Московсько-украї́нська війна, також Московсько-козацька війна (21 вересня 1658 — 17 жовтня 1659) — збройний конфлікт між Гетьманщиною, на чолі з гетьманом Іваном Виговським, та Московським царством. Почався з втручання Московського царства в міжусобну боротьбу в Україні — підтримки опозиційних сил. Воєнні дії велися на Лівобережжі.

Угода в Переяславі (1654), яку уклав Богдан Хмельницький, передбачала московсько-козацький союз проти Речі Посполитої, але сепаратний московсько-польський Віленський мир (1656) викликав обурення серед козаків і зробив положення Переяславської угоди невизначеними: формально Хмельницький не розірвав альянс, але вже активно шукав нових союзників, в чому йому допомагав генеральний писар Іван Виговський. Після смерті Хмельницького (†1657) Виговський стає його наступником і укладає Гадяцьку угоду (16 вересня 1658), згідно якої Україна під назвою «Велике Князівство Руське» мала стати третім рівноправним членом унії Корони Польської і Великого князівства Литовського у складі Речі Посполитої.

Ще за життя Богдана Хмельницького московський цар намагався посилити свій вплив на Гетьманщину і підпорядкувати її собі. Смерть гетьмана і ослаблення України внаслідок транзиту влади московським правителем розглядалися як можливість підкорити Козацьку державу. Спочатку представники царя підбурили до повстання полтавського полковника Мартина Пушкаря, а з вересня 1658 московське військо розпочало відкриту війну.

В битві при Конотопі (1659) українські козаки та їхні союзники кримські татари розгромили цвіт московської армії, але скористатися з цієї перемоги не змогли. Непопулярний союз Виговського з поляками позбавив його підтримки більшої частини козацтва, насамперед Запорозької Січі та лівобережних полків.

Як наслідок, він поступився новому гетьману Юрієві Хмельницькому, який розірвав Гадяцьку угоду й уклав мир з Москвою. Війна закінчилася укладанням Переяславських статей (17 жовтня 1659), що встановлювали над козацькою Україною московський протекторат.

Передумови

Політика Московського царства Ще за життя гетьмана Богдана Хмельницького Москва почала порушувати умови Березневих статей (див. Віленське перемир'я). Московський цар та уряд розглядав угоду 1654 р., як приєднання України та встановлення контролю над її територією. Зі свого боку Богдан Хмельницький та більшість козацької старшини розглядали цю угоду, як військово-політичний союз рівних. Українське керівництво й особисто гетьман послідовно виступали проти обмеження міжнародних відносин гетьманського уряду та збирання податків у царську скарбницю.

Московський уряд був не вдоволений, що йому заважали встановити реальний контроль над територією Гетьманщини. Смерть Богдана Хмельницького (27 липня 1657 року) в Москві сприйняли як сигнал до початку рішучих дій для закріплення своїх позицій в Україні та перетворення українських земель на частину Московської держави.

11 серпня 1657 року московський цар відправляє в Україну свого посла Василя Кікіна, який повідомив, що в Україну готується прибути царський боярин князь Олексій Трубецький для організації виборів нового гетьмана. Також козакам сповістили, що царські воєводи візьмуть на себе адміністративні, арбітражні та судові функції і розпочнуть підготовчу роботу щодо введення московського врядування в Україні.

Одночасно йшов наступ на незалежність Української православної церкви. Серед українського духівництва велась агітація за підпорядкування Київської митрополії владі московського патріарха та вимагали недопущення виборів нового Київського митрополита без участі представників Москви. Хоча в договорі 1654 р. не було пунктів про підпорядкування УПЦ Москві, а Київський митрополит Сильвестр Косів та більшість православного духівництва відмовилися присягати на вірність московському цареві.

Попри це, козацька старшина та рядові козаки провели вибори гетьмана на Раді, за давніми козацькими звичаями, а не організованій московським урядом і без участі в ній спеціального царського посланця Трубецького. 26 серпня гетьманом Війська Запорозького було обрано Івана Виговського. Після цього гетьману Виговському та старшині було «наказано» приготувати припаси для військ князя Григорія Ромодановського, якого Москва, всупереч волі Чигирина, направляла в Україну. Подібних прав договір 1654 р. Москві також не давав. Усі претензії царського уряду на перегляд відносин були відкинуті на загальновійськовій козацькій раді у Корсуні.

24 жовтня 1656 року московський цар (не попередивши про це Україну, як те передбачала Переяславська угода), уклав у Вільно перемир'я з Річчю Посполитою, по якому Україна переходила у протекторат Речі Посполитої. Одночасно проводиться «намовляння» козацької старшини проти гетьмана Виговського, засилаються московські посли з щедрими дарами та обіцянками до Запорозької Січі та полковників.

Повстання Пушкаря і Барабаша Наприкінці грудня 1657 р. полтавський полковник Мартин Пушкар зі своїм полком, за підтримки Москви, виступає проти гетьмана. У цей час бєлгородський воєвода князь Семен Львов і колонтаївський Давид Протасов утримували у в'язницях схоплених вірних гетьману козаків та старшину.

У лютому 1658 р. царський посол Богдан Хитрово, підтримуючи антигетьманських повстанців (лідерам яких були роздані царські дарунки), почав вимагати у гетьмана Виговського згоди на введення московських гарнізонів у Чернігів, Ніжин, Переяслав та інші міста й утримання їх коштом місцевого населення.

3 та 4 квітня 1658 р. виходять царські укази про призначення воєвод у Білу Церкву, Корсунь, Ніжин, Полтаву, Чернігів та Миргород, а 6 квітня — указ про призначення боярина Василя Шереметьєва головою нової московської адміністрації в Україні. В інструкції йому доручено забезпечити передачу адміністративного апарату в містах у руки міщанства, котре прихильно ставилося до самодержавної царської влади. Підтримка міської влади проти козацької адміністрації була ще одним із засобів розхитування основ влади козацької держави.

