Путивль

Пути́вль () — місто в Конотопському районі Сумської області України. Колишній районний центр. Розташоване на історичному Посем'ї над річкою Сейм. У місті розвинута харчова промисловість та туристична галузь, є краєзнавчий музей. Віддаленість від залізниці (24 км) не сприяє його розвитку. Залізнична ст. Путивль розташована на території м. Буринь. Відстань до Сум становить 98 км (автошлях ). Населення міста у 2001 році становило 17 354 людини.

Географія Місто Путивль розташоване на правому березі річки Сейм, на відстані 96 км від обласного центру. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Любка) і заболочені озера. Через місто проходять автомобільні дороги , , , та .

Назва Можливо місто назвали в честь його засновника, який носив ім'я Путим, або Путив, Путислав, Путимир, Путимисл. Можлива також версія, що свою назву місто отримало від слова путь, оскільки Путивль належав до числа населених пунктів, розташованих на шляху «з варяг у греки». Також назву виводять із гідроніма Путивлька, у значенні «діал. проточна вода», «течія».Беценко Тетяна. Древнє місто Путивль і його назва Також в місті є джерело-криниця Путимка, де в давнину за легендами витікала річка з такою ж назвою.

Раніше також згадувався як ПутивельАдміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ при трьохступеневій системі врядування. Адміністративні межі на 1 березня 1927 року. Мірило 1:1.250.000. ‒ М.: Видання Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР та Державного Видавництва України, .Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. — Х., 1932..

Історія

Перша згадка про Путивль датується 1146 роком в Іпатіївському літописі, у зв'язку з міжусобною війною новгород-сіверських князів Святослава II та Ігоря Ольговичів з чернігівськими князями Володимиром II та Ізясловом Давидовичем. Проте сліди його заселення сягають IX —X століть.

У другій половині XII століття та на початку XIII століття місто було центром удільного князівства, яким правили путивльські князі — одна із гілок чернігівських князів. Розташований на перехресті торговельних шляхів, Путивль відігравав важливу роль та був однією з фортець, що захищали Київську Русь від половців.

Путивль оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Саме тут, у Путивлі, Ярославна очікувала звісток про похід свого чоловіка Ігоря Святославовича «в поле незнаемое, половецкое». 1186 році Путивльська фортеця була безуспішно обложена половцями.

Від середини XIV століття до 1500 року Путивль входив до складу Великого князівства Литовського. Путивль згадується у переліку руських міст далеких і близьких кінця XIV століття як «київське» місто. У 1500—1721 роках — Московського князівства, згодом, від 1547 року — Московського царства.

27 листопада 1604 року містяни Путивля підняли повстання проти московської залоги окольничого Михайла Михайловича Салтикова і перейшли на сторону українсько-польського війська, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.Похід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. — ISBN 978-966-2955-49-1.

У 1721—1917 роках Путивль перебував у складі Російської імперії та був центром Путивльського повіту Бєлгородської, а згодом Курської губерній.

1905 року в Путивльському повіті відбувалися селянські заворушення, які жорстоко придушила царська влада. У березні 1918 року за допомогою німецьких союзників на місто поширилася влада Української Держави, а з грудня того ж року в ньому стояло військо УНР під командуванням Симона Петлюри. Через два місяці його захопили денікінці, які наступали на Київ. У листопаді 1919 року в Путивль окупували червоні. 1926 року Путивль відійшов до складу УРСР і став райцентром Конотопської округи. Про історію стародавнього Путивля розповідають експонати районного краєзнавчого музею. Зокрема, серед багатьох цікавих речей є шафа, що належала гетьману Іванові Мазепі — бароковий витвір німецьких майстрів XVII століття. У будинку музею, зведеному на початку XX ст., містився партизанський штаб з'єднання, яким командував колишній голова Путивльської міської ради Сидір Ковпак (1887—1967). Саме з Путивля партизани Сидора Ковпака і Семена Руднєва вирушили у рейд по тилах німців аж до Карпат, який завершився наприкінці 1943 року. Місцем дислокації партизанів був величезний Спадщанський ліс, в якому й досі зберігається партизанська землянка як пам'ять про ті роки.

