Ві́льям Юарт Гла́дстон (; , Ліверпуль — , Флінтшир) — британський державний діяч і письменник, 41-й (грудень 1868 — лютий 1874), 43-й (квітень 1880 — червень 1885), 45-й (лютий — серпень 1886) і 47-й (серпень 1892 — лютий 1894) прем'єр-міністр Великої Британії.
Ранні роки
Народився в Ліверпулі у родині шотландського походження. Він був п'ятою дитиною з шести дітей сера Джона Гладстона (1764—1851), багатого негоціанта, людини добре освіченої та дієвого учасника громадського життя; у 1819–1827 роках був членом парламенту, а у 1846 році став баронетом. Мати, Анна Маккензі Робертсон, прищепила Вільяму глибоку релігійність й розвинула у ньому любов до поезії. З ранніх років він виявляв неабиякі здібності, на розвитку яких сильно позначився вплив батьків.
Батько передав йому живу цікавість до громадських питань, а разом із тим і консервативну точку зору на них. Вільяму ще не було дванадцяти, коли батько у бесідах з ним знайомив його з різними політичними проблемами. Джон Гладстон у той час підтримував дружні стосунки з Каннінгом, політичні ідеї якого сильно вплинули на молодого Гладстона, частково через батька, частково безпосередньо.
Первинну освіту Гладстон здобував удома, у 1821 році вступив до Ітонської школи, яку закінчив у 1828 році, а потім вступив до Оксфорду, курс якого завершив навесні 1832 року. Школа й університет ще більше сприяли тому, що Гладстон увійшов до дорослого життя прибічником консервативного напрямку. Згадуючи про Оксфорд через багато років, він казав:
В плані освіти він узяв від Ітона й Оксфорда все, що було можливо; результатом наполегливої праці стали непересічні і всебічні знання, а також пробудження в ньому жвавої цікавості до літератури, особливо класичної. Він брав дієву участь у дебатах Ітонської спілки (під назвою The Literati) й у виданні «Eton Miscellany», періодичної збірки творів учнів, як її енергійний редактор і найдієвіший постачальник матеріалів для неї у вигляді статей, перекладів і навіть сатиричних та гумористичних віршів. В Оксфорді Гладстон був засновником і головою літературного гуртка (називався його ініціалами — WEG), в якому, між іншим, прочитав ретельний етюд про віру Сократа у безсмертя; також брав участь у заняттях іншої спілки — «Union», де виголосив палку промову проти білля про реформу — промову, яку він сам надалі називав «помилкою молодості». Його друзі вже тоді очікували від нього видатної політичної діяльності.
Після випуску з університету Гладстон мав намір присвятити себе духовній кар'єрі, але його батько заперечив проти цього. Перш ніж вирішити питання про вибір професії, він здійснив подорож на континент та півроку провів в Італії. Тут він отримав від 4-го герцога Ньюкасла (син якого, майбутній лорд Лінкольн, став близьким із Гладстоном в Ітоні та Оксфорді) пропозицію виступити кандидатом партії торі від Ньюарка, представником якого він і був обраний 15 грудня 1832 року. Своїми промовами й образом дій під час виборчої кампанії (у нього було два небезпечних суперника) Гладстон звернув на себе загальну увагу.
Кар'єра у парламенті. Пост міністра в кабінеті Піля Першу значиму промову у парламенті Гладстон виголосив 17 травня 1833 року, під час обговорення питання про скасування работоргівлі. З тих пір він став дієвим учасником дискусій у найрізноманітніших питаннях поточної політики та невдовзі склав собі репутацію видатного оратора та дуже вправного дебатера. Незважаючи на молодість Гладстона, його положення у середовищі торійської партії було настільки помітним, що під час формування у грудні 1834 року нового кабінету Роберт Піль призначив його молодшим лордом казначейства, а у лютому 1835 перемістив його на вищу посаду помічника секретаря (міністра) з управління колоніями. У квітні 1835 року кабінет Піля було відправлено у відставку.
У подальші роки Гладстон активно діяв в опозиції, а вільний від парламентських справ час присвячував літературі. З особливою наполегливістю він займався Гомером і Данте, прочитав усі твори Блаженного Августина. Останнього він вивчав з метою висвітлення деяких питань про стосунки між церквою та державою. Ці праці сильно вплинули на формування тих поглядів, які він виклав у своїй книзі: «The state in its relations to the Church» (1838). Ця книга, в якій Гладстон рішуче висловлювався на користь державної церкви, привернула до себе багато уваги; вона, між іншим, спричинила широкий критичний розбір Томаса Маколея, який, однак, визнавав за автором видатний талант і називав його «надією суворих та непохитних торі, що сходить».
Роберт Піль поставився до книги Гладстона скептично, сказавши: «Що за наснага йому писати книжки, маючи таку кар'єру попереду!» Відомий прусський посланець, барон Бунзен, зробив у своєму щоденнику такий захоплений запис: «Поява книги Гладстона — велика подія дня; це з часів Борка перша книга, яка зачіпає докорінно життєве питання; автор вище своєї партії та свого часу».
Коли у 1841 році було сформовано новий кабінет Роберта Піля, Гладстон посів у ньому пост віце-президента бюро (міністерства) торгівлі, а у 1843 році очолив його, вперше ставши членом кабінету у віці 33-х років. Він активно брав участь у дебатах з питання про скасування хлібних податків; у 1842 році він провів значну роботу з переопрацювання митного тарифу частково у дусі повного скасування, частково — зменшення зборів. Мало-помалу з протекціоніста Гладстон перетворився на палкого прихильника ідей вільної торгівлі.
