Фердинанд Шернер (; 12 червня 1892, Мюнхен — 2 липня 1973, Мюнхен) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1945) Вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1917), Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям, мечами та діамантами (1945). Командував гірськими, танковими з'єднаннями та оперативними об'єднаннями під час Європейських кампаній та в ході війни з Радянським Союзом. Наприкінці війни керував військами низки груп армій на Східному театрі воєнних дій. Єдиний з гітлерівських вищих воєначальників, який пройшов шлях від солдата до генерал-фельдмаршала.
Біографія
Ранні роки Шернер народився 12 червня 1892 року в Мюнхені в Баварському королівстві в родині офіцера поліції. У жовтні 1911 року Шернер розпочав свою військову кар'єру відразу після закінчення середньої школи, пішовши на військову службу на посаду волонтера-рядового до лейб-гвардійського Баварського піхотного полку терміном на один рік. Відслуживши належний термін і отримавши звання молодшого лейтенанта запасу, звільнився з лав армії. Після цього продовжив навчання в Мюнхенському, Лозаннському і Гренобльському університетах, вивчаючи філософію та іноземні мови за фахом шкільного вчителя.
Перша світова війна У 1914 році з початком Першої світової війни, Шернер, отримавши ранг віце-фельдфебеля, повернувся до свого полку; вже в листопаді 1914 року він отримав тимчасове офіцерське звання лейтенанта. Брав участь в боях на Західному і Італійському фронтах, бився під Верденом (1916), потім — в Румунії і знову в Італії, де командував ротою гірських стрільців.
Особливо відзначився при штурмі гірської фортеці Монте-Колонрат в ході битви при Капоретто, в якій Шернер командував 12-ю ротою лейб-гвардійського Баварського піхотного полку. 5 грудня 1917 за мужність, проявлену в цій битві він був удостоєний вищої бойової нагороди кайзерівської Німеччини — ордена Pour le Mérite. У 1918 році знову на Західному фронті, важко поранений у боях під Реймсом. Після лікування був відправлений на Балканський фронт, де його і застав кінець війни. Майже всю Першу світову війну він провів в гірсько-піхотних частинах. За бойові заслуги Шернер був нагороджений Залізними хрестами обох ступенів, двома баварськими і одним австрійським орденами. Протягом Першої світової війни був тричі поранений, завершив її в званні обер-лейтенанта та залишився на військовій службі в рейхсвері.
Інтербеллум Після розпуску кайзерівської армії залишений на службі в рейхсвері. У 1919 році Фердинанд Шернер приєднався до Добровольчого корпусу полковника Ф. фон Еппа, у складі якого брав участь у придушенні революції в Баварії і Рурі, а також в боях з поляками в Сілезії. Надалі служив у 19-му піхотному полку (Мюнхен), командир роти.
Симпатизував нацистському руху з самого початку його зародження в Німеччині. Одночасно був членом кількох націоналістичних організацій. У 1922 році проведено в капітани. У 1923 році, як це не парадоксально, брав участь в придушенні «Пивного путчу» нацистів у Мюнхені. Однак, вже в 1924 році вступив в лави нацистської партії (НСДАП). На початку 1930-х років переведений в гірсько-піхотні війська (Альпійський корпус), командир батальйону, майор (1934). У 1934—1937 роках служив у Генеральному штабі. У 1937 році підвищений в оберст-лейтенанти і призначений командиром 98-го гірсько-піхотного полку (м. Міттенвальд).
Брав участь в аншлюсі Австрії та окупації Судетської області.
Друга світова війна
Європейські кампанії Безпосередньо перед початком Другої світової війни Шернер отримав звання оберста. Як командир 98-го єгерського полку брав участь у Польській компанії Вермахту, де особливо відзначився 13 вересня 1939 в боях під Львовом, під час опануванні висот біля міста. Потім на чолі свого полку у Французькій кампанії бився на території Бельгії та Франції.
У червні 1940 року призначений командиром знов сформованої 6-й гірсько-піхотної дивізії і незабаром підвищений в генерал-майори (1 серпня 1940 року). Після завершення Французької кампанії 1940 року дивізія Шернера була перекинута до Польщі, де входила до складу окупаційних військ. Навесні 1941 року Ф. Шернер на чолі з'єднання бере найактивнішу участь у Балканській кампанії.
