Вест Гем Юна́йтед () — англійський професіональний футбольний клуб зі Східного Лондона. Виступає в Чемпіоншипі, другому дивізіоні в системі футбольних ліг Англії. Домашньою ареною є «Лондон Стедіум», після переїзду з «Болейн Граунд» в 2016 році.
Заснований у 1895 році під назвою «Темз Айронворкс», у 1900 році назву змінили на сучасну. У 1904 році вони переїхали на «Болейн Граунд», який залишався їхнім рідним полем понад століття. Спочатку «Молотобійці» грали у Південній та Західній Лігах, а у 1919 році приєдналися до Футбольної Ліги. В 1923 році, клуб вперше виступав у Першому дивізіоні Футбольної ліги, а також пройшов до фіналу Кубка Англії, який вперше проводився на «Вемблі». У 1940 році клуб виграв перший Воєнний кубок Футбольної ліги.
Вест Гем тричі ставав володарем Кубка Англії (1964, 1975 і 1980) і двічі займав друге місце (1923 і 2006). Клуб дійшов до трьох великих європейських фіналів, вигравши Кубок володарів кубків у 1965 році та посівши друге місце в тому ж турнірі в 1976 році та перемогу у другому розіграші Ліги Конференцій у 2023 році. Вест Гем також виграв Кубок Інтертото в 1999 році. Вони є одним із восьми клубів, які ніколи не виступали нижче другого рівня системи футбольних ліг Англії, провівши 66 з 98 сезонів Прем'єр-ліги. Найвище місце в лізі на сьогоднішній день клуб посів у 1985–1986 роках, третє місце в тодішньому Першому дивізіоні.
Троє гравців «Вест Гему» взяли безпосередню участь у тріумфі збірної Англії на Чемпіонаті світу 1966 року: капітан команди та збірної Боббі Мур, та автори переможних м'ячів у фінальному матчі: Джефф Герст та Мартін Пітерс. Клуб має давнє суперництво з «Міллволлом», та ці ігри стали відомими через часті випадки футбольного хуліганства. «Вест Гем» прийняв свою бордову та небесно-блакитну колірну схему на початку 1900-х років, причому найбільш поширений варіант бордової сорочки з небесно-блакитними рукавами вперше з’явився в 1904 році.
Історія
Походження Перше загальноприйняте втілення «Вест Гем Юнайтед» було засновано в 1895 році як «Темз Айронворкс», командою робітників найбільшого і останнього суднобудівника на Темзі, «Thames Ironworks and Shipbuilding Company», а саме бригадиром і арбітром місцевої ліги Дейвом Тейлором і власником Арнольдом Гіллсом, про що було оголошено в газеті «Thames Ironworks Gazette» за червень 1895 року. Компанія базувалася на пристані Лімут у Блекволі та Каннінг-Тауні на обох берегах річки Леа, де Леа впадає в Темзу. Thames Ironworks побудувала багато кораблів, найвідомішим з яких є HMS Warrior. Останнім кораблем, побудованим тут, був дредноут «HMS Thunderer» у 1912 році, і незабаром після цього корабельня закрилася.
Корабельня судноплавної компанії Castle Shipping Line була дуже близьким сусідом, і їхня робоча команда, спочатку відома під назвою «Олд Касл Свіфтс», об'єдналася з командою «Темз Айронворкс» після збанкрутування.
Команда грала на суто аматорських засадах, в ній грали кілька працівників заводу. Томас Фрімен був судновим пожежником, а Волтер Паркс – клерком. Джонні Стюарт, Волтер Трентер і Джеймс Ліндсей були кочегарами. Серед інших працівників були Вільям Чепмен, Джордж Сейдж і Фред Чемберлен, а також учень клепальника Чарлі Дав, який згодом мав великий вплив на майбутнє клубу.
У 1895 році «Темз Айронворкс» виграв Благодійний кубок Вест Гема, який розігрували клуби з району Вест-Гем, а в 1897 році виграв Лондонську лігу. Команда стала професійною у 1898 році, вступивши до Другого дивізіону Південної ліги, і з першої спроби вийшла до Першого дивізіону. Наступного року вона посіла друге місце, але вже зарекомендувала себе як повноцінна конкурентоспроможна команда. Наприкінці квітня 1900 року вони впевнено перемогли місцевих суперників «Фулгем» у плей-оф на виліт з рахунком 5:1 і зберегли за собою статус учасника Першого дивізіону.
