Королівство Кент було засновано ютами в південно-східній Англії. Воно традиційно входить до складу семи королівств так званої англосаксонської гептархії.
Історія Передумови У період Римської Британії територія сучасного Кенту, що лежала на схід від річки Медвей, була цивітас, відомою як Кантіака, де проживало кельтське плем'я кантіївWelch, Martin (2007). "Anglo-Saxon Kent". In John H. Williams (ed.). The Archaeology of Kent to AD 800. Woodbridge: Boydell Press and Kent County Council, p. 189. Його назва походить від давнішої загальнобритської топоніми Cantium («кут землі» або «земля на краю»), що використовувалася в попередньому доримському залізному віці, хоча масштаби цієї племінної території невідомі.
Наприкінці III та початку IV століть Римська Британія неодноразово зазнавала набігів франків, саксів, піктів та скотівBrookes, Stuart; Harrington, Sue (2010). The Kingdom and People of Kent, AD 400-1066: Their History and Archaeology. Stroud: The History Press, p. 25. Ймовірно у цей період, що германомовні найманці з північної Галлії, відомі як федерати, були найняті для доповнення регулярних римських військ, а в якості оплати їм надавалася земля в КантіакуKelly, S. E. (1999). "Kingdom of Kent". In Michael Lapidge; John Blair; Simon Keynes; Donald Scragg (eds.). The Blackwell Encyclopaedia of Anglo-Saxon England. Oxford: Blackwell, p. 269Brookes, Stuart; Harrington, Sue (2010). The Kingdom and People of Kent, AD 400-1066: Their History and Archaeology. Stroud: The History Press, pp. 26–27. Ці федерати асимілювалися в романо-британську культуру, що ускладнювало їх археологічне розрізнення.
Є докази того, що протягом IV та початку V століть сільські вілли було залишено, що свідчить про те, що романо-британська еліта переміщувалася до відносно безпечних укріплених міських центрівBrookes & Harrington 2010, p. 27. У 407 році римські легіони покинули Британію, щоб боротися з вторгненнями в континентальні центри Римської імперії. У 410 році римський імператор Гонорій надіслав листа своїм британським підданим, в якому оголосив, що відтепер вони повинні самі піклуватися про свою оборону і більше не можуть покладатися на імперську армію для свого захисту. У 418 році багато римлян покинули Британію через Кантіак, забравши з собою значну частину свого багатстваBrookes & Harrington 2010, p. 32.
Заснування Кент, перше «варварське» («англійське») королівство, засноване близько 475 в Британії англосаксами, існувало задовго до «великого вторгнення англосаксів». Його перетворення в «англійське» королівство почалося після того, коли король Британії Вортігерн вигнав останнього місцевого британського правителя Гуйангона і віддав Кент ватажку варварів Хенгісту. Чи то вони оселилися тут за власною ініціативою, чи то були запрошені Вортігерном для допомоги у відбитті спустошливих набігів піктів і скотів — неясно. Найпомітнішими фігурами серед перших прибульців були брати Хенгіст та Хорса — не то сакси, не то юти, що влаштувалися в Кенті попри запеклий опір Вортігерна, а згодом і його сина Вортімера. До часу смерті Хенгіста варвари повністю захопили Кент (488).
Але вже третій король Еск перйшов до оборони, контролюючи лише Східний Кантіак. За легендою загинув у війни проти бритів у битві біля гори Бадон. Його наступник Окта вів з західними саксами. Археологічні дані свідчать про те, що в якийсь момент у VI столітті Східний Кент анексував Західний КентBrookes & Harrington 2010, p. 65.
Розвиток Кент є першим англосаксонським королівством, яке згадується в історичних записах у 597 роціBrookes & Harrington 2010, p. 44. У VI столітті Кентське королівство мало певні зв'язки з Франкським королівствомBrookes & Harrington 2010, p. 46. Текстові джерела свідчать про те, що Кент, можливо, перебував під політичним впливом Меровінгів протягом частини цього століттяBrookes & Harrington 2010, pp. 46–47. Етельберт I намагався отримати титул бретвальди, але програв протистояння Вессексу. Його наступник Едбальд активно розбудовував союзи з англосаксонськими королівствами, зберігаючи міцні зв'язки з Франкським королівством, а за Еґберта І — Лангобардським.
