Гомеопа́тія (, з  — «лікування подібним», від  — «подібний» і  — «терміноелемент, який вказує на спосіб лікування») — псевдонауковий напрям альтернативної медицини. Її заснував у 1796 році німецький лікар Самюель Ганеман. Гомеопати вірять, що речовина, яка викликає симптоми хвороби у здорових людей, може вилікувати подібні симптоми у хворих. Ця доктрина називається , або «подібне лікується подібним». Гомеопатичні препарати виготовляються шляхом гомеопатичних розведень (потенціювання, динамізація). У цьому процесі обрану речовину багаторазово розбавляють, доки кінцевий продукт хімічно не відрізнятиметься від розчинника. В результаті в препараті часто не залишається жодної молекули вихідної речовини. Між кожним розведенням гомеопати можуть стукати та/або струшувати препарат, стверджуючи, що це змушує розріджувач «пам'ятати» вихідну речовину після її вилучення.

Всі сучасні наукові знання про фізику, хімію, біохімію та біологію суперечать гомеопатії передруковано в . Гомеопатичні засоби, як правило, біохімічно інертні й не впливають на жодне відоме захворювання. Її теорія хвороби, заснована на принципах, які Ганеман назвав міазмами, не узгоджується з подальшою ідентифікацією вірусів і бактерій як причин хвороб. Були проведені клінічні випробування, які загалом не виявили жодного об'єктивного ефекту від гомеопатичних препаратів. Через фундаментальну неправдоподібність гомеопатії, а також відсутність доказової ефективності в науковому та медичному середовищі її характеризують як шарлатанство.

У XXI столітті низка метааналізів показала, що терапевтичні заяви гомеопатії не мають наукового обґрунтування. Як наслідок, національні та міжнародні органи рекомендували припинити державне фінансування гомеопатії в охороні здоров'я. Національні органи Австралії, Великобританії, Швейцарії та Франції, а також Науково-консультативна рада Європейських академій та Російська академія наук дійшли висновку, що гомеопатія є неефективною, і рекомендували припинити її подальше фінансування. Національна служба охорони здоров'я Англії більше не фінансує гомеопатичні препарати та звернулася до Міністерства охорони здоров'я з проханням додати гомеопатичні препарати до списку заборонених до відпуску за рецептом. Франція припинила фінансування у 2021 році. Іспанія також оголосила про намір заборонити гомеопатію та інші псевдотерапії у своїх медичних центрах.

В Україні існує законодавча база щодо існування та регулювання гомеопатичних препаратів на фармацевтичному ринку України, зокрема Закон України про лікарські засоби від 17.09.2023 та Накази МОЗ України від 26.08.2005 № 426.

Гомеопатія та алопатія Алопатія ( — «інший»,  — «страждання») — так гомеопати називають справжню медицину. На їхню думку, лікування хвороб у сучасній медицині зводиться до виклику в організмі «ефектів, протилежних ознакам хвороби». Гомеопати не довіряють методам лікування, що використовуються у сучасній медичній практиці.

Окрім цього, прогрес у розвитку медичної науки вони вважають підтвердженням малої ефективності медицини. Замість того, щоб доводити ефективність своїх методів лікування, представники цієї альтернативної медицини більш полюбляють вказувати на колишні помилки та недосконалість сучасної медицини, іншими словами, вони використовують старий демагогічний прийом tu quoque, тобто «Ви теж».

Згідно з гомеопатичною теорією, будь-яка хвороба починається на рівні психіки. Не можна сказати, що вони тут зовсім не праві, адже психічний стан людини дійсно має деякий вплив на здоров'я, але є дуже багато хвороб, що виникають незалежно від морального стану людини. Щобільше, окрім психічного, існують ще багато факторів, що впливають на здоров'я людини: середовище, генетична схильність, наявність тих чи інших інфекційних агентів.

Основні принципи Принципи гомеопатії вперше було оприлюднено в медичному журналі Крістофа Гуфелянда у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілющих сил лікарських речовин» (1796). Основними положеннями цієї терапевтичної системи є: закон подібності; динамізація (потенціювання), як метод приготування гомеопатичних препаратів (важливий, але не обов'язковий); випробування лікарських субстанцій (прувінг) на здорових людях-добровольцях (дані про випробування заносять у довідники — Materia Medica); реперторизація — єдиний метод вибору гомеопатичного (подібного до актуального випадку) препарату; одномоментне застосування лише одного препарату (пацієнт у кожний окремий період життя може перебувати лише в одному патологічному стані, який може бути описаний лише одним препаратом — уніцизм); визнання ієрархічності систем організму (а отже, різні симптоми мають різне значення для встановлення діагнозу:

психічні, загальні, особливі та незвичайні, місцеві; закон зцілення (закон Герінга); визнання організму як цілісної системи (холістичний підхід)

Принцип лікування подібного подібним Ганнеман вивів з експериментів з хініном, які проводив на собі. Він помітив, що в здорової людини хінін викликає подібні до малярії симптоми гарячки. Тоді як інші лікарі звертали увагу на гіркоту хініну як причину одужання хворого, Ганнеман бачив причину в подібності симптомів.

Реперторіум Кента Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». Згідно з цим уявленням, хворому необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би симптоми подібні до тих, які спостерігаються у хворого. Причому, при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру та темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.

Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент, автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica», склав найбільш відомий довідник симптомів — «Реперторіум», до якого увійшло близько 64 000 симптомів, з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» — це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі, під час підбору препарату (встановленні діагнозу).