Дивізія Шернера вела бойові дії в Греції, відзначилася при прориві «лінії Метаксаса», опанувала м. Лариса і захопила гору Олімп. 20 квітня 1941 року нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста за прорив грецької оборони. 27 квітня 1941 Шернер у взаємодії з 2-ю танковою дивізією зайняв столицю Греції — Афіни, надалі брав участь у захопленні острова Крит.
Дивізія Шернера залишалася в Греції до осені 1941 року.
Німецько-радянська війна У жовтні 1941 року 6-ту гірсько-піхотну дивізію перекидають в Заполяр'я. На Східному фронті вона увійшла до складу гірського корпусу «Норвегія» (згодом перейменований в 19-й гірський корпус), що діяв на Мурманському напрямку в Лапландії. Особливо відзначився 21 грудня 1941 при відбитті наступу радянських військ у грудні 1941 року, за що був проведений в генерал-лейтенанти і 15 січня 1942 року призначений командиром гірського корпусу «Норвегія». У квітні 1942 року знову відбив великий наступ росіян. 1 червня 1942 Фердінанд Шернер отримав чин генерала гірсько-піхотних військ.
У жовтні 1943 року Гітлер несподівано призначив Шернера командиром 40-го танкового корпусу в Україну, попри те, що той не мав ні відповідної підготовки, ні досвіду командування танковими з'єднаннями. Незабаром Шернер очолив армійську групу «Нікополь», до складу якої, крім його корпуса, входили ще 3 армійські корпуси. Перед цією групою Гітлер поставив завдання обороняти Нікопольський плацдарм на Дніпрі. Вибір фюрера, мабуть, ґрунтувався на тому, що Шернер до того часу зумів проявити себе, як один з найбільш видатних в німецькій армії організаторів міцної оборони і майстром ведення оборонних дій. Його 2-річний досвід ведення успішної оборони в суворих умовах Крайньої Півночі був високо оцінений верховним командуванням вермахту. І Шернер виправдав довіру Гітлера, завзято утримуючи Нікопольський плацдарм протягом 4 місяців. Він був залишений німцями тільки тоді, коли у лютому 1944 радянські війська обійшли його, створивши загрозу оточення. Незважаючи на винятково складні умови обстановки (сильне бездоріжжя, потужний натиск радянських військ, які прагнули замкнути кільце оточення), Шернеру вдалося вивести основну масу своїх військ з-під удару противника на захід і врятувати їх від неминучої загибелі. Оборона Нікопольського плацдарму принесла Шернеру славу талановитого воєначальника. У лютому 1944 року він був призначений начальником штабу націонал-соціалістичного керівництва при головному командуванні сухопутних військ. Його основне завдання на цій посаді полягала в розповсюдженні нацистської ідеології серед особового складу сухопутних військ. Проте вже через 1,5 місяця він вступив у конфлікт з всемогутнім шефом НСДАП М. Борманом і залишив цей пост.
7 квітня 1944 року за рекомендацією Г. Гіммлера Гітлер підвищив Шернера в генерал-полковники і призначив командувачем групи армій «A», яка незабаром була перейменована на групу армій «Південна Україна». В цей час розбиті Червоною Армією на Півдні Україні німецькі війська в безладді відступали до Дністра. Суворими заходами новому командувачу вдалося відновити порядок у військах і створити новий фронт оборони по р.Дністер, на якому наступ радянських військ було зупинено. Серед прийнятих Шернером заходів був і відданий їм наказ, згідно з яким частини і підрозділи, котрі самовільно залишили свої позиції, підлягали негайному розстрілу за боягузтво.
