Марі́я Со́кіл, у шлюбі Рудни́цька (18 жовтня 1902, с. Жеребець, нині Оріхівський район, Запорізька область , Україна — 20 січня 1999, Янгстаун, штат Огайо, США) — українська оперна співачка (сопрано), музичний педагог та меценатка.

Життєпис

Дитинство Марії минуло в селі Гусарка, де її батьки були вчителями в школі. Батько Іван Васильович вчителював з 1890 року. Першою його школою була Вознесенська, де він працював помічником вчителя та викладав російську граматику з церковнослов'янським читанням. Мати Євдокія (в деяких документах Авдотья) Григорівна Панченко почала працювати з того ж 1890 р. помічницею вчителя 1-ї Гуляйпільської, потім 1-ї Жеребецької школи. У 1896 р. вона була призначена вчителькою Самойлівської школи.

Наступні 15 років її життя (1912-1927) пов'язані з Катеринославом.

По закінченню сільської школи десятирічна Марія Сокіл продовжила навчання в комерційній школі, що у Катеринославі (нині – Дніпро). Однак любов до співу, до народної пісні привела її до українського хору. Тут захоплений красою її голосу актор Антон Хорошун запропонував їй виконати в місцевому театрі роль Панночки у виставі «Вій».

Успішний виступ спонукав її до продовження вокального вдосконалення. Вступила до Катеринославської музичної школи (пізніше – консерваторії), де навчалась в класі відомого педагога Зінаїди Малютиної. Тут разом з нею також навчався й Іван Паторжинський, з яким пізніше була пов'язана її творча доля. Коли в Катеринославі відкрили оперний театр, Марія Сокіл з Іваном Паторжинським співали в хорі театру. Потім їм доручили і перші невеликі ролі.

По закінченню консерваторії, у 1922 році, Марію Сокіл запросили до місцевого театру імені Марії Заньковецької, де впродовж кількох років вона виступала в «Катерині» М. Аркаса, «Безталанній» І. Карпенка-Карого, «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка. Тут здобула вона добру школу драматичної артистки, але з часом зрозуміла, що її стихія — оперна сцена.

Навесні 1927 року вона дебютувала у Столичній державній опері в Харкові і стала його примадонною з ліричним сопрано. «Перший виступ Марії Сокіл в партії Маргарити у «Фаусті» Шарля Ґуно — писала республіканська газета «Вісті», — мав великий успіх і засвідчив, що вона володіє красним голосом і драматичним талантом. Такої Маргарити ми давно не бачили і не чули».

Після цього успіху молодій співачці доручили відразу виконання головних партій у двох російських операх: Тетяни в «Євгенії Онєгіні» П. Чайковського та Снігуроньки в однойменній опері М. Римського-Корсакова. Успіх у цих виставах вирішує дальшу долю співачки – вона стає примадонною Української державної опери в Харкові- Кар'єра Марії Сокіл розвивалась блискавично. Вона співала Марильцю в «Тарасі Бульбі» М. Лисенка (Тараса в цій виставі співав Іван Паторжинський), Мікаелу в «Кармен» Ж. Бізе, Недду в «Паяцах» Р. Леонкавалло, Нурі в «Долині» д-Альбера та ін.

Як репрезентативна співачка України (разом з тенором Миколою Середою і басом Іваном Паторжинським) у 1929 році їздила на гастролі до Німеччини й Італії. Це були, власне, перші гастролі українських радянських митців за кордоном.

На той час, наприкінці 1927 року, на запрошення Наркомату України з дворічним контрактом до Харківської опери приїхав з Галичини диригент та композитор Антін Рудницький. Тут творчі і життєві шляхи молодої співачки і композитора переплелися.

В травні 1929 року Марія Сокіл разом з Антоном Рудницьким і тенором Миколою Середою здійснила велике концертне турне Лівобережною Україною. А восени 1929 року одружилася. З того часу їхні творчі шляхи стали нероздільними. Уже в січні наступного року у харківському будинку ім. В. Блакитного відбувся перший спільний концерт Марії Сокіл і Антона Рудницького.

У 1930 році Марію Сокіл з чоловіком запросили до Київської державної академічної української опери. Цей період був ознаменований новими творчими досягненнями співачки з незрівнянно красивим лірико­драматичним сопрано, як писали рецензенти того часу. Вона була зворушливою Дездемоною та Неддою, драматичною Ліу, Баттерфляй. Заспівала царівну Лебідь і Волхву («Казка про царя Салтана» та «Садко» М. Римського-­Корсакова) та інші. Співала десять ювілейних вистав «Наталки­ Полтавки» в театрі ім. І. Франка на честь вшанування корифея української сцени П. Саксаганського, який виконував роль Возного у цій виставі.

Однак успіхи Марії Сокіл були затьмарені першими хвилями сталінських репресій. Заарештовано чимало друзів серед акторів, письменників, композиторів. Кожного дня можна було чекати і їхнього з чоловіком арешту. Тому після закінчення контракту Антона Рудницького подружжя влітку 1932 року виїхало до Галичини. Уже перший концерт Марії Сокіл у Львові став подією в музичному житті Прикарпаття. Композитор Василь Барвінський писав: «На обрії українського вокального мистецтва, на якому ясним сяйвом палають імена Крушельницької, Мишуги і Менцинського, зійшла нова зірка рівнорядної величини – Марія Сокіл». Концерт мав великий резонанс серед львівської музичної громадськості і співачку разом з диригентом Антоном Рудницьким заангажувала на наступний театральний сезон оперний театр.