Класифікація хвороб У гомеопатії хвороби поділяють на гострі та хронічні. Цей розподіл є одним з наріжних каменів гомеопатії.

Гомеопати вважають, що гостру хворобу спричиняють так звані «епідеміологічні» чинники, тобто такі, що викликають подібні патологічні зміни у великих груп людей, а саме: механічні (наслідком яких є переломи кісток, надриви та розриви сухожилків, зв'язок, вивихи, поранення, масивні кровотечі тощо), термічні (які спричиняють переохолодження і відмороження, теплові та сонячні удари, опіки), хімічні, мікробіологічні (ті, що викликають справжні епідемії).

Причиною хронічних хвороб (переважна більшість станів), на думку гомеопатів, є психічна травма (стани, пов'язані із загрозою життю, особистості тощо). Сама ж «хвороба» складається: з інформаційної складової (кореня, «пробудження» якого відбувається за принципом умовного рефлексу), патогенетичних механізмів розвитку хвороби, об'єктивних і суб'єктивних симптомів (синдрому), які можуть проявитись у пацієнта. Будь-які прояви хвороби — симптоми (показники) — на думку гомеопатів, є лише демонстрацією: наш організм намагається донести до нашої свідомості, що з ним щось негаразд. Гомеопати вважають, що організм людини здійснює цю демонстрацію своїми сильними сторонами (органами, системами), тими, які зможуть її витримати. А отже, намагання вплинути на ці органи та системи (які є не найслабшою, а найсильнішою ланкою в організмі) призводить до переміщення симптоматики в інші органи та системи, які a priori є слабшими за перші.

Тому гомеопати вважають, що алопати, придушуючи наявну симптоматику, витискають її у слабші системи й, таким чином, «лікуючи» одну з систем організму, вбивають організм в цілому. На їхню думку, це відбувається тому, що допоки справжня причина не викорінена, вона буде продовжувати діяти, формуючи іншу симптоматику.

Тому гомеопати намагаються вплинути саме на причину (і тут має значення рівень динамізації — що він вищий, то вищий рівень впливу, то він ближчий до «інформаційного» рівня, де, імовірно, гніздиться причина), а організм, на їхню думку, уже сам наведе лад у своєму господарстві .

У результаті такого впливу, на думку гомеопатів, підіймається загальний рівень здоров'я, підвищується імунітет, фізична і соціальна адаптація, — людина не лише одужує від тієї хвороби, з якою вона звернулась до лікаря, а й у майбутньому менше хворітиме (профілактична дія).

Процес лікування

Консультація Гомеопати зазвичай починають з консультації, яка може бути 10—15-хвилинною зустріччю або тривати понад годину, де пацієнт описує свою історію хвороби. Пацієнт описує «модальності», або чи змінюються його симптоми залежно від погоди та інших зовнішніх факторів. Лікар також запитує інформацію про настрій, уподобання та антипатії, фізичний, психічний та емоційний стан, життєві обставини та будь-які фізичні або емоційні захворювання. Ця інформація (також звана «картиною симптомів») співставляється з «картиною ліків» у матеріалі «materia medica» або репертуарі й використовується для визначення відповідних гомеопатичних препаратів. У класичній гомеопатії лікар намагається підібрати один препарат для лікування всіх симптомів (simlilum), тоді як «клінічна гомеопатія» передбачає комбінації препаратів на основі симптомів захворювання.

Діагноз у гомеопатії Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Звичайні лікарі мають свої групи та називають їх: «гепатит», «геморой», «інсульт» тощо — і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи, називають їх: «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс» та ін., — і лікують, відповідно, їх.

Діагноз у гомеопатії збігається з назвою препарату. Тобто, препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album».

Одужання в гомеопатії

Насамперед слід зауважити, що у гомеопатії немає невиліковних хвороб (хоча є невиліковні пацієнти, незалежно від алопатичного діагнозу). Точний термін одужання, навіть приблизний, гомеопати ніколи не назвуть.

Тези гомеопатів: При лікуванні хронічних хвороб, якщо препарат підібраний правильно, можна очікувати таких змін: симптоми зникають одразу; симптоми зникають поступово протягом 2—6 тижнів; симптоми починають «рухатись».

У разі, якщо вони рухаються за законами Герінга (згори донизу; зсередини назовні; від більш життєво важливих органів, до менш життєво важливих органів; і в послідовності зворотній до їхнього виникнення), то це означає, що включився механізм самозцілення. Втручатись у процес зцілення не можна, адже процес відбувається під керівництвом самого організму, і лише під наглядом гомеопата. Загострення хвороби іноді трапляються. Їх не треба очікувати, але не потрібно й лякатись.

Припу́стимо, людина звернулася з основною скаргою на головний біль. Якщо під час лікування головний біль зник, а виник біль у суглобах або з'явились висипання на шкірі чи слизових, це свідчить про те, що процес зцілення почався.

Будь-яка дія, що направляє патологію в протилежному напрямку вважається невірною (це стосується й алопатії, і алопатичного використання динамізованих ліків): не можна впливати на шкірні прояви хвороби (в гомеопатії немає шкірних хвороб, а є лише шкірні симптоми у хворої людини), інакше хвороба піде глибше: в суглоби, на слизову дихальної або травної систем, — залежно від того, де сильніше місце;

але й ці органи лікувати не можна (в гомеопатії немає хвороб суглобів, бронхів, шлунку, а є суглобові, бронхіальні та шлункові симптоми у хворої людини), оскільки в результаті такого лікування хвороба «переходить» на легені, печінку, нирки, серце, підшлункову залозу, — знову ж таки залежно від того, який орган сильніший.