Президентські вибори в Білорусі 2006 року — чергові вибори президента Білорусі, відповідно до рішення палати представників національних зборів Республіки Білорусь, прийнятому 16 грудня 2005 р., пройшли 19 березня 2006 року. Переміг тодішній чинний президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Основні учасники Заяви про реєстрації ініціативних груп подали 8 кандидатів на пост президента. 27 грудня 2005 р. Центвиборчком зареєстрував ініціативні групи всіх кандидатів, що подали заявки: Олександр Войтович — колишній голова Рада Республіки Національних зборів Білорусі, що був президентом Національної академії наук. До складу ініціативної групи ввійшли 1 304 чоловік. Сергій Гайдукевич — депутат Палати представників третього скликання, керівник ліберально-демократичної партії. До складу ініціативної групи ввійшло 3 073 чоловік. Олександр Козулін — колишній ректор Білоруського державного університету, лідер білоруської соціал-демократичної партії (Громада). До складу ініціативної групи ввійшли 3 347 чоловік. Олександр Лукашенко — діючий Президент Білорусі, що одержав можливість виставляти свою кандидатуру на третій президентський строк після прийняття в 2004 за результатами референдуму виправлень у Конституцію, що знімає обмеження на кількість займаних президентських строків. У складі ініціативної групи 6 212 чоловік. Олександр Мілінкевич — єдиний кандидат від опозиції, висунутий у ході Конгресу демократичних сил у жовтні 2005. До складу ініціативної групи ввійшли 5 135 чоловік. Зенон Позняк — голова консервативно-християнської партії — Білоруський Народний Фронт (КХП-БНФ). Із квітня 1996 року Позняк проживає в США, що могло стати перешкодою для його реєстрації, тому що за законом кандидат у Президенти повинен проживати на території Білорусі протягом 10 років, що передують виборам. У 2001 році Конституційний суд Республіки Білорусь дозволив Позняку балотуватися на пост президента, однак його ініціативна група не зуміла зібрати 100 тисяч підписів, необхідних для реєстрації кандидатом у президенти. 27 грудня 2005 на засіданні Центвиборчкому було ухвалене рішення зареєструвати ініціативну групу політика. За реєстрацію проголосували сім членів ЦВК, проти — п'ять. До складу ініціативної групи політика ввійшли 2 354 чоловік. Сергій Скрєбєц До складу ініціативної групи ввійшли 143 чоловік. Валерій Фролов — депутат Палати представників другого скликання, генерал. До складу ініціативної групи ввійшли 1 151 чоловік.
Ще один кандидат, раніше заявивший балотуватися на майбутніх виборах, — Петро Кравченко (колишній міністр закордонних справ і колишній посол Білорусі в Японії) — відмовився від участі в президентській гонці. Аналогічне рішення прийняла дочка покійного керівника Білоруської РСР Петра Машерова — Наталя.
9 січня 2006 р. Олександр Войтович оголосив про своє рішення відмовитися від участі в президентських виборах. Це не стало несподіванкою, тому що незабаром після реєстрації ініціативних груп він і Валерій Фролов прийняли спільну заяву, у якому поставили ряд умов, при яких президентські вибори можуть важатися «конституційними й законними». Головним у цій заяві була вимога про відмову Олександра Лукашенко балотуватися на третій строк, оскільки, на думку Войтовича й Фролова, указ про проведення торішнього референдуму, що дав Лукашенко можливість знову претендувати на президентство, є неконституційним.
23 січня 2006 р. керівник ініціативної групи Валерія Фролова Ігор Азарко заявив, що генерал Фролов найближчим часом має намір заявити про свій вихід із президентської кампанії. За словами Азарко, штаб кандидата в цей час готовить відповідну заяву. Він також повідомив, що на 23 січня ініціативною групою було зібрано 100 тисяч підписів у підтримку висування Фролова кандидатом у президенти. Цієї кількості досить для його реєстрації в Центвиборчкомі.
