Мейо (, ) — Конте Май Ео — графство на заході Ірландії. Розташоване на заході Ірландії, є частиною провінції Коннахт і назване на честь селища Мейо та абатства Мейо (Май Ео). Межі графства були сформовані в 1585 році, як володіння лорда Мак Вільяма Йохтара () в той час.
Адміністративний поділ
Входить до складу провінції Коннахт на території Республіки Ірландії. Столиця і найбільше місто — Каслбар. Населення 117 тис. осіб (15-е місце серед графств; дані 2002 р.) Село Карроутейг в графстві є одним з чотирьох районів Ірландії, де за даними 2007 більша частина населення (понад 67 %) використовує в побуті Ірландську мову, т. зв. Гелтахт категорії «А».
Баронства Історично графство Мейо має 9 баронств: 4 в північній частині і 5 в південній частині:
Північне Мейо: Ерріс () (на північному заході графства Мейо, містить землі: Белмулет (), Гвісаліа (), Бангор Ерріс (), Кілкоммон (), Баллікрой () та інші.) Баррішул () (західне Мейо, містить землі: Ахілл (), Малренні (), Ньюпорт (). Галлен () (Східне Мейо, містить землі Бонніконлон (), Фоксфорд (). Тіравлі () (північно-східне Мейо, містить землі Балліна (), Баллікастл (), Кіллала ().
Південне Майо: Кланморіс (), (південний схід графства — землі Клареморіс (), Балла (). Костелло () (схід-південний-схід графства, містить землі: Кілкеллі (), Балліхауніс () та інші). Мурріск () (південний захід графства, містить землі Вестпорт (), Луїсбург (), Кроа Патрік () та ін.) Кілмайн () (південь графства, містить землі: Баллінроуб (), Конг () та інші). Карра () (південь графства, містить землі: Кастлебар (), Партрі () та інші).
Географія
Мейо є третім за величиною графством у Ірландії, з площею у 5397 км ². З півночі та заходу омивається Атлантичним океаном, на півдні межує з графстві Голвей, на сході із графством Роскоммон ; на північному сході примикає до графстві Слайго.
Озера: Лох-Конн (з якого витікає річка Мой), Лох-Карра (в 13 км на південь від Каслбар). Найвища точка — гора Мвілрі (814 м). У графстві знаходяться найвищі кліфи у Ірландії (другі за висотою в Європі). Графству Мейо також належить найбільший острів біля берегів Ірландії — Акілле.
У північно-західних районах графства Мейо є одні з найкращих поновлюваних джерел енергії в Європі, якщо не у світі, з точки зору ресурсів вітру, океанських хвиль, припливів та гідроенергетичних ресурсів.
Населення
Населення графства зазнало, мабуть, найвищу еміграцію в Ірландії. У 1840-ті — 1880-ті роки через Голод в Ірландії (1845-1849) і пошуків кращого життя в промислових районах Англії, Шотландії та США населення скоротилося з 388 887 чоловік в 1841 році до 199 166 людина — в 1901 році. Як продовження еміграційних процесів, на 1971 році населення досягло всього 109 525 осіб.
Близько 5 % населення графства проживає в Гелтахті.
Динаміка чисельності населення:
1936: 161 349 осіб. 1946: 148 120 осіб. 1951: 141 867 осіб. 1961: 123 330 осіб. 1971: 109 525 осіб. 1981: 114 766 осіб. 1991: 110 713 осіб. 2002: 117 446 осіб. 2011: 130 552 осіб.
Історія графства Мейо
Доісторичний період Графство Мейо багате на археологічні пам'ятки доісторичного періоду. Є численні пам'ятки епохи неоліту та енеоліту, що датуються 4000 — 2500 роками до н. е., мегалітичні гробниці, ритуальні кам'яні кола (кромлехи), менгіри, дольмени.