Як командувач військами Вермахту на південному фланзі радянсько-німецького фронту Шернер відповідав за усі війська на півдні України. Ізольована радянськими військами в Криму 17-та польова армія була приречена. Розуміючи це, Шернер запропонував Гітлеру евакуювати її, а Крим залишити, але отримав відмову. У травні 1944 року 17-та армія була знищена радянськими військами в Криму. Винуватцем цього нищівного для вермахту розгрому був оголошений командувач 17-ю армією. 5 липня 1944 Шернер здав командування групою армією «Південна Україна» генералу Й. Фріснеру, а сам 25 липня був призначений командувачем групи армій «Північ» в Прибалтиці, де обстановка для німецьких військ на той час склалася критична.
Радянські війська 1-го Прибалтійського фронту, що наступали, досягли узбережжя Балтійського моря і відсікли в Прибалтиці угруповання німецьких військ від Східної Пруссії. В цих умовах Шернер жорсткими заходами вдалося утримати фронт в Прибалтиці від повного розвалу. Щоб скоротити ширину фронту оборони, для утримання якого сил у нього було явно недостатньо, Шернер запропонував Гітлеру залишити Естонію, але отримав відмову. 14 вересня 1944 Червона Армія розпочала наступ в Прибалтиці по всьому фронту. У лічені дні оборона ворога звалилася. Майже вся територія трьох прибалтійських республік Радянського Союзу була звільнена від гітлерівських окупантів. Залишки групи армій «Північ» були заблоковані в Курляндії. В ході цієї оборонної операції Шернер допустив велику оперативну помилку, що значно прискорило поразку німецьких військ у Прибалтиці. Він проігнорував пропозицію начальника Генерального штабу сухопутних військ генерала Г. Гудеріана про посилення свого правого флангу і неправильно використовував 3-тю танкову армію, яка перед цим пробила коридор до групи армій «Північ» і відновила її зв'язок зі Східною Пруссією. В результаті на початку жовтня 1944 року радянські війська завдали потужного удару в районі Клайпеди, розгромили німецьку 3-тю танкову армію і остаточно відсікли групу армій «Північ» від основних сил німецького Східного фронту. Правда, всі спроби радянських військ ліквідувати «Курляндський котел» наприкінці 1944 були Шернером відбиті.
Гітлер високо оцінив заслуги Шернера на Східному фронті в 1943—1944 роках, нагородивши його дубовим листям і мечами до Лицарського хреста, а 1 січня 1945 удостоїв найвищою бойовою нагороди нацистської Німеччини — діамантів до Лицарського хреста. У Третьому рейху таку нагороду мали тільки 27 осіб, з них лише 4 фельдмаршала. Шернер був останнім з них.
17 січня 1945 Гітлер призначив свого улюбленця командувачем групи армій «Центр» у Польщі та Словаччини. Положення цього угруповання німецьких військ на той час було катастрофічним. Оборона її в багатьох місцях була зламана, і радянські війська стрімко розвивали успіх в глибину. Драконівськими заходами Шернер намагався зупинити втечу своїх військ. Лютували військово-польові суди, за вироками яких були повішені багато десятків солдатів і офіцерів, що не продемонстрували належної стійкості в боях або втекли з фронту. Але всі зусилля Шернера виявилися марними. Його спроба утримати Сілезію — останню військово-промислову базу Німеччини після розбитого і розбомбленого союзної авіацією Рура — також закінчилася невдачею.
Залишки розгромлених Червоною Армією військ Шернера відступили до Чехословаччини і Саксонії. Тут група армій «Центр» (колишня група армій «A») була приведена в порядок і відновила свою боєздатність. Її чисельність зросла до 600 тис. чоловік. На початок весни 1945 року це було найпотужніше з усіх угруповань німецьких військ. Пояснювалося це тим, що Гітлер, як його переконав в цьому Шернер, вважав найбільш ймовірним нанесення Червоною Армією навесні 1945 року удару не на Берлін, а на Прагу і Відень.
5 квітня 1945 року Гітлер присвоїв Шернеру звання генерал-фельдмаршала та призначив командувачем стратегічного об'єднання, що захищало Берлін. 16 квітня почалася Берлінська операція. У 2-й половині квітня Шернер зробив кілька спроб перейти в наступ, щоб полегшити становище німецьких військ на берлінському напрямку, але змінити загальну несприятливу для Вермахту оперативно-стратегічну обстановку він не зміг. Всі його досягнення звелися лише до ряду приватних успіхів.