26 січня 2006 р. керівник ініціативної групи Сергія Скрєбца Сергій Галаганюк повідомив, що його кандидат відмовився від участі в президентській кампанії на користь Олександра Козуліна. Він заявив, що на вечір 25 січня в підтримку висування Скрєбца було зібрано 101 618 підписів. За словами керівника ініціативної групи, Скрєбєц вважає, що Козулін — «найгідніша кандидатура на пост президента Білорусі, це реальний альтернативний кандидат діючому президентові Лукашенко, це гарний керівник, учений, що себе добре показав у керівництві Білдержуніверситетом».
26 січня стало відомо, що не збирається здавати підпису в ЦВК ініціативна група Зенона Позняка. В ефірі білоруської служби радіо «Воля» Позняк заявив: «18 січня ЦВК у своєму ультиматумі дав мені ясно зрозуміти, що підписи, зібрані моєю групою, не будуть визнані».
1 лютого Валерій Фролов виступив із заявою, у якому повідомив, що виходить із президентської гонки на користь Олександра Козуліна. Фролов є членом Білоруської соціал-демократичної партії (Громада), головою якої й був на той момент Козулін.
Умови проведення Відповідно до Конституції Білорусі, президентом може бути обраний громадянин республіки за народженням, що досяг 35-літнього віку й постійно проживає у Республіці Білорусь не менш 10 років безпосередньо попереднім виборам. Кандидатові потрібно зібрати 100 тисяч підписів у свою підтримку, які потім піддаються перевірці. Якщо 15 % із числа перевірених зізнаються недостовірними, то всі зібрані ініціативною групою підпису вважаються недійсними. Списки членів ініціативних груп повинні були бути подані в Центвиборчком не пізніше 23 грудня. З 29 грудня по 27 січня був встановлений строк для висування кандидатів у президенти. Строк здачі передплатних аркушів у територіальні комісії завершився 27 січня, а надання необхідних документів у Центвиборчком — 11 лютого. Реєстрація кандидатів повинна була відбутися з 12 по 21 лютого.
Витрати на президентські вибори 2006 року склали 35 млрд. 325 млн. 248 тис. білоруських рублів.
Строки проведення виборів Президентські вибори виявилися оголошені раніше, ніж цього очікувала опозиція. Незаплановане засідання парламенту було проведено наступного дня після чергової зустрічі Олександра Лукашенко з російським президентом Володимиром Путіним, що пройшла 15 грудня 2005 в Сочі.
Раніше очікувалося, що вибори пройдуть не раніше кінця весни — початку літа 2006 року. Повноваження Олександра Лукашенко минають 20 вересня, у такий спосіб вибори необхідно було провести не пізніше 19 липня. Раніше, у середині листопада 2005 р., Сергій Гайдукевич висловлював припущення, що вибори можуть бути призначені на кінець березня — початок квітня 2006 р.
Таким чином, на формування й подання в ЦВК списків членів ініціативних груп з висування претендентів на пост президента білоруської опозиції був наданий рівно тиждень. Як одна з причин призначення виборів на 19 березня деякими називається проведення зразкове в цей же час — 26 березня — парламентських виборів в Україні. При цьому, можливо, білоруська влада розраховувала, що основна увага західних країн і самої української влади, що неодноразово висловлювалися із приводу необхідності «демократизації» Білорусі, буде зосереджено на власній передвиборній кампанії.
Опозиція й кримінальна відповідальність за дискредитацію республіки До початку передвиборної кампанії виявилося було присвячено вступ у силу Закону «Про внесення доповнень і змін у деякі законодавчі акти РБ з питання посилення відповідальності за діяння, спрямовані проти людини й суспільної безпеки», відповідно до якого в Кримінальний кодекс РБ додана нова стаття — про кримінальну відповідальність за дискредитацію республіки.