Занепад У VII столітті вага Кента зменшилась, оскільки влада Мерсії та Нортумбрії зросталаBrookes & Harrington 2010, p. 93. Наприкінці того ж століття Кент поступово потрапив під зверність Мерсії. У 669 році Кент зазнав поразки у війні з Мерсією, втративши Суррей. У 676 році мерсійський король Етельред I очолив напад, який зруйнував багато кентських церков при пограбуванні міста Рочестер, що був важливим церквоним і економічним центром королівства Кент.
Втрата Лунденвіка близько 680 року на користь Мерсії, ймовірно, порушила монополію Кента на торгівлю через Ла-Манш та його контроль над Темзою, підірвавши його економічний впливBrookes & Harrington 2010, p. 95. Контроль Мерсії над Кентом посилився в наступні десятиліття: до 689–690 років східносаксонські королі під мерсійським пануванням діяли в Західному Кенті.
У 685 року почалася боротьба за трон, в яку втрутилося королівства Сассекс, в якій переміг Едрік. У 686 році Кент був завойований Кедваллою, король Вессексу. Протягом року брат Кедвалли, Мул, був убитий під час повстання в Кенті, і Кедвалла повернувся, щоб знову спустошити королівство. Після цього в Кенті запанував безлад, який намагався вганувати західнокентський король Свебгард. 687 року мерсійці підтримували претендента Освін. 690 року Свебгард вимушен був визнати зверхність вессекського короля Інє.
690/691 року королем став Вітред, який 692 року зумів об'днати королівство. У 694 році він уклав мир із Вессексом, виплативши компенсацію 30 тисяч срібних пенні (37,5 кг срібла) за вбивство Мула.
Записи про Кент після смерті Вітреда в 725 році фрагментарні та маловідомі. Протягом наступних 40 років панували співкоролі Едбертом I, Етельбертом II та Елфріком. Цей поділ зробив послабив КЕнт, що 731 року визнав зверхність Мерсії, а з 750 року — Ессексу.
764 року королівство зазнало нападу Оффи, короля Мерсії, під час якого загинув король Сігеред. Оффа здобув верховенство над Кентом і поставив на трон Геберта. На початку 770-х років Оффа намагався безпосередньо правити Кентом, і після цього почалося повстання. У 776 році відбулася битва в Отфорді, і хоча результат невідомий, але ймовірніше мерсійці здобули перемогу. 785 року Елмунд повстав, але зазнав поразки.
У 796 році Оффа помер, і в цей момент слабкості Мерсії кентське повстання під керівництвом Едберта Прена тимчасово досягло успіху. Але у 798 році Кенвульф, захопив Кент, де королем поставив свого брата Кутреда. Після смерті Кутреда у 807 році Кенвульф правив Кентом безпосередньо.
В Англосаксонській хроніці зафіксовано, що Кент вперше зазнав нападу вікінгів наприкінці VIII століття. Кент і південно-східна Англія були привабливою ціллю через його багатих монахів, які часто розташовувалися на відкритих прибережних ділянках. У 804 році черниці з Лаймінга отримали притулок у Кентербері, щоб уникнути нападників, а в 811 році кентські війська зібралися, щоб відбити напад армії вікінгів, що базувалася на острові ШеппіBrookes & Harrington 2010, p. 120. За цим вікінги збудували укріплення на північному узбережжі Кенту.
Влада Мерсії була замінена на владу Вессекса у 825 році після перемоги короля Еґберт в битві при Еллендуні, а мерсійський васала Бальдреда було вигнано. Трон КЕнту отримав син переможця Етельвульф.
У 835 році поновилися напади вікінгів на Кент. Згодом Етельвульф вимушений був застосовувати заходи щодо оборони Кенту від нападів вікінгів, що почастішали на той час. 851 року у битвах при Аклеї та Сендвічі) кентсько-вессекські війська під орудою короля Етельстана і елдормена Ельхера здобули суходольні і морську перемоги. Ворог перезимував на Танеті у 851–852 роках та на Шеппі у 854–855 роках. У 853 році вікінги знову напали на Танет, а 865 року Рагнар Лодброк пограбував Кент.
