Дмитро́ Сергі́йович Лихачо́в (; , Санкт-Петербург — 30 вересня 1999, Санкт-Петербург) — радянський і російський філолог, історик, текстолог, академік АН СРСР, потім РАН.
Автор фундаментальних праць присвячених історії давньоруської літератури, текстології.
Біографія Походить з родини старообрядців. За царату навчався в гімназії, потім в реальному училищі К. Мая, потім в радянській школі імені Л. Лентовської, яку значно пізніше перейменують у його честь.
Студент Ленінградського державного університету, факультет суспільних наук, романо-німецька і російсько-слов'янська секція до 1928 р. Брав участь у напівжартівливій студентській «Космічній академії наук», де зробив доповідь про небажаність зміни Леніном старої російської орфографії, «ворогом Церкви Христової і народу російського». Університет давно був під пильним наглядом ЧК. Жартівливої доповіді було достатньо для арешту 22 -річного студента 8 лютого 1928 р. і заслання в Соловецький табір особливого призначення (як політв'язень, тобто найгірша з категорій в'язнів).
Дивом уник розстрілу, що провели в концтаборі на честь ювілейних роковин більшовицького перевороту 1917 року.
Був звільнений у листопаді 1931 року з переведенням на будівництво Біломоро-Балтійського каналу. Як ударник праці звільнений 1932 року. 1932-1934 рр. — літературний редактор Соцекгіза, потім коректор друкарні «Комінтерн» (Ленинград). Перейшов на працю у видавництво Академії наук СРСР, Ленінградське відділення. 1935 р. — узяв шлюб з З. Макаровою. Мав двох дочок-близнюків. 1936 р. — за клопотанням Академії наук Карпинського, з Лихачова зняли судимість. 1938—1954 рр. — науковий співробітник Інституту російської літератури АН СРСР в Ленінграді. Кандидат філологічних наук з 1941 року. У 1942 р. евакуйований з родиною з блокадного Ленінграда. 1946-1953 рр. — доцент, з 1951 р. професор Ленінградського державного університету. З 1947 р. доктор філологічних наук. 1948—1999 рр — член Наукової ради Інституту російської літератури АН СРСР. 1952 р. як член редколегії отримав Сталінську премію другої ступіні за накову книгу «Історія культури Стародавньої Руси», Т 2. З 1953 р. обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР. 1959 р. — член Наукової ради Музею староруського мистецтва імені Андрія Рубльова в Москві. 1960—1999 рр. — член Наукової ради Державного Руського музею в Ленінграді. 1965-1966 рр. — член Організаційного комітета Всерадянської спілки охорони пам'яток історії і культури. З 1967 р. — почесний доктор Оксфордського університету (Велика Британія). 1969 р. — Державна премія СРСР за наукову працю «Поетика стародавньої руської літератури». 1970 р. — обрання дійсним членом Академії наук СРСР. 1986 р. у зв'язку з 80-річчям з дня народження і науковим внеском отримав звання Героя Соціалістичної праці, орден Леніна і золоту медаль «Серп і Молот». 1986-1993 рр. - 1-й керівник правління Радянського фонду культури, з 1991 року (після розвалу СРСР) Російського фонду культури. 1989 р. — 1-ша Європейська премія за культурну діяльність. 1993 — першим після Жовтневого перевороту отримав звання Почесного громадянина Санкт-Петербурга. Почетные граждане Санкт-Петербурга // Офіційний сайт Адміністрації Санкт-Петербурга 1997 р. — премія Президента РФ в галузі літератури і мистецтва. 1998 р. — перший кавалер відродженого ордена апостола Андрія Першозванного.
Помер 30 вересня 1999 року в Петербурзі. Був похованний 4 жовтня на Комаровському кладовищі.
Бібліографія (неповна) 1945 — «Национальное самосознание Древней Руси» 1945 — «Новгород Великий» 1946 — «Культура Руси эпохи образования Русского национального государства. (Конец XIV-начало XVI в.)» 1947 — «Русские летописи и их культурно-историческое значение» 1952 — «Возникновение русской литературы» 1958 — «Человек в литературе Древней Руси» 1962 — «Текстология: На материале русской литературы Х — XVII вв» 1962 — «Культура Руси времени Андрея Рублева и Епифания Премудрого (конец XIV — начало XV в.)» 1971 — «Художественное наследие Древней Руси и современность» 1973 — «Развитие русской литературы Х — XVII вв.: Эпохи и стили» 1975 — «Великое наследие: Классические произведения литературы Древней Руси» 1978 — «Слово о полку Игореве» и культура его времени" 1981 — «Литература — реальность — литература» 1982 — «Поэзия садов: К семантике садово-парковых стилей» 1983 — «Земля родная»—М.,Просвещение, 256 с., 250 тис. пр., т. п., А5, іл., передм., рекоменд. літ., зміст., 2 види паліт.:5 і 7. 1985 — «Прошлое — будущему: Статьи и очерки» 1985 — «Письма о добром и прекрасном» 1986 — «Исследования по древнерусской литературе» 1987 — «Великий путь: Становление русской литературы XI — XVII вв.» 1989 — «Заметки и наблюдения: Из записных книжек разных лет» 1989 — «О филологии» 1990 — «Школа на Васильевском: Книга для учителя» 1991 — «Я вспоминаю» 1991 — «Книга беспокойств» 1992 — «Русское искусство от древности до авангарда» 1993 — «Статьи ранних лет» 1993 — «Великая Русь: История и художественная культура X—XVII века» — у співпраці з Г. К. Вагнер, Г. І. Вздорнов та Р. Г. Скринніков. 1996 — «Очерки по философии художественного творчества» 1997 — «Об интеллигенции: Сборник статей» 1998 — «Слово о полку Игореве и культура его времени. Работы последних лет»
Див. також Пушкінський Дім Літературознавство 2877 Лихачов — астероїд, названий на честь науковця.
Примітки
Джерела. Ресурси інтернету Библиография трудов Д. С. Лихачёва Гатчинские тропинки Дмитрия Сергеевича Лихачёва Год Д. С. Лихачёва Луков Вл. А. Концепция теоретической истории литературы Д. С. Лихачёва Международный благотворительный фонд имени Д. С. Лихачёва Площадь Д. С. Лихачёва , lihachev.ru. http://leksika.com.ua/12870219/ure/lihachov О. В. Ясь. Лихачов Дмитро Сергійович // ]
Критичні роботи з приводу позицій Лихачова Білоус П. В. Читаючи Дмитра Лихачова // Слово і Час. № 5, 2011. Проскурин П. Л. Из дневника писателя, Литературная Россия. 25.11.2005. № 47. Федюнькин Е. Д. Склока о полку Игореве, Вести Дубны, 1998. Ямщиков С. В. Засохшая «совесть нации». Триумф попсы , Золотой Лев. № 93-94.