінь. Штатним посадам особового складу дивізії відповідали підвищені військові звання і платня. Так, командир дивізії — генеральний значковий — мав щорічно отримувати 13 800 крб., командири всіх полків — полковники або генеральні хорунжі — 9 600 крб., командир окремої інженерної сотні — військовий старшина — 7 200 крб., козаки-надстроковці — 1 320-1 560 крб., а призовні — 1 080 крб.

Документи свідчать, що, незважаючи на суворі накази, не вдалося довести чисельність дивізії до встановленої і повністю заповнити передбачені штатні посади. Згідно із штатним розкладом з'єднання, затвердженого гетьманом 27 червня 1918 року, до складу окремої Сердюцької дивізії входилиТимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.): Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — С. 193.:

Управління — 16 старшин, 9 урядовців, 62 муштрових і 89 немуштрових козаків; 2-х курінний Сердюцький піший полк (32 рядного складу) — 70 старшин, 5 урядовців, піп, 967 муштрових і 362 немуштрових козаки; 3-х сотенний Сердюцький Лубенський кінно-козачий полк — 32 старшини, 4 урядовці, піп, 608 муштрових і 169 немуштрових козаків; 3-х батарейний легкий Сердюцький гарматний полк — 28 старшин, 3 урядовці, 603 муштрових і 144 немуштрових козаки; Окрема інженерна сотня — 17 старшин, 2 урядовці, 228 муштрових і 89 немуштрових козаків.

Загалом, особовий склад дивізії за цими штатами нараховував не 5000, як вимагав закон від 24 липня, а 3 509 осіб. Щоб довести чисельність сердюків до 5000, військовий міністр призначив на 30 вересня призов другої черги новобранців.

У цей час ретельність відбору сердюків до дивізії була значно знижена. 31 жовтня маріупольський повітовий староста був змушений констатувати, що «через відсутність у спілки хліборобів кандидатів для поповнення недобору дивізії, довелося розпочати складання переліку всіх молодих людей в повіті, які задовольняють умовам прийому до Сердюцької дивізії, по скінченню складання якого буде зроблене їх засвідчення і відправка»Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.): Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — С. 194.. До кінця вересня 1918 року дивізія була укомплектована по повному штату. В ній нараховувалося трохи більше 5000 офіцерів і козаківЯ.Тинченко. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918.//«Цейхгауз» № 18/2002, C. 43.

Павло Скоропадський згадувавПавло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 — грудень 1918) — К.: Київ — Філадельфія, 1995., C. 268.:

Генерал Михайло Омелянович-Павленко, старший брат полковника Івана Омеляновича-Павленка (першого командира Лубенського кінно-коачого полку) згадував так про це формування:

Однострій

Розробкою уніформи і нових орденів займалася комісія в складі трьох чоловік: знаменитого українського художника Георгія Нарбута, історика Володимира Модзалевского і капітана генштабу Вишневського. Скоріше, за все, саме їм належав проект уніформи для Гетьманського штаба, Конвою, Сердюцької дивізії і Лубенського Сердюцького кінно-козачого полкуЯ.Тинченко. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918.//«Цейхгауз» № 18/2002, C. 43-45.

Проектований воєнний жупан повинен бути захисного кольору з краповим кантом по нижньому краю коміра і з такого ж кольору випушкою на погонах. По нижньому краю, по бортах, на спині, грудях, по обшлагах і верхньому краї стоячого коміра жупан обшивався темно-зеленим шовковим шнуром. На жупані було 5 внутрішніх ґудзиків, на рукавах — 5 кнопок з внутрішньої сторони обшлага. На рукава (розширені в ліктях і звужуються до низу) нашивалися обшлага особливої форми у вигляді трикутників, які називались «чохлами». На лівому борті жупана нашивалося 9 ґудзиків на темно-зелених петлях. Жупан зазначеного типу носили офіцери конвою та Особистого Штабу Гетьмана, осавули гетьмана (їхній жупан мав окремі особливості).

31 серпня 1918 р. така ж уніформа, але з деякими відмінностями, була установлена і в Сердюцькій дивізії. а) По верхньому краю коміра вшивався синій кант, а по нижньому — кант з приладного сукна кольору відповідного роду зброї. б) Погони для офіцерів — підбій і просвіти прикладного кольору. Погони для козаків — прикладного сукна з кантом роду військ. в) Козачий жупан обшивався темно-зеленим гарусним, а не шовковим шнуром. Штани-бриджі з кантом прикладного кольору у козаків. Генерали і офіцери носили на штанях лампаси: 1) генерали — дворядний (кожна з половинок товщиною 18 мм), кольору приборного металу, з випушкою прикладного кольору. 2) штаб-офіцери — однорядний в 22 мм. 3) обер-офіцери — однорядний в 18 мм.

Прикладний колір і приборний метал в частинах Сердюцької дивізії.:

ПолкПрикладніколірметал 1-й полк 2-й полк 3-й полк 4-й полк артилерія інженери