24 години Дайтони (), нині офіційно відома з комерційних причин як Rolex 24 at Daytona — 24-годинні автомобільні перегони на витривалість, що проводяться щорічно на Міжнародному автодромі Дайтона (Daytona International Speedway) у місті Дейтона-Біч, штат Флорида. Змагання проходять на комбінованій трасі довжиною 5,73 км (3,56 миль), яка включає частини швидкісного три-овалу NASCAR та звивисту дорожню ділянку в інфілді.

Гонка традиційно проводиться в останній вікенд січня або перший вікенд лютого як частина «Тижнів швидкості» () і відкриває сезон Чемпіонату IMSA зі спортивних автомобілів. Змагання вважається одним із найпрестижніших у світі та входить до неофіційної «Потрійної корони перегонів на витривалість» разом із 24 години Ле-Мана та 12 годин Себрінга

За роки свого існування гонка змінила кілька назв. З 1992 року компанія Rolex є беззмінним титульним спонсором події (замінивши Sunbank, який, у свою чергу, прийшов на зміну Pepsi в 1984 році). За сталою традицією переможці в усіх класах отримують у нагороду спеціальні сталеві годинники Rolex Cosmograph Daytona.

Початок У 1962 році, через кілька років після спорудження треку, була проведена 3-годинна гонка спортивних автомобілів під назвою Daytona Continental, яка стала частиною чемпіонату світу зі спортивних автомобілів. Першу гонку виграв Ден Герні на Lotus 19 з 2,7-літровим двигуном Coventry Climax. Також у змаганнях брали участь багато Porsche 718, але ці 1600-кубові машини виявилися занадто слабкими для відносно коротких і швидких заїздів.

У 1964 році дистанцію гонки було збільшено до 2000 км (1220 миль), що вдвічі перевищувало дистанцію класичних 1000-кілометрових марафонів на Нюрбургринзі, Спа та Монці. Ця дистанція становила приблизно половину того, що пілоти проходили у 24 годинах Ле-Мана, і приблизно відповідала дистанції гонки 12 годин Себрінга, що проходить також у Флориді кількома тижнями пізніше. Починаючи з 1966 року, марафон у Дайтоні отримав класичний 24-годинний формат, аналогічний до Ле-Мана.

Історія 24-годинного марафону

Як і в гонці 24 години Спа (яка проводиться з 1924 року) та 24 години Нюрбургрингу (з 1970 року), головна мета заходу — визначити екіпаж, який зможе проїхати найбільшу дистанцію за фіксований проміжок часу, на відміну від більшості гонок, де потрібно подолати задану дистанцію за мінімальний час.

На відміну від Ле-Мана, гонка в Дайтоні повністю проходить на закритій трасі в межах автодрому, без використання доріг загального користування. Маршрут включає більшу частину крутого овального бенкінгу, який переривається шиканою на задній прямій, та технічну секцію Інфілд усередині овалу, що має дві шпильки. Також, на відміну від французького марафону, гонка проводиться взимку, коли ночі найдовші. По периметру траси встановлено освітлення, яке дає змогу безпечно змагатися вночі, хоча інфілд освітлений слабше за сам овал. Загалом рівень освітленості становить близько 20%, що робить умови схожими на Ле-Ман, де яскраво освітлений лише піт-лейн, а решта траси має звичайне вуличне освітлення.

У минулому правила вимагали, щоб автомобіль обов'язково перетнув лінію фінішу після закінчення 24 годин для отримання класифікації. Це іноді призводило до курйозних ситуацій, коли сильно пошкоджений автомобіль годинами стояв у боксах або на узбіччі неподалік фінішу, а на останніх хвилинах пілот запускав двигун і поповзом перетинав лінію, щоб уникнути статусу DNF (Did Not Finish — Не фінішував). Під час першої гонки Daytona Continental 1962 року Лотус Дена Герні впевнено лідирував, але незадовго до кінця його двигун вийшов з ладу. Герні зупинився на вершині бенкінгу перед самою фінішною лінією. Коли три години спливли, він просто скотився вниз за інерцією, перетнувши лінію фінішу, і фактично виграв гонку. Цей випадок змусив організаторів запровадити міжнародне правило: автомобіль має перетнути фініш виключно своїм ходом. За іронією долі, на гонці 12 годин Себрінга у 1966 році Герні порушив це нове правило. Коли на його Ford GT40 за дві хвилини до фінішу відмовив двигун, він спробував самотужки проштовхнути машину через лінію, за що був негайно дискваліфікованийДраматичні фініші. Сайт Sebring International Raceway англ..

Після прикрої поразки від Ford у 1966 році як у Дайтоні, так і в Ле-Мані, прототипи Ferrari серії P у 1967 році перетнули фініш у Дайтоні парадним строєм із трьох машин, здобувши абсолютну перемогу. На честь цього тріумфу дорожній автомобіль Ferrari 365 GTB/4 згодом отримав неофіційну, але легендарну назву Ferrari Daytona365 GTB4. Офіційний вебсайт Ferrari. англ..

У 1968 році свій потрійний подіум відсвяткувала вже команда Porsche. Після того як Герхард Міттер потрапив в аварію через розрив шини, його напарник Ральф Штоммелен приєднався до екіпажу Віка Елфорда та Йохена Нірпаша. Пізніше, коли інший екіпаж Порше (Йо Зіфферт та Ганс Геррманн) втратив лідерство через технічні проблеми, ці двоє пілотів також пересіли в машину лідерів. Таким чином, на найвищий щабель подіуму піднялися одразу 5 з 8 заявлених гонщиків заводської команди.

У 1972 році через світову енергетичну кризу гонку було скорочено до 6 годин, а в 1974 році — скасовано повністю.

