Джо́рдж О́рвелл (), справжнє ім'я — Е́рік А́ртур Блер (; 25 червня 1903 — 21 січня 1950) — англійський письменник, публіцист, есеїст та політичний критик.

Орвелл здобув світове визнання завдяки двом знаковим творам: алегоричній повісті «Колгосп тварин» (1945) та роману-антиутопії «1984» (1949). Ці книги стали фундаментальними для розуміння механізмів диктатури, пропаганди та маніпуляції масовою свідомістю. Введений ним термін «Орвеллівський» сьогодні використовується для опису тоталітарних методів контролю, а такі поняття, як Великий Брат, Новомова та Поліція думок, увійшли до світового політичного лексикону. Крім того, саме Орвелл першим ввів у політичну мову термін «Холодна війна».

Як прихильник демократичного соціалізму, Орвелл активно займався журналістикою та літературною критикою. Його досвід участі у Громадянській війні в Іспанії (описаний у репортажі «Данина Каталонії») став поворотною точкою, що сформувала його антисталінські погляди та переконання про необхідність захисту свободи слова.

Для українського читача постать Орвелла є особливою: у 1947 році він написав спеціальну передмову до українського видання «Колгоспу тварин» (переклад Ігоря Шевченка), яке стало першим у світі перекладом цієї повісті з англійської мови.

Життєпис Походждення та переїзд з Індії до Англії Ерік Артур Блер народився 25 червня 1903 року в бенгальському селі на кордоні з Непалом. У той час Індія була частиною Британської імперії. Родина Орвела походила від далеких нащадків , . Його прапрадід по батьківській лінії, Чарльз Блер, був заможним землевласником, який володів рабами, та власником двох ямайських плантацій, що мешкав за межами своїх володінь. Походивши з Дорсету, він одружився з леді Мері Фейн, дочкою . Дід — Томас Річард Артур Блер, був англіканським священнослужителем. Батько Еріка, Річард Волмслі Блер, працював молодшим заступником агента з опіуму в в , де наглядав за виробництвом і зберіганням опіуму для продажу до Китаю.

Мати Орвелла, Іда Мейбл Блер (до шлюбу Лімузен), виросла в Молам'яйні, де її французький батько, Френсіс Лімузен, займався спекулятивними підприємницькими операціями. Дружина Френка Лімузена, Тереза Кетрін Голлілі, походила з англійської родини, яка мала традицію служби Британській імперії на Індійському субконтиненті. Ерік мав двох сестер: Маржорі, старшу на п’ять років, та Ейвріл, молодшу на п’ять років. Як і багато дітей британців, які жили в колоніях, Орвелла невдовзі після того, як йому виповнився один рік, відправили до Англії разом із матір’ю та старшою сестрою, де його переважно виховувала мати і, за винятком короткого візиту в середині 1907 року, не бачив батька до 1912 року. Тоді його батько пійшов у відставку у 55-річному віці та повернувся до сім'ї. Місцевості долини Темзи (), де оселилася родина, згодом стали тлом для його роману (1939).