Канцлер скарбниці
У лютому 1845 Гладстон вийшов у відставку, внаслідок суперечностей з Пілем щодо шкільного питання в Ірландії, але у грудні того самого року знову вступив до кабінету, як міністр з колоніального управління. За чинним порядком його мали переобрати, але це виявилось неможливим, оскільки герцог Ньюкасл, який зберігав свій вплив на виборців у Ньюарку, був проти кандидатури Гладстона, гніваючись через його перехід у табір прибічників вільної торгівлі. Тому Гладстон вже й не виступав перед своїми виборцями в Ньюарку і внаслідок цього не міг брати участі в остаточному проведенні скасування хлібних податків, що, однак, не завадило йому відігравати важливу роль у підготовці білля з цієї теми.
На загальних виборах 1847 року Гладстона було обрано депутатом від Оксфордського університету й разом із Робертом Пілем він став на чолі групи поміркованих торі, яка отримала, за іменем свого вождя, назву «пілітів». Моментом остаточного розриву Гладстона з партією торі можна визнати 1852 рік, коли Вільям відмовився пристати на пропозицію Дербі та Дізраелі вступити до консервативного кабінету та навіть значною мірою сприяв скорому падінню цього уряду, виступивши у рішучій опозиції проти бюджету Дізраелі. Коли у грудні 1852 року формувався новий кабінет лорда Абердіна, який був коаліцією вігів та пілітів, Гладстон посів у ньому пост канцлера скарбниці (міністра фінансів). Він швидко проявив себе видатним фінансистом (його перший бюджет було внесено 18 квітня 1853 року) і діяльність у цій галузі є однією з блискучих сторінок в історії його політичної кар'єри, а також і в історії англійських фінансів.
Посаду канцлера скарбниці Гладстон займав до лютого 1855 року. У 1858 році, під час врядування графа Дербі, Гладстон їздив на Іонічні острови як лорд верховного надзвичайного комісара, для з'ясування питання про приєднання цих островів, які перебували з 1815 року під протекторатом Англії, до Греції.
У червні 1859 року, під час формування кабінету лорда Пальмерстона, Гладстон увійшов до його складу знову як канцлер скарбниці. Вступ Гладстона до цього міністерства вігів було сприйнято як його остаточне приєднання до ліберальної партії, і в Оксфорді склалась значна опозиція щодо його переобрання; тим не менше його було знову обрано. На найближчих загальних виборах, у липні 1865 року, Гладстон балотувався в Оксфорді і став депутатом від південного Ланкаширу.
У жовтні 1865 року лорд Пальмерстон помер і кабінет очолив граф Рассел. Гладстон, зберігши пост канцлера казначейства, вперше став лідером ліберальної партії в палаті общин й у цій якості вніс у березні 1866 року білль про парламентську реформу, який плата відкинула. Новий консервативний кабінет Дербі-Дізраели був змушений, однак, виступити із власним проектом парламентської реформи, та в остаточному її опрацюванні в парламенті Гладстону довелось відігравати визначальну роль; завдяки його поправкам білль 1867 року набув характеру широкої ліберальної реформи. Того ж 1867 року Гладстон виступив із заявою на користь скасування державної церкви в Ірландії.
На загальних виборах 1868 року Гладстон балотувався у Ланкаширі, але був обраний від Гринвіча.
Перше прем'єрство, 1868—1874 роки Формування нового міністерства було доручено Гладстону (у грудні 1868 року), який вперше очолив уряд. Цей перший кабінет Гладстона був чинним до лютого 1874 року. Найважливішими його заходами були: скасування державної церкви в Ірландії у 1869 році, ірландський земельний акт 1870 року, докорінна реформа у галузі елементарної народної освіти 1870 року, скасування системи продажу посад в армії (1871), запровадження таємного голосування на виборах 1872 року тощо. Після падіння кабінету, у березні 1874 року, Гладстон, у листі до лорда Гренвілля, заявив про свій намір відійти від активного керівництва ліберальною партією. Цікаво, що він тоді вважав свою політичну кар'єру завершеною, кажучи друзям, що жодному з прем'єрів не вдалось здійснити будь-чого видатного після 60-річного віку.
В опозиції У січні 1875 року, у новому листі до лорда Гренвілля, Гладстон формально заявив про свою відмову від лідерства. Його наступником було обрано маркіза Гартінгтона.
Однак уже 1876 року Гладстон повернувся до активної участі у політичному житті, видавши брошуру: «Болгарські жахіття» та взявши енергійну участь в організації громадського руху проти Східної політики Бенджаміна Дізраелі. Брошура мала значний вплив: викриваючи «турецьку расу» як «один великий антигуманний примірник людського роду»Bulgarian horrors and the question of the east by W.E. Gladstone, стор. 9. Гладстон пропонував надати Боснії, Герцеговині та Болгарії автономіюBulgarian horrors and the question of the east by W.E. Gladstone, стор. 28., а також припинити надавати безумовну підтримку Порті.
Коли у 1880 році Дізраелі розпустив парламент, загальні вибори принесли лібералам цілковиту більшість. Цим виборам передувала вражаюча за енергійністю та низкою блискучих промов виборча кампанія Гладстона у Шотландії, у Мідлотіанському окрузі якої він висунув свою кандидатуру.
Другий кабінет, 1880—1885 роки
Формування нового міністерства було спочатку доручено Гартінгтону (який все ще вважався лідером ліберальної партії), потім Гренвіллю, але вони не могли скласти кабінет і королева була змушена доручити це Гладстону. Друге міністерство Гладстона було чинним з квітня 1880 до липня 1885 року. Йому вдалось провести ірландський земельний акт 1881 року і третю парламентську реформу (1885).
Третій кабінет, 1886 рік