У 1982 році марафон у Дайтоні вийшов із календаря Чемпіонату світу зі спортивних автомобілів, оскільки міжнародна серія вирішила зосередитися на коротших перегонах виключно в Європі. Дайтона стала ключовим етапом американського чемпіонату IMSA GT, організованого Міжнародною асоціацією автоспорту (IMSA).

З часом розмір екіпажів зростав. Якщо у 1970-х роках команди збільшили кількість пілотів у машині до трьох, то нині нормальним явищем є екіпажі з 4 або 5 гонщиків. А переможці 1997 року взагалі вивели на подіум одразу 7 пілотів, які протягом доби керували одним автомобілем-переможцем.

Grand-Am та Прототипи Дайтони (2000-ні) Після реорганізації IMSA у 1990-х роках, гонка в Дайтоні стала головною подією серії Grand-Am (Rolex Sports Car Series) — прямого конкурента Американської серії Ле-Ман (ALMS). Якщо ALMS використовувала європейський регламент та дорогі технології з 24 годин Ле-Мана, то серія Grand-Am, маючи тісні зв'язки з NASCAR, акцентувала увагу на контролі витрат та щільності боротьби на трасі.

У 2002 році було запроваджено новий клас — Прототипи Дайтони (Daytona Prototypes або DP), покликаний зробити гонки доступнішими. Згідно з регламентом, автомобілі будувалися з використанням менш дорогих матеріалів і простішої аеродинаміки, що суттєво зменшувало витрати на їх розробку. Шасі створювалися спеціалізованими фірмами (Riley, Doran, Fabcar, Crawford), а двигуни постачали великі виробники: Pontiac, Lexus, Ford, BMW чи Porsche. Машини іменувалися за формулою «Двигун-Шасі» (наприклад, Lexus-Riley).

Об'єднання чемпіонатів та сучасна ера (2014 — наш час) Важлива віха в історії гонки відбулася у 2014 році, коли серії Grand-Am та ALMS об'єдналися у єдиний чемпіонат — IMSA WeatherTech SportsCar Championship. Це дозволило зібрати на трасі в Дайтоні найкращі команди та автомобілі з обох серій.

У 2017 році на зміну старим прототипам прийшов новий клас DPi (Daytona Prototype international), який базувався на європейських шасі LMP2, але дозволяв виробникам (таким як Cadillac, Acura, Nissan та Mazda) використовувати власні двигуни та фірмові елементи дизайну кузова. Саме в еру DPi, у 2020 році, екіпаж команди Wayne Taylor Racing встановив абсолютний рекорд 24 годин Дайтони, проїхавши за добу дистанцію у 833 кола (4 772 км)

З 2023 року топовим класом чемпіонату став клас GTP (Grand Touring Prototype), побудований за гібридними правилами LMDh та LMH. . Це спричинило справжній ренесанс гонок на витривалість, адже до Дайтони повернулися потужні заводські програми Porsche, BMW, Cadillac, Acura та Lamborghini. У перші роки гібридної ери тотальне домінування продемонструвала команда Porsche Penske Motorsport, яка здобула перемоги у 2024, 2025 та 2026 роках на прототипі Porsche 963.

Еволюція класу Гран-турізмо (GT) Історично клас Гран-турізмо в Дайтоні був набагато ближчим до серійних дорожніх машин, ніж в європейських чемпіонатах. У 2000-х роках регламент заохочував використання каркасно-панельних конструкцій: машини мали трубчасту раму, на яку вішалися панелі, стилізовані під серійні моделі (Pontiac GTO, Mazda RX-8, BMW M6). Це дозволяло командам дешево відновлювати автомобілі після аварій.

Проте після об'єднання серій у 2014 році та подальшої глобалізації автоспорту, Дайтона повністю перейшла на загальноприйнятий світовий стандарт FIA GT3. Сьогодні машини класів GT (які в IMSA поділяються на професійний клас GTD Pro та аматорський GTD) — це високотехнологічні гоночні автомобілі, побудовані на базі реальних суперкарів від Ferrari, Porsche, Aston Martin, Corvette, Lexus, Ford та McLaren.

Події гонки 2006 року

Класичним прикладом протистояння ери Прототипів Дайтони (DP) є гонка 2006 року. Тоді команди, що мали традиційні зв'язки з Porsche (зокрема Brumos Racing), зробили масштабну спробу виграти марафон. Заводські гонщики німецької марки були розподілені між різними екіпажами з двигунами Porsche. Німець Лукас Лур здобув поул на Crawford-Porsche від команди Alex Job Racing. У самій гонці його екіпаж тривалий час лідирував, але через поломку рульового управління фінішував лише третім.

Перемогу того року несподівано здобув зірковий екіпаж команди Target Chip Ganassi у складі Скотта Діксона, Дена Вілдона та Кейсі Мірза на автомобілі Riley-Lexus, а їхні напарники по команді фінішували другими.

Переможці та статистика

За кількістю перемог у Дайтоні лідирує Porsche (22 загальні перемоги). Німецька марка встановила рекордну серію з 11 перемог поспіль у період з 1977 по 1987 рік. Серед пілотів рекордсменами є Херлі Хейвуд та Скотт Пруетт, які мають по 5 перемог у загальному заліку.

Статистика за виробниками Виробник Кількість перемог Роки Porsche 22 1968, 1970, 1971, 1973, 1975, 1977–1987, 1989, 1991, 1995, 2003, 2009, 2010, 2024–2026 Ferrari 5 1963, 1964, 1967, 1972, 1998 Ford 6 1965, 1966, 1997, 1999, 2012, 2015 Cadillac 4 2017–2020 Lexus 3 2006–2008 Acura 3 2021–2023 Chevrolet 3 1969, 2001, 2014

Переможці