Вели́ка Яро́мирка — село в Україні, у Городоцькій міській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 700 осіб.
Розташоване на Подільській височині між містами Хмельницький — 65 км, та Кам'янець-Подільський — 45 км.
Опис Село сягає досить глибоко в історію Поділля, аж до 1403 року. Про події, які відбувалися у селі в далекому минулому, в 1895—1911 роках описував Сіцінський (Січинський) Юхим (Євтим) Йосипович — історик, археолог і культурно-громадський діяч Поділля, православний священик, член історичного товариства Нестора Літописця у праці «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» на сторінках 460—464.
Село розташоване серед горбистого пасма Подільських товтр на березі, колись досить бурхливої та глибокої, сьогодні на привеликий жаль скоріше струмка, річки Яромирка, дякуючи якій, якщо опиратися на легенди та розповіді жителів села, все і почалося. Річка ділить село на дві частини, східна частина, де стоїть церква, називається Велика Яромирка, західна частина — Мала Яромирка.
Село навкруги оточують прекрасні краєвиди. Із західної сторони села розлягаються колись панські, потім колгоспні, а тепер помалу перетворюючись на заслужену власність жителів села, широкі лани, з клаптиками лісів, лісосмуг та ставків. Горбиста місцевість надає цьому краєвидові спеціального і неповторного характеру, краси та зачарування. Українські лани, які описані в віршах, поемах, оповіданнях знаних вітчизняних письменників, що називали і порівнювали їх з незвичайною та винятковою природною красою. Михайло Коцюбинський порівнював їх до хвиль на морі, Шевченка захоплювала їхня велич, а Сосюру — місце, життя і дії запорізьких козаків. Вся ця краса і мальовничість присутня тут і справляє велике враження на гостей Яромирки.
На схід від села розлягається пасмо переважно листяних лісів, яке мало і має дотепер велике значення для жителів села. З давніх-давен ліс боронив людей, годував і ще на багато різних способів позитивно впливав на їхнє існування. Ліс також знаходиться на горбистій місцевості, з масою ровів, височин, западин, струмків, полян, та довголітніх дерев, що додає йому додаткової чарівності, таємничості та краси. Тут можна діставати задоволення кожної пори року, або інакше кажучи, це прекрасне місце спокою, відпочинку та відновлення сил. Для грибників і любителів природи це просто рай. Та і знавцям історії і археології тут теж є що звідати. Є тут і Троянів Вал.
Виникнення цього Валу зв'язують з римським імператором Марком Траяном (98 — 117н. е.) Вівши воєнні дії в 101 році н. е. римське військо підбило Дакію (теперішня Румунія і Молдова). І щоб зміцнити завойовану територію вони збудували систему земляних валів, використовуючи при цьому натуральний ланцюг кам'яних пасом. З того часу минуло ХХ століть, але ні люди, ні довгий час не знищили цього потужного пам'ятника давніх часів. Вал тягнеться з північного заходу на південний схід, зачинаючи від Тернопільської області через все Поділля, закінчуючись десь аж за Дністром. В Городоцькому районі Вал бере початок коло пмт. Сатанова і простягається через села: Юринці, Зверхівці, Борщівку, далі через поля Креминої, Лісоводів, у сторону c.Яромирки і Малого Карабчиїва.
Є тут також дивні западини, з розповідей людей, зв'язані з підземними ходами, старі руїни будівель про які навіть нічого не можуть сказати найстарші старожили (наприклад на північ в лісі між м. Городок і с. Яромирка) тощо. Одним словом для любителів активного відпочинку кращого місця годі й шукати, а гостинність і добродушність жителів поможе на мить забути про щоденні турботи.
На фоні цієї природної краси село також оточене селами-сусідами. Так за 6 км з північного заходу розташоване село Лісоводи, з північного сходу за не великою лісовою площею за 14 км, знаходяться м. Городок (Районний центр) і село Лісогірка — 3 км через ліс. 4 км на схід від села знаходиться село Купин. На південь — село Завадинці, яке прилягає до с. Яромирки і на захід села розташовані: Мала Яромирка, Садиби, Дубівка, Івахнівці, Демківці, про що свідчить також Карта Хмельницької області .
