Нелітаючі птахи — птахи, що втратили в процесі еволюції здатність до польоту. Поняття не включає свійських птахів, які втратили здатність до польоту внаслідок селекції людиною.

Нелітаючі птахи належать до багатьох родин і рядів, тоді як у деяких (як пінгвіноподібні, страусоподібні) всі види не літають, в інших (наприклад, пастушкові) — тільки деякі.

Розміри також коливаються — від 15 см і 35 г у тристанського пастушка до понад 2,5 м і 150 кг у африканського страуса. Деякі вимерлі нелітаючі птахи, такі як епіорніс, були ще більші. Головними фізіологічними особливостями нелітаючих птахів є тонші кістки крил та відсутність або малі розміри кіля — кістки, до якої кріпляться головні м'язи крил (кіль наявний у пінгвінів). Нелітаючі птахи також часто мають більше пір'євого покриву, але малі чи й зовсім відсутні махові пера.

Нелітаючі птахи розвивалися з літаючих багато разів, головним чином на ізольованих континентах і островах, де відсутні великі хижаки. Чимало сучасних нелітаючих птахів мешкають в Новій Зеландії — ківі, пастушок такахе, кілька видів пінгвінів, папуга какапо. У багатьох нелітаючих птахів ареал сильно обмежений, як через меншу мобільність, так і через вразливість до хижаків. Через невеликий ареал та напади інтродукованих видів, більшість видів нелітаючих птахів перебувають під загрозою зникнення. Такі, як дронти чи моа, вимерли вже в історичний час.

Прояви безлітності

Нездатність до польоту в птахів — це стан, характерний для пташенят, доки їхнє махове пір'я першого порядку не виросте та забезпечить необхідну підйомну силу. Крихітні птахи, як-от колібрі, можуть літати вже у віці 3-х тижнів, тоді як пташенята мандрівного альбатроса повністю вкриваються пір'ям лише у 9-місячному віці. Існують винятки: наприклад, пташенята смітних курей з'являються на світ уже з маховим пір'ям і можуть літати майже одразу. Постійна нездатність до польоту доволі рідкісна. Вона може виникати наслідок пристосування до довкілля або ж селекції людиною протягом багатьох поколінь. Втрата здатності до польоту спостерігається у деяких свійських птахів, як-от курей та індиків, що ведуть малорухливий спосіб життя порівняно зі своїми дикими предками. Багато видів — зокрема деякі пастушкові, тинаму та деякі голуби — пересуваються короткими перельотами або «стрибкоподібними польотами». Вони можуть вдаватися до польоту задля втечі чи переміщення з дерева на дерево.

Здатність до польоту залежить більше від розвитку м'язів, ніж від розміру крил. Основні м'язи, необхідні для помахів крилами, розташовані на грудях птаха та кріпляться до кіля.

Екологія У деяких аспектах екологічні характеристики нелітаючих континентальних птахів відрізняються від характеристик нелітаючих птахів на островах. Багато нелітаючих острівних птахів переважно рослиноїдні або всеїдні, тоді як континентальні птахи також бувають хижими. Острівні орнітофауни включають одних з найбільших птахів, які коли-небудь жили (наприклад, епіорніс), що є прикладом острівного гігантизму.

Еволюція

Нелітаючі птахи здатні досягати великих розмірів і маси. Більші розміри відкривають потенціал для розвитку потужних ніг, придатних або допомогти втекти від хижака, або завдати йому смертельного удару (наприклад, страус африканський, казуар). Також великий розмір зменшує співвідношення площі поверхні тіла птаха до його об'єму, сприяючи збереженню тепла (гагарка велика, пінгвін імператорський) в холодному кліматі та в воді. Птахи, що втратили здатність літати, заощаджують енергію — зокрема ту її значну частину, яка раніше витрачалася на помахи крилами. Без потреби щорічного відрощування великого махового пір'я після линяння, вони крім того заощаджують поживні речовини. Існування місць гніздування, вільних від хижаків, також є однією з передумов втрати польоту у морських птахів.

Нелітаючі птахи дуже рідкісні в сучасних континентальних орнітофаунах. Але деякі колишні континентальні орнітофауни характеризувалися набагато більшою різноманітністю нелітаючих птахів. Найранішим птахом, який втратив здатність літати (або нелітаючим тероподом), вважається каудіптерикс, який жив у ранньому крейдовому періоді, близько 124 млн років тому, на території сучасного Китаю. Безперечним випадком нелітаючого птаха був ​​патагоптерикс із пізнього крейдового періоду, 85 млн років тому, що мешкаав у Південній Америці. Подальшими прикладами мезозойських нелітаючих птахів є гаргантуавіс з пізнього крейдового періоду близько 70 млн років тому на території сучасної Франції. Приблизно в той же час на території Монголії водився елсорніс. Першими морськими птахами, які не вміли літати, були крейдяні гесперорнісоподібні. Безлітаючість у пінгвінів, ймовірно, пов'язана з крейдовим вимиранням наземних хижаків, і їхня подальша диверсифікація також відбувалася здебільшого в географічних районах, вільних від хижаків.

Нелітаючих птахів було багато в палеоцені та ранньому еоцені Європи, яка була географічно ізольована морями та позбавлена великих хижих ссавців. До таких птахів належать гасторнітиди, реміорнісиди, пелеотидіди, деякі каріамоподібні та, можливо, інші таксони. На початку олігоцену відбулася зміна фауни, з'єднання Європи з Азією закриттям Тургайської протоки та міграція великих хижаків, які знищили нелітаючих птахів. Невідомо про нелітаючих птахів з пізнього олігоцену та раннього міоцену континентальної Європи, але страуси проникли до Південної Європи з Африки в середньому та пізньому пліоцені, коли Середземне море пересихало. Існування північноамериканських нелітаючих птахів, гасторнісів, обмежується порівняно коротким періодом у ранньому еоцені. В Африці нелітаючі птахи набули більшого поширення протягом палеогену, коли Африка, як і Європа, була ізольована. Принаймні в Південній Америці та Австралії нелітаючі птахи процвітали протягом більшої частини кайнозою. Антарктида була заселена пінгвінами, а також (до зледеніння) була домівкою для непінгвінових нелітаючих птахів нез'ясованого таксономічного положення. Особливо високе різноманіття нелітаючих птахів спостерігалося в олігоцені та міоцені північної частини Тихого океану, де види щонайменше трьох різних пташиних ліній втратили свої можливості до польоту. Більшість дослідників погоджуються, що це зникнення гігантських нелітаючих морських птахів було зумовлене поширенням морських ссавців: зубатих китів і ластоногих.

Галерея

Примітки

Посилання

Flightless bird animal на сайті Animalia