Освіта Коли Еріку виповнилося 8 років, його з великими труднощами влаштували за державний кошт до в графстві Сассекс. Перебування у цьому закладі залишило їдкі спогади, які були описані в автобіографічному ессе : хлопець страждав через розлуку з батьками, несмачну їжу, холод, фізичні покарання, які принижували його і наповнювали постійним відчуттям провини. За спогадами його другої дружини , Орвелл вважав, що саме в цій школі почали підсвідомо накопичуватися враження, які послужили матеріалом для роману «1984» (1949). Друг письменника, Тоско Файвел, стверджував, що Орвелл переніс у фантастичний Лондон 1984 року «звуки, запахи і кольори свого шкільного дитинства»Антиутопии XX века: Евгений Замятин, Олдос Хаксли, Джордж Оруэлл. — М.: Кн. палата, 1989. — С. 328—336.. Попри це, Ерік Блер зазначав: «Ніхто не може озирнутися на свої шкільні роки й правдиво сказати, що вони були цілковито нещасливими». Перед Першою світовою війною родина переїхала на три кілометри на південь, до , де Ерік подружився з родиною Баддікомів, особливо з їхньою донькою . Саме в цей період часу, Ерік разом Джасінтою почали проявляти інтерес до літератури. Вони разом читали та писали вірші, а також мріяли стати відомими письменниками. Першу свою працю опублікував у 1914 році. Це був патріотичний вірш «Awake! Young Men of England». Під час навчання в Сент-Кіпріані Блер написав два вірші, які були опубліковані в газеті . Він посів друге місце після в конкурсі , отримав схвальні відгуки про свої роботи від зовнішнього екзаменатора школи та здобув стипендії до Веллінгтонського коледжу і Ітонського коледжу. На щастя для сімейних фінансів, які ніколи не були особливо міцними, Орвелл був за оцінкою «старанною дитиною». У підготовчій школі Сент-Кіпріан в Істборні він отримав королівську стипендію для навчання в Ітонському коледжі й вступив туди в травні 1917 року. В Ітоні він відверто байдикував і залишив навчання в грудні 1921 року, провчившись лише один семестр у випускному класі. Його результати унеможливили отримання диплома з відзнакою та стипендії для навчання в одному з коледжів Оксфорда. Попри його посередні результати навчання, він грав у , де у своєму випускному році став одним із небагатьох в історії цієї гри, кому вдалося забити гол.

Частково через відмову або неспроможність батька фінансувати навчання в Оксфорді, а частково через посередні результати Орвелл у січні 1922 року вступив до підготовчого закладу для інтенсивної підготовки Craighurst до іспитів Індійського управління і провів там шість місяців. За погляду Тейлора «Сильним боком Еріка виявилася , яку він так не любив в Ітоні». Найкращий результат він отримав з латини — 1782 бали з можливих 2000, тоді як з малювання від руки набрав лише 174 з 400. За прохідного балу 6000 із можливих 12 400 він посів сьоме місце серед двадцяти шести кандидатів, які подолали цей поріг. На іспиті з верхової їзди, який відбувся на початку осені, він виступив гірше — двадцять перше місце серед двадцяти трьох кандидатів, які успішно склали іспит. До нього він готувався, беручи уроки у місцевій стайні. Пройшовши вступні іспити, його попросили вказати бажане місце призначення, він поставив Бірму на перше місце, випередивши Об’єднані провінції. Причиною було те, що в Бірмі жили його родичі — зокрема бабуся, яка досі мешкала в Молмейні, — тоді як його батько служив в Об’єднаних провінціях. Теллер дійшов до висновку, що «Бірма не вважалася престижним місцем служби, якщо взагалі можна було говорити про подібну ієрархію в . Проте цей вибір чітко свідчить про те, наскільки Ерік був пов’язаний із власним минулим, а також про цілком звичайну долю, яку він для себе спланував — або яку для нього спланували. Він мав стати імперським службовцем у місці, добре знайомому йому із сімейних переказів, де його мати провела значну частину дитинства, неподалік від місць служби його батька протягом усієї професійної кар’єри та де він мав численні родинні зв’язки. Про жодне вигнання не йшлося».

Поліцейська діяльність в Бірмі

З 1922 по 1927 роки служив в Індійської імперської поліції в Бірмі. 27 жовтня 1922 року він вирушив з Ліверпуля до Індії на кораблі SS Herefordshire. Через місяць він прибув до Янгона, а звідти вирушив до поліцейської навчальної школи в Мандалаї. 29 листопада 1922 року його призначили помічником окружного начальника поліції на випробувальний термін із платнею 525 рупій на місяць. Після нетривалої місячної служби в , головній гірській курортній станції Бірми, на початку 1924 року його перевели до прикордонного поста в . За спільним дослідженням та Вільяма Абрамса в цьому місті служба для Еріка Блера була складною, так як воно було «примітивним, ізольованим поселенням у алювіальній дельті Іраваді, де не було електрики ... Його колеги [Блера] погоджуються, що Блерові „не пощастило“ з таким початком кар’єри: існували інші округи, яким варто було б віддати перевагу перед дельтою». Дослідники також доповнюють що під час служби в цьому місті, Ерік Блер не лише «підтримував закон і порядок, як це робив би поліцейський у самій Англії», а й відігравав певну роль у державному управлінні.