1933 року Марія Сокіл здобула звання лауреатки Міжнародного конкурсу вокалістів у Відні. Австрійська музична критика високо оцінила її вокально-артистичні здібності, а Віденська національна опера запросила її на гастролі. Тут вона співала в опері Д. Пуччіні «Чіо-Чіо-Сан».

З 1934 року подружжя Рудницьких постійно проживає у Берліні, звідки пролягали їхні гастрольні маршрути до європейських музичних столиць. Вони виступали з концертами у Львові, Варшаві, Празі, Відні, Берліні та інших містах.

1937 року львівська громадськість звернулася до Марії Сокіл і Антона Рудницького з проханням здійснити концертне турне американським континентом, щоб на виручені кошти завершити будівництво великої лікарні у Львові. Цю пропозицію артисти прийняли охоче і після прощального концерту у Львові (12 листопада 1937 р.) вирушили до США. Протягом восьми місяців вони дали велику кількість концертів, зокрема в Нью-Йорку (в одному з найбільших у світі концертних залів – «Карнегі Холі»), Чикаго, Детройті, Філадельфії, а також в канадських містах – Торонто, Вінніпезі, Едмонтоні. Цього ж року Нью-Йоркська кіностудія запрошує Марію Сокіл на головну роль Одарки у музичному фільмі Василя Авраменка «Запорожець за Дунаєм» («Cossacks in Exile»), поставленому за однойменною оперою Семена Гулака-Артемовського. Михайло Швець виконав у ньому роль Карася.Антін Рудницький. Як повстала фільма «Запорожець за Дунаєм» // Діло, ч. 189, 28 серпня 1938

Повернувшись до Львова (серпень 1938 р.), подружжя передало дев'ять тисяч доларів на завершення будівництва згаданої лікарні.

Незабаром Марія Сокіл і Антін Рудницький знову вирушають до США, як виявилося пізніше – назавжди. Початок Другої світової війни не дав їм змоги повернутися на батьківщину. Вони виступали на оперних сценах і в симфонічних концертах Нью-Йорка, Чикаго, Філадельфії, а також Торонто, Вінніпега, Едмонтону та багатьох інших містах Північної Америки.

У 1940 році співачкою зацікавилась американська грамофонна фірма «Asch Recording studios» (Нью-Йорк), і вона наспівала альбом платівок «Ukrainian folk songs», куди ввійшли 8 українських народних пісень в обробці А. Рудницького.

На жаль, ці записи на платівках є тільки мізерною часткою репертуару Марії Сокіл, який був надзвичайно широким, включаючи твори німецьких, італійських, французьких, польських, чеських, російських і звісно ж українських композиторів. Жоден концерт співачки не відбувався без українських народних пісень, які вона дуже любила й широко пропагувала.

У 1946 року Марія Сокіл залишила сцену, присвятивши себе вихованню двох синів, які зараз є відомими американськими музикантами (Роман — піаніст, Доріан — віолончеліст).

З 1958 року Марія Сокіл провадила педагогічну діяльність у Філадельфійській музичній академії, а потім у власній музичній школі. Після смерті чоловіка 1975 року жила одна.

Майже до кінця життя Марія Сокіл надавала фінансової підтримки розвитку музичної культури України. Заснувала та утримувала в Нью-Йорку фундацію свого імені.

Померла Марія Сокіл 20 січня 1999 року на 97-му році життя в будинку сина Доріана (Юнгставн, штат Огайо)

Родина: Брат — письменник Василь Сокіл, чоловік — композитор та диригент Антон Рудницький, діти: піаніст Роман Рудницький та композитор Доріан Рудницький.

Найкращі партії Маргарита («Фауст» Ш. Ґуно), Тетяна («Євгеній Онегін» П.Чайковського), Дездемона («Отелло» Дж. Верді), Ельза («Лоенгрін» Р.Вагнера), Марильця («Тарас Бульба» М.Лисенка), Одарка («Запорожець за Дунаєм», С.Гулак-Артемовський), Мімі («Богема» Дж. Пуччіні)

Примітки

Література

Некролог у газеті The Ukrainian Weekly, 1999, No. 6 Лисенко Іван. Марія Сокіл. Культура і Життя, № 9, 04.03.1990 р. Іван Лисенко. Сокіл Марія Іванівна. «Співаки України», Київ «Знання» 2011, стор. — 510. Кліш Ірина. Марія Сокіл: творчий портрет у реаліях часу. Молодь і ринок № 6 (125), 2015, стор.: 136—141. Величко О. Марія Сокіл — співуча українська зірка ХХ ст. / Величко О. Г., Козлова І. В. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. — Запоріжжя, 2004. — Вип. XVII. — стор.: 298—301. Житкевич Анатолій. Розсіяні світами: нариси з життя та творчої діяльності відомих українських діячів музичного мистецтва на заокеанських берегах Америки. — Т. : Підручники і посібники, 2015, стор.: 299—303.

Посилання Артистка та меценатка: 120 років від дня народження відомої співачки Марії Сокіл// Вечірній Київ, 18 жовтня 2022 року, автор - Тетяна Асадчева, Процитовано 18 жовтня 2022 року