Чорного́рія, або Чо́рна Гора́ — країна в Південно-східній Європі. Лежить на узбережжі Адріатичного моря на Балканському півострові. Межує із Сербією, Боснією та Герцеговиною, частково визнаним Косовом, Албанією та Хорватією. Столиця та найбільше місто — Подгориця (150 000 осіб), також статус культурної та історичної столиці має місто Цетине.
У ранньому Середньовіччі на території сучасної Чорногорії були три південнослов'янські князівства: Дукля (південь), Травунія (захід) та Рашка (північ). У XIV—XV століттях тут виникло князівство Зета. З кінця XIV до кінця XVIII століття велику частину південної Чорногорії контролювала Венеційська республіка (під назвою Венетська Албанія). Саме з венеційської мови походить міжнародна назва країни Монтенегро, уперше вжита в кінці XV століття. Після періоду османського правління Чорногорія відновила незалежність у 1696 році за династії Петрович-Негош, спершу як теократична, а згодом як світська монархія. Великі держави визнали незалежність Чорногорії на Берлінському конгресі 1878 року. У 1910 році країна стала королівством.
Після Першої світової війни Чорногорія стала частиною Югославії. Після її розпаду республіки Сербія й Чорногорія утворили спільну федерацію. Після референдуму про незалежність у травні 2006 року Чорногорія проголосила незалежність, і федерація мирно розпалася.
Економіка Чорногорії має середній рівень доходу і посідає 48-ме місце у Індексі людського розвитку. Країна є членом ООН, НАТО, СОТ, ОБСЄ, Ради Європи та Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі. Також Чорногорія є серед країн-засновниць Середземноморського союзу, а також перебуває в процесі приєднання до Європейського Союзу.
Етимологія
Свою назву країна одержала через колір місцевих гір, укритих темними (чорними) лісами.
Першим, про «Чорну гору», на якій стояло святилище з величезною статуєю Сатурна, згадував арабський географ Аль Масуді. Його опису відповідає пагорб Гориця у сучасній чорногорській столиці Подгориці, де за римської доби і справді було святилище зі статуєю місцевого божестваМустафін О. Чорногорія. Подорож історією. К., 2022, с.26-27. Пагорб і сьогодні вкритий лісом, колір дерев якого скидається на чорний. За іншою версією назву країні дала гора Ловчен.
До української мови назва «Чорногорія» потрапила безпосередньо, як переклад, з чорногорської, де в оригінальному вигляді країна називається «Crna Gora», а відповідно до правил граматики української мови «Чорна гора» перейшла в назву країни — Чорногорія через російську (Аналогічно, наприклад, Швейцарія та Франція). До більшості західноєвропейських мов (англійської, французької, іспанської) назва країни потрапила з венеційського «Montenegro», що складається зі слів Mons (гора) і Niger (чорний колір). До інших мов світу назва країни потрапила як переклад (, , ).
Природа
Територію країни можна умовно поділити на три природні регіони: узбережжя Адріатичного моря, відносно рівнинна центральна частина країни, на якій розташовані два її найбільших міста: Подгориця і Никшич, і гірські системи сходу країни.
Протяжність сухопутних кордонів держави становить 614 км: на заході — з Хорватією (14 км); на північному заході — з Боснією і Герцеговиною (225 км); на північному сході — із Сербією і Косово (203 км); на південному сході — з Албанією (172 км).
Континентальна берегова лінія Чорногорії має протяжність близько 300 км. Чорногорія має у своєму складі 14 морських островів, сукупна довжина берегової лінії яких становить 15,6 км. На південному заході країни лежить велика Которська затока, яка має площу водної поверхні 87,3 км² і врізається в сушу на 29,6 км. Протяжність пляжів Чорногорії — 73 км. Температура морської води протягом семи місяців коливається в діапазоні від +12 до +26 °C, прозорість морської води місцями перевищує 35 м.
