Вессекс (; ; дослівно Kingdom of the West Seaxe — «західне саксонське королівство») — англосаксонське королівство, засноване саксами на початку VI століття в ході англосаксонського завоювання Британії. Навколо Вессексу сформувалася Англія.
У 740 році Вессекс потрапив під владу Мерсії. У 825 році Егберт, король Вессексу, завдав поразки Мерсії й об'єднав під своєю владою більшу частину країни, яка з того часу стала називатися Англією. Проте вже наприкінці IX століття королю Альфреду Великому після важкої боротьби з вікінгами довелося укласти договір про розподіл країни (Вессекс залишився в його руках). З правлінням Альфреда в історичній літературі звичайно пов'язується завершення історії Вессексу і початок історії Англії.
В епоху бронзової доби на території Вессексу існувала велика Вессекська культура, яка залишила велику кількість пам'яток.
Історія Передумови Після залишення римлянами Британії 410 рокуHunter Blair, Peter; Keynes, Simon (2006). An introduction to Anglo-Saxon England (3. ed., repr ed.). Cambridge: Cambridge Univ. Press, pp. 2–3 місцеві брити та римобрити створили декілька своїх невеличких держав, які боролися між собою та зовнішніми загрозами, насамперед вторгненнями скотів і піктів.
Згідно праці Гільдаса Мудрого «Про падіння та завоювання Британії» (відбиває вельську традицію) після відходу римлян бритам вдалося мирно проіснувати деякий час. Зрештою вони зіткнулися з північними загарбниками (піктами або скотами), певний неназваний правитель Британії (названий Гілдасом «гордим тираном») попросив допомоги у саксів в обмін на землю. Деякий час між бритами та саксами конфліктів не було, але після «суперечки щодо постачання провізії» сакси війною проти бритів завдали серйозної шкоди частинам країни. Проте з часом деякі сакські війська залишили Британію; під командуванням Амвросія Авреліана брити перемогли тих, хто залишився. Зав'язався тривалий конфлікт, у якому жодна зі сторін не отримала вирішальної переваги, доки брити не перемогли саксів у Бадонській битві. Після цього для бритів настав мирний періодHunter Blair, Peter; Keynes, Simon (2006). An introduction to Anglo-Saxon England (3. ed., repr ed.). Cambridge: Cambridge Univ. Press, pp. 13–14.
Беда Велебний в своїй «Церковній історії народу англів» додав деталі до історії Гільдас: «гордого тирана» він назвав Вортігерн, а сакських вождів — Хенгіст та Хорса. Подальші деталі до історії були додані в «Історії бритів», яка була частково написана Неннієм. Хенгіст та Хорса боролися із загарбниками Британії за умови отримання острова Танет. Потім у Кенті виникла війна через суперечку між Хенгістом та сином Вортігерна. Програвши кілька битв, сакси нарешті перемогли бритів. Деякі додаткові деталі легенди про Хенгіста та Хорсу можна знайти в «Англосаксонській хроніці», де зафіксовано прибуття наступних хвиль саксів, зокрема Кердіка у 495 році, що вважається засновником ВессексуBlair 2003, pp. 14–16.
Початковий період Десь до кінця 510-х років велися запеклі війні гевісіїв (західних саксів) з бритами за південь острова. 519 рік вважається датою заснування королівства Вессекс. Втім про діяльність перших вессекських володарів обмаль відомостей, перважно вони містяться в «Англосаксонській хроніці». Водночас відбувалася боротьба з іншими саксами за гегемонію. 560-х роках король Кевлін зумів досягти титулу бретвальда (верховного короля). В наступні роки здійснено невдалу спробу захопити королівство Кент, а також війни з бритами з перемінним успіхом. Але на початку 590-х років західні сакси зазнали поразки від останніх, що спричинило внутрішню боротьбу за владу.
Напочатку 600-х років тривали війни з бритами і південними саксами, але їх результати достеменно невідомі. Кінегільс зумів посилилити вплив Вессекса на острові, завдавши поразки бритам і відбивши напад королівства Мерсія. Також у 635 чи 640 році хрестився, заснувавши єпископат у своїй столиці Дорчестер. У 645 році Вессекс було захоплено Пендою, королем Мерсії. Після смерті останнього 655 року вдалося відновити незалежність королівства.
