Дебьо́ський район (, ) — муніципальний округ у складі Удмуртської Республіки Російської Федерації. Адміністративний центр — село Дебьоси. За площею території округ посідає 20 місце в республіці, а за населенням — 19 місце. Господарче значення невелике, оскільки на його території відсутні значні промислові підприємства. Переважають сільськогосподарські угіддя.

Географія

Географічне положення Округ розташований на сході республіки. Його площа становить 1 033,03 км² і за цим показником він посідає 20-е місце серед усіх округів (їх 25) Удмуртії. Він межує з Шарканським районом на півдні, з Ігринським районом — на заході, з Кезьким районом — на півночі та з Пермським краєм на сході. Загальна протяжність кордонів становить 210 км.

Округ є достатньо компактним. Його довжина, а це протяжність із заходу на схід, становить 42 км. При цьому протяжність із півночі на південь становить усього 39,5 км.

Рельєф та геологія Дебьоський район розташований на сході Східно-Європейської рівнини у Передураллі. Долина річки Чепца умовно поділяє округ на північну правобережну та південну лівобережну частини. При цьому правий берег знаходиться в межах Верхньокамської височини, а лівий — у межах Тиловайської височини. На північній околиці села Уйвай знаходиться найвища точка округу, яка має висоту 299 м щодо рівня моря. Лівобережжя дещо поступається висотою правобережній частині. Максимальна висота на півночі становить 264 м, що на 119 м більше за середній показник в окрузі. Височина дуже розчленована балками та ярами, порізана долинами річок — лівих та правих приток Чепци. На правому березі Чепци біля окружного центру знаходиться гора Байгурезь, яка є символом усього округу.

Породи кристалічного фундаменту нижньопротерозойського віку розташовані на глибині 5 — 5,5 км і занурюються під чохлом осадових порід в північному напрямку в бік Ігринсько-Кезької западини до глибини 6,5 — 7 км. Кристалічний фундамент складається з гнейсів різного складу з амфіболітами, іноді перерваними дайками габро-діабазів та діоритів. Осадовий чохол складається з порід верхнього протерозою, девону, карбону, пермі та четвертинного періоду. На денну поверхню виходять лише пермські породи та перекриваються більш молодими четвертинними відкладами. Пермська система представлена породами середнього (біармійського) відділу уржумського ярусу та верхнього (татарського) відділу північнодвінського ярусу.

Клімат У Дебьоському районі помірно-континентальний клімат із довгою холодною та сніжною зимою, теплим літом та добре вираженими перехідними сезонами: навесні та восени. Річна кількість опадів округу становить 525 — 550 мм. З усіх 9 гідрометеостанцій республіки в Дебьосах за даними багаторічних спостережень має місце найнижча середньорічна температура на рівні +1,2 °C. Відмічена в районному центрі мінімальна температура −49 °C, наприклад, на 4° нижче відміченої в Ігрі. Середня температура найхолоднішого місяця січня становить −15 °C, найтеплішого липня — +17,8 °C. Переважними напрямками вітру взимку є південно-західні, улітку змінюються на північно-західні та північно-східні.

Весна починається 25-26 березня, літо — 9-11 червня, осінь — 1-3 вересня. У середині вересня часті заморозки на ґрунті. З підйомом середньодобової температури повітря вище 5 °C 24-26 квітня починається вегетація озимих культур, зеленіння трав, брунькування дерев та кущів, польові роботи з обробки ґрунту. Закінчується період вегетації, який продовжується 160 — 170 днів, 1-3 жовтня. У другій половині вересня проходить повернення тепла на фоні неухильного зниження температури. При переході середньодобової температури через 0 °C (21-22 жовтня) закінчується осінь, настає передзима. З датою переходу середньорічної температури повітря через −5 °C та встановленням стійкого снігового покриву починається зима — 9-10 листопада. Сильні холоди пов'язані з проникненням арктичного повітря. Іноді температура повітря за добу може змінюватися більш як на 10°. Це трапляється зазвичай узимку та в перехідні сезони. Танення ґрунту навесні починається на початку травня.