Спочатку команда грала у темно-синій формі, який отримують спортсмени в деяких університетах і школах за участь у змаганнях найвищого рівня, але наступного сезону змінила колір, перейшовши на небесно-блакитні сорочки та білі шорти, які носили з 1897 по 1899 рік.
Після зростальних суперечок щодо управління та фінансування клубу, у червні 1900 року «Темз Айронворкс» було розформовано, а потім майже одразу відновлено як «Вест Гем Юнайтед» (на честь лондонського району Вест-Гем, де вони грали) 5 липня 1900 року з Сідом Кінгом на посаді менеджера та його асистентом Чарлі Пейнтером. Через початкове коріння та зв'язки з «робітничим колективом», серед вболівальників та ЗМІ вони все ще відомі як «Залізні» або «Молоти».
Народження Вест Гем Юнайтед (1901–1961)
«Вест Гем Юнайтед» приєднався до Західної ліги в сезоні 1901 року, водночас продовжуючи грати в Південному дивізіоні 1. У 1907 році «Вест Гем» став чемпіоном Дивізіону 1В Західної ліги, а потім переміг чемпіона Дивізіону 1А «Фулхем» з рахунком 1:0 і став абсолютним чемпіоном Західної ліги. Відроджений клуб продовжував грати на Меморіал Граундс в Плейстоу, але в 1904 році переїхав на поле в районі Аптон-Парк, на стадіон «Болейн Граунд». Перша гра «Вест Гем» на новому стадіоні була проти запеклих суперників «Міллволла» (які самі були командою металургійного заводу, хоча і працювали на конкуруючу компанію), яка зібрала 10 000 глядачів і завершилася перемогою «Вест Гема» з рахунком 3:0. 2 вересня 1904 року газета «Дейлі міррор» писала: «Завдяки погоді, що встановилася після ранкового дощу, «Вест Гем Юнайтед» вчора ввечері дуже вдало розпочав сезон, обігравши «Міллволл» з рахунком 3:0 на новому стадіоні в Аптон-Парк».
У 1919 році, ще під керівництвом Кінга, «Вест Гем» вийшов до Другого дивізіону Футбольної ліги, зігравши внічию 1:1 з «Лінкольн Сіті», а в 1923 році отримав підвищення до Першого дивізіону, а також потрапив до першого в історії фіналу Кубка Англії, який відбувся на старому стадіоні «Вемблі». Їхнім суперником був «Болтон Вондерерс». Цей матч був також відомий як «Фінал Білого Коня», названий так тому, що приблизно 200 000 людей прийшли на нього подивитися; на поле, яке потрібно було розчистити перед початком матчу, вийшов «Біллі», гігантський білий кінь (насправді сірий), на якому їхав констебль Джордж Сорі. Сам фінальний матч кубка закінчився з рахунком 2:0 на користь «Болтон Вондерерс». Команда з перемінним успіхом виступала в Першому дивізіоні, але зберегла свій статус протягом десяти років і дійшла до півфіналу Кубка Англії в 1933 році.
У 1932 році клуб вилетів до Другого дивізіону, а багаторічний менеджер Сід Кінг був звільнений після того, як прослужив клубу 32 роки, і в тому числі як гравець з 1899 по 1903 рік. Після вильоту Кінг мав проблеми з психічним здоров'ям. Він з'явився п'яним на засіданні ради директорів і невдовзі покінчив життя самогубством. Його замінив помічник менеджера Чарлі Пейнтер, який сам працював у «Вест Гемі» на різних посадах з 1897 року і прослужив команді на цій посаді до 1950 року, провівши загалом 480 ігор. Більшу частину наступних тридцяти років клуб провів у цьому дивізіоні, спочатку під керівництвом Пейнтера, а потім під керівництвом колишнього гравця Теда Фентона.
Фентону вдалося повернути клуб до вищого дивізіону англійського футболу в 1958 році, завдяки значному внеску Малкольма Еллісона. Фентон допоміг розвинути як початкову групу майбутніх зірок «Вест Гема», так і підхід «Вест Гема» до гри.
Роки слави (1961–1986) Рон Грінвуд був призначений наступником Фентона в 1961 році і незабаром привів клуб до двох головних трофеїв, вигравши фінал Кубка Англії 1964 року. Команду очолив молодий Боббі Мур. Наступного року «Вест Гем» також виграв Кубок володарів кубків. Під час чемпіонату світу 1966 року ключовими гравцями збірної Англії були гравці «Вест Гему», включаючи капітана Боббі Мура, Мартіна Пітерса (який забив у фіналі) та Джеффа Герста, який зробив перший хет-трик у фіналі чемпіонату світу. Всі троє гравців пройшли через молодіжну команду «Вест Гема».
На Баркінг-роуд, навпроти таверни Болейн, стоїть статуя «Чемпіони» на честь «трьох синів» «Вест Гема», які допомогли виграти чемпіонат світу 1966 року: Боббі Муру, Джеффу Херсту та Мартіну Пітерсу. На статуї також зображений Рей Вілсон з «Евертона».
Після важкого початку сезону 1974-75 Грінвуд отримав підвищення, ставши генеральним менеджером, і не повідомивши правління, призначив свого помічника Джона Лаєлла тренером команди. Результатом став миттєвий успіх - команда забила 20 голів у перших чотирьох матчах і виграла Кубок Англії, ставши останньою командою, яка виграла Кубок Англії, маючи у складі повністю гравців з Англії, обігравши у фіналі 1975 року «Фулгем» з рахунком 2:0. У складі «Фулгема» грали два колишні капітани збірної Англії, Алан Маллері та легенда «Вест Гема» Боббі Мур. 1976 року Лаєлл вивів «Вест Гем» до ще одного фіналу Кубка володарів кубків, хоча команда програла матч бельгійському «Андерлехту» з рахунком 4:2. Перебування Грінвуда на посаді генерального менеджера тривало менше як три роки, оскільки його було призначено новим тренером збірної Англії після відставки Дона Реві в 1977 році.
У 1978 році «Вест Гем» знову вилетів до Другого дивізіону, але Лаєлл залишився на посаді менеджера і привів команду до перемоги у фіналі Кубка Англії 1980 року з рахунком 1:0 проти «Арсеналу», що стало останнім випадком, коли команда не з вищого дивізіону виграла Кубок Англії. Вони дійшли до фіналу, перемігши «Евертон» у півфіналі. У 1981 році «Вест Гем» вийшов до Першого дивізіону і протягом наступних трьох сезонів фінішував у першій десятці Першого дивізіону, а у 1985-86 роках посів третє місце, досягнувши найвищого результату в історії ліги; група гравців стала відома як «Хлопці 86-го» ().
Злети та падіння (1986–2005) Однак «Молотобійці» знову вилетіли в 1989 році, що призвело до звільнення Лаєлла. Він отримав ex gratia у розмірі 100 000 фунтів стерлінгів, але покинув клуб за обставин, які Лаєлл назвав «прикрими», заслуживши лише 73 слова у короткому визнанні його заслуг у клубній програмці. Лаєлл залишив «Вест Гем» після 34 років в команді.
Після Лаєлла команду недовго очолював Лу Макарі, але він пішов у відставку після менш ніж одного сезону, щоб відбілити своє ім'я від звинувачень у нелегальних ставках, коли був менеджером «Свіндон Таун». Його замінив колишній гравець Біллі Бондс. У першому повному сезоні Бондса, 1990–91, «Вест Гем» знову забезпечив собі вихід до Першого дивізіону. Повернувшись до вищого дивізіону, Бондс провів «Вест Гем» через один з найсуперечливіших сезонів. Коли клуб планував запровадити систему облігацій, почалися масові заворушення. «Вест Гем» посів останнє місце і вилетів назад до Другого дивізіону лише через один сезон. Проте, у 1992–93 роках вони сильно змінились. З Тревором Морлі та Клайвом Алленом, які забили 40 голів, вони гарантували собі друге місце в останній день сезону домашньою перемогою 2:0 над «Кембридж Юнайтед», а разом з ним і вихід до Прем'єр-ліги.
Оскільки команда вийшла до Прем'єр-ліги, виникла потреба в оновленні складу. Гравець «Оксфорд Юнайтед» Джоуї Бошамп був придбаний за 1,2 мільйона фунтів стерлінгів. Однак невдовзі після прибуття до клубу він став незадоволеним, назвавши причиною тугу за рідним Оксфордом. Бондсу, зокрема, було важко зрозуміти таку позицію гравця у порівнянні з його власним підходом «ніколи не здавайся», що стало ще одним доказом занепаду сучасної гри та сучасного гравця. 58 днів потому Бошампа підписав «Свіндон Таун» за рекордну для клубу суму у 800 000 фунтів стерлінгів, яка включала захисника Адріана Вітбреда, що пішов у зворотному напрямку. Вітбред був оцінений в 750 000 фунтів стерлінгів.