Ся () — найстаріша династія і держава в Китаї. Існувала протягом 2070 — 1600 років до н. е. Вперше згадується в «Історичних записах» (109 — 91 до н. е.) та «Бамбукових анналах» (300). Разом із пізнішими династіями Шан та Чжоу входить до так званих «трьох епох»., які ідеалізуються в традиційній китайській історіографії.
Стародавні літературні джерела Згідно з хронікою Ся, розміщеною в «Історичних записах», династія Ся була заснована легендарним князем Юєм.
«Шеньцзи» та «І Чжоу шу» згадують твір за назвою «Ся чжень» 夏箴 (Повчання Ся). «Менцзи» та «Яньцзи чуньцю» використовують назву «Ся янь» 夏諺 (Прислів'я Ся). Творів за подібною назвою не збереглося. Оскільки Ся, окрім історичного періоду, позначало «територію розповсюдження китайської культури» (конотація що збереглася у сучасному хуася 华夏), існування літератури із подібною назвою не може вважатися доказом існування історичної династії Ся.
Історичність Дискусія щодо історичного існування династії Ся випливає з різних дослідницьких орієнтацій між китайськими та західними вченими. Більшість істориків за межами Китаю вважають династію Ся міфічною, вигаданою за часів династії ЧжоуOlivier de Bernon (dir.), Trésors de la Chine ancienne : Bronzes rituels de la collection Meiyintang, Paris/Paris, Musée des arts asiatiques Guimet. Mare & Martin, 2013, p. 199Danielle Elisseeff, Art et archéologie : la Chine du néolithique à la fin des Cinq Dynasties (960 de notre ère), Paris, École du Louvre, Éditions de la Réunion des musées nationaux (Manuels de l'École du Louvre), 2008, p. 38. Причиною цього є відсутність прямих письмових і археологічних свідчень часів існування цієї династії. Позакитайська наукова спільнота також вагаються прийняти результати китайських дослідників, оскільки їхні дослідження використовували традиційні наративи про Ся як орієнтир, який вказував їм, що шукати, і оскільки вони швидко пов'язували нещодавно виявлені артефакти, споруди та інші докази як докази фактичного існування СяLI Liu and XINGCAN Chen, The Archaeology of China : From the Late Paleolithic to the Early Bronze Age, Cambridge et New York, Cambridge University Press, 2012, 310 p. (ISBN 978-0-521-81184-2)LI Feng, Early China : A Social and Cultural History, Cambridge et New York, Cambridge University Press, 2013, 345 p. (ISBN 978-0-521-89552-1).
Водночас вчені КНР зосереджувалися переважно на екстраполяції розкопок, щоб встановити історичну перспективу, та не враховували інші складні фактори давньої людської діяльності. Цей метод призвів до високого рівня суб'єктивності та суперечив поширеній тенденції серед західних дослідників, які сприймали фізичні відкриття як не обов'язково відображення реальних соціальних чи політичних одиницьChen Chun; Gong Xin (September 2018). "Erlitou and Xia: A Dispute between Chinese and Overseas Scholars" (PDF). Social Evolution & History. 7 (2): 235–257.
Історія Більшість китайських археологів ототожнюють Ся з Ерлітоу, тоді як багато західних археологів стверджують, що ідентифікація, і навіть саме існування Ся, не підлягає доведенню через відсутність перевірених деталей у традиційних звітахLiu, Li; Chen, Xingcan (2012), The Archaeology of China: From the Late Paleolithic to the Early Bronze Age, Cambridge University Pres, p. 260Shelach-Lavi, Gideon (2015), The Archaeology of Early China, Cambridge University Press, p. 164. Протягом певного часу археологи дискутували, яку з чотирьох фаз Ерлітоу слід інтерпретувати як Ся, а яку як ШанLee (2002), p. 23.
