Костянтин II (імператор)

Клятий Костянтин II або Флавій Клавдій Костянтин () — римський імператор (337—340), старший син Костянтина Великого (за деякими відомостями, позашлюбний).

Ще в ранньому дитинстві в 317 році отримав титул Цезаря. А вже в кінці 320-х років номінально керував армією на дунайському та рейнському кордоні. В результаті поділу імперії в 335 році отримав в управління західні провінції: Галлію, Британію та Іспанію, а за деякими даними ще і частину Мавретанії. Після смерті батька Костянтина Великого став одним із трьох імператорів-співправителів із титулом Августа разом зі своїми братами Константом і Констанцієм II.

Мав титули перемоги: Alamannicus Maximus («великий переможець алеманський»), 328 р.; Germanicus Maximus («великий переможець германський»), Gothicus Maximus («Великий переможець Ґотський») з 332 р.; Sarmaticus («великий переможець Сарматський») з 338 р.

Біографія

Походження Костянтин II належав до другої династії Флавіїв, представники якої були римськими імператорами з початку 239 року. Його батьком був Костянтин Великий, син Констанція Хлора та Олени Рівноапостольної.

Дехто вважає дідуся Констянтина внучатим племінником Клавдія II Ґотського, але в історіографії це вважається видумкоюТребеллий Поллион. Божественный Клавдий // Светоний. Властелины Рима. — : Ладомир, 1999. —прим. 37.. Костянтин II був другим сином в родині. Народився він в Арелаті, але точна дата його народження невідома, як лишається невідомою його мати. Джерела або нічого нам про неї не говорять або стверджують що його матір'ю була дружина його батька Флавія Максима Фауста, донька імператора Максиміана. Дехто з вчених вважає найбільш точною датою лютий 317 року. Але дехто з вчених не погоджується з цією датою, адже якщо це правда то Флафія Максима Фауста ніяк тоді не може бути його матір'ю. Адже пізніше через сім місяців вона народила іншу дитину, Констанція IIГрант М. Римские императоры. Биографический справочник правителей Римской империи. — M.: Терра-Книжный Клуб- с. 273.. Отже, виходить що або вчені помилися із датою, або Фауста і справді не є його мамо.

Але якщо дата і справді є правдивою як стверджують деякі вчені, то Костянтин II є сином іншої жінки. Згідно цій точці зору, як пишуть деякі автори Костянтин II може бути незаконнонародженою дитиною, а його мамою могла бути будь-яка жінка Арелата в Галлії, яка була коханкою імператора. Відомо за девять місяців до народження Констянтина II на початку травня 316 року його батько Костянтин Великий їздив до В'єнна, а звідти міг поїхати в Арелат , Seek O. Constantinus 3 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. —1900, s. 1026. . Тому імовірність того, що Костянтин II може бути незаконнонародженою дитиною є великою. Тим паче що в нас немає офіційних даних.

Візантійський історик Зосим, навпаки, називає сином наложниці не Костянтина, а Констанція Зосим. Книга II // Новая история, 39, 1. і є думки що він просто переплутав його із старшим братом Грант, 1998, с. 280.. Але існує іще одна думка, Що Костянтин II може бути сином Фаусти, але народився він не в 317 році, а раніше. Щодо братів та сестер, то у Констянтина II було троє братів та дві сестри. Помимо Констанція були Крісп, мамою якого була Мінервіна та іще один син Фаусти Констант. Із сестер Константіна та Олена.

Ранні роки Костянтин II був проголошений цезарем у досить ранньому віці. В кінці 317 року в Сірмії Костянтин Великий проголосив цезарем Констянтина II разом із його братом Кріспом. В той час Ліциній проголосив свого сина, якого так само звали, цезарем на Сході. Цим призначенням на високу посаду підлітка і двох немовлят остаточно поховали ідею Діоклетіана про висунення на правлячі посади по заслугах і відновили принцип престолонаслідування по народженню. Призначення в 320 і 321 рр. немовляти Костянтина на посаду консула (спочатку разом з батьком, а потім з Кріспом, який до того вже одного разу був консулом) в значній мірі сприяло погіршенню відносин між його батьком і Ліцинієм, оскільки він вважав свого сина обійденим Грант, 1998,. Ліциній став докладати зусиль, щоб в односторонньому порядку виправити це упущення і це призвело до великого відкритого конфлікту.

