Орла́н-білохві́ст (Haliaeetus albicilla) — птах ряду соколоподібних родини яструбових. Називають його також орел-сіруватень, або сіруватеньОрел // Енциклопедія українознавства. Один із найбільших представників хижих птахів Євразії — розмах крил досягає 2,5 м.
Характерною рисою виду є білий хвіст у дорослих особин (у молодих птахів забарвлення хвоста буре). Оселяється в прибережних лісах поблизу водойм, багатих рибою. Гнізда влаштовує на високих деревах, подалі від людей. У більшості районів поширення є рідкісним. У середині XX ст. його чисельність драматично скоротилася внаслідок переслідування з боку людини та отруєння птахів отрутохімікатами. Протягом останніх декількох десятиліть чисельність в багатьох країнах частково відновилася. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах.
Походження та систематика Орлан-білохвіст за походженням дуже близький до білоголового орлана, поширеного в Північній Америці. Вони виникли внаслідок дивергенції не пізніше початку міоцену (приблизно10 мільйонів років тому), але не раніше середнього олігоцену (приблизно 28 мільйонів років тому).
Донедавна більшість дослідників у межах виду орлан-білохвіст виділяли два підвиди: номінативний (Haliaeetus albicilla albicilla) та гренландський (Haliaeetus albicilla groenlandicus). Причинами для виділення були більші розміри останнього та інших пропорції його тіла порівняно з номінативним підвидом. Однак з початку XXI ст. вид розглядають як монотиповий, а відмінності у розмірах пояснюють правилом Бергмана. Нещодавні дослідження мітохондріальної ДНК підтверджують цю гіпотезу. З позиції еволюційного масштабу гренландські орлани від'єдналися відносно недавно і ще не накопичили достатньо великої кількості генетичних відмінностей.
Опис
Визначення в природі Великий за розміром хижий птах (розмах крил досягає 2—2,5 м). У природі можна впізнати за довгими і широкими крилами (махові пера у польоті розчепірені), хвіст короткий, клиноподібної форми. Дорослий птах темно-бурий зі світлішими головою і шиєю, білим хвостом, жовтуватими дзьобом і ногами. Молодий птах — темно-бурий; низ із поздовжніми плямами, хвіст і дзьоб темні, ноги сірувато-жовті. У польоті може довго і легко ширяти. Від орлів, особливо в польоті, відрізняється клиноподібною формою хвоста, а дорослий птах — також білим забарвленням хвоста.
Морфологічні ознаки Статевий диморфізм виражений тільки у розмірах. Маса тіла (кг): 3,1—6,9 (самці — 3,1—5,4, у середньому — 4,0; самиці — 4,1—6,9, у середньому — 5,6). Довжина крила (см): 55,2—71,5 (самці — 55,2—64,0, у середньому — 60,6; самиці — 62,1—71,5, у середньому — 66,8). Довжина хвоста (см): 25,4—33 (самці — 25,4—33,1, у середньому — 28,0; самиці — 27,6—33,0, у середньому — 30,5).
Перше пухове вбрання — довгий розріджений сірувато-бурий пух; на голові пух особливо довгий і чисто-білий, біля ока темна пляма; лапи і восковиця рожеві; дзьоб чорний.
Друге пухове вбрання розвивається у віці приблизно 3 тижнів. Воно густе і коротке, темне буро-сіре. Між пухом пробиваються білі пухнасті вершини пер. Лапи і восковиця блідо-жовті; дзьоб чорний.
Перед вильотом із гнізда пташеня має вбрання першого року. Воно поступово змінюється і більш-менш остаточним стає після чотирьох років життя.
Перше річне вбрання: чорнувато-бура голова; оперення верху буре зі світлим вохристим рисунком із плям і білих країв пер, прикритих основою пір'я; краї пер іноді білуваті; махові пера темно-бурі; стернові чорно-бурі з мармуровим рисунком, іноді брудно-білі з темною строкатістю, яку утворюють краї пера; оперення низу світло-сіре з темно-бурими плямами і білою основою пер; райдужка бура; дзьоб чорнуватий; восковиця і лапи блідо-жовті; кігті чорні.
