«Картинки з виставки» () — фортепіанна сюїта Модеста Мусоргського, що складається з 10 п'єс та інтермедій, створена 1874 року пам'яті друга Мусоргського — художника й архітектора Віктора Гартмана. Сюїту неодноразово аранжували різні композитори для оркестру й обробляли у найрізноманітніших музичних стилях. Твір присвячено музикознавцю В. Стасову, в домі якого Мусоргський познайомився з Гартманом особисто.
Історія створення
Безпосереднім поштовхом до створення цього циклу вважається виставка російського архітектора і художника Віктора Олександровича Гартмана (1834—1873), що відбувалася невдовзі після його смерті, у 1874 році. Гартман увійшов в історію мистецтва як один з основоположників «російського стилю» в архітектурі. Пошуки цього стилю зближували архітектора з композиторами «могутньої купки», зокрема з Мусоргським. 1870 року Мусоргський та Гартман потоваришували особисто — їх знайомство відбулося у домі Стасова, музичного публіциста й ідеолога «могутньої купки».
Смерть Гартмана 1873 року глибоко вразила композитора, зокрема у листі Стасову він писав
У лютому-березні 1874 року Імператорська академія мистецтв з ініціативи Стасова та сприяння Петербурзького товариства архітекторів провела посмертну виставку близько 400 робіт Гартмана, створених протягом 15 років, — малюнків, акварелей, архітектурних проєктів, ескізів театральних декорацій і костюмів, ескізів художніх виробів. На виставці було багато замальовок, привезених із закордонних подорожей; Стасов у передмові до другого видання "Картинок" в 1887 згадував роботи Гартмана:
Мусоргський відвідав виставку робіт Гартмана і задумав написати фортепіанну сюїту за її мотивами. Початково Мусоргський планував назвати сюїту «Гартман». Він писав Стасову: Окремі картинки Мусоргський імпровізував вже навесні 1874 рокуГ. Н. Хубов. Мусоргский. — М.: Музыка, 1969., проте найінтенсивніше композитор працював у період з 2 по 22 червня 1874 року.
За основу «виставки» Мусоргський взяв «закордонні» малюнки Гартмана, а також два його ескізи на російську тематику. Виставлені роботи продавалися, тому на сьогодні місцезнаходження більшості з них невідомо. Із згаданих у циклі малюнків нині можна відновити шість.
Публікації та виконання сюїти Мусоргський поставив на рукописі слова («до друку»)Е. Н. Абызова. «Картинки с выставки» Мусоргского. — М.: Музыка, 1987., однак за його життя «Картинки» так і не були а ні виконані, а ні опубліковані, хоча й схвально були оцінені композиторами «Могутньої купки». Опубліковані вони були лише через п'ять років після смерті композитора, у 1886 році, за редакцією Н. А. Римського-Корсакова. Проте Римський-Корсаков вважав, що ноти Мусоргського містять численні помилки і неточності, і вніс ряд змін відповідно до своїх уявлень.. Через рік цикл було видано вдруге з передмовою Стасова, проте твір одразу не отримав широкої популярності серед піаністів, які шукали в ньому концертності і віртуозності.
30 листопада 1891 року «Картинки з виставки» вперше прозвучали в оркестровій версії, написаній М. М. Тушмаловим за участю Римского-КорсаковаJohn Mangum, annotation, і в такому вигляді неодноразово виконувалися в Петербурзі та Павловську, причому фінал виконували також і як окрему п'єсу.. В 1900 з'явилося перекладення для фортепіано в чотири руки, у лютому 1903 сюїту вперше виконав у Москві Г. М. Беклемішев, в 1905 «Картинки» прозвучали в Парижі на лекції М. Кальвокорессі про Мусоргського.
Всесвітнє визнання цикл отримав після того як Моріс Равель за редакцією Римського-Корсакова створив 1922 року своє власне оркестрування, яке 1930 року вийшло у грамзапису. І лише 1931 року, через 50 років після смерті автора, «Картинки з виставки» були випущені відповідно до авторського рукопису в академічному виданні «Музгіз», та увійшли до репертуару піаністів. 1975 вийшло факсимільне видання рукопису Мусоргського.
