Імперія Маур'їв (, IAST: mauryasāmrājyam) — староіндійська держава, що встановилася на території Індостану в 4 столітті до нової доби і досягла найбільшого розквіту при правлінні Ашоки.
Початок становленню імперії поклали завоювання царства Маґадга. 322 року до н. е. Чандрагупта Маур'я скинув династію Нанда за сприяння свого радника Чанак'ї. Він швидко розширив свої володіння, скориставшись відсутністю місцевої влади після відступу грецьких та перських військ Александра Македонського. При правлінні внука Чандрагупти Ашоки імперія ще більше розширила свої володіння, окупувавши майже весь Індостан за винятком півдня Індії.
Через 60 років після смерті Ашоки імперія почала занепадати. В 185 році до н. е. вона розвалилася на окремі держави.
Відомості про імперію збереглися завдяки едиктам Ашоки та Артхашастрі — трактату про управління державою Чанак'ї.
Назва У буддійських текстах зазначено, що засновник династії Чандрагупта належав до клану морія племені шак'яIrfan Habib; Vivekanand Jha (2004). Mauryan India. A People's History of India. Aligarh Historians Society / Tulika Books, p. 14. Морія з VII до V ст. до н.е. становили ганасангу (племенну аристократичну республіку) на території Великої Маґадги. У джайнських текстах зазначено, що Чандрагупта був сином імператорського наглядача павичів (маюра-пошака)Sharma, Jagdish Prasad (1968). Republics in Ancient India, c. 1500 B.C.-500 B.C. Leiden: Brill Publishers, pp. 219–224.
Згідно з буддійською традицією, предки Маур'їв оселилися в регіоні, де павичі («мора» на палі) були в достатку. Тому вони стали відомі як «морії», що буквально означає «ті, що належать до місця павичів». Згідно з іншим буддійським переказом, ці предки збудували місто під назвою Моріянагара («Місто павичів»), яке отримало таку назву, бо було побудоване з «цеглини кольору павиних ший»R. K. Mookerji (1966). Chandragupta Maurya and His Times. Motilal Banarsidass, p. 14. Зв'язок династії з павичами, як згадується в буддійській та джайнській традиціях підтверджується археологічними даними. Наприклад, фігурки павичів знайдені на колоні Ашоки в Нандангарху та кілька скульптур на Великій ступі Санчі. На основі цих даних сучасні вчені висувають теорію, що павич міг бути емблемою династіїR. K. Mookerji 1966, p. 15. Ймовірно Маур'я змінена назва морії.
Історія Становлення
Внаслідок централізаторської політики Дхана Нанди, правителя імперії Нанда, спричинився його конфлікт з брагманами на чолі із Чанак'єю. Останній підбурив до повстання 323 року до н.е. раджу Падрави і ганасангу Ядхеїв, а на чолі повсталих за допомогою брагманів став Чандраґупта Маур'яNath sen, Sailendra (1999). Ancient Indian History and Civilization. Routledge. p. 162. ISBN 9788122411980.
У буддійській «Махавамсі Тіці» та джайнському Парішіштапарвані зафіксовано безуспішний напад армії Чандрагупти на столицю НандиHemacandra (1998), The Lives of the Jain Elders, translated by R.C.C. Fynes, Oxford University Press, pp. 175–188. Чандраґупта та Чанак'я розпочали кампанію на кордоні імперії Нанди, поступово завойовуючи різні території на шляху до столиці НандиMookerji, Radha Kumud (1988) [first published in 1966], Chandragupta Maurya and his times (4th ed.), Motilal Banarsidass, p. 33. Потім він удосконалив свою стратегію, встановивши гарнізони на завойованих територіях, і, нарешті, обложив столицю Нанди Паталіпутру. Там Дхана Нанда визнав поразкуMalalasekera, Gunapala Piyasena (2002), Encyclopaedia of Buddhism: Acala, Government of Ceylon, p. 383Mookerji 1988, pp. 33–34. На відміну від легкої перемоги в буддійських джерелах, індуїстські та джайнські тексти стверджують, що кампанія була запеклою, оскільки Дхана Нанда мав потужну та добре навчену арміюSen, R.K. (1895), "Origin of the Maurya of Magadha and of Chanakya", Journal of the Buddhist Text Society of India, The Society, pp. 26–32. Ці легенди стверджують, що імператор Нанди був переможений, скинутий та вигнаний, за деякими даними, тоді як буддійські дані стверджують, що його було вбитоMookerji 1988, p. 34. За цим Чандраґупта Маур'я заснував імперію Маур'їв, що сталося між 322 і 319 роками до н.е.Roy, Kaushik (2012), Hinduism and the Ethics of Warfare in South Asia: From Antiquity to the Present, Cambridge University Press, p.62.
