Євге́н Па́влович Лео́нов (; 2 вересня 1926, Москва, Російська РФСР — 29 січня 1994, Москва, Росія) — російський і радянський актор театра і кіно. Народний артист СРСР (1978), лауреат премії Ленінського комсомолу (1978), Премії Росії бр. Васильєвих (1981), Державної премії СРСР (1976) і Державної премії Росії (1992). Один з найвидатніших акторів в історії радянського кінематографу.

Закінчив Московську драматичну студію (1947). Працював у театрах Москви (Московському драматичному театрі ім. К. Станіславського, Театрі ім. В. Маяковського, а з 1968 р. — у Театрі ім. Ленінського комсомолу). Знімався у кіно з 1947 р. (фільми «Донська повість», «Білоруський вокзал», «Премія», Державна премія СРСР 1976; «Старший син» та ін.). Грав в українських стрічках: «Між високими хлібами» (1970, Павло Стручок), "Я — «Водолаз — 2» (1975), «Лють» (1977), «Забудьте слово „смерть“» (1979, Поліщук).

Біографія Народився 2 вересня 1926 року. у Москві.

Батько, Леонов Павло Васильович, працював інженером на авіазаводі. В родині було два хлопці, Микола і молодший на 2 роки Євген. Під впливом розповідей батька про авіацію і міцної радянської пропаганди Євген мріяв стати льотчиком. Микола так і зв'язав своє життя і фах з авіацією. Євгена — Бог зберіг для мистецтва.

Перші кроки до театру В роки 2-ї світової війни Євген закінчив школу і працював на авіаційному заводі учнем токаря. Потім подався в Авіаційний технікум імені Орджонікідзе. Але театральне мистецтво тягло до себе, адже знайомство з ним відбулося у Євгена ще в школі. На третьому курсі технікума Леонов здав іспити в Московську театральну студію, його перший наставник — К. М. Шеремєтьєва. Але їх курс узяв до себе Андрій Олександрович Гончаров, що повернувся в Москву з війни. Гончаров мав великий вплив на свідомість майбутнього актора. У театрі Гончарова Леонов працював декілька років.

У 1947 році Леонов закінчив навчання і його прийняли в Московський театр Дзержинського району. Невеличкий на зріст, приземкуватий Леонов не мав великого попиту і грав епізодичні ролі. Акторської платні не вистачало на життя — і почалися постійні підробітки. В тому ж 1947 р. Леонов вперше спробував себе в кіно, знову в епізодах. Знадобилося ще вісім років, щоб Леонову довірили цікаві ролі в кіно.

Рятівне кіно Саме в кіно до Леонова прийшли цікаві ролі — в стрічках «Справа Румянцева» (режисер Йосип Хейфіц), «Дорога» (реж. Олександр Столпер).

У 1961 році на Леонов став дуже популярним після кінострічки «Смугастий рейс». Леонов грав буфетника Шулейкіна, що видав себе за дресувальника тигрів. Леонівські риси — швидка мова, витівки, багата і кумедна міміка — все працювало на роль. Радянська цензура дорікала актору за епізод з оголеністю, але в стрічці його залишили, адже комедія не цуралась оголеності. До того ж, це рішення режисера, а актор лише режисерський засіб. Комедія мала успіх, її подивилось 32 мільйони глядачів.

За Леоновим стереотипно закріпили амплуа комедійного актора. Звідси ролі в комедіях — «Тридцять три», «Зареченські женихи» тощо. Але деякі режисери довіряли актору незвичні ролі, з якими той добре упорався (король в стрічці «Сніжна королева», реж. Геннадій Казанський). І незвичний, несподіваний Леонов з'явився і в театрі. Йому довірили грати роль тирана Клеона в виставі «Антигона». Зіграв Леонов ще одного короля — в кінострічці «Звичайне диво» (режисер Марк Захаров). Діапазон ролей Леонова розширився надзвичайно — від персонажів класичної літератури до побутових радянських комедій (від Ламме Гудзака в «Легенді про Тіля Уленшпігеля», Нідерланди 16 століття до Харитонова в «Осінньому марафоні», радянський Ленінград).

Глядачі по-різному оцінювали роль Леонова в стрічці «Осінній марафон», де режисер Георгій Данелія зібрав потужний акторський ансамбль (Олег Басилашвілі, Марина Нейолова, Галина Волчек, Наталя Гундарєва). Тим не менше саме Леонову віддали Приз Спілки журналістів і Державну премію імені Братів Васильєвих за найкращу чоловічу роль.

Почесні звання

1978 року удостоєний звання народного артиста СРСР.

Хвороба і смерть З роками в нього з'явилися втома та хвороби, зокрема цукровий діабет і кардіосклероз. В 1988 році під час гастролей у Німеччині він переніс серцевий напад та інфаркт, переживши клінічну смерть. Актора врятували в німецькій клініці.

