Кшиштоф Кесльо́вський (, ; 27 червня 1941, Варшава — 13 березня 1996, Варшава ) — впливовий польський кінорежисер і сценарист. Кар'єру розпочав як режисер, що спеціалізується на документальних фільмах («Життєпис», «З точки зору нічного вахтера»), проте з часом почав займатися художніми фільмами. Час від часу вів теж театральну діяльність.

Його ранні художні фільми, ототожнювані з кіно морального неспокою, — це квазідокументальні фільми, що демонструють реальність Польщі того часу («Персонал», «Шрам», «Аматор», «Випадок»). Потім він звернувся до метафізичних тем, створивши психологічні фільми, у яких порушені моральні та екзистенційні теми (цикл телефільмів «Декалог», «Подвійне життя Вероніки», трилогія «Три кольори»). Змінилася і естетика: рання фаза творчості Кесльовського характеризувалася аскетичною формою, що наслідує документальне кіно, а пізня фаза — витонченими візуальними прийомами.

Криштоф Кесльовський вважається одним з найважливіших творців в історії світового кіно другої половини ХХ століття. Режисер отримав чимало нагород за свою роботу, зокрема європейський кіноприз «Фелікс» та «Золотий лев» у Венеції. Він також був номінований на премію «Оскар» за «Три кольори: Червоний» (1994) у номінаціях «Найкращий режисер» та «Найкращий оригінальний сценарій». Його кіно наслідували такі режисери, як Том Тиквер та Єжи Штур.

З 2001 року його іменем названо Кіношколу імені Криштофа Кесльовського Сілезького університету в Катовицях.

Біографія

Молодість та освіта Криштоф Кесльовський народився 27 червня 1941 року у Варшаві. Сім'я батька Романа Кесльовського походила з Волині, а мати Барбара (до шлюбу Шонерт) походила з Бидгоща. Його батьки одружилися у Варшаві на початку вересня 1939 р. Батько Роман був хворим на туберкульоз інженером-будівельником, а мати, Барбара, працювала на державній службі. Його родичем був Феліціян Славой Складковський.

На ранній стадії свого життя Криштоф Кесльовський мав захворювання легенів, тому його батьки їздили з ним у санаторії. Сім'я часто міняла місце проживання, і найчастіше Кесльовські мешкали в Стшемешицях (нині район Домброва-Гурнича) в Заглемб'є-Домбровському та в Соколовсько в Нижній Сілезії. Закінчивши середню освіту, Криштоф Кесльовський відвідував пожежну школу у Вроцлаві, яку покинув через півроку.

У 1957 році Криштоф Кесльовський за порадою батьків розпочав освіту в Державній середній школі театральної техніки у Варшаві, де директором був його дядько. Під час навчання, яке тривало до 1962 р., він був костюмером для таких акторів, як Тадеуш Ломницький, Александер Бардіні та Збігнєв Запасєвич. Закінчивши школу, він хотів стати театральним режисером, але не міг розпочати навчання в цій галузі, оскільки не був випускником вищої школи. Саме тоді він вирішив вивчати кінорежисуру у Державній кіношколі в Лодзі, куди був прийнятий з третього разу. У 1968 році закінчив кіношколу, а в 1970 році отримав диплом.

Під час навчання в 1967 році він одружився з Марією Каутильйо. У 1972 році у них народилася дочка Марта.

Кінотворчість

1966—1969: Перші фільми Криштоф Кесльовський дебютував у 1966 році двома шкільними етюдами: «Трамваєм», що розповідає про молодого чоловіка, який керує трамваєм, реалізованим під педагогічним керівництвом Ванди Якубовської, та документальною «Установа», сатирою на бюрократію, яка панує в офісах, під керівництвом Казімєжа Карабаша. У 1967 році він зняв  «Концерт бажань», а в 1968 році — документальний фільм «Фотографія». У 1969 р. була опублікована його дипломна робота під назвою «З міста Лодзь», яка представляла повсякденне життя жителів Лодзі.