674 року владу захопив представник побічної гілки правлячої династії Кенфуса, що спричинило боротьбу за владу, в яку втрутилася Мерсія. Але 676 року влада повернулася до представника головної гілки — Кентвіну. Останній уклав союз з Нортумбрією та завдав низки відчутних поразок бритам. У 680-х роках поновилася боротьба за владу, в якій перемогу здобув Кедвалла (з ще однієї побічної гілки), що зумів захопив королівства Кент, Сассекс і Вітвара. Після зречення Кедвалли 688 року Кент відновив незалежність, а Сассекс став васалом Вессексу.
Наступний король Інє провів адміністративну і правову реформу, що суттєво зміцнило державу, сприяло її централізації. Також було встановлено кордон з Мерсією річкою Темза, але втрачено Суррей. Також зміцнено зверхність над Сассексом та захоплено частину Думнонії, але не вдалося підкорити Ессекс і Кент.
726 року внаслідок поразки Вессекс визнав зверхність Мерсії. Декілька спроб звільнитися від ярма виявилися невдалими. Водночас у 740-х роках відбувалися нові спалахи боротьби за влади. 752 року Кутред здобув перемогу над Мерсією, відновивши незалежність. Але вже 757 року Мерсія відновила зверхність над Вессексом, але смерть мерсійського короля Етельбальда сприяла Вессексу знову стати незалежним. За цим вдалося захопити землі сучасного графства Беркшир, завдати поразок Думнонії та Гвікке.
З 772 до 781 року Вессекс внаслідок політичного тиску і поразок від Мерсії було втрачено Сассекс, Беркшир, область навколо Лондону, землі по обидва береги річки Евон. 786 року представник побічної гілки династії Беортрік визнав зверхність Мерсії, але вже 796 року відновив незалежність, проте вже 799 року Мерсія знову відновила зверхність.
Піднесення Зміцнення держави починається з панування Еґберт. 825 року Егберт завдав порази Беорнвульфу з Мерсії в битві при Елландуні й поклав край її домінуванню. До 829 року він підкорив собі інші королівства південно-східної Британії, які до того залежали від Мерсії. Надалі на нетривалий час вдалося зайняти Нортумбрію і Мерсію, прийнявши титул бретвальда. Зрештою встановлено повну владу над Сурреєм, Сассексом, Кентом та Ессексом, встановлено зверхність над Думнонією.
З 835 року відбуваються перші напади вікінгів на Вессекс. З оляду на цю загрозу 839 року було укладено союзний договір з Мерсією. Після декількох невдач 851 року у битві при Аклеа (Суррей) було завдано ніщивної поразки великій армії данів. 871 року починається нова війна з данами, що вдерлися до Вессексу, перед тим підкоривши Нортумбрію, Східну Англію та Мерсію. Після декількох перемог вессекське військо зазнало низку поразок король Альфред вимушен був погодитися заплатити данам, щоб вони залишили ВессексHooper, Nicholas Hooper; Bennett, Matthew (1996). The Cambridge Illustrated Atlas of Warfare: the Middle Ages. Cambridge University Press. pp. 22–23. ISBN 0521440491. У 876 році почалася нова війна, що тривала з перемінним успіхом, доки 878 року у битві при Етандуні данам було завдано тяжкої поразки. Внаслідок цього було встановлено кордони з королівством Йорвік.
Протягом наступних років король Альфред здійснив кардинальну реорганізацію уряду та оборони Вессекса, побудувавши військові кораблі, організувавши армію у дві зміни, які служили по черзі, та створивши систему укріплених 33 бургів по всьому королівству. 884 року встановлено зверхність над Мерсією, яку було розділено між Вессексом і Йорвіком.
Підкорення Йорвіку 899 року починається новий етап протистояння з королівством Йорвік, який завершився поразкою данів. 910 року останні в союзі з королівством Гвінед знову виступили проти Вессексу, але у битві при Теттенголл Йорвік зазнав нищівної поразки. В результаті в цьому королівстві почалися процеси децентралізації, внаслідок чого 913 року Вессекс перейшов у наступ.