З тих пір співіснують дві традиції фортепіанного виконання «Картинок». Серед прихильників оригінальної авторської версії — Святослав Ріхтер і Володимир Ашкеназі. Інші, зокрема Володимир Горовиць орієнтувались на оркестрову версію «Картинок», зокрема, пропускаючи «Прогулянку».
Характеристика п'єс Фортепіанна сюїта «Картинки з виставки» являє собою оригінальний взірець програмної музики, що в оригінальний спосіб сполучає картинки з реального життя з казковою фантастикою і образами минулого. П'єси-«картини» зв'язуються між собою темою-інтермедією «Прогулянка» (), що немов зображує прохід галереєю. Такі тематика й побудова сюїти є унікальними в класичній музичній літературі.
Оперне мислення, властиве творчості Мусоргського загалом, проникло і до «картинок з виставки», вони сприймаються як музичний «театр одного актора». Автор застосовує напрацьовані ним прийоми інтонаційної драматургії, динамізує образний розвиток музики сміливими протиставленнями, раптовими контрастами, несподіваними тематичними перетвореннями.. Мусоргський ставить за мету створення психологічного портрета, проникнення «вглиб» своїх персонажів, що принципово відрізняє його роботу від простих замальовок Гартмана. Автор давав назви п'єсам на тій або іншій мові залежно від тематики; надалі в тексті приводиться оригінальна та українська назви.
Promenade Прогулянка
Тональність — сі-бемоль мажор. Тема з цієї п'єси повторюється протягом сюїти кілька разів. Вона нагадує російські народні розспіви: мелодія починається одним голосом («заспівувачем») і підхоплюється «хором». У самій мелодії використаний характерний для народних пісень п'яти-ступеневий лад без півтонів — пентатоніка, звучить вона в діапазоні невисокого жіночого голосу, начебто імітуючи народну манеру співу. (Подібну ж будову мають мелодії, наприклад, у п'єсах Чайковського «Липень» і «Листопад» із циклу «Пори року».) П'єса має змінний розмір — 5/4 і 6/4 через такт, вільний ритм розспіву «не вписується» в схему ритмічних малюнків західної музики — але й змінний розмір досить приблизно відбиває чергування сильних і слабких долей: початки мелодичних фраз припадають щораз на різні долі такту.
У цій темі Мусоргський одночасно зобразив і самого себе, що переходить від картини до картини: «Моя фізіономія в інтермедіях видна», — писав він Стасову. Мелодична лінія в більшості інтермедій грається ваговито, у чому іноді вбачають імітацію ходи автора.
Тема «Прогулянки» у безіменних інтермедіях варіюється, показуючи зміну настрою автора; тональність також міняються, підготовляючи за допомогою модуляції слухача до наступної п'єси. Спочатку інтермедії звучать у кожному проміжку, потім усе рідше й рідше, начебто глядач більше поринає в картини й менше звертає увагу на переходи.
Цікаво, що сам Мусоргський у листах до друзів називав п'єси «Картинок» словом intermezzo, вважаючи, очевидно, «Прогулянку» головною темою й трактуючи всю форму як рондо. Через таку будову «Картинки» іноді вважають рондо-сюїтою.
№ 1. Gnomus Гном (лат.)
Тональність — мі-бемоль мінор. На незбереженому ескізі Гартмана була намальована ялинкова іграшка, що зображує щипці для коління горіхів («лускунчик») у вигляді карлика на кривих ніжках. Первісно нерухома фігурка гнома у Мусоргського оживає. Динамічна п'єса передає зламаними ритмом і поворотами мелодії кривляння скрадливого гнома, слухач «спостерігає», як він перебігає з місця на місце й завмирає. Обрана тональність мі-бемоль мінор — досить похмура, але нестійка гармонія й короткі форшлаги у закінченнях фраз надають музиці «іграшковий» відтінок, відсуваючи трагічне в сферу казковості.
У середній частині, гном, за одним із трактувань, начебто зупиняється й починає міркувати (напружене «розгойдування» басів) або просто намагається відпочити, час від часу начебто лякаючись, запідозривши небезпеку (повторення ламаних фраз із першої частини). Кожна спроба спокійної зупинки завершується тривожним пасажем. Нарешті — гном так і не знайшов спокою — середня частина переходить у голосну (фортіссімо) кульмінацію — низхідну хроматичну лінію, що звучить трагічно і передає страждання й розпач.
