Каламбу́р (, неясного походження) — стилістичний прийом, який будується на використанні омонімії або паронімії, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах.
Наприклад, «Прийомний син барона був баран» (Ліна Костенко).
Каламбур добре відомий як у фольклорі («Коли коли, а коли й обтісуй»), так і в літературі, що живиться його джерелами, особливо поширювався в добу бароко (приміром, «Про те ж» Лазаря Барановича або деякі «Епіграми із Джона Овена» Івана Величковського).
Походження цього слова пов'язують з іменем вестфальського барона Каленберга, який прославився при дворі короля Людовика XI постійними двозначними дотепами. Проте творення його жартів пов'язане було не з гострослів'ям, а з незнанням французької вимови. Барон просто перекручував слова, тому сміялися не з його жартів, а з безграмотного мовлення. Покаранням баронові стало нівечення його прізвища сучасниками, які, замість Каленберг, почали казати Каламбур. Так і виникло слово каламбур, яким ми послуговуємось нині. Пізніше при дворі Людовика XV майстром каламбурів визнали комедіографа Жоржа де Бьєвра.
Також арабське «калем бур» () — плутана або образлива мова.
Приклади каламбурів Незрідка за принципом каламбуру будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слівДмитро Білоус, "З коси бузько летів на балку"Використання гумористичних художніх творів у формуванні комунікативної компетентності дошкільника: З коси бузько летів на балку (Косар косу там брав на брус), І сів бузько в дворі на балку, На довгий дерев'яний брус (Д. Білоус).
Мама милом Милу мила Мила мила не любила, І тому щоранку Мила Гірко плакала від мила''
Література Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
Посилання Калямбур //