Якщо послужитися мовою цифр і фактів, то на 2006 рік:
село Велика Яромирка складалася з 390 осель, у яких проживають 1087 людей. З них 311 пенсіонерів і 234 дітей. село Мала Яромирка складається з 155 осель в яких проживають 401 людей. З них 146 пенсіонерів і 96 дітей. Сільська рада утворена 01.01.1921 року.
В селі існує Великояромирська середня школа, де вчиться 298 учнів, яка за своє 43 літнє існування через свій поріг випустила близько дві тисячі учнів і 1270 випускників з середньою освітою, дитячий садок, до якого ходить ? дітей, 4 магазини, кафе-бар, медпункт, стадіон, де відбуваються між сільські матчі з футболу і святкування різних урочистостей.
Справжньою окрасою села Велика Яромирка є нова Свято – Троїцька церква. Церква нова, а історія її сягає аж у 16 століття. Про це свідчать податкові списки 1566 і 1583 рр., в яких згадуються священники села. На той час це була дерев’яна п’ятикутна Свято – Троїцька уніатська церква. Час її побудови невідомий, але достовірно відомо, що у 1744 р. до уже старої церкви з дозволу кам’янецького офіцера Іоанна Алинського прибудовані по боках притвори. Будівництвом керував священник Іоанн Роскош, висвячений Андреєм Чершинським. Попередником його був Іоанн Ловецький.
Із давніх книг дізнаємось, що в 1739 році при церкві було 80 прихожан, а вже у 1759 році – більше 100. Церква володіла землею: «пахотной на 20 дней, сенокоса не было». З 1767 по 1790 рр. у селі священником був Федор Роскош, висвячений з благословення графа Замойського. Саме тоді церква отримала від того ж таки власника села Замойського дарчу на церковну землю.
У 1785 році сталась пожежа і церква згоріла. Прихожани разом зі священиком облаштували тимчасове місце для богослужіння у новозбудованій каплиці у вигляді будинку. Ця церква у 1795 році була приєднана до православ’я і освячена в ім‘я Святої Трійці. На той час у селі уже налічувалось 756 прихожан і 111 дворів.
У 1797 році був закладений перший камінь для побудови нової камінної церкви, а повне завершення будівництва відбулось у 1801 році. Ця однокупольна церква в 1878 році по проекту архітектора Федора Нестерова розширена ще кам’яними дзвіницями.
Згідно сповідних та метричних книг, православного населення села тоді було уже 2127 душ, з яких військових налічувалось 390 осіб, селян -1737. Були серед населення й католики та кілька сімей євреїв.
З 1808 по 1824 роки священником у селі був Є.Магоржевський, котрий був призначений після закінчення Подільської Духовної семінарії. 1824 – 1863 роки – роки, коли священником у селі був Даниїл Савкевич. При нім була побудована кам’яна огорожа. Впродовж 39 –літньої служби при Троїцькій церкві отець Даниїл був нагороджений набедреником, скуф’єю, хрестом і переведений в сан протоієрея. Псаломщиком при Даниїлові Савкевичу був Феофан Підгородецький.
Завдяки дослідженням краєзнавця Віталія Олександровича Розгона ми також дізнаємось, що камінна церква з роками значно змінилась завдяки капітальним ремонтам. Перший такий ремонт був проведений у 1869 році священиком Іоанном Фомичем Дибалевичем, (який у 1872 році відкрив церковно – приходську школу). Ремонт полягав у заміні полотняного іконостаса дерев’яним, монтаж нової стелі, настилка дерев’яної підлоги замість цегляної. Другий ремонт церкви і побудова нового кам’яного притвору почалась у 1881 році і тривала рік. . Проект для ремонту церкви і побудови нового притвору та дзвіниці був складений єпархіальним архітектором Ф.Нестеровим, котрий уже проектував попередньо дзвіниці.. Псаломщиком при священнику Дибалевичі був Микола Маркович із Чернивод, з 1874 -1877 роки псаломщиком був Марк Мащицький із Жердя. Пізніше обов’язки дяка виконував Григорій Хотовицький (1877-1892рр.) з Летичівського повіту. З 1892 року у церкві дяком служив Корнилій Ватолинський із села Вівся. Водночас, він був і вчителем у церковно – приходській школі і керував церковним хором. У 1917 році Корнилій Віталинський виїхав із села. Тоді Андрій Каліновський у свої 18 років став дяком і керував церковним хором. Він був останнім дяком у тодішній Свято – Троїцькій церкві, адже у 1935 році більшовики храм повністю знищили. Матеріали з церкви використовувались для будівництва сільськогосподарських споруд. У 1937 році Андрій Каліновський був репресований і в 1938 році розстріляний (через 25 років його реабілітували).