16 жовтня 1925 року Путивль було передано із складу РРФСР до УСРР. У 1920—1930-х роках Путивльський район був автономним російським національним районом у складі УРСР.Адміністративно-територіальний поділ УСРС. За станом на 1 грудня 1933 року. — Харків: Видавництво ВУЦВК «Радянське будівництво і права», 1933. — 176 с У побуті говорять на путивльському діалекті курсько-орловскої групи говорів південноросійського наріччя. Населення — 29 723 осіб, у тому числі міське населення — 16,4 тис. осіб, сільське — 13,3 тис. осіб.

Російське вторгнення Орієнтовно о 16:40 24 лютого 2022 року силами ЗСУ в районі Путивля було зупинено наступ танків противника

Населення

Чисельність +Зміна чисельності міста18971926193919591970197919899 955 8 002 9 101 8 993 15 059 17 780 19 3422001200320042005200620072008 17 354 17 061 16 897 16 692 16 685 16 739 16 7382009201020112012201320142015 16 674 16 552 16 468 16 344 16 317 16 175 16 0092016201720182019202020212022 15 856 15 778 15 643 15 433 15 260 15 100 14 886

Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці50,52 %росіяни48,52 %білоруси0,31 %інші/не вказали0,65 %

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібДоляРосійська10 85862,86 %Українська6 36536,85 %Білоруська100,06 %Ромська70,04 %Вірменська10,01 %Гагаузька10,01 %Інші/Не вказали320,17 %Разом17 274100 %

Економіка Птахопідприємство «Натон». Вирощує угорську птицю кросу ХайЛайн коричневий. Однак у перспективі хоче збільшити асортимент продукції шляхом посадки білої птиці, тому що на ринку попит має як коричневе яйце, так і біле. ПП «Прибормашсервіс». ТОВ «Путивль-хліб». ТОВ «Колос». ППП «Сейм»

Освіта і культура У місті розташований Державний історико-культурний заповідник, який складається з 44 об'єктів нерухомої культурної спадщини. Об'єкти, що знаходяться власне в місті: краєзнавчий музей, Святодухівський монастир, Церква Миколи Козацького, Городок та інші.

Релігія Кафедральний Спасо-Преображенський собор УПЦ (МП) Церква Миколи Козацького УПЦ (МП) Церква Вознесіння Христового (колишня) Мовчанський жіночий монастир УПЦ (МП) Святодухівський монастир УПЦ (МП) Церква ЕХБ

Пам'ятки У Путивлі збереглися пам'ятки кам'яної архітектури XVII — XVIII ст.: ансамбль Мовчанського монастиря з храмом Різдва Богородиці (близько 1630—1636 рр.), з добудованим трапезним теплим храмом (1666—1669 роки), Спаською церквою (1666—1667 рр.), двома двоповерховими корпусами келій (XIX століття) і дзвіницею з бароковим верхом (після перебудови наприкінці XVII — XVIII ст. соборний комплекс нині є єдиною пам'яткою стилю «восьмерик на четверику» в Україні);

Спасо-Преображенський собор (1617-?) з каплицею (середина XVII століття), твір російської архітектури (українські елементи помітні тільки у різьбі іконостасу, що зроблений в традиційному для Росії «тябловому» стилі) і надбрамна церква з дзвіницею (1693—1697 рр.).

Уплив традицій українського дерев'яного будівництва позначений на двоповерховій трипільній, одноверхій церкві Миколи Козацького (1735—1737 рр.) із дзвіницею над притвором (1770-ті рр.) та на Воскресенській церкві (1758 р., не збереглась) типу трапезної у центрі міста.

З інших пам'яток XVII — XVIII століть: цінна скульптура «Христа в темниці»; ікони місцевих майстрів, гаптоване золотом і сріблом на білому атласі зображення Богоматері і празників та плащаниця (1666 р.); мист. оправи євангелій; дзвін «Самодзвон».