1970—1974: Перевага документальних фільмів На початку 1970-х років Кесльовський знімав документальні фільми. У 1970 році він зняв «Завод», у якому протиставив оптимістичний звіт з нарад на тракторному заводі в Урсусі жалюгідним умовам праці робітників. Того ж року він разом з Анджеєм Тітковим зняв фільм «Я був солдатом», де показав ветеранів Другої світової війни, які втратили зір під час воєнних дій. У 1971 році вийшов фільм «Перед ралі», який зображує підготовку польського гонщика ралі Криштофа Коморницького до ралі Монте-Карло. У 1972 р. Кеслmовський працював над фільмом «Рефрен» про роботу похоронного бюро та (спільно з Томашем Зиґадлою) «Робітники '71: Нічого про нас без нас», показуючи справжній настрій робітників після того, як Едвард Ґерек прийшов до влади в Польщі. Фільм «Робітники '71» було заборонено показувати, і вийшов він лише в цензурній версії. Сам режисер описав цей фільм як найбільш політичний у своїй кар'єрі. У 1972 році також вийшли документальні фільми за контрактом, що демонструють роботу робітників заводу: «Між Вроцлавом та Зеленою Ґурою», «Основи охорони праці на мідній шахті» та «Господарі».

У 1973 р. Кесльовський зняв перший півгодинний художній фільм «Підземний перехід», темою якого стала зустріч молодого вчителя з розлученою дружиною у Варшаві. Тереза ​​Будзіш-Крижановський та Анджей Северин зіграли ролі подружжя в імпровізованому фільмі, знятому за десять днів. Цього самого року він також зняв документальний фільм «Муляр» про колишнього працівника та партійного активіста, тоді як у 1974 році — постановочний документальний фільм «Перше кохання» про пару старшокласників, що вступають у своє доросле життя, та «Рентген» про людей із захворюваннями легенів.

1975—1980: Художні та документальні фільми на соціальну тематику Перший повнометражний художній фільм Кесльовського «Персонал» був створений в 1975 році і був віднесений критиками до кіно морального неспокою. Головний герой фільму — молодий ідеаліст (роль зіграв Юліуш Махульський), який працює в театрі, переживає розчарування в цій установі, і зазнає тиску з боку оточення, що вимагає від нього доносу на колегу. «Персонал» став розрахунком режисера зі своїм театральним минулим. Фільм, незважаючи на низьку популярність (прем'єра відбулася лише на телебаченні), був тепло сприйнятий критиками, а також отримав головний приз на фестивалі в Мангеймі та нагороду журі на Фестивалі польських художніх фільмів у Гдині. У 1975 р. Кесльовський також зняв документальний фільм «Життєпис» про роботу Воєводського комітету партійного контролю, у якому зобразив розгляд звинувачення вигнаного з партії робітника, а також документальний фільм «Легенда про життя Стефана Жеромського».

У 1976 році Кесльовський дебютував як творець художнього фільму «Шрам», змістом якого був конфлікт між директором промислового заводу (Францішек Печка) та робітниками. Режисер вважав свій фільм невдалим, «протилежний соціалістичному», через чітке розділення хороших і поганих персонажів. Критики натомість оцінили «Шрам» як політичний фільм, який демонстрував економічний провал держави та корупцію, яка у ній панує, проте вказали на драматургічні помилки та штучно вставлені аспекти з життя режисера. На основі матеріалу «Шраму» Кесльовський створив документальний фільм «Хлопавка». У тому ж році він зняв черговий художній фільм «Спокій», головним героєм якого був працівник, звільнений з в'язниці, що намагається почати життя спочатку (Єжи Штур). «Спокій» не випускали у прокат протягом чотирьох років. Після його показу у 1980 році, критики звинуватили фільм у специфічній ідеї, яку намагався передати режисер, відносячи його до подій серпня 1980 року; критики рідко згадували про естетичні переваги фільму.