З тих пір у селі не було церкви…Віруючі ходили на богослужіння у храм села Сирватинці. У сорокових – п’ятдесятих роках там дяком був яромирчанин Болотюх Іван Миколайович. Так було аж до 1991 року. Цього року , 20 листопада, старанням вірян та сільських організацій … було засновано церкву (перший камінь закладено у 1989 році).
Засновниками храму були: Горецький Іван Микитович, Мостова Ганна Кирилівна, Мазур Євгена Володимирівна, Римар Василь Максимович, Резничук Євген Васильович, Стойко Василь Назарович, Керелюк Валентина Антонівна, Околіта Тамара Іванівна, Шараварський Владислав Степанович, Сінькова Ганна Степанівна.
Українську православну церкву освячено на честь Святої Трійці. Священиком був призначений Нижник Ярослав Михайлович. З того часу він проводить богослужіння у церквах сіл Яромирка та Сирватинці, постійно дбає про хороший стан будівлі та турбується про духовність жителів села.
19.08.2019 року релігійною громадою на загальних зборах було вирішено перейти до Православної церкви України. Тепер Великояромирська релігійна громада має назву «Релігійна громада Свято – Троїцького храму села Велика Яромирка Городоцького району Хмельницької єпархії Православної Церкви України»
З села походить багато видатних людей, які зробили великий слід в історії села і не тільки. Про це та інше можна буде прочитати тут.
Символіка Затверджена в жовтні 2017 р. рішенням сесії сільської ради. Автор — П. Б. Войталюк.
Герб Щит поділений срібним лівим перев'язом. В першій лазуровій частині золота гілка яблуні з трьома яблуками в лівий перев'яз. В другій червоній золотий римський шолом. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «ВЕЛИКА ЯРОМИРКА» і дата «1493».
Римський шолом і срібний перев'яз — символ Траянового валу, що був побудований римськими легіонерами в цих місцях і тягнувся від Яромирки до Сатанова. Гілка з яблуками — символ місцевих садів. Корона означає статус населеного пункту.
Прапор Квадратне полотнище поділене від нижнього древкового кута білою діагональною висхідною смугою шириною в 1/10 від ширини прапора. На синій древковій частині жовта гілка яблуні з трьома яблуками, на червоній вільній жовтий римський шолом.
Історія села На сьогодні існує кілька цікавих версій на тему зародження села Яромирка, але яка все ж таки правильна з них? Відповідь залишається в глибокій таємниці за великою брамою минулого. Сумно і те, що скоріше за все цієї відповіді ми можемо так і ніколи не дочекатися.
Якщо посилатися на праці Ю.Сіцінського «Исторические сведения и приходах и церквах Подольской епархии. 1. Каменецкий уезд» — Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, 1895 г., т. 7, то безпосереднім джерелом звістки про місцевість Яромирку відносяться до 1403 р. Він, у свою чергу, посилається на грамоту короля Ягайла з наданням якихось маєтностей (такі грамоти є звичайним джерелом звісток про початки населених пунктів). Ймовірно, що точне посилання можна роздобути і в інших книгах, як «Історія міст і сіл» або «Географічний словник Польського королівства» (цей польською мовою, виданий наприкінці 19 ст.). Натомість в інтернеті є текст написаний польською мовою (сторінка 5), який опирається на документ з 1440 року і в перекладі виглядить, більш-менш так:
13.01.1440 Краків