Удосконалені методи датування, що використовуються в хронологічному проєкті Ся-Шан-Чжоу, дозволили визначити вужчий діапазон для культури Ерлітоу 1880–1520 років до н. е.Zhang, Xuelian; Qiu, Shihua; Cai, Lianzhen; Bo, Guancheng; Wang, Jinxia; Zhong, Jian (2014), "Establishing and refining the archaeological chronologies of Xinzhai, Erlitou and Erligang cultures", Chinese Archaeology, 8 (1), translated by Zhang, Xuelian; Lee, Yun Kuen, p. 200 Проєкт відніс усі чотири фази Ерлітоу до Ся та визначив перехід до Шан з будівництвом міст-фортець у Яньші та Чженчжоу близько 1600 року до н. е.Li, Xueqin (2002), "The Xia-Shang-Zhou Chronology Project: Methodology and Results", Journal of East Asian Archaeology, 4: 321–333, p. 332 Оскільки проєкт визначив дату початку Ся у 2070 році до н. е., спираючись на отримані тексти, це змусило їх визначити пізню частину культури Луншань, включаючи фазу Сіньчжай, як ранню частину періоду СяShelach-Lavi (2015), p. 164. Відповідного культурного переходу в археологічних даних поки що не виявленоWagner, Mayke; Tarasov, Pavel E. (2008), "The present perception of the origin of Chinese civilization", in Kuhn, Dieter; Stuhl, Helga (eds.), Perceptions of Antiquity in Chinese Civilization, Heidelberg: Edition forum, p. 76. Ще більш уточнений радіовуглецевий аналіз у 2005 та 2006 роках дав чіткіше визначені діапазони, датуючи Сіньчжай 1870–1720 рр. до н. е., а Ерлітоу 1735–1530 рр. до н. е.Zhang et al. (2014), pp. 202–203, 206
Міф про походження династії Ся починається з Хуан-ді і продовжується через низку міфологічних правителівHägerdal, Hans (2012). ”Historisk dagbräckning”. Kinas Historia. Historiska medi. sid. 31–32. ISBN 978-91-87031-24-3Xia Dynasty. World History Encyclopedia. 10 jan. 2016. За онука останнього — Чжуань Сюй — утворилося плем'я Ся (плем'я Хау Ся, 华夏族)San, Tan Koon (2018). ”The beginning to the Xia Dynasty 夏 朝 (c. 2200–1700 BC)” (på engelska). DYNASTIC CHINA: An Elementary History. The Other Press Sdn. р. 6–9. ISBN 978-9839541885). Плем'я отримало свою назву від місця Ся, де Юя було посвячено у вожді (хоу) міфологічним імператором ШунємXia Dynasty 夏 (21th-17th cent. BCE). ChinaKnowledge.de. 9 feb. 2018.
Згідно з Сима Цянем та іншими ранніми текстами, Ґунь є найдавнішим зафіксованим членом племені Ся і клану Сі (姒)Sit, Victor F S (2021). ”A. King List and major Historical Events” (på engelska). Chinese History And Civilisation: An Urban Perspective. WSPC. р. 67–. ISBN 978-9811214479. Він описує, як, коли Хуанхе розлилася, багато племен об'єдналися, щоб контролювати та зупинити повінь, і Гунь був призначений імператором Яо зупинити повінь. Він наказав побудувати великі греблі, щоб перекрити шлях води. Спроби Гуня зупинити повінь тривали 9 років, але зрештою зазнали невдачі, оскільки повінь посилилася. Через дев'ять років Яо вже віддав свій трон Шуню. Шунь наказав довічно ув'язнити Гуня в Юйшань (羽山, «Периста гора»), горі, розташованій між сучасним повітом Дунхай у провінції Цзянсу та повітом Ліньшу в ШаньдуніSima, Qian, 史記 [Records of the Grand Historian] (in Literary Chinese and English) – via Chinese Text Project.
Згідно з традиційними переказами, Шунь довіряв Юю, сину Ґуня, та призначив його зупинити повінь, що він і зробив, організувавши людей з різних племен та наказавши їм допомогти йому викопати канали у всіх головних річках та відвести воду до моря. Вважається, що це встановило розташування річок світу. Легенда свідчить, що за 13 років, які йому знадобилися, щоб успішно завершити роботу зі зупинки повеней, він так і не повернувся до рідного села, щоб зупинитися та відпочити, хоча тричі проходив повз його будинокMark, Joshua J. (18 December 2012), "Ancient China", World History Encyclopedia.