Помер 29 січня 1994 року у себе вдома, коли збирався на виставу «Поминальна молитва». Глядачам доповіли, що виставу скасовують через смерть Леонова. Почуття пошани до актора було таким міцним, що глядачі не повертали в касу свої квитки, а деякі дістались церкви.

Похований на Новодівочому цвинтарі.

Творчість

Ролі в театрі

Московський театр Дзержинського району 1947 — «Ровесники» А. Авдєєнко; реж. В. Власов — Колька

Московський драматичний театр імені К. С. Станіславського 1948 — «Три сестри» А. Чехова; реж. М. Кедров — дёнщік 1948 — «День чудесних обманів» Р. Шерідана; реж. Ю. Мальковский і Г. Крісті — Лопес 1949 — «Глибоке коріння» Дж. Гоу і А. Д'Юссо; реж. Б. Флягін — Чак Уоррен 1949 — «Дві долі» Н. Зелеранського і Р. Хігеровіча; реж. Б. Флягін — Абішев 1949 — «З коханням не жартують» П. Кальдерона; реж. Б. Равенських — Дон Дієго 1949 — «Батьки і діти» Л. Муравйової по І. Тургенєву; реж. В. Дудін — слуга в будинку Одинцової 1950 — «Життя починається знову» В. Собко; реж. Ю. Мальковський — Клаус Нейдорф 1951 — «Грибоєдов» С. Ермолинського; реж. М. Яншин — слуга на балу 1951 — «Правда про його батька» М. Калиновського і Л. Березина; реж. Є. Весник і Л. Єлагін — Отто 1951 — «Юність вождя» Г. Нахуцрішвілі; реж. М. Яншин і Ю. Мальковский — Іванідзе 1952 — «Дівчата-красуні» О. Сімукова; реж. М. Яншин і С. Туманов — Віктор Шмельов 1953 — «Безприданниця» О. Островського; реж. М. Яншин — Робінзон 1953 — «Крихітка Дорріт» О. Бруштейн по Ч. Діккенсу; реж. С. Туманов — Джон 1953 — «На вулиці щасливій» Ю. Принцева; реж. М. Яншин і Т. Кондрашов — Федір Рудий 1954 — «Весняний потік» Ю. Чепуріна; реж. А. Зіньковський — другий шофер 1954 — «Дні Турбіних» М. Булгакова; реж. М. Яншин — Ларіосик 1954 — «Чайка» А. Чехова; реж. М. Яншин — кухар 1956 — «Трус» О. Крона; реж. О. Аронов — Василь Барикін 1956 — «Будиночок біля моря» С. Цвейга; реж. О. Аронов — молодий моряк 1957 — «Учень диявола» Б. Шоу; реж. Р. Йоффе — Крісті 1958 — «Відкрите вікно» Е. Брагінського; реж. О. Аронов — Ігор 1958 — «Невідомий» М. Соболя; реж. В. Бортко — Кутан 1958 — «Де Преторе Вінченцо» Е. де Філіппо; реж. М. Яншин і Ю. Мальковский — Вінченцо 1959 — «Здрастуй, Катя» М. Львівського; реж. М. Яншин і О. Аронов — Вадим 1960 — «Вірю в тебе» В. Коростильова; реж. Е. Завадський і Б. Львов-Анохін — Сергій 1960 — «Снігова королева» Є. Шварца; реж. Е. Завадський — казкар 1960 — «Зустрічі на дорогах» Е. Брагінського; реж. Є. Симонов — Колька 1962 — «Дайте дах Маттуфлю! ..» І. Жаміака; реж. О. Карєв — Каролін 1962 — «Перший зустрічний» Ю. Принцева; реж. М. Яншин — Костянтин Тимофійович Шохін 1963 — «Тригрошова опера» Б. Брехта; реж. С. Туманов — Пічем 1963 — «Палуба» Л. Зоріна; реж. М. Каркляліс — Солодкий 1964 — «Шосте липня» М. Шатрова; реж. Б. Львов-Анохін — вартовий 1965 — «Енциклопедисти» Л. Зоріна; реж. Б. Львов-Анохін — Куманьков 1965 — «Материнське поле» Ч. Айтматова; реж. Б. Львов-Анохін — епізод 1966 — «Антігона» Ж. Ануя; реж. Б. Львов-Анохін — Креон 1967 — «Одного разу в двадцятому» Н. Коржавіна; реж. Б. Львов-Анохін і М. Резнікович — Ключіцькій

Московський академічний театр імені Володимира Маяковського 1969 — «Діти Ванюшина» С. Найдьонова; реж. А. Гончаров — Ванюшин 1971 — «Таланти і шанувальники» О. Островського; реж. М. Кнебель і Н. Звєрєва — Нароков 1972 — «Людина з Ламанчі» Д. Вассермана і Д. Деріона; реж. А. Гончаров — Санчо Панса