За цим Чандраґупта звернув увагу на долину Інда, що були під владою македонців. Тут після завершення свого індійського похода у 327 році до н.е. Александр Македонський залишив в індійських землях своїх сатрапів. Втім вже 326 року до н.е. найманці вбили сатрапа Філіппа, сатрапа Паропамісади і Гандхари. Новий сатрап Евдам після смерті Александра у 323 році до н.е. більше уваги звертав на боротьбу азійських сатрапів, що почалася невдовзіMookerji, Radha Kumud (1988) [first published in 1966], Chandragupta Maurya and his times (4th ed.), Motilal Banarsidass, pp. 6–8, 31–33. 318 року він вбив царя Таксілу чи Пора, чим послабив македонський вплив в регіоні. Невдовзі він рушив до Парфії. За цим сатрап Піфон об'єднав усі сатрапії під своєю владою. 316 року він вирушив до Арахозії. В результаті в індійських сатрапіях фактично не залишилося македонської влади та значних загонів. Цим скористався Чандраґупта Маур'я і без значного опору захопив ці сатрапіїDanielou, Alain (2003). A Brief History of India. Inner Traditions, p. 85-86 На його бік перейшов раджа Падрава.
У війні з Селевком I 305—303 років до н.е. зумів здобути перемогу, яка втім не була певною тому між ворогами було укладено мирний договір, за яким Чандраґупта Маур'я отримв підтвердження на приєднання до своєї імперії сатрапій уздовж Інду та Гандхари, що було захоплено у 316 році до н.е., а також сатрапії Арахозія й Гедросія. Також оженився на доньці Селевка I, передавши тестю 500 бойових слонівR. C. Majumdar (2003) . Ancient India. Motilal Banarsidass, p. 105W. W. Tarn (1940). "Two Notes on Seleucid History: 1. Seleucus' 500 Elephants, 2. Tarmita", The Journal of Hellenic Studies 60, p. 84–94Kosmin, Paul J. (2014). The Land of the Elephant Kings: Space, Territory, and Ideology in Seleucid Empire. Harvard University Press, p. 37.
Піднесення Біндусара продовжив походи, які були спрямовані на південь Індостану. Його армії розбили та підкорили 16 царств у центральній та південній частині півостроваAlain Daniélou (2003). A Brief History of India. Simon and Schuster, p. 109. Біндусара не зміг підкорити лише царства Чола, Пандья, Чера та КалінґаSircar, Dineschandra (1971). Studies in the Geography of Ancient and Medieval India. Motilal Banarsidass, p. 167. Водночас війська Маур'я були вимушені двічі придушувати повстання у колишньому царстві ТаксілаEugène Burnouf (1911). Legends of Indian Buddhism. New York: E. P. Dutton. p. 59.. Біндусара підтримував дружні дипломатичні відносини з еллінським світом. Деймах був послом царя Антіоха I, царя Держави Селевкідів при дворі БіндусариS. N. Sen (1999). Ancient Indian History and Civilization. New Age International, p. 142. Діодор стверджує, що цар Паліботри (Паталіпутри, столиця Маур'їв) вітав грецького торгівця Ямбула. Цього царя зазвичай ідентифікують як БіндусаруS. N. Sen 1999, p. 142. Пліній стверджує, що єгипетський цар Птолемей II Філадельф відправив посланця Діонісія до ІндіїIndia, the Ancient Past, Burjor Avari, pp. 108–109.
Близько 273 року до н.е. після Біндусари почалася нетривала боротьба за трон між братами Сусімою і Ашокою, який здобув перемогу. Він продовжив політику розширення імперії. Перша за все рушив проти Калінги, яка мужньо опиралася, але не могла протистояти грубій чисельній перевазі полків Ашоки. Вся Калінга була розграбована й знищена. Пізніший едикт Ашоки стверджує, що загинуло близько 100 тис. мешканців міста й 10 тис. переможців. Тисячі чоловіків та жінок були вивезені в інші областіAllchin, F. R.; Erdosy, George (1995). The Archaeology of Early Historic South Asia: The Emergence of Cities and States. Cambridge: Cambridge University Press. p. 306.