Зокрема, консулів 321 року Ліциній взагалі не визнав, оголосивши консулами на Сході себе і сина Pohlsand H. Crispus: Brilliant Career and Tragic End // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 1984. — № 33, 1.- p. 8—-87., Barnes T. The New Empire of Diocletian and Constantine. — Cambridge: Harvard University Press, 1982.- p. 73 . Пізніше розпочалась війна, в якій до 324 році Костянтин-старший здобув перемогу, ставши господарем всієї імперії. В 324 році, після остаточної поразки Ліцинія, Костянтин II з Кріспом втретє стали консулами.

Юний цезар в 321 році відсвяткував свої квінквенналії, а в 326 році — деценналії. Під час першого з цих свят Костянтин перебував при дворі свого батька в Сердикі (нині Софія), в Мезії, і вже тоді від нього чекали, що незабаром він буде командувати військом. Але через два роки Криспа стратили за звинуваченням у зраді. Хоча достовірна причина невідома, Аврелій Віктор пише про це так: Seek O. Constantinus 3 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. , 1900, s. 1026.

І Костянтин (хоча його передбачувана мати Фауста також стала жертвою фатальної немилості) перетворився в старшого спадкоємця, так як був старше інших своїх рідних (або зведених) братів, Констанція II і Константа I.

Починаючи принаймні з 331 року, Костянтин носив почесний титул перемоги Алеманський (Alamannicus). Так як він єдиний носив цей титул із своєї родини, то можна прийти до висновку, що це був не номінальний, спадковий титул, а заслуга перемоги над німецьким плем'ям алеманів приписувалася тільки цьому члену династії.

З кінця 320-х років номінально очолював армії на дунайських і рейнських кордонах, в тому числі в переможній війни з готами та сарматами 332 року. Коли сармати попросили у Риму допомоги проти готів-тервінгів, Костянтин Великий направив до них з армією Костянтина, а сам залишився з резервним військом в Маркіанополі. Констянтин був номінальним командувачем на Дунаї, воював з вестготським вождем Аларіхом I у відповідь на прохання сарматських і вандальскіх племен, на яких він нападав. Римське військо здобуло важливу перемогу, завдавши тяжких втрат (помножені голодом і холодом) і захопивши численних полонених, в тому числі сина вождя. Ті, що вижили уклали договір з імперією, за яким надали заручників, включаючи сина вождя, зобов'язалися постачати за грошову плату певну кількість воїнів і отримали право вести торгівлю на Дунаї Гиббон Э. Закат и падение Римской империи. — М.: Книжный клуб Терра, 2008. — Т. 2.-  с. 273—274. , Вольфрам Х. Готы. — М.: Ювента, 2003. —, с. 94—95..

Пізніше, за даними джерел, до трьохсот тисяч сарматів отримали від імперської влади землю для поселення у Фракії, Паннонії, Македонії та Італії. У 333 р. Костянтина II перевели в Тревір охороняти рейнський кордон. Приблизно в ці роки цезар одружився, але про його родину так нічого і не відомо. Відомо лише, що дітей в нього не було.

Батьківський спадок та прихід до влади Двома роками пізніше Костянтин Великий, передчуваючи близьку смерть, зробив остаточний поділ Імперії між синами (і двома племінниками, Далмаціем і Флавієм Ганнібалом). Юному Костянтину імператор віддав Галію, Іспанію і Британію. Ці землі колись належали його діду Констанцію Хлору. Таким чином Костянтин правив всією Західною імперією. При цьому Константу дісталися Італія, Африка і Паннонія, Констанцію — Азія, Сирія і Єгипет, їх двоюрідному брату Ганнібалу Молодшому Римська Вірменія і Понт, а ще одному кузену Далмацію Молодшому — ряд балканських, придунайських та причорноморських провінцій, включаючи нову столицю імперії Константинополь Bleckmann B. Der Bürgerkrieg zwischen Constantin II. und Constans (340) // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 2003. — № 52., s. 228. . Існує думка, що таким чином імператор відновлював діоклетіанівську систему тетрархії, але на новій основі: тепер співправителі були членами однієї родини Буркхард Я. Век Константина Великого. — Центрполиграф, 2003. —с. 278.. За припущенням Якоба Буркхардта, столицю Костянтин не віддав нікому з синів, щоб ті не почали оскаржувати це місто одне в одногоГригорюк Т. 337 год: Кризис власти в Римской империи и «убийства принцев» // Вестник древней истории. — 2012. — № 2. —с. 162..