У битві під Полтавою війська гетьмана Виговського завдали поразки бунтівникам, а Мартин Пушкар — загинув. Зрозумівши, що розв'язати міжусобну війну в Україні лише послами та намовляннями не вдасться, Москва вводить до Гетьманщини війська. В середині червня 1658 р. в Україну під приводом «приборкання» свавільників прибули війська князя Василя Шереметьєва (у Київ) та князя Григорія Ромодановського із 15 тисячами (28 червня був у Веприку).

Напередодні конфлікту Повстання Пушкаря і Барабаша, що спалахнуло у 1657—1658 рр. було мовчазно підтримано московською владою та московськими воєводами, які перебували в Україні. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців, гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Річчю Посполитою.

Наслідком перемовин стало укладання Гадяцького договору. В основу нового союзу України та Речі Посполитої було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1658 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої. За умовами Україна як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Договір дуже негативно зустріли у Москві, що прискорило початок військових подій.

У серпні 1658 року, знову ігноруючи Переяславський договір, під захистом московських військ, князь Ромодановський проголошує наказним гетьманом Івана Безпалого.

Московські війська та їхні союзники поводилися на Лівобережжі, як в окупованій країні. У стані князя Ромодановського перебував й ще один лідер розгромленої антигетьманської опозиції Яків Барабаш зі своїми людьми, які при потуранні воєвод стали розоряти лівобережні міста, грабувати й убивати; по містах Лівобережжя без узгодження з українським урядом розсилалися московські залоги.

У Прилуках незаконно змістили прилуцького полковника Петра Дорошенка й стратили кількох відданих гетьманському урядові сотників.

Початок У відповідь на військові дії московських воєвод гетьманський уряд вирішив відповісти військовою акцією на московській території. У серпні — вересні 1658 року гетьманські війська вирушили на українсько-московське прикордоння. Паралельно з гетьманом воєнні дії проти московитів у Білорусі розпочав полковник Іван Нечай.

Офіційно російсько-українську війну було оголошено сторонами одна одній у вересні 1658 року. Тоді український уряд уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, який фіксував відмову Гетьманської держави від підданства царю та видав Маніфест до «володарів Європи» із поясненням причини війни з Московським царством. У Гадяцькій угоді було проголошено створення Великого князівства Руського. Польща, Литва, Русь-Україна становили три частини Речі Посполитої (Річ Посполита Трьох Народів). Найвища влада в Україні належала гетьману та Великій раді. Україна повинна була мати свій суд, де всі справи велися українською мовою, свій стан, куди йшли всі податі, своїх воєвод, козацьке військо.

Зі свого боку, Московський цар видав грамоту від 21 вересня 1658 року, із закликом усунути неугодного Москві главу української держави й оголошенням про початок воєнних дій проти гетьманських військ.

Загалом в Україну вступило велике царське військо — за різними джерелами, від 70 до 100 тисяч.

Етапи

Перший етап Перший етап війни проходив від кінця вересня до середини грудня 1658 р. Військам полковника Нечая вдалося завдати поразки московитам у бою під Мглином, після чого вибити московські гарнізони з низки міст Білорусі. Близько 20 жовтня в Україну втретє вступило 15-тисячне московське військо на чолі з князем Ромодановським із завданням установити військовий контроль Московії над південними і центральними районами Лівобережжя.

Гетьман Виговський розділяє своє військо на дві частини. Полковники Григорій Гуляницький, Петро Дорошенко та Оникій Силич починають військові дії проти армії Ромодановського в районі Пирятина, а гетьман вирушає на Київ із метою вибити звідти московський гарнізон. Проте поразка гетьманських військ 30 жовтня під Києвом та облога Ромодановським козацьких військ на чолі з Гуляницьким у Варві з одного боку, та брак ресурсів, а також підтримки серед місцевого населення, змусила сторони укласти перемир'я.

У листопаді московським військам вдається захопити місто Чорнухи, що розташовувалося на шляху з Пирятина до Лохвиці.

За умовами перемир'я князь Ромодановський зняв облогу Варви та відступив до Лохвиці. Взимку 1658 р. обидві сторони активно готувались до продовження війни.

Другий етап Другий етап війни тривав із середини грудня 1658 р. до другої половини березня 1659 р. У грудні 1658 р., перегрупувавши свої війська, гетьманський уряд перехопив ініціативу: головні московські окупаційні війська опинилися заблокованими у Лохвиці. Отримавши підкріплення з Речі Посполитої та Кримського ханства, Виговський вирушив на Лівобережжя з метою відновити частково втрачений контроль над тими частинами Полтавського, Миргородського і Лубенського полків, в яких уже порядкували московські гарнізони.

Уся зима і перша половина березня 1659 р. пройшли у постійних сутичках гетьманських і московських військ у прикордонних районах та періодичних — під Києвом. Під час походу гетьманському уряду вдалось відновити контроль над більшістю територій зазначених полків. Але остаточної перемоги Виговський домогтися не зміг, оскільки під московським контролем залишалось близько 10 українських міст.

Третій етап Третій етап війни (кінець березня — початок серпня 1659 р.) почався з походу в Україну московської армії на чолі з князем Трубецьким наприкінці березня.

18 квітня 1659 року — московське військо підходить до Конотопа — стратегічно важливого міста на українському прикордонні в районі Путивля. У Конотопі тоді перебувала найбоєздатніша на Лівобережжі частина гетьманських військ — три козацькі полки (Ніжинський, Чернігівський та Кальницький) на чолі з сіверським наказним гетьманом Григорієм Гуляницьким.