Московський театр імені Ленінського комсомолу 1974 — «Тіль» Г. Горіна за романом Ш. де Костера; реж. М. Захаров — Ламме Гудзак 1975 — «Іванов» А. Чехова; реж. М. Захаров — Іванов 1978 — «Злодій» В. Мисливського; реж. М. Захаров — батько 1979 — «Сині коні на червоній траві» («Революційний етюд») М. Шатрова; реж. М. Захаров і Ю. Махаев — селянський ходок 1983 — «Оптимістична трагедія» В. Вишневського; реж. М. Захаров — ватажок 1986 — «Диктатура совісті» М. Шатрова; реж. М. Захаров — підсудний 1989 — «Поминальна молитва» Г. Горіна за Шоломом-Алейхемом; реж. М. Захаров — Тев'є

Фільмографія 1949 — Щасливий рейс (Машина 22-12) — епізод (пожежний) 1949 — Карандаш на льоду — епізод 1951 — Спортивна честь — офіціант 1954 — Морський мисливець — кок 1955 — Дорога — Пашка Єськов 1955 — Справа Румянцева — Снєгірьов 1957 — Неповторна весна — Кошелев 1957 — Вулиця повна несподіванок — міліціонер Сердюков 1958 — Важке щастя — Агафон 1959 — Не май 100 рублів... — Мухін 1959 — Витвір мистецтва — Саша Смирнов 1959 — Повість про молодят — Федя 1959 — Снігова казка — Старий Рік 1961 — Смугастий рейс — Шулейкін 1962 — Черьомушки — Барабашкін 1963 — Короткі історії 1963 — Кріпосна акторка — Кутайсов 1964 — Донська повість — Яків Шибалок 1964 — Над нами Південний хрест — епізод 1965 — Тридцать три — Травкін 1966 — Снігова королева — Король 1967 — Перший кур'єр — Критський, жандармський офіцер 1967 — Зареченські наречені — сват Коротейка 1967 — Фокусник — Россомахін 1968 — Віринея — Михайло 1968 — Урок літератури — батько Ніни 1969 — Не журись! — Єгор Залєтаєв 1969 — Зигзаг удачі — Орешніков 1969 — Гори, гори, моя зірко — ілюзіоніст Паша 1969 — Чайковський — Альоша 1970 — Карусель — Нюхін (вихід в кінопрокат 1977) 1970 — Між високими хлібами — Стручок 1970 — Білоруський вокзал — Іван Приходько

1971 — Джентльмени удачі — завідувач дитсаду Євген Іванович Трошкін; рецидивіст Сан Санич Білий «Доцент» 1971 — Їхали в трамваї Ільф і Петров — Капитулов 1972 — Гонщики — Кукушкін 1972 — Велика перерва — Ледньов 1973 — Під кам'яним небом — Кравцов 1973 — Зовсім безнадійний — злодій на прізвисько «Король» 1974 — Премія — бригадир Потапов (фільм вдостоєний Державної премії СРСР, 1976) 1975 — Довга, довга справа... — Лужин 1975 — Соло для слона з оркестром — епізод 1975 — Афоня — Коля 1975 — Старший син — Сарафанов 1976 — Крок назустріч — Серафим 1977 — Легенда про Тіля — Ламме Гудзак 1977 — Міміно — Волохов 1977 — Смішні люди! — регент Олексій Олексійович 1977 — Одруження — Жевакін 1978 — Дуенья — Мендосо 1978 — Звичайне диво — Король 1978 — І це все про нього — Прохоров (фільм вдостоєний премії Ленінського комсомолу) 1979 — Осінній марафон — слюсар Харитонов, сусід Бузикіна (фільм вдостоєний Державної премії РРФСР, 1981) 1979 — Вірою і правдою — Банников 1979 — Відпустка у вересні — Кушак (випуск 1987) 1980 — По сірники — Антті Іхалайнен 1980 — Про бідного гусара замовте слово — Бубенцов 1982 — Сльози крапали — Павло Іванович Васін 1983 — Унікум — директор 1984 — Час і сім'я Конвей — Ален 1985 — Будинок, який збудував Свіфт — велетень Глюм 1986 — Кін-дза-дза! — чатланин Уеф 1988 — Убити дракона — бургомістр 1990 — Паспорт — чиновник посольства СРСР в Австрії 1993 — Настя — Яків Олексійович 1993 — Бюро розшуку «Фелікс» 1993 — Американський дідусь — Гоголєв

Див. також

5154 Леонов — астероїд, названий на честь актора.

Примітки

Джерела Исмаилова Н. Х. Е. Леонов. М., 1979 Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.235 Евгений Леонов: жизнь и роли. М., 1995 Раззаков Ф. Досье на звезд. 1962—1980. М., 1998. — С. 709 Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.423 УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 763 Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 685 Кинословарь Т 2. СПб., 2001. — С. 172—173 Великие кинозвезды XX века. М., 2001. — С.238-243 Мусский И. А. Сто великих актеров. М., 2002. — С. 387—392 Перевозчиков В. «Я Леоновым не стал, я Леоновым родился» // «Известия», 31 августа 2006

Посилання Сайт, присвячений Євгену Леонову