За цією статтею, будь-який громадянин, що надав закордонній державі або іноземній організації свідомо неправдиві відомості про політичну, економічну, військову або міжнародну ситуацію Білорусі, може бути засуджений на строк від шести місяців до двох років. Відповідальності за новою статтею також підлягають громадяни Білорусі, що закликають до дій проти її суверенітету, територіальної недоторканності, національної безпеки й обороноздатності, що беруть участь у діяльності партії або іншої організації, що не має реєстрації в Міністерстві юстиції, а також особи, що беруть участь у підготовці групових дій, що порушують громадський порядок, або фінансуванні подібних акцій.
Виступаючи в білоруському парламенті під час обговорення законопроєкту, керівник КДБ Білорусі Степан Сухоренко визнав, що виправлення прийняті як превентивна міра з метою не допустити насильницького захоплення правління. Раніше в інтерв'ю агентству Рейтер Сухоренко вказав, що ряд західних держав — особливо США — останнім часом неодноразово заявляли про свою зацікавленість у тім, щоб у Білорусі в результаті майбутніх президентських виборів відбулася зміна влади за зразком «кольорових революцій» в інших країнах СНД. Сухоренко заявив, що США використають ресурси й можливості міжнародних і іноземних некомерційних організацій для підготовки спецгруп, які передбачають задіяти для організації масових вуличних виступів у Білорусі. У числі таких організацій він відзначив американські Національний фонд у підтримку демократії, Міжнародний республіканський інститут, розташовані в Польщі Східноєвропейський демократичний центр, фонд імені Стефана Баторія, польсько-американський Інститут демократії в Східній Європі.
Уже 21 грудня міністерство юстиції Білорусі винесло письмові попередження п'яти партіям, зареєстрованим у республіці, — білоруської партії «Зелені», Білоруської соціал-демократичної партії («Громада»), білоруської партії жінок «Надзея», партії БНФ і Білоруської патріотичної партії. Попередження винесені у зв'язку з невиконанням цими партіями вимог закону про партії — зокрема, необхідності мати мінську міську й організаційні структури не менш ніж у чотирьох областях республіки.
Передвиборна ситуація У ході агітаційної компанії, що де-факто почалася, супротивники у боротьбі за крісло президента часто виступали з гучними заявами. Так, ще в грудні 2005 р. Олександр Войтович і Валерій Фролов прийняли спільну заяву, у якій поставили ряд умов, при яких президентські вибори можуть уважатися «конституційними й законними». Основним у цій заяві була вимога про відмову Олександра Лукашенко балотуватися на третій строк, оскільки на думку Войтовича й Фролова указ про проведення торішнього референдуму, що дав Лукашенко можливість знову претендувати на президентство, неконституційний. У заяві говорилося, що, якщо влада не виконає перерахованих умов, Войтович і Фролов залишають за собою право вийти з виборчої кампанії.
У результаті 9 січня 2006 р. Войтович оголосив, що відмовляється від участі у виборах. Свій вчинок він пояснив недемократичністю (на його думку) виборчої кампанії: «До складу обласних, міських і районних комісій фактично не включені представники претендентів, незалежних від нинішньої влади. Всупереч конституції ніхто із претендентів, крім Лукашенко, не одержує доступу до державних засобів інформації, які, у порушення виборчого кодексу, уже приступилися до масштабної агітаційної кампанії за обрання Лукашенко президентом країни на новий строк. Незалежні ж засоби інформації в країні фактично знищені».
Сергій Гайдукевич у ході онлайн-конференції на сайті «Радіо Воля» 10 січня заявив, що претендент на пост президента від об'єднаної демократичної опозиції Олександр Мілінкевич «дуже слабкий і невідомий, він — аутсайдер» виборчої гонки. На його думку, єдиний претендент — «віртуальний проєкт, обраний тими, хто робив комуніста Гончарика в 2001 році». «Є кілька невеликих партій, голови яких продають ідеологію своїх партій, бояться йти на вибори й взагалі не можуть цього зробити. Призначають безпартійної, невідомої людини, щоб нізащо не відповідати, — і так протягом останніх багатьох лет. Якби я був президентом, то платив би такої опозиції, щоб вона була». «Лідерів не обирають, ними стають», — заявив Гайдукевич.