Потім повертається (у деякому віддаленні) тема першої частини, і наприкінці вона завершується швидким пасажем, що забирає із собою враження від гнома.
(Promenade), ля-бемоль мажор — інтермедія звучить, уже в інших регістрах і з новою гармонією, тихо й задумливо, створюючи перехід до наступної картини.
№ 2. Il vecchio castello Старий замок (іт.)
Тональність — соль-дієз мінор. П'єса заснована на акварелі Гартмана, намальованої в той період, коли він вивчав архітектуру в Італії. За спогадами Стасова, малюнок зображував стародавній замок, на тлі якого був намальований трубадур з лютнею (можливо, щоб показати розміри замку). В каталозі виставки такий твір не значився. У Мусоргського звучить гарна протяжлива меланхолійна мелодія (позначка «дуже співучо, скорботно»), передаючи тугу й тихий сум. Мелодична лінія побудовою фраз нагадує живий спів, остинатний бас передає одноманітний акомпанемент на лютні, волинці або іншому стародавньому інструменті. В оркестровці Равеля мелодію грає альт-саксофон, з'являючись тут єдиний раз протягом усієї сюїти.
Середня частина, переходячи в мажор, створює просвітлення, що потім знову змінюється смутком, потім перша тема повертається, поступово затихаючи, начебто поринаючи в сон. Раптовий голосний фінал завершує п'єсу коротким «прощай».
(Promenade), сі мажор (тональність, паралельна попередньій), дуже короткий (8 тактів) перехід до наступної картини.
№ 3. Tuileries. Dispute d'enfants après jeux Тюїльрійський сад. Сварка дітей після гри (фр.)
Тональність — сі мажор. Стасов згадував, що на малюнку була зображена алея саду паризького палацу Тюїльрі «з безліччю дітей і няньок». Ця коротка п'єса зовсім відрізняється за характером від попередньої. Звучить сонячна мелодія у високому регістрі, мажорний лад ще більше «прояснений» підвищеним 4-ю ступенем, ритм нагадує дитячі лічилки й дражнилки. «Верхній» першій темі протиставляється спокійніша тема в середньому регістрі й з розмовним ритмом, що передає інтонацію няньок, що намагаються заспокоїти дітей. Потім у неї знову вплітається перша тема, начебто діти не слухаються й продовжують сперечатися.
Оскільки сам Мусоргський за кордоном не був, дослідники думають, що характери своєї п'єси він міг підглянути, наприклад, у петербурзькому Літньому саду.
№ 4. Bydło Бидло (пол.)
Тональність — соль-дієз мінор. У листі Стасову Мусоргський назвав цю п'єсу «Sandomirzsko bydło» («Сандомирське бидло»В польській мові слово "bydło" позначає насамперед свійську рогату худобу, хоча в переносному значенні може, як і в українській, означати зневажливу назву селян. В російській мові, як і в українській, зневажливе значення цього слова поширеніше, проте назва «быдло» є традиційно вживаною). Згідно з приміткою Стасова, п'єса зображує польський віз на величезних колесах, запряжену волами. Важкий крок передається монотонним ритмом у розмірі 2/4 і досить грубими підкресленими ударами клавіш нижнього регістра. На тлі руху візка звучить невеселий селянський наспів, що нагадує польські, українські або російські народні мелодії в мінорі, — портрет візника. У цілому п'єса створює досить похмуру картину: і воли, і візник, покірні долі, приречені займатися своєю роботою до кінця своїх днів, безрадісний бік життя простого мужика показано тут з усією ясністю.
В оригінальному рукописі Мусоргського п'єса починається з фортіссімо — за висловом автора, «прямо в лоб» (різкий контраст після «Тюїльрі»), — а Римський-Корсаков і слідом за ним Равель починають її тихо, створюючи ефект візка, що наближається, і лише на кульмінації досягають максимальної гучності. В обох варіантах музика до кінця затихає, зображуючи віз, що віддаляється. В обробці В. Горовиця акорди, що зображують рух воза, граються у вигляді арпеджіо, що створює враження ледве шкутильгаючих волів і скриплячих коліс.