Археологічні свідчення землетрусу в ущелині Цзіші та великої повені Хуанхе, яка зруйнувала поселення Лацзя у верхній течії Хуанхе, датуються близько 1920 року до н.е. Ця дата незадовго до виникнення культури Ерлітоу в середній долині Хуанхе та культури Юеші в Шаньдуні, після занепаду культури Луншань на Великій Китайській рівнині. Є припущення, що ця повінь могла бути основою для міфу про Юя та сприяла культурному переходу до періоду Ерлітоу. Вони також стверджують, що цей час є додатковим доказом ототожнення культури Ся з культурою ЕрлітоуWu, Qinglong; Zhao, Zhijun; Liu, Li; Granger, Darryl E.; Wang, Hui; Cohen, David J.; Wu, Xiaohong; Ye, Maolin; Bar-Yosef, Ofer; Lu, Bin; Zhang, Jin; Zhang, Peizhen; Yuan, Daoyang; Qi, Wuyun; Cai, Linhai; Bai, Shibiao; et al. (2016). "Outburst flood at 1920 BCE supports historicity of China's Great Flood and the Xia dynasty". Science. 353 (6299): 579–582. Втім жодних певних доказів одночасних широкомасштабних повеней на Великій Китайській рівнині досі не знайденоNormile, Dennis (2016), "Massive flood may have led to China's earliest empire", News, American Association for the Advancement of Science. Разом з тим зафіксовано зменшення населення поселень від культури Луншань до Ерлітоу на 22,62%, ще більше зменшилося населення культури ЮешіLiu Li, 2004 – Liu Li. The Chinese Neolithic: Trajectories to Early States. Cambridge, Cambridge University Press, 2004王青. 禹治 水的地理背景 //中原文物, 1999, № 1. 34–42李瑜琴, 黄春长, 查小春, 庞奖励. 泾河中游龙山文化晚期特大洪水水文学研究 // 地理学报 / Acta Geographica Sinica, Vol. 64, No. 5, May 2009, pp. 541–552, що пов'язують з раптовими і потужними стихійними лихами, насамперед повенями або різке похолодання клімату близько 2200 до н.е. з подальшими землетрусами і цунаміWeiss et al., 1993 – Weiss H., Courty M.-A., Wetterstrom W., Guichard F., Senior L., Meadow R., Curnow A. The Genesis and Collapse of Third Millennium North Mesopotamian Civilization // Science, 20 August 1993: Vol. 261. no. 5124, pp. 995–100.
Згідно з традиційними текстами, успіх Юя у зупинці повені збільшив сільськогосподарське виробництво. Влада племені Ся зросла, і Юй став лідером навколишніх племен. Невдовзі після цього Шунь відправив Юя очолити армію для придушення племені саньмяо, яке постійно кривдило прикордонні племена. Після перемоги над ними він вигнав їх на південь, до району річки Хань. Ця перемога ще більше зміцнила владу племені Ся. З віком Шунь задумався про наступника та відмовився від трону на користь Юя, якого вважав гідним.
На старості Юй так само збирався передати монаршу владу комусь з талановитих підлеглих, але хоу запропонували йому посадити на трон свого сина Ці, замість того, щоб передати його Гао Яо, нащадку імператора Яо, тим самим створивши прецедент для династичного правління або спадкової системиXia dynasty at the Encyclopædia Britannica. Ці свідчення відображають спадковий характер роду Ся, представники якого були очільниками іригаційними роботами, що для початкових цивілізацій була ключовою, про що свідчить шумерська історія. Тому поступово ймовірно голови іригації зуміли перебрати усю владу в племені чи племінному союзі на себе, започаткувавши створення протодержави. Ймовірна гробниця Юя розташована в Сянлуфен неподалік Шаосін, провінція Чжецзян, і залишається популярним туристичним місцем.
Ці швидко здолав повстання з боку прихильників Гао-яо, але не зміг зміцнити державність. Третій правитель Тай Кан в значній мірі ігнорував політичні справи країни та зловживав владою. Розпочата ним війна з лісовими племенами, під керівництвом їх вождя Хоу Ї, закінчилась перемогою Ся. Проте, Хоу Ї вдалося здобути перемогу над Тай Каном — було раптово захоплено столицю Чженьсюнь, коли Тай Кан полював за річкою Ло. Хоу Ї відправив останнього у заслання. На трон було поставлено Чжун Кана, за якого фактично панував Хоу Ї, яке тривало на початках правління Сяна. За цей час відбувалися походи проти сусідніх племен, було відбито напад племінного союзу юй. На восьмому році правління останнього командувач Хань Чжо вбив Хоу Ї й швидко перебрав фактичну владу в державі. В подальшому було підкорено протодержави Цзигцань і Ге. На 28 році панування Сяна його було вбито за наказом Хань Чжо, що зміг захопити трон.
Згодом представник династії Ся Шао Кан за підтримки «північного племені» розпочав боротьбу за владу з Хань Чжо. Зрештою вдалося перемогти й повалити останнього, відновивши панування династії. Правління Шао Кана і його сина Чжу стали часом найбільшого політичного і економічного піднесення державиWu, Kuo-chen (1982), The Chinese Heritage, New York: Crown, ISBN 978-0-517-54475-4. Їх наступник Хуай активно сприяв культурному розвитку.