Вольфганг Амадей Моцарт

Вóльфганг Амадéй Мóцарт ( ; повне ім'я Йоанн Хризостом Вольфганг Теофіл Моцарт ; 27 січня 1756 — 5 грудня 1791) — видатний австрійський композитор і музикант-віртуоз. Один із найпопулярніших класичних композиторів, Моцарт зробив великий внесок у світову музичну культуру. За свідченнями сучасників, Моцарт мав феноменальний музикальний слух, пам'ять і неперевершену здатність до імпровізації.

На відміну від багатьох композиторів XVIII століття, Моцарт не просто працював в усіх музичних формах свого часу, а й досяг у них великого успіху. Багато з його творів визнані шедеврами симфонічної, концертної, камерної, оперної і хорової музики. Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: 41 симфонію, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, «Реквієм» та багато інших інструментальних та хорових творів. Музика Моцарта, створена під великим впливом Йозефа Гайдна, стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми. Разом із Гайдном і Бетховеном Моцарт належить до найбільш значних представників Віденської класичної школи. Біографія Моцарта (особливо обставини його ранньої смерті) була предметом спекуляцій і суперечок, лягла в основу художніх вигадок і розхожих міфів.

Життєпис

Родина та ранні роки

Моцарт народився у Зальцбурзі (нині Австрія), що був на той час столицею невеликого незалежного архієпископства у Священній Римській Імперії. Його батьками були Леопольд та Анна-Марія Моцарт. Єдина сестра, яка вижила після народження — Марія-Анна (1751—1829) (вдома її називали «Наннерль»). Вольфганг був хрещений на другий день після народження у соборі Св. Руперта. Його нарекли Johannes Chrysostomus Wolfgangus Theophilus Mozart. У його імені перші два слова — ім'я Івана Золотоустого (Хризостома), а четверте похідне з грецької мови Theophilus за життя Моцарта варіювалося як то , , , що загалом означає «возлюблений Богом». Повна версія імені Моцарта значно змінювалася протягом життя. Моцарт у дорослому житті зазвичай називав себе Вольфганг Амадей Моцарт, але було й багато інших варіантів.

Батько Моцарта Леопольд Моцарт (1719—1787) був помічником капельмейстера в оркестрі при дворі архієпископа Зальцбурга, а також молодшим композитором. Крім того, він був одним із провідних музичних педагогів Європи, видав у 1756 році (коли народився Вольфганг) книжку «Есе з основ гри на скрипці» (), і вона стала впливовою.

Музичні здібності Моцарта стали очевидними ще в ранньому дитинстві. Коли Марії-Анні було сім років, батько Леопольд почав давати їй уроки нотної грамоти. Трирічний Вольфганг спостерігав з явним захопленням — і пробував сам грати. Марія-Анна писала: «Коли йому виповнилося чотири рочки, батько заради забави навчив його грати на клавірі декілька менуетів та п'єс. Він грав їх без помилок і з найвищою витонченістю, і чітко витримуючи ритм. У віці п'яти років він уже писав невеличкі п'єси, які грав батькові, а той їх записував на папір».

Моцарт отримав інтенсивне музичне навчання від батька, включно з інструкціями гри на фортепіано і скрипці. Крім того, що Леопольд був дуже відданим учителем для своїх дітей, було очевидно, що Вольфганг робив успіхи навіть поза межами того, чого його вчив батько. Його перша самостійна композиція та вроджена здатність грати на скрипці були великою несподіванкою для Леопольда і викликали у нього сльози захоплення. Батько й син ставали все ближчими.

Урешті-решт, Леопольд перестав писати музику, коли видатний музичний талант його сина став очевидним, адже він був єдиним вчителем Вольфганга в ранні роки: окрім музики, він навчав своїх дітей мов та академічних предметів.

1762—1773: роки подорожей Див. також: Поїздки Моцарта до Італії

У роки зростання Моцарта його родина здійснила декілька подорожей Європою, під час яких дітей виставляли на показ як вундеркіндів. Це почалося в Мюнхені з представлення у 1762 році при Дворі курфюрста Баварії, згодом у цьому ж році при Імператорському дворі у Відні та Празі. Услід за цим пройшов довгий концертний тур протягом трьох років, під час якого родина побувала при дворах у Мюнхені, Мангаймі, Парижі, Лондоні та Гаазі. Моцарт зустрівся з багатьма музикантами та ознайомився з роботами інших композиторів. Особливо вплинув на нього Йоганн Крістіан Бах, який зустрівся з Моцартом у Лондоні у 1764-65 роках. Родина знову повернулася до Відня наприкінці 1767 року та залишалась там до грудня 1768 року. Під час цієї подорожі Моцарт захворів на натуральну віспу, тому що батько до цього відмовився робити йому варіоляціюМетод щеплення проти натуральної віспи, який був на той час поширений в Європі та Азії. Надалі варіоляцію замінила вакцинація, яку розробив Едвард Дженнер., вірячи, що на те має бути «воля Божа» — вмерти хлопцеві чи жити.

Після одного року, проведеного в Зальцбурзі, відбулося три подорожі до Італії (грудень 1769 року — березень 1771 року, серпень — грудень 1771 року та жовтень 1772 року — березень 1773 року), цього разу тільки з Леопольдом, мати Вольфганга та його сестра залишились вдома. Перша подорож нагадувала попередні, її головною метою було продемонструвати можливості Моцарта, тепер уже підлітка, як виконавця і композитора, що швидко дорослішає. У Болоньї Моцарт познайомився з Дж. Б. Мартіні і був прийнятий у члени відомої Болонської філармонічної академії. 11 квітня 1770 року в Римі він із батьком відвідав суботню передвеликодню месу в Сікстинській капелі, де він почув «Miserere» Грегоріо Аллегрі, а потім записав цей твір нотами повністю з пам'яті, припустившись лише декількох незначних помилок, таким чином зробивши першу нелегальну копію цієї власності Ватикану, що ретельно охоронялася. Невдовзі Моцарт був удостоєний аудієнції папи Климента XIV. Вражений талантом 14-річного музиканта, папа нагородив його однією з найвищих католицьких відзнак — Орденом Золотої шпори.

У Мілані Моцарт написав оперу «Mitridate Re di Ponto» (1770), що виконувалася з великим успіхом. Це привело до подальших замовлень опер, і Вольфганг із Леопольдом двічі поверталися із Зальцбурга до Мілана для написання, а потім — щоб відвідати прем'єри опер «Асканіо в Альбі» (1771) та «Лучіо Сілла» (1772).

Ближче до кінця останньої італійської подорожі Моцарт написав перший із творів, що і сьогодні широко виконується — мотет із сопрановим соло — «Exsultate, jubilate», К. 165.

1773—1777: Зальцбурзький Двір Після остаточного повернення з батьком із Італії Моцарт був найнятий на посаду придворного музиканта правителем Зальцбурга принцом-архієпископом Ієронімусом Коллоредо. Моцарт був «улюбленим сином» в Зальцбурзі, де у нього було безліч друзів та прихильників, і він мав можливість писати музику в багатьох жанрах, включаючи симфонії, сонати, струнні квартети, серенади та інколи опери. Деякі з творів, написаних у той час, широко виконуються і в наш час.

Попри цей незаперечний успіх, Моцарт ставав все більш незадоволений Зальцбургом і дедалі енергійніше робив спроби знайти роботу десь в іншому місці. Однією з причин цього була низька зарплатня, 150 флоринів на рік. Крім того, Моцарт прагнув писати опери, а в Зальцбурзі рідко траплялася нагода для цього.

Це довге перебування у Зальцбурзі перервали дві подорожі в пошуках роботи: Вольфганг із Леопольдом (обидва шукали роботу) поїхали до Відня з 14 липня по 26 вересня 1773 року та до Мюнхена з 6 грудня 1774 року по березень 1775 року. Жодна з цих поїздок не була успішною, хоча мюнхенська подорож завершилась вдалою прем'єрою опери Моцарта «Удавана садівниця» («La finta giardiniera»).

1777—1778: паризька подорож 23 вересня 1777 року Моцарт розпочав новий тур у пошуках роботи, цього разу разом зі своєю матір'ю Анною Марією Пертл Моцарт. Цей візит пролягав через Мюнхен, Мангайм та Париж. У Мангаймі він познайомився з музикантами мангаймського оркестру, найкращого в Європі на той час. Він також закохався в Алоїзію Вебер, одну з чотирьох дочок із музичної родини. Моцарт переїхав до Парижа і спробував там зробити кар'єру, але безуспішно (він отримав роботу органіста у Версалі, але це не було те, чого він прагнув). Паризька подорож була особливо нещасливою, тому що мати Моцарта захворіла і померла 23 червня 1778 року. Дорогою додому, у Зальцбург, Моцарт знову проїжджав через Мюнхен, де Алоїзія, що тепер вже працювала оперною співачкою, повідомила, що більше не зацікавлена в ньому. Розчарування Зальцбургом продовжилося після повернення Моцарта.

Виникає питання, чому Моцарт, незважаючи на свій талант, не зміг знайти роботу під час цієї подорожі. Існує думка, що проблема була в конфлікті між Вольфгангом та його батьком Леопольдом, який наполягав на тому, щоб Моцарт знайшов високооплачувану роботу, яка б дозволила підтримувати всю родину. На думку Вольфганга, було б краще осісти у великому місті, працювати вільно найманим митцем і поступово здобути популярність серед аристократії, аби отримати пізніше важливу роботу. Раніше така стратегія добре спрацювала з іншими музикантами, наприклад із Йозефом Гайдном.

1781: переїзд до Відня У січні 1781 року в Мюнхені зі значним успіхом відбулася прем'єра опери Моцарта «Ідоменей, цар Критський» («Idomeneo»). У березні композитора було викликано до Відня, де його роботодавець, принц-архієпископ Коллоредо Зальцбурзький, брав участь у святкуваннях, присвячених сходженню на трон імператора Йосифа II. Моцарт, який щойно мав великий успіх у Мюнхені, був ображений тим, що Коллоредо поводився з ним, як із простим слугою, й особливо, коли архієпископ заборонив йому виступити перед імператором (за плату, яка дорівнювала б половині його річної зарплатні в Зальцбурзі). У травні спричинена цим напруга посилилася: Моцарт спробував звільнитись, але йому було відмовлено. Однак через місяць запізнілий дозвіл було надано, але в дуже образливій формі: Моцарта звільнили буквально «копняком під зад». У той самий час Моцарт шукав можливості знайти гарну роботу у Відні, і він відчував, що має оселитися там і розпочати власну кар'єру вільного найманця.

Сварка з Коллоредо підсилювалась тим, що батько Моцарта схилявся на бік архієпископа, надсилаючи безліч гнівних листів синові з вимогою працювати на Коллоредо, тоді як сам Вольфганг наполягав на своєму бажанні розпочати власну кар'єру у Відні наодинці. Дебати скінчились, коли Моцарт звільнився з роботи, тим самим вивільнившись одночасно від гнітючого роботодавця та від батькових вимог повернутися. Це стало революційним кроком на життєвому шляху Моцарта і мало важливий вплив на його подальшу долю.

Початок кар'єри у Відні Нова кар'єра Моцарта у Відні розпочалася дуже добре. Він часто виступав як піаніст і незабаром показав себе найкращим клавішним музикантом у Відні. Ще у розпалі своєї сварки з архієпископом Коллоредо Моцарт переїхав із родиною Веберів з Мангайма до Відня. У цей час батько, Фредолін Вебер, помер, і родина ледь зводила кінці з кінцями. Алоїзія, що раніше відмовила Вольфгангу, тепер була одружена з актором Йозефом Ланге, і Моцарт перевів свій погляд на третю дочку, Констанцію. Ця пара одружилася 4 серпня 1782 року. Вони мали шістьох дітей, з яких тільки двоє вижили: Карл Томас (1784—1858) та Франц Ксавер Вольфганг (1791—1844; згодом теж став композитором, 17-літнім переїхав до Львова, де пізніше створює музичне товариство св. Цецилії, а також інститут співу, що фактично став першою музичною школою у місті).

Протягом 1782—1783 років Моцарт, за допомогою та під впливом барона Готтфріда ван Світена, який володів багатьма манускриптами творів майстрів бароко, близько ознайомився з працями Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя. Вивчення Моцартом цих творів спершу спричинило появу багатьох творів, що імітували стиль бароко, а згодом мало потужний вплив на створення власної музичної мови Моцарта.