Геологія
Чорногорія лежить у південно-східній частині Динарських Альп — великого гірського ланцюга Західних Балкан. Ця складчасто-тектонічна система сформувалася у ході Альпійської орогенії в мезозойсько-кайнозойську епоху, коли Адріатична мікроплита рухалася і стискалась із сусідніми літосферними блоками, відтак з'явилися гори з великими вертикальними контрастами та численними тектонічними структурами. Основні геологічні породи — вапняки і доломіти, що складають понад дві третини території, а також осадові утворення різного віку, включаючи пісковики, сланці і флішові комплекси.
Вапнякові відклади створили характерні для регіону карстові ландшафти: печери, підземні річки, колодязі, лійки, долини і глибокі ущелини зі стрімкими стінами. Карстова система Чорногорії є частиною великого Динарського карстового поля, сформованого мільйонами років ерозійних процесів.
На північному заході простягаються великі гірські масиви, як-от Дурмітор та Комові, які містять пліоцен-юрські вапняки, тоді як у центральній частині трапляються древніші пісковикові та сланцеві комплекси палеогенових відкладів. Загалом, складна тектонічна будова зробила територію країни однією з найгеологічно різноманітніших у Європі, з активними тектонічними процесами, численними розломами й гострими рельєфними формами.
Рельєф
Рельєф Чорногорії надзвичайно варіабельний, що відображає тектонічну та ерозійну історію території. Гори займають більшу частину країни, і лише невелика смуга узбережжя є відносно низовинною. Основну частину поверхні займають частини Динарського нагір'я, серед якого виділяються такі великі гірські системи: Дурмітор — масив із численними вершинами понад 2000 м (найвища Бобото-Кук, близько 2525 м). Тут розташовані глибокі каньйони, льодовикові озера, стрімкі скелі та вузькі долини; Комові — відома своїм високогір'ям і важкодоступними вершинами, де панують круті схили та альпійські луки; Ловчен — гірський масив ближче до узбережжя, частково вкритий лісами, з більш округлими формами, але суворими схилами у верхній частині.
Крім того, гірські групи, як-от Кучі-Маунтінс і сусідні хребти, утворюють складну мережу височин і плато з численними льодовиковими долинами та озерами, що додає рельєфу надзвичайної мальовничості. Рельєф також визначають глибокі річищні каньйони, наприклад каньйон річки Тара — один із найглибших в Європі. Він прорізає масив Дурмітор і створює драматичні, майже вертикальні стіни, які сягають сотень метрів у висоту.
На заході країни простягається вузька прибережна смуга Адріатичного моря з м'якими пляжами, бухтами та фіордоподібними затоками, як-от Бока Которська, огороджена з усіх боків горами. Узбережжя місцями є значно нижчим за рівень моря, має складчасту берегову лінію та численні природні гавані.
Клімат
У північній частині Чорногорії — помірно-континентальний, на Адріатичному узбережжі — середземноморський. У приморській області літо зазвичай тривале, спекотне (+23…+27 °C) і досить сухе, зима — коротка і прохолодна (+3…+7 °C). В періоди весняних на осінніх місяців бувають невеличкі землетруси по декілька на сезон. Зазвичай без пошкоджень будівель та інфраструктури. У гірських районах помірно тепле літо (+19…+25 °C) і відносно холодна зима (від +5 до −10 °C), опади випадають в основному у вигляді снігу. Опадів випадає від 500 до 1500 мм на рік, переважно у вигляді дощу, в горах поблизу морського узбережжя місцями випадає понад 3000 мм. У північних областях Чорногорії сніг лежить до 5 місяців у році. Кількість сонячних годин на рік: в Ігало — 2386, в Ульцині — 2700.
Внутрішні води
Найбільші річки Чорногорії: Тара (144 км), Лім (123 км), Чеотіна (100 км), Морача (99 км), Зета (65 км), Цієвна (56 км) і Бояна (30 км). Близько 52,2 % чорногорських річок належать до басейну Чорного моря, інші 47,8 % — до басейну Адріатичного моря.
Три чорногорських річки (Морача, Зета і Пива) течуть виключно по території Чорногорії. Річка Бояна раніше була єдиною судноплавною річкою Чорногорії; зараз не судноплавна. Більшість чорногорських річок — гірські. Вони утворюють глибокі каньйони. Каньйон річки Тара глибиною близько 1200 м, є найглибшим у Європі та другим за глибиною у світі. Річки Чорногорії володіють енергетичним потенціалом в 115 кВт на 1 км² території, що є дуже високим показником. Проте з різних причин (у тому числі екологічних) гідроенергетика в країні не розвинена.