Жорстокість завоювання змусили Ашоку прийняти буддизм, і він використав своє положення для поширення відносно нової віри до нових висот, аж до кордонів Стародавнього Риму та Єгипту. Він зробив буддизм державною релігією приблизно у 260 році до н. е., сповідуючи вчення школи Вібхаджавада. Ашока відправляв посланців до елліністичних до Еллади: Амтійоко (Антіох II Теос), Туламая (Птолемей II), Амтікіні (Антигон II Гонат), Мака (Магас) та Алікасударо (Александр II Епірський)Edicts of Ashoka, 13th Rock Edict, translation S. Dhammika. Ашока також спонсорував будівництво тисяч доріг, водних шляхів, каналів, лікарень, будинків відпочинку та інших громадських робіт.
Занепад 232 року до н.е. після смерті Ашоки імперія була розділена на дві частини між його онуками Дашаратхою (східна частина зі столицею в Паталіпутрі) і Сампраті (західна частина зі столицею в Удджайні)Rama Shankar Tripathi; History Of Ancient India. Motilal Banarsidass Publishers. 1942. стор. 179. Дядько Дашаратхи — Джалаука — заснував незалежну державу у Кашмірі. Інший родич — Вірасена, проголосив себе царем у Гандхарі. Також відокремилась і ВідарбгаKenneth Pletcher; The History of India. The Rosen Publishing Group. 2010. ISBN 978-1-61530-201-7. стор. 70.
Сампраті 224 року до н.е відновив єдність імперії, підкорити усіх напівнезалежних князів, що здобули самостійність в попередні роки. Також зумів змусити сина Джалауки, магараджи Кашміра, визнати свою владу. Часи правління Сампраті відомі, передусім, будівництвом джайнських храмів як на території Індії (зокрема у Гуджараті та Удджайні), так і за її межами.
Після смерті Сампраті 215 року до н.е. процес послаблення й розпаду імперії відновився, що особливо прискорилося за 8-річне панування ШатадханваниThapar, Romila (1998). Aśoka and the decline of the Mauryas (вид. 2nd). Delhi: Oxford University Press. с. 182–183. ISBN 0-19-564445-X.. На початку панування Бріхадратхи володіння зосередилися в Магадгі навколо Паталіпутри. 185 року до н.е. його було повалено сенапаті (головнокомандувачем) Пуш'ямітрою Шунґою, що заснував власну династію.
Устрій На чолі стояв імператор (магараджахіраджа), що в управлінні державою спирався на мантріпарішаду (на кшталт ради радників, пережиток військової демократії). Окремо стояли палацовий жрець пурохіта) і астролог, з якими радилися про волю богів. Важливий статус мав спадкоємець трону (новараджа)Талдикін О.В. Держава і права Давнього Сходу: структурно-логічні схеми і таблиці: нав. посібник/О.В.Талдикін. — Дніпро: Дніпр. держ універ. внутр. справ, 2016 —. 122..
Адміністрація (складали магаматрі - сановники) та суспільство сильно контролювалися монархом, який використовував, зокрема, жорстокі покарання, шпигунство та заохочення доносів для збереження порядку. Свою волю на місця він повідомляв через палагалів (гонців)Michel Angot, L'Inde classique, Paris, Les Belles Lettres, coll. « Guides des civilisations », 2001, p. 79-81. З кола найближчих родичів складалася раджасабга (рада, що мала у складі 8 осіб).
Ключовими посадами були головний мантрин (перший міністр), сенапаті (головнокомандувач), самргахіті (скарбник) та бахадугхі (головний збирач), які відповідали за цивільну адміністраію і канцелярцію, війська, управління та наповнення царської скарбниці відповідноRomila Thapar, Early India : From the Origins to AD 1300, Londres, Penguin, 2002, p. 194-195.
Слідом за цим йшли імператорські радники (мантріні) і наглядачі різними галузями управління (адх'якша) й за провінціями (юкта, раджука та прадішка). Останні здійснювали відрядження тривалістю від 3 до 5 років проводячи перевірку адміністрації або здійснюючи правосуддя в узгодженні з головним суддею (схрмад'якшею).Thapar 2002, p. 198.