Друге річне вбрання орлана подібне до першого, але голова світліша, зверху помітна біла основа пер; надхвістя із домішкою білого кольору; хвіст білий з чорною строкатістю.
У третьому, четвертому та, частково, п'ятому річному вбранні голова забарвлена дещо темніше, ніж у дорослих; біла основа пер на грудях ще зберігається більшою чи меншою мірою; залишки темної строкатості є на бічних парах стернових пер.
Дорослі птахи (у четвертому і наступних річних вбраннях) одноманітно бурі; у свіжому оперенні темніші з фіолетовим полиском, у зношеному оперенні — сірувато-бурі; відтінки бурого кольору варіюють індивідуально; шия і голова світлі, у зношеному оперенні — брудно-вохристо-білі; оперення спини, вола, черева і боків з нерізкими блідими краями; махові пера чорно-бурі; довгі пера надхвістя білі, зазвичай з чорними вершинними мітками; стернові пера білі; райдужна оболонка від блідої горіхово-бурої до жовтої; дзьоб жовтий; лапи і восковиця яскраво-жовті;, кігті чорні. Доросле вбрання з'являється після трьох річних линянь і пов'язане з першим річним проміжним.
Географічної мінливості забарвлення і розмірів не виявлено. Статевий диморфізм у забарвленні не проявляється.
Голос Дорослі орлани подають голос переважно у гніздовий період на гніздовій території. Гучний крик складається з низки 15—30 коротких пронизливих звуків, які птах подає у пришвидшеному темпі та поступовому підвищенні тону, що можна передати як «кльо-кльо-кльо-кльо» або «кра-кра-кра-кра». Коли кричить сидячи, то дещо витягає шию вперед і піднімає голову вгору. Кричить і в повітрі, ширяючи на значній висоті. Потривожений біля гнізда з яйцями або пташенятами подає писклявий на високих нотах короткий крик.
Характер перебування та поширення У північній частині ареалу перелітний, у південній — осілий або кочовий вид. Ступінь осілості залежить також від віку — молоді птахи більш схильні до дальніх переміщень.
Ареал
Поширений у північній Палеарктиці, пов'язаний з великими водоймами і деревною рослинністю.
Ареал протягом останніх двох століть зазнавав суттєвих змін. Упродовж XIX — першої половини XX ст. відбувалося помітне скорочення області поширення. З 1970-х — 1980-х років почалося відновлення ареалу та його розширення.
Поширений в Євразії від Скандинавії, Данії, долини Ельби, Словаччини, Угорщини, Балканського півострова на схід до басейна Анадиру, Камчатки, тихоокеанського узбережжя Східної Азії. На північ по узбережжю Норвегії до 70-ї паралелі, до північної частини Кольського півострова, південної частини півострова Каніна, , південної частини Ямалу, на Гиданському півострові до 70-ї паралелі, до гирла Єнісею, на Таймирі до гирла Пясіни, між долинами Хатанги і Лени до 73-ї паралелі, далі на схід на півночі до 70-ї паралелі та приблизно до південного схилу Чукотського хребта. У Північній Азії гніздиться вздовж північної межі зростання деревної рослинності.
На південь поширений до Греції, Малої Азії, північного Іраку, пониззя Амудар'ї, нижньої течії Ілі, Алаколя, Зайсану, північної Монголії, північно-східного Китаю і Корейського півострова. Заселяє західне узбережжя Гренландії на північ до затоки Диско. Острови: Ісландія, Британські острови, Еланд, Сахалін, Курильські острови, Хоккайдо.
У період скорочення чисельності в XIX — першій половині XX ст. зник як гніздовий птах у районах західної межі ареалу: в Шотландії, Данії, Австрії, Албанії, Ізраїлі, Єгипті та ряді інших місць. Південна межа відступила на північ в Азії, на Кавказі.
Спеціальні заходи щодо реінтродукції виду були успішно здійснені у Великій Британії, Ізраїлі, окремих районах Німеччини, Данії.