Найбільше озеро Чорногорії та всього Балканського півострова — Скадарське. Загальна площа його водної поверхні становить 369,7 км². Дві третини озера (за площею) лежать на території Чорногорії, одна третина — на території Албанії. Друге за площею озеро Чорногорії — Шасське (3,64 км²), що поблизу міста Ульцинь. Також на території Чорногорії є 29 невеликих гірських озер льодовикового походження (так звані «гірські очі»), сукупна площа яких становить 3,89 км².
Ґрунти
Ґрунтовий покрив Чорногорії надзвичайно різноманітний і залежить від клімату, висоти та геологічної основи. Попри домінування карбонатних порід, що ускладнює розвиток потужного ґрунтового профілю, тут розвинулися кілька основних типів ґрунтів: середземноморські ґрунти узбережжя, що містять карбонатні матеріали й мають відносно високу родючість у долинах і низинах; карстові ґрунти, які формуються на вапняках і доломітах центральних регіонів, зазвичай тонкі, кам'янисті, бідні на органічну речовину і характеризуються високою дренованістю та низькою водоутримувальною здатністю; гірські ґрунти, більш розвинені у байраках і лісових поясах, мають вищий вміст органічної речовини і особливо у лісових масивах, можуть бути досить родючими.
Рослинний світ
Понад 41 % площі країни становлять ліси та лісові угіддя, 39,58 % — пасовища. Рослинний світ Чорногорії різноманітний: всього на території країни зафіксовано 2833 види рослин, з них 212 — ендеміки Балканського півострова, а 22 — ендеміки Чорногорії.
Охорона природи
Згідно з Конституцією Чорногорії, республіка є «екологічною державою», під різними природоохоронними режимами перебувають 8,1 % території (у тому числі національні заповідники Дурмитор, Ловчен, Біоградська гора, Скадарське озеро).
Природні ресурси
Природно-рекреаційні ресурси Згідно із даними державного моніторингу води, проведеного 23 травня 2019 року на пляжах Чорногорії, вода на більшості пляжів є ідеальної якості. Лише 2 пляжі в Ігало та 1 у Топлі отримали позначку «задовільно». А 1 пляж у Савіна — позначку «добре». Якість води визначалась за кількістю кишкових ентерококів та кишкової палички (іншими словами — фекальних бактерій)
Історія
Давня історія VI століття — на ці землі прийшли слов'яни та змішалися з місцевими племенами.
Середньовіччя 1042 — проголошено слов'янську державу Дукля (після перемоги над візантійцями). Держава називалася за столичним містом Дукля (Діоклея, Діоклетія).
1077 — Папа Римський Григорій VII визнав державу Дукля та надав титул rex Dioclea (король Дуклі) князю Міхайлу з династії Воїславовичів. Згодом державу називають Зета, за іменем річки Зети.
1186 — Зету приєднано до Сербії.
1356 — відновлення незалежності князівства Зета, яке очолюють династії Балшичів та пізніше Црноєвичів.
Після поразки сусідньої Моравської Сербії у війні з османами (1389) постала загроза османського поневолення. Деякий час цього вдавалось уникати завдяки протекторату Венеційської республіки.
1496 — Чорногорія змушена прийняти протекторат Османської імперії, але ніколи цілком їй не належала (османи контролювали лише південно-східні терени колишньої Зети).
У 1516—1852 роках існувала де-факто незалежна теократична держава Князь-єпископство Чорногорія, якою правили владики (князі з церковним титулом єпископа). Більшість владик походили з роду Петровичів-Негошів, влада в якому передавалася переважно від дядька до племінника. Столиця країни знаходилася в її церковному центрі — місті Цетинє (Cetinje).
ХІХ століття 1852 — Чорногорія стає світською державою. Владика Данило II зрікся церковного сану та проголосив себе князем Данилом I.
3 березня 1878 року — за Сан-Стефанським мирним договором, Князівство Чорногорія значно збільшило свою територію, користуючись колишніми османськими володіннями.