Коли його знову перевели далі на схід, у дельту, до , де він служив начальником підокругу, із середини травня до середини грудня 1924 року, він відповідав за безпеку приблизно 200 000 людей. Він підпорядковувався окружному начальнику поліції, але, на відміну від служби в М'яунгм'ї, не виконував свої обов’язки безпосередньо під його наглядом і мав значну свободу в їх виконанні. Під його командуванням перебувало кілька поліцейських дільниць. Більшу частину часу він проводив у роз’їздах: перевіряв дільниці, контролював розслідування місцевих злочинів, проводив службові розслідування щодо неправомірних дій поліцейських і відвідував якомога більше сіл, намагаючись заручитися співпрацею сільських старост і старійшин, які мали певні, хоча й обмежені, поліцейські повноваження та обов’язки. Він також мав стежити за належним наглядом за завзятими злочинцями, які проживали в цьому районі. Це був звичайний розпорядок його днів і ночей. Проте якщо надходила телеграма з повідомленням про вбивство або , він мав негайно залишити все, чим займався, поспішити на місце злочину й очолити розслідування. У середині грудня 1924 року його перевели до Сіріама, ближче до Янгона. Через два дні після прибуття туди він отримав офіційне повідомлення про завершення випробувального терміну і тепер офіційно обіймав звання помічника окружного начальника поліції. Його платню відповідно підвищили; з урахуванням різних надбавок вона становила 740 рупій на місяць, і саме такою залишалася його зарплата аж до від’їзду з Бірми. У Сіріамі робота Блера за оцінкою Станскі та Абрамса «була похмурою» — він відповідав за безпеку . В окрузі, де рівень злочинності був досить високим і щороку реєструвалося за оцінкою дослідників «понад триста справ про вбивства, його обов’язки загалом залишалися такими самими, як і раніше». Однак тепер він відповідав за цілий округ, а не лише за підокруг, тому мав проводити приблизно двадцять днів кожного місяця в роз’їздах. У вересні 1925 року його перевели до на посаду помічника начальника поліції при окружному управлінні.

У вересні 1926 року Ерік Блер залишив Інсейн і був переведений до міського підокругу Молам'яйн. За спільним дослідженням Станскі та Абрамса, саме в цей період життя «він уже усвідомив свою відразу до кар’єри, яку добровільно, але так необачно обрав. ... Неприязнь Блера до роботи поліцейського, яка ставала дедалі сильнішою протягом п’яти років служби, призводить до його ненависті до імперіалізму й водночас посилює її. Лише тоді, коли ці два глибокі негативні почуття злилися воєдино». В цьому великому місті зі значною європейською громадою Ерік Блер займав таку ж посаду. Після Молмейна настала черга , невеликого містечка на північ від Мандалая. У квітні 1927 року його призначили туди помічником начальника поліції при штаб-квартирі округу. В цьому містечку він провів на посаді 3 місяці й вона стала кульмінаційною точкою його п’ятирічної служби в Бірмі. У листопаді він мав завершити п’ять років служби, яка автоматично давала б йому право на тривалу відпустку. Але невдовзі після прибуття до Кати він захворів і вирішив скористатися цим моментом, щоб подати заяву на відпустку за медичним висновком, замість того щоб чекати ще шість місяців, коли мала розпочатися його чергова планова відпустка. Його прохання про відпустку було швидко задоволене: йому надали вісім місяців відпустки, починаючи з 1 липня 1927 року. Щойно це стало можливим, він відплив із Рангуна до Англії. Він прибув туди в серпні того року. Вирішивши не повертатися до Бірми, він подав у відставку з Індійської імперської поліції, щоб стати письменником; відставка набула чинності 12 березня 1928 року. Період життя в Бірмі дало матеріал для двох його найвідоміших есеїв — (1931) та (1936), — а також для його першого роману «Бірманські будні» (1934).

Початок літературної кар'єри. Лондонський та Парижський період