У 917—918 роках данам було завдано низки ніщивних поразок, завдяки чому до 920 року захоплено усію колишню Мерсію. 926 року королівством Йорвік визнало зверхність Вессексу. 927 року король Етельстан ахопив увесь Йорвік, оголосивши проти утворення Англійського королівства.
Символіка Вессекс часто символізують віверною. Генріх Гантінгдонський і Матвій Вестмінстерський говорять про золотого дракона, якого підняли західні сакси в битві при Берфорді в 752 році. Гобелен з Байє зображує впалого золотого дракона, а також червоного/золотого/білого дракона після смерті короля Гарольда II, який раніше був графом ВессекськимJ. S. P. Tatlock, The Dragons of Wessex and Wales in Speculum, Vol. 8, No. 2. (Apr., 1933), pp. 223–235.
Устрій Напочатках (V—VII ст.) Вессекс ще не був єдиною централізованою державою, а скоріше являв собою племінний союз на ґрунті військової демократії. На чолі союзу стояв найвпливовійший з вождів, що носив титул короля гевісеїв. Давньоанглійське слово для позначення короля було «кинінг» (cyning — «син роду», згодом перетворилося на «king»)Morris, Marc (2021). The Anglo-Saxons: A History of the Beginnings of England: 400–1066. Pegasus Books, p. 53. У саксів слово ”kindred” (у новоанглійському варіанті) означало спорідненість по крові. Особливо заслужений рід отримував волею народу (племінних зборів) спадкове право на владу, таким чином, традиція та звичай були основою легітимації королівської влади. З 655 року король став іменуватися в документах як «король західних саксів». З 825 року старшого сина і спадкоємця трону призначали королем Кенту.
Спадкування не відбувалося за суворим правилом першоспадкування. Коли трон ставав вакантним, вітенагемот (світські та церковні «мудреці») обирав нового короля з-поміж відповідних кандидатів правлячої династії. Вік, здібності, популярність та побажання попереднього короля були факторами, які могли вплинути на спадкоємствоJolliffe, J. E. A. (1961). The Constitutional History of Medieval England from the English Settlement to 1485 (4th ed.). Adams and Charles Black, pp. 30–31. Король був перш за все очільником армії, його влада була часто обмежена знаттюLyon, Ann (2016). Constitutional History of the UK (2nd ed.). Routledge, p. 11. Вітенагемот міг офіційно скидати королів, що часто траплялося у VIII ст.Loyn 1984, pp. 18–19 Король мав право видавати закони та виносити юридичні рішення за порадою свого вітенагемота.
В управлінні він спирався на племенні знать — членів правлячої династії (етелінгів) і лордів (від давньоанглійського слова hlaford — «хлібопекун» або «хлібодавець»Morris 2021, pp. 50–55), а потім тени.
Між 688 і 690 роками було впроваджено посаду елдормена, які керували округами. Йому доручали керувати армією та здійснювати правосуддя. Натомість елдормен отримував частину судових штрафів, що належали королю. Йому також, можливо, дарували землю за службуLyon 2016, p. 14. Саме королівство було поділено на 5 округів, що відповідають сучасним графствам Гемпшир, Сомерсет, Вілтшир, Девон і Дорсет. У 870 року королівство було поділено на шири замість округів. Шири поділялися на сотні, що становили 10 тітінгів («десятків») і 100 гайдів.
Королівська адміністрація зосереджувалася в королівському туні, що був резиденцією, оточеною залежними поселеннями. Населення навколишнього середовища доставляло їжу в оренду до королівської вілли, яку споживав король та його комітати під час своїх регулярних подорожей королівствомYorke, Barbara (1990). Kings and Kingdoms of Early Anglo-Saxon England. B. A. Seaby, pp. 8 & 14.
Провідними посадовцями були керуючий королівським господарством (cellerarius), що займався продовольчим та іншим матеріальним забезпеченням короля та його найближчого оточення, свідчив королівські грамоти; хранитель королівського гардеробу і королівської скарбниці (thesaurarius, hraeglthegn); королівський конюший (horsethegn); королівський кравчий (princerna).
Право Король особисто головував як суддя королівського суду, який міг засудити вільних людей до смертної кари, рабства або накласти фінансові штрафиLoyn 1984, pp. 42–44. У деяких випадках вітан міг скасовувати королівські рішення.