Андронік І Комнін (; близько 1120 — 12 вересня 1185) — останній імператор Візантії (1183—1185) з династії Комнінів, племінник імператора Іоанна II Комніна, син себастократора Ісаака та Ірини, доньки Володаря Ростиславича, князя перемиського.

Біографія Останній представник династії Комнінів. Син Ісаака Комніна та дочки князя звенигородського й перемиського Володаря Ростиславича Ірини. Про їхній шлюб згадано у «Повісті минулих літ» (у статті за 1104 рік).

Виховувався в родині свого дядька імператора Іоанна II Комніна. Після смерті Іоанна ІІ і сходження на престол Мануїла І Комніна (1143) виконував військові й адміністративні доручення: брав участь у походах проти турків-сельджуків і Кілікії.

Діяльність Після організації кількох невдалих змов проти імператора Мануїла (1153—1154) Андроніка було ув'язнено. Він здійснив кілька спроб утекти: у 1158 році — невдало, а в 1164 році зміг утекти з Константинополя. Перебував у м. Галичі при дворі Ярослава Осмомисла.

1165 р. посли від Мануїла повідомили Андроніка про імператорське прощення. Це дало йому змогу приєднатися до візантійських військ у війні проти Угорщини за спадок принца Бели Арпада, який виховувався при візантійському престолі.

У 1169 р. через конфлікт з імператором, спричинений відмовою віддати свою дочку заміж за принца Белу, Андроніка відіслали до Кілікії як намісник провінції. Залишив Візантію. Перебував у Антіохії, Єрусалимі, Дамаску й Багдаді. У 1180 році, коли візантійські війська взяли в полон його дітей і дружину, він приїхав до Константинополя, щоб просити звільнення родини у Мануїла І.

Його пробачили й призначили намісником феми Пафлагонія. Після смерті Мануїла І виступив проти «латинської» партії, яку представляла вдова Мануїла І Марія Антіохійська як регентка при Олексії ІІ та її коханець Алексій Комнін. У 1182 році його війська, які отримали підтримку населення, увійшли до Константинополя, після чого в місті відбувся погром «латинян».

Управління державою

Організував розправу над представниками нелояльної до нього знаті. У 1182 р. Алексій ІІ підписав указ про страту матері Марії Антіохійської за зраду. У вересні 1183 р. став співправителем Олексія ІІ, а у жовтні 1183 р. убив Олексія ІІ і став одноосібним правителем. Спробував оздоровити економіку держави. Дозволив передачу земель, пожалуваних за державну або військову службу, у спадок. Боротьбу проти піратства, поширеного біля берегів Візантії. Побудував низку фонтанів і акведуків у м. Константинополі. Війни з Антіохійским князівством, Угорщиною, Сицилією, а також напади половців і печенігів на Візантію.

Значна частина населення і знаті висловлювала незадоволення його політикою. У 1185 двоюрідний брат Андроніка Ісаак Ангел після невдалої спроби його арешту начальником палацової охорони Стефаном Агіахристофоритом організував державний переворот, у результаті якого Андроніка було вбито.

Особисте життя Був одружений двічі. Ім'я першої дружини невідоме. У цьому шлюбі народилося троє дітей: Мануїл, Іоанн Комнін (1159—1185), співправитель свого батька, убитий у Фракії військом після смерті Андроніка; Марія Комніна (вийшла заміж за Теодора Сінадена). Другу дружину звали Анна, дітей не було.

Серед його численних коханок, Феодора Комніна подарувала йому щонайменше двох дітей:

Олексій Комнін — перший імператор Трапезундської імперії. Він започаткував династію так званих «Великих Комнінів», що правили в 1204—1461 рр. Ірина вийшла заміж за Олексія, позашлюбного сина імператора Мануїла I.

Галерея

Див. також Список Візантійських імператорів

Зауваги

Примітки

Джерела Плахонін А. Г. Андронік І Комнін // Енциклопедія історії України — К., 2003. — с. 86

Література Шестаков С. П. Византийский посол на Русь Мануил Комнин. У кн.: Сборник в честь Д. А. Корсакова. Казань, 1913 Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. М., 1968 Jurewicz O. Andronik I. Warszawa, 1971. Никита Хониат. История, начинающаяся с царствования Иоанна Комнина. Norwich, John Julius (1997). A Short History of Byzantium. Viking. Angold, Michael (1997). The Byzantine Empire, 1025—1204: A Political History. Longman. Haldon, John (2001). The Byzantine Wars. Tempus. Karol Kollinger, Mykoła Szarlemań i polowania Andronika I — rewizja. Przyczynek do historii ukraińskiej zoologii, «Kwartalnik Historii Nauki i Techniki», t. 70, 2025, nr 1, s. 89-101; https://doi.org/10.4467/0023589XKHNT.25.001.21322 (pol.).