Під час розкопів городища у 1950 — 1960-х років відкрито рештки фундаментів, мабуть, Вознесенської церкви, що була споруджена у кінці XII — початку XIII століть та рештки валів з XII століття.

У місті збереглося багато житлових та громадських споруд 19 — початку 20 століття.

Пам'ятки цивільної архітектури: Будинок, у якому мешкав історик Рябінін І. М. (1-а половина ХІХ століття); Будинок, у якому мешкав фотограф Фесик Я. (кінець ХІХ століття); Будинок графа Головіна (ХІХ століття); Будинок земської управи (тепер міська рада, 1878-81); Будинок купця Брежнєва (ХІХ століття); Будинок Черепова А. (тепер краєзнавчий музей, 1914); Будинок церковного притчу Покровської двухрамської церкви (1865); Курдюмовська богадільня (ХІХ століття); Магазин купця Брянцева (1910); Ремісниче училище Маклакова М. (тепер Путивльський коледж Сумського національного аграрного університету, 1886); Садиба генерала Косинського (1906-10); Садиба поміщика Єфремова (1824-36); Торгові ряди купців Пономарьових (ХІХ століття); Водогінна вежа (початок ХХ століття).

Цікаві факти Староукраїнський сорт яблук Путивка очевидно утворений від назви міста Путивль.ПУТИВКА — ЕТИМОЛОГІЯ

Транспорт

Автобусна система міського транспорту в місті представлена єдиним маршрутом, що дозволяє вранці городянам дістатись до роботи та навчальних закладів. Міський портал Путивля . Автобус курсує від місцевого РЕМу, через Райагробуд, центр та ПТУ до Прудів і в зворотному напрямку. Рейс триває півгодини. Розклад руху з 7:00 до 17:00. У вихідні та святкові дні графік роботи залежить від потреб пасажирів у транспорті.

Вшанування

На державному рівні 16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році" в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2021 році "875 років із часу першої писемної згадки про місто Путивль".

Відомі люди

Народилися

Угрюмов Микола Степанович (* 18 серпня 1902, Путивль — † 2 лютого 1982) — радянський воєначальник, генерал-майор, Герой Радянського Союзу (1940)

Олександр Аляб'єв ( 1940) — український музикант, баяніст, заслужений артист України (1998). Арбузов Андрій Олександрович (1976—2024) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Бондарєв Артем Юрійович (2000—2022) — сержант національної гвардії України, учасник російсько-української війни. Єфрем Вернигора (1884—невідомо) — підполковник Армії УНР. Михайло Душенко (1875—невідомо) — полковник Армії УНР, начальник постачання Армії; Микола Дядечко (1912—2000) — ентомолог, доктор біологічних наук, професор Леонтій Загурський (1847—1912) — український вчений-правознавець, доктор юридичних наук, декан юридичного факультету Харківського університету (1891—1905); Євген Клабуновський ( 1923) — вчений-хімік; Олександр Мещанінов (1879—1969) — визначний український медик, доктор медичних наук, професор; завідувач кафедри хірургії Харківського інституту, удосконалення лікарів (1919—1957), 5 грудня 2019 року у м. Харкові, у міській дитячій лікарні № 19 була встановлена меморіальна дошка на честь професора; Віктор Сазанов (1879—1967) — радянський учений, агротехнік, рослинник, доктор сільськогосподарських наук, професор. Павло Свиреденко (1897—1971) — український зоолог, дійсний член НАН України (від 1948), завідувач відділу екології Київського інституту зоології (1947—1954). Шпак Дмитро Володимирович (1984—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (2023, посмертно). Микола Юдін ( 1954) — заслужений діяч мистецтв України. Валентин Литвинчук ( 1986) — майстер спорту України з греко-римської боротьби, тренер Олександра Усика з фізичної підготовки. Кирило Пищиков ( 1992) — український кінокритик, член Спілки кінокритиків України, солдат Збройних сил України.

Мешкали Данченко Ельхан Теймурович (1994—2022) — старший матрос Збройних сил України, учасник російсько-української війни.