Ґрунти Природні фактори ґрунтоутворення — клімат, рослинність та рельєф зумовили на території району утворення двох типів ґрунтів — підзолистих та дернових. Найпоширенішими ґрунтами протягом останніх 7-8 тисяч років є підзолисті. Їхньому утворенню сприяло домінування в рослинному покрив хвойних лісів та промивний водний режим.

На території округу за видами ґрунтів виділяють 3 регіони: дернові середньо- та сильно-підзолисті з плямами дерново-карбонатних (середні та легкі суглинки) на заході, центральному і західному півночі та південному заході; дернові слабко- та середньо-підзолисті, дерново-карбонатні (середні та важкі суглинки) в центрі, на центральному півдні, центральному та північному сході; дерново-карбонатні, дернові середньо- та слабко-підзолисті (середні суглинки) на південному сході.

Дерново-підзолисті ґрунти сформувались під хвойно-листяними лісами на покривних безкарбонатних відкладах в результаті поєднання підзолистого і дернового процесів. Характерна ознака — наявність підзолистого горизонту. В основному ґрунти округу малогумусні, малопотужні, бідні поживними речовинами, піддаються водній ерозії: для раціонального використання під посіви потребують вапнування та внесення мінеральних та органічних добрив, до 14 % сільськогосподарських угідь піддаються водній ерозії.

Рослинний і тваринний світ

Дебьоський район знаходиться в підзоні південної тайги області Євразійської тайги. Загальна площа лісів становить 39,7 тисяч га. Дерева представлені березою, черемхою, тополями, яблунями та вишнями. Із кущів зростають бузок та акація. Трав'янистий покрив складається з кульбаби лікарської, подорожника великого, полину звичайного, лопуха павутинистого, конюшини повзучої, жовтецю їдкого та інших. В лісах переважними видами дерев є ялини європейська та сибірська, ялиця сибірська. На північному сході та північному заході на місці вирубок ялицево-ялинових лісів поширені вторинні осиково-березові ліси з домішками вільх чорної і сірої, горобини, з підліском та добре розвиненим трав'янистим покривом. В центрі округу в долині річки Чепца відмічені болота та заболочені ліси. В окрузі також поширені сільськогосподарські землі на місці ялицево-ялинових та ялинових тайгових лісів, а також лісозахисні смуги та переліски на сільськогосподарських землях.

Тваринний світ має складну структуру та довгу історію формування. Основні умови, які визначили сучасний його стан — це природний хід геологічних процесів та діяльність людини. Мешканцями зони ялицево-ялинових та ялинових лісів є мишовидні гризуни (червона і руда нориці, мишак уральський), вивірка телеутка, бурундук, заєць білий, куниця лісова, лисиця руда, вовк, ведмідь бурий, лось, єнот уссурійський, росомаха. По лісовим річкам зустрічаються норка європейська, видра річкова; з птахів тетерук, глухар, рябчик.

Представниками іхтіофауни річок є щука, лящ, плоскирка, окунь, плітка, верховодка, йорж, судак, лин, пічкур, головань, ялець, підуст, короп.

Деякі види тварин потребують охорони — норка європейська, колонок, росомаха; з птахів — лелека чорний, скопа, сапсан, пугач звичайний; з риб — стерлядь, форель струмкова.