871 року після смерті короля Етельреда I окремий титул короля Кенту було скасовано. Він став частиною Вессекського королівства.
Територія Більша частина королівства Кент знаходилася на території сучасного графства Кент. Столицею цієї держави було місто Кентербері, населене переважно ютами.
Устрій На чолі стояв кеннінг (cyning). Це титул в подальшому під впливом франків став тотожнім титулу «короля». Король призначав та звільняв усіх королівських посадовців на свій розсуд. Він мав право будувати мости та бурги. Він також відповідав за безпеку іноземців, насамперед купців та дипломатівLyon, Bryce (1980). A Constitutional and Legal History of Medieval England (2nd ed.). W. W. Norton & Company, p. 44. Головним обов'язком короля був захист свого народу та керівництво ним під час війни. Його завданням було підтримувати закон, порядок та економіку в межах свого королівства. Насправді королям потрібна була підтримка англійської церкви та знаті, щоб правитиHuscroft, Richard (2016). Ruling England, 1042–1217 (2nd ed.). Routledge, pp. 19–20.
З 640 року впроваджується традиція, коли Кентом правили два королі: на сході та підлеглий на заходіBrookes & Harrington 2010, p. 71. У VIII ст. був період, коли панували 3 і 4 королі одночасно.
Король панував, радячись з вітенагемотом, радою єпископів, елдорменами та тенами, яких він обирав собі в якості порадниківMaddicott, John Robert (2010). The Origins of the English Parliament, 924-1327. Oxford University Press, p. 28. Вітенагемот також обирав нових королів з числа членів королівської родини чоловічої статі (етелінгів).
Для управління королі постійно переміщалися між своїми туни (маэтками з резиденцыями), живучи за рахунок товарів місцевого населення та віддячуючи їм подарункамиBrookes & Harrington 2010, pp. 80–81.
Адміністративний поділ Королівство поділялося на 7 лет (lathe), що в свою чергу поділялися на сотні, а ті на сулунги (1 сулунг дорівнював 2 вессекським гайдам, а 1 сотня дорівнювалося 100 гайдам)Stenton F.M. The First Century of English Feudalism. Oxford, 1961. До кінця VII ст. в Кенті було 7,5 тис. сулунгівBrookes & Harrington 2010, pp. 94–95. З посиленням впливу Вессексу також стали застосовувати термін гайда. Портовими міста від імені короля керували вітгерефани.
Суспільство Основними станами були знатні (gesithcund або eorles), керли, летів (напіввільні общинники) та рабів (theow). Високий соціальний статус аристократії позначався на володіння великими земельними ділянками та доступ до державних і церковних посад. Також вільні жінки (fri wif locbore), в незалежності аристократки чи керли, мали більш високий статус ніж літи чи рабині.
У суто юридичному сенсі керл був «вільним» тому, що він має набір деяких прав-обов'язків, найважливішим з яких є право приносити очисну клятву в суді та захищати себе і свою власність, а також рідню та своїх залежних людей від посягань сторонніх. У ранньому Кенті особистому користуванні керла перебували орні наділи (зазвичай розміром один сулунг), смугами лежали межах земель громади. Саме цей наділ становив основу господарської незалежності керла: без його наявності було неможливо здійснюватися жодні правничий та обов'язки, характерні повноправного члена суспільства. До складу господарства керла, крім того, входили будинок з садибою і права на користування різними общинними угіддями.
До літів відносили також слуг. Існувала складна ієрархія жіночої прислуги. Служниці найвищого рангу були захищені мундебюрдом (mundbyrd) свого господаря — грошовою виплатою королю, яка належала за порушення права заступництва, зокрема їх спокуса розцінювалася як серйозна провина. Платня за образу служанки керла (ceorles birelan), рабині була різною від 6 шиллінгів до 30 скетівDie Gesetze der Angelsachsen / hrgs. F. Liebermann. — Bd. I. Halle : Max Niemeyer, 1903. — 675 s..
Шлюбні відносини