22 травня 337 року Костянтин Великий помер на одній зі своїх вілл в Віфінії. Його тіло привезли до Константинополя. Старший син імператора, який перебував тоді на Заході, не зміг приїхати на похорон, і в його відсутність в столиці сталися трагічні події, про які мало що відомо. Солдати місцевого гарнізону збунтувалися, заявивши, що хочуть підкорятися тільки синам померлого імператора, але не племінникам, і влаштували різанину, в якій загинув цілий ряд представників династії. Зокрема, були вбиті Далмацій Молодший, Ганнібаліан Молодший, брати Костянтина Великого — Далмацій Старший, Юлій Констанцій з сином, та ще четверо племінників імператора. В результаті з усієї розгалуженої династії в живих залишилися тільки троє синів Костянтина і троє племінників: Констанцій Галл, Юліан і НепоціанСекст Аврелий Виктор. Извлечения о жизни и нравах римских императоров // Римские историки IV века. — М.: Росспэн, 1997. —XLI, 4 .

Про причини цих подій немає єдиної думки. Філосторгій пише, що Костянтин був отруєний своїми братами і, «викривши підступний задум», зажадав від синів помститися за нього. Констанцій, єдиний з трьох, хто приїхав на похорон, виконав цю вимогу Григорюк, 2012, с. 162. Юліан, ставши імператором, бачив в тому, що трапилося злочинне свавілля Констанція, і дослідники по-різному ставляться до такого бачення проблеми. Зокрема, існує думка, що різанина була організована спільно всіма синами Костянтина Великого Филосторгий. Сокращение Церковной истории // Церковные историки IV—V веков. — М.: Росспэн, 2007. —II, 16 . Нарешті, існують гіпотези, що троє цезарів тут ні при чому, а події 337 року можуть трактуватися як виступ військових проти створеної померлим імператором політичної системи або зіткнення нікейців з аріанами.

Після смерті батька в 337 році усіх трьох його синів проголосили августами.

Правління

Не минуло й трьох років з дня смерті Костянтина Великого, як його сини затіяли смуту і між братами почали виникати тертя з різних питань. Зокрема, коли знаменитий, але вкрай непослідовний єпископ Атанасій, який сховався в столиці Костянтина II, отримав від останнього дозвіл повернутися в Олександрію, це викликало гнів Констанція II (на його території знаходилася Олександрія), що абсолютно не бажав появи тут цього єпископа.

У 338 році розбіжності спонукали трьох синів Костянтина Великого провести зустріч чи то в Паннонії, то чи в Вімінаціумі для того, щоб остаточно встановити межі між ними. При цьому володіння Костянтина II не змінилися, тоді як Константу I вдалося трохи збільшити свою територію. Це рішення загострило суперечку про верховенство між братами. Так, Констант, хоча і випустив медальйон, де вони з Констанцією шанобливо звернені до старшого брата, більш не бажав визнавати претензій Костянтина II на становище свої земель.

Також на зустрічі братів було вирішено припинити репресії, що почалися після трагічних константинопольських подій, і спалити всі анонімні доноси, а також дозволити всім християнським єпископам, вигнаним в ході церковних чвар, повернутися в свої дієцезії. Але головною темою став розділ імперії, а точніше — доля Ахаї, Македонії, Фракії, разом з Константинополем та інших Причорноморських земель, які належали загиблому Далмацію Молодшому. Це питання стало для братів каменем спотикання. Зрештою було вирішено, що спірні провінції дістануться наймолодшому, Константу Григорюк Т. 337 год: Кризис власти в Римской империи и «убийства принцев» // Вестник древней истории. — 2012. — № 2. — с. 158 . Передбачалося, що таким чином імперія ділиться на три рівних за силою частини, і це повинно було стати надійною гарантією миру.