У 1977—1978 рр. Кесльовський зняв чотири документальні фільми. Темою фільму «Я не знаю» є історія директора металургійного заводу, звільненого з роботи, який відважився протистояти корупції на заводі; фільм був опублікований лише в 1981 році. «Шпиталь» показує роботу хірургів за дуже несприятливих умов, що панують у лікарні. Герой фільму «З точки зору нічного вахтера», який отримав приз ФІПРЕССІ на Краківському кінофестивалі, є охоронцем заводу з тоталітарними поглядами. Фільм «Сім жінок різного віку» зображує життя семи танцівниць.

Дуже успішним у кар'єрі Кесльовського став художній фільм 1979 року «Аматор». Його головний герой (Єжи Штур) — режисер-аматор, який знімає соціальні документальні фільми, що суперечать пропаганді влади та наражає на звільнення героїв своїх робіт. «Аматор» здобув значний розголос серед критиків, які побачили в ньому трактат про роль кіно і мистецтва в житті людини — кульмінаційним завершенням було те, що режисер спрямував камеру на себе; також було оцінено те, що у фільмі художня основа поєднується з документальною. З іншого боку, критики негативно оцінили погано реалізовану любовну лінію. «Аматор» отримав «Золоту медаль» на Московському міжнародному кінофестивалі та «Золотий лев» у Гдині. У 1980 р. Кесльовський зняв два документальні фільми: «Балакучі голови», в яких він ставив екзистенційні питання випадковим людям, і «Вокзал», у якому зобразив Центральний залізничний вокзал у Варшаві. Режисер не був задоволений фільмом «Вокзал», вважаючи документальний фільм невідповідним методом для розповіді про інтимні речі, а також повним випадковості. Після цієї роботи він відмовився від документального кіно.

1981—1987: Художні фільми на соціальну тематику У 1981 році Кесльовський зняв два фільми. Перший — «Короткий робочий день»  –  завершений безпосередньо перед воєнним станом, базувався на репортажі Ганни Кралль під назвою «Вид з вікна на першому поверсі». Його героєм став місцевий секретар комуністичної партії, якому довелося мати справу зі страйкуючими робітниками в 1976 році. Сам режисер вважав цей фільм абсолютно невдалим, оскільки секретар партії в ньому був представлений схематично, без занурення у його психіку. Другий фільм — «Випадок» — вийшов у прокат лише в 1987 році, розповідав про студента (Богуслав Лінда), який вирішує поїхати до Варшави. Відтепер фільм демонструє три версії подій: залежно від того, встигне студент на поїзд, чи ні, він стає комуністичним активістом, діячем «Солідарності» або людиною, незаангажованою у політикою. Він зазнає невдачі у всіх трьох випадках. Фільм «Випадок» отримав дуже різноманітні відгуки критиків — вони побачили у ньому політичний фільм, що стосується подій на межі 1970-х та 1980-х років, з надто обширним еротичним аспектом. Однак увагу привернула висвітлена у фільмі тема значення випадку у житті людини та слабкість людини щодо оточення.

У 1984 році Кесльовський зняв фільм «Без кінця», головним героєм якого був померлий адвокат (Єжи Радзівіловіч), який повернувся до світу живих, щоб захистити працівника, якого судять у політичному процесі. Спочатку режисер планував зняти документальний фільм про роботу судів під час воєнного стану, але коли виявилося, що репресії припинилися, він вирішив зняти художній фільм. Кесльовський зв'язався з адвокатом Криштофом Песевичем, після чого вони спільно написали сценарій, розпочавши довгострокову співпрацю. Після прем'єри фільм «Без кінця» зазнав жорсткої критики як з боку видань режиму, які звинувачували фільм у демонстрації песимістичного образу Польщі, так і з боку опозиційних критиків, які бачили в ньому свідчення співпраці Кесльовського з владою; фільм також критикували за упередженість та нелогічність сюжету. З іншого боку, захисники фільму відзначали переконливий образ Польщі 1982 року та символічні елементи. Тим не менше, Кесльовський збайдужів до польської критики.

1987—1993: Метафізичні художні фільми