Гідрографія Гідрографічна мережа округу має достатньо густу, складну річкову мережу. Всі водотоки відносяться до водозбірного басейну річки Чепца, притоки річки Вятка. За водним режимом річки відносяться до річок східно-європейського типу з чітко вираженими весняними паводками, літньою меженню, яка переривається дощовими паводками та стійкою зимовою меженню. Живлення річок переважно снігове та суттєво різниться за сезонами року. Частка талого стоку становить 70-80 %, паводки мають сніговий характер, рідше змішаний. При змішаному типі не виключене формування двохпікового гідрографа. Підйом рівня води відмічається на початку квітня і досягає піку в третій декаді. Протяжність паводків становить 30-35 днів. Літньо-осіння межень встановлюється в кінці травня-на початку червня. Вона переривається дощовими паводками, максимальні рівні яких перевищують на 1-2 м. Зимова межень на річках встановлюється з кінця жовтня і продовжується до кінця березня. Льодостав встановлюється на початку листопада. Протяжність в середньому становить 162 дня. Товщина льоду на річках в середньому сягає 65-70 см. Льодохід проходить в квітні з підйомом весняних паводків.

Основу гідрографічної мережі є річки Чепца та Іта з їхніми численними притоками. По центральній частині округу протікає річка Чепца, яка приймає такі притоки в межах округу як Легзюшка, Пихта, Медло і Чепик праворуч та Лем, Медла, Іл, Іримка та Люк ліворуч. На півдні округу протікає велика ліва притока Чепци — річка Іта. Вона має декілька значних правих приток — другого порядку Ягвайка і Уйвайка (притоки річки Ітінка) та Тиловайка.

Територія Дебьоського району входить в межі В'ятсько-Камського артезіанського басейну. В його межах зустрічаються всі типи підземних вод — ґрунтові, міжпластові безнапірні, міжпластові напірні (артезіанські) та жильні.

Історія

Територію округу люди заселили ще за давніх часів. Про це свідчать археологічні розкопки, проведені в середині та кінці XX століття. Завдяки археологам стало відомо про існування Чепецької культури, що розвинулася на півночі Удмуртії в IX–XV століттях на основі ще давнішої Поломської культури. Доказами цього є розкопані городища — Варнінське I, Варнінське II та Дебьоське.

У 1682 році через Дебьоси до Кунгураа пролягла дорога, яка пізніше стала називатися Сибірським трактом. Її прокладали казанські та вятські служиві. У другій половині XVIII століття її було затверджено офіційною державною дорогою на Сибір. У Дебьосах з'єднувалися 2 її гілки — одна з Москви, друга з Петербурга. Людям, що проїжджали, по дорозі обов'язково доводилося зупинятися на дебьоському поштовому стані. Серед відомих тут зупинялись О. М. Радищев, Ф. М. Достоєвський, М. Є. Салтиков-Щедрін, М. Г. Чернишевский. 1824 року тут бував і сам імператор Олександр I.

Зручне розташування на Сибірському тракті стало причиною того, що в Дебьосах було відкрито одну з перших православних церков в Удмуртії. 1846 року тут було збудовано кам'яну Троїцьку церкву, яка за красою була найкращою на півночі Удмуртії. Славилася Дебьоська земля своїми базарами, куди приїжджали торгувати з сусідніх 15 волостей.

У 1921—1923 роках територія округу входила до складу Дебьоського повіту Вотської АО з центром в селі Дебьоси. Повіт було утворено 8 грудня 1921 року з волостей Глазовського і Сарапульського повітів В'ятської губернії, які відійшли до новоствореної Вотської АО. До складу нового повіту увійшло 12 волостей — Великопургинська, Дебьоська, Зуринська, Ігринська, Поломська, Сосновська, Тиловайська, Тольйонська, Тортимська, Чутирська та ШарканськаСправочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 30—34. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4. 26 листопада 1923 року повіт був ліквідований як адміністративно і економічно не виправданий. Південні 3 волості відійшли до Іжевського повіту, а всі інші — до ГлазовськогоГосударственное учреждение «Центральный государственный архив Удмуртской Республики» № ф. Р- 52, Исполнительный комитет Дебесского уездного Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов — УИК, уисполком, с. Дебессы Вотской автономной области, (1921—1924 гг) ЦГА УРСправочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 73. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4.