Мегалітичні гробниці Фаула () в баронстві Ерріс Вважається, що в часи Льодовикового періоду і одразу після нього Ірландія була не населена. Частина території була вкрита льодовиком, на решті умови життя були надто суворі. Перші люди переселились в Ірландію, що стала островом в часи мезоліту — в основному люди селились в прибережних районах, центральна Ірландія в ті часи була вкрита лісами. Перших поселенців на острові датують приблизно 9 000 р. до н. е. Археологи знаходять артефакти стійбищ мисливців та збирачів — залишки вогнищ, обвуглені камені, кістки, мушлі. Перші поховання та мегалітичні споруди з'являються в Ірландії з початком неоліту близько 6 000 р до н. е.
Неоліт остаточно утвердився в Ірландії близько 4 000 року до н. е. Люди почали обробляти землю, займатись землеробством і скотарством, переробляти молоко, перейшли до осілого життя. Почалось виготовлення кераміки, будівництво житла з дерева. У північній Мейо земля була придатна до землеробства, там виникли численні неолітичні поселення. Неолітичні люди мали складні ритуали щодо поховання, будували мегалітичні споруди — мегалітичні гробниці та святилища. В графстві Мейо знайдено більше 160 мегалітичних споруд, зокрема гробниці Фаула. Там виявлено чотири типи гробниць: закриті гробниці, портальні гробниці, галерейні гробниці та клиноподібних могильників. Особливо багаті на мегалітичні споруди землі Ахілл (), Кілкоммон (), Балліхауніс (), Кіллала () та Бехі — Гленурла () — місцевість навколо так званих Полів Кейде ().
Бронзова доба Доба Бронзи почалась в Ірландії близько 2500 р до н. е. і закінчилась близько 500 р. до н. е., тобто і почалась і закінчилась пізніше ніж в іншій частині Європи. Археологічні артефакти цього періоду включають дольмени, кромлехи і так звані «Фулхта фяд» (кам'яні споруди які використовувались як місце для приготування їжі). Люди цієї епохи продовжують ховати своїх вождів у кам'яних гробницях, але структура мегалітичних споруд змінилася — вождів ховають у клиноподібних гробницях та кам'яних скринях.
Залізна доба Залізна доба почалася в Ірландії близько 500 року до н. е. і завершився у 500 р. н. е. Вважається, що залізна доба почалася в Ірландії з переселенням в Ірландію кельтських племен, що розмовляли ірландською мовою, хоча, можливо, перші кельти переселились в Ірландію набагато раніше. В Європі в той час панувала спочатку антична цивілізація Греції, потім Римська імперія, але Ірландія завдяки своїй острівній ізоляція розвивалась окремо і практично не зазнала ні завоювань, ні впливу Римської імперії. Християнство почало проникати на території Ірландії близько 325 року. Цей період лишив по собі численні руїни фортець та укріплень, що зустрічаються по всій території графства. Період характеризується нескінченними війнами між племенами (туатами) та кланами за територію, стада худоби, рабів. У цей період в Ірландії з'являється своя писемність — огам. Огамічні написи писалися на великих каменях. Цей період відображений у чисельних скелах — ірландських сагах, багато з подій яких відбувалися на території графства Мейо. Згідно цих історичних переказів в той період територія графства і племена, що її населяли належали до давнього королівства Коннахт, що вело нескінченні війни з сусідніми королівствами.
Епоха раннього християнства та високого середньовіччя (325 – 1069 роки)
Християнство прийшло в Ірландію в IV – V століттях. Становлення християнської церкви принесло в Ірландію латинський алфавіт, перші книги, написання перших літописів та хронік, запис давніх легенд в перших християнських монастирях. Нові християнські монастирі виникали біля центрів туата – племен, що об’єднували різні клани. Іноді вожді кланів та племен підпорядковувались церковній адміністрації, іноді подовжували існувати як незалежні королівства. Згідно легенд та церковної традиції на території нинішнього графства Мейо здійснював свою місію Святий Патрік (IV – V століття), охрестив Ірландію. Вважається, що він провів 40 днів і 40 ночей на верщині гори, яку нині називають Круах Фадраг (ірл. - Cruach Phádraig) – гора Святого Патріка. Там він молився за людей Ірландії. У VI столітті на території графства Мейо виникають сотні маленьких християнських монастирів, що пізніше перетворились на абатство Мейо, абатство Еррев, абатство Кон, монастирі Авгаговер, Баллінтаббер, Кіллала, Турлоу, монастирі на півострові Маллет, на островах Інішкеа, Інішглора, Дувіллаун.
У 795 році відбувся перший в історії набіг вікінгів на Ірландію. Вікінгів особливо цікавили монастирі, де зберігалися церковні скарби, вироби із золота та інші дорогоцінні речі. Церковні поселення та монастирі будували навколо оборонні споруди, щоб запобігти розграбуванню, в тому числі так звані круглі вежі – своєрідні суто ірландські оборонні споруди. Крім оборонного значення круглі вежі демонстрували високий статус і силу монастирів. Круглі вежі були споруджені в монастирях Аугавері, Баллі, Кіллалі, Терлоу та Міліку. Вікінги іноді захоплювали в Ірландії певні території і влаштовували там свої поселення – невеликі королівства, але жодного з них не було на території графства Мейо. Територія графства Мейо в той час входило до складу ірландського королівства Коннахт. Одними з найвідоміших королів Коннахту були Катал Мак Конхобар Мак Тайд (973 – 1010) та Тайрдельбах Уа Конхобайр (1106—1156). Династія королів Коннахту була з клану Шол Мурдайг, що мав свій центр в Раткогані, що в графстві Роскоммон, а з 1050 року в Туамі, що в графстві Голвей. На території нинішнього графства Мейо володіли землями потужні ірландські клани, що підтримували королів Коннахту: клани О’Меллі та О’Дауда володіли потужним для тих часів флотом, клани О’Лахтнан, Мак Фірвісіг, О’Клірі дали королівству Коннахт чисельних церковних діячів та бардів.
Епоха англо-норманського панування в Ірланідї (ХІ – XVI століття) У 1169 році, коли один із вождів кланів зі сходу Ірландії, Дермот Мак Мерроу, звернувся до короля Англії по допомогу в боротьбі з іншими вождями кланів та верховним королем Ірландії, англо-норманські феодали почали завоювання Ірландії. Територію графства Мейо частково захопили англо-норманські феодали в 1235 році. Протягом 1230-х років англо-нормани та валлійці під керівництвом Річарда Мора де Бурга (бл. 1194 – 1242) захопили деякі землі графства Мейо і збудували свої замки. Ці феодали заснували такі феодальні династії як Берк, Гіббонс, Стонтон, Прендергаст, Морріс, Джойс, Волш, Барретт, Лінотт, Костелло, Падден і Прайс, нормандські імена та прізвища з тих пір все ще поширені в Графство Мейо. Після розпаду англо-норманського лордства Ірландія в 1330-х роках усі ці родини відчужувалися від англо-ірландської адміністрації, що базувалася в Дубліні, і асимілювалися з ірландськими кланами, прийнявши їх мову, релігію, одяг, закони, звичаї та культуру та одружуючись з ірландськими родинами і поступово перетворилися в нові ірландські клани. Вони стали «більш ірландцями, ніж самі ірландці».
Наймогутнішим кланом, який з’явився в цю епоху, був клан Мак Вільям Берк, також відомий як Мак Вільям Йохтар, нащадок сера Вільяма Ліаха де Бурга, який переміг ірландців у другій битві при Атенрі в серпні 1316 року. Вони часто ворогували зі своїми родичами – кланом Кланрікард з Голвея, і були союзі з різними ірландськими кланами проти них. Ірландські клани О’Конор з Шол Муіредайг та О’Келлі з Уі Мен вперто не визнавали ніякого англо-норманського панування, вважали ці землі королівством Коннахт, а себе королями Коннахту і намагалися відвоювати свої землі. Клан О’Доннелл з королівства Тірконелл регулярно вторгався на територію графства Мейо, намагаючись забезпечити своє право на ці землі.