Міжнародна федерація хокею з шайбою (, , усталена абревіатура IIHF, ІІХФ) — міжнародний керівний орган хокею з шайбою. Організація об'єднує національні федерації 84 країн. Федерація займається організацією та проведенням міжнародних хокейних турнірів, а також формує світовий рейтинг хокейних збірних.

IIHF веде світовий рейтинг IIHF на основі міжнародних хокейних турнірів. Правила гри на змаганнях IIHF відрізняються від правил хокею в Північній Америці та правил Національної хокейної ліги (НХЛ). Рішення IIHF можуть бути оскаржити через Спортивний арбітражний суд у Лозанні, Швейцарія. IIHF має власну залу слави міжнародного хокею з шайбою. Зала слави IIHF був заснований у 1997 році й з 1998 року знаходиться в Залі слави хокею.

Раніше IIHF також керувала розвитком інлайн-хокею, проте в червні 2019 року IIHF оголосила, що більше не буде керуватиме інлайн-хокеєм та організовувати чемпіонати світу з інлайн-хокею.

Історія

1908—1914

Міжнародна ліга хокею на льоду (ЛІХГ) була створена 15 — 16 травня 1908 на I конгресі, який пройшов у Парижі за адресою вулиця Прованс, 34. На конгресі були присутні вісім представників чотирьох європейських країн-засновників: французи Луї Магнус, Робер Планк і ван дер Ховен, бельгійці Де Клерк та Маларі, швейцарці Меллор та Л. Дюфур, а також підданий Сполученого Королівства Маврогродато. Були відсутні запрошені представники Німеччини та Росії. Утворена організація отримала назву Міжнародна ліга хокею на льоду — ЛІХГ (). Цю назву ЛІХГ носила до 1978 року. Очолив ЛІХГ головний ініціатор створення цієї організації паризький журналіст Луї Магнус, першим генеральним секретарем став Робер Планк. Офіційною мовою стала французька. Усе це знайшло відображення в підписаному основоположному документі.

Першими членами ЛІХГ вже 1908 року стали Франція (20 жовтня), Богемія (15 листопада), Велика Британія (19 листопада), Швейцарія (23 листопада), Бельгія (8 грудня). Перші організовані ЛІХГ ігри зіграли в Берліні, 3 — 5 листопада 1908 року. Чотири клубні команди брали участь в іграх, які складалися з двох періодів по 20 хвилин кожен.

II конгрес відбувся у французькому Шамоні з 22 по 25 січня 1909 року. ЛІХГ затвердила власний Статут, а також вирішила організувати щорічний чемпіонат Європи, починаючи з наступного 1910 року. У зв'язку з проведенням конгресу було організовано перший міжнародний турнір, проведений тут же, у Шамоні. Переможцем стала команда Лондона. У Того ж 1909 року, 19 вересня шостим членом ЛІХГ стала Німецька імперія.

У 1910 році пройшов перший чемпіонат Європи. З 1912 по 1914 рік, паралельно з чемпіонатом Європи, проводилися так звані щорічні «LIHG чемпіонати» за участю національних команд. Однак, цей турнір не отримав подальшого розвитку.

У 1911 році ЛІХГ прийняла канадські правила, які зазнали деяких змін вже на наступному щорічному конгресі.

Чемпіонат ЛІХГ серед європейських команд, що пройшов у 1912 році, анулювали через те, що в ньому брала участь Австро-Угорщина, яка подала заявку на входження в ЛІХГ, ще не затверджену конгресом. Після конгресу ЛІХГ налічувала 10 членів.

25 лютого 1914 року на VII конгресі в Берліні (Німецька імперія) подав у відставку президент ЛІХГ Генрі ван ден Булке. Протягом кількох годин на цій посаді встигли побувати Луї Магнус та Пітер Паттон. Зрештою, ван ден Булке знову був переобраний на цю посаду. Незабаром ЛІХГ припинила свою діяльність у зв'язку з початком Першої світової війни.

1919—1939 На конгресі 1920 року повністю змінилося керівництво ЛІХГ, до правил було внесено чергові зміни. Також були внесені зміни серед членів ЛІХГ, пов'язані з війною, що закінчилася — виключені зі складу ЛІХГ Австро-Угорщина і Німецька імперія, затверджена у складі ЛІХГ утворена в 1918 році Чехословаччина, якій передала членство Богемія. На літніх Олімпійських іграх, що відбулися в бельгійському Антверпені, як показовий вид спорту вперше був присутній хокей з шайбою. Пізніше, в 1982 році, цьому турніру було присвоєно статус I чемпіонату світу з хокею з шайбою, оскільки в ньому вперше взяли участь неєвропейські збірні команди — Канада та США.

У 1922 році президентом ЛІХГ був обраний Поль Луак, який провів на цій посаді 25 років. У 1998 році за величезний внесок у розвиток хокею з шайбою на його честь було засновано спеціальний приз — «Paul Loicq Awards».

У 1923 році на конгресі в Антверпені (Бельгія) було внесено чергові зміни до правил гри. Було також ухвалено рішення чемпіонати ЛІХГ проводити окремо від Олімпійських ігор. Того ж року вперше розіграно Кубок Шпенглера — найстаріший з нині діючих клубний турнір Європи.

У 1924 році відновила членство в ЛІХГ Австрія. Німеччина, як і раніше, залишалася в ізоляції. На знак протесту проти відмови у відновленні в ЛІХГ Німеччини її покинула Швеція. Обидві федерації повернулися в ЛІХГ лише 1926 року.

У 1929 році на конгресі в Будапешті (Угорщина) ЛІХГ ухвалило рішення проводити чемпіонати світу щороку, в який не проводяться Олімпійські ігри. Такий статус отримував турнір, якщо в ньому брала участь хоча б одна з неєвропейських збірних команд. Пізніше, 1982 року, олімпійським турнірам 1920, 1924 та 1928 років було присвоєно статуси чемпіонатів світу. Чемпіонату ЛІХГ серед європейських команд належало стати частиною цього змагання в періоди між Олімпійськими іграми. У роки проведення Олімпійських ігор чемпіонат ЛІХГ серед європейських команд мав проводитись окремо. Найкраща з європейських команд отримувала титул чемпіона Європи. Перший чемпіонат світу був проведений у 1930 році. Через несподіване потепління турнір був змушений переїхати з французького Шамоні до Берліна, матч за бронзові нагороди чемпіонату Європи був проведений у Відні.

У 1930 році членом ЛІХГ стала перша азійська національна федерація — Японія. Також до складу ЛІХГ після дворічної відсутності повернулася федерація США.

В 1932 був проведений останній незалежний чемпіонат ЛІХГ серед європейських команд.

У 1933 році ЛІХГ відзначила своє 25-річчя та підбила підсумки роботи: у складі Міжнародної ліги хокею на льоду — 19 членів; організовано та проведено 20 конгресів, а також 18 чемпіонатів Європи, 6 чемпіонатів світу та 4 турніри в рамках Олімпійських ігор. Чемпіонат світу 1933 року вперше пройшов на штучному льоду.

1936 року на Олімпійських іграх у хокей із шайбою грали як на штучному, так і на природному льоду. Через снігопади, а також враховуючи несподіване потепління на чемпіонаті світу 1930 року, ЛІХГ на своєму конгресі прийняла рішення про проведення великих міжнародних турнірів тільки в країнах, що мають арени зі штучним льодом. У роки Олімпійських ігор турніри крім статусу чемпіонату світу отримували статус чемпіонату Європи. Тоді ж було ухвалено рішення про те, що для присвоєння статусу чемпіонату світу на турнірі має бути присутня хоча б одна неєвропейська команда. Також були прийняті чергові зміни в правилах гри.

У 1937 році в ЛІХГ була прийнята перша африканська федерація — ПАР, яка тривалий час залишалася єдиним представником свого континенту. 1938 року до складу ЛІХГ увійшла Федерація хокею Австралії.

13 вересня 1939 року на конгресі в Цюриху президент ЛІХГ Поль Луак у зв'язку з початком Другої світової війни заборонив усі міжнародні змагання на час ведення воєнних дій.

1946—1974 На першому повоєнному конгресі ЛІХГ було прийнято рішення щодо низки членів організації: Японія та Німеччина були виключені, членство Естонії, Латвії та Литви було призупинено. Австрія була відновлена у своєму членстві в ЛІХГ, скасованому в 1939 у зв'язку з аншлюсом Німеччиною. Було внесено пропозицію про чергування керівництва ЛІХГ між Європою та Північною Америкою. Також було ухвалено чергові зміни у правилах гри.

На конгресі 1947 року Фріц Крац змінив Поля Луака на посаді президента. На конгресі 1948 року було прийнято новий Статут. Англійська мова стала офіційною мовою організації. Стала також використовуватися англомовна абревіатура — IIHF (ІІХФ) — International Ice Hockey Federation (Міжнародна федерація хокею з шайбою).

У 1946 році виявилися розбіжності в аматорському хокею між Аматорським атлетичним союзом (ААЮ) та Аматорською хокейною асоціацією Сполучених Штатів (АХАЮС). До цього моменту хокей із шайбою представляла на міжнародній арені Аматорська хокейна асоціація США. Водночас з подачі президента НОК США Евері Брундеджа, Міжнародний олімпійський комітет підтвердив повноваження Аматорського атлетичного союзу. У підсумку на зимові Олімпійські ігри 1948 року вирушила команда, яка представляла Аматорську хокейну асоціацію. Міжнародний олімпійський комітет скасував результати виступів збірної США у хокейному турнірі в рамках Олімпійських ігор, оскільки не визнавав Аматорську хокейну асоціацію США. Результати збірної США були зараховані тільки в підсумковий протокол чемпіонату світу 1948 року. У зв'язку з цими подіями 1949 року Міжнародний олімпійський комітет перервав усі відносини з Міжнародною федерацією хокею з шайбою. У 1951 році ІІХФ прийняла рішення не брати участь у зимових Олімпійських іграх, проте через п'ять місяців після ухвалення цього рішення відбулося повне примирення Міжнародного олімпійського комітету з ІІХФ.

У 1951 році чемпіонат світу поділено на дві групи згідно з рівнем команд — слабші учасники були виділені до групи B. Відновили своє членство Німеччина та Японія. У 1952 році в Міжнародну федерацію вступає Федерація хокею СРСР.

У 1957 році Джон Ахерн змінив на посаді президента ІІХФ Уолтера Брауна. Серед перших кроків на новій посаді він запропонував проводити чемпіонат світу з хокею з шайбою у трьох групах. Однак, за політичними мотивами, багато національних федерацій відмовилися від участі в чемпіонаті світу 1957 року, проведеного в Москві. На матчі СРСР — Швеція був поставлений рекорд — 50 000 глядачів.

1958 року 50 років Міжнародної федерації хокею. В ІІХФ — 25 членів.

На початку 1960-х років ІІХФ поширюється на східноазіатський регіон: Республіка Корея — 1960, Китай та КНДР — 1963.

1961 року вперше чемпіонат світу з хокею з шайбою проходить у трьох групах. Це був останній чемпіонат світу, який проводився на відкритих майданчиках. Черговий політичний демарш на турнірі у виконанні ФРН, що відмовилася вітати комуністичний прапор НДР. У відповідь через два роки гравці збірної команди НДР стояли спиною до флагштока під час підняття прапора ФРН.

У 1962 році збірна команда НДР не отримала візи на в'їзд до США, де проводився чемпіонат світу. На знак протесту хокеїсти СРСР, Чехословаччини та інших соціалістичних країн відмовилися від участі у турнірі.

В 1964 канадська федерація вперше виставила збірну національну команду хокеїстів-аматорів — до цього Канаду представляли клубні команди.

У 1965 році німецький делегат Гюнтер Сабецкі на конгресі ІІХФ запропонував проводити розіграш Кубка європейських чемпіонів за аналогією з футбольним та гандбольним. Перший розіграш трофея відбувся в сезоні 1965/66 років.

У 1968 році вирішено проводити чемпіонат Європи з хокею з шайбою для молодіжних команд.

У 1969 році змагання різних груп стали проводитися в різних країнах та в різні терміни. Канадська федерація запропонувала на чемпіонаті світу збільшити квоту професіоналів у командах до дев'яти хокеїстів. ІІХФ погодилося піти на поступки, проте в січні 1970 року змінило своє рішення під тиском Міжнародного Олімпійського комітету, який виступав проти професіоналів. У зв'язку з цим канадська федерація перервала міжнародні хокейні контакти на всіх рівнях, у тому числі відмовившись від проведення домашнього чемпіонату світу в 1970.

1970 року вперше організовано тренерський семінар. На чемпіонаті світу хокеїстів зобов'язали грати у шоломах. Також вирішено починаючи з 1972 року проводити окремо хокейні турніри зимових Олімпійських ігор та чемпіонати світу. Це стало першим кроком до повернення Канади на світову арену, оскільки дозволяло розглядати можливість участі професіоналів у чемпіонатах світу.

У 1971 році в залік чемпіонату Європи перестали враховувати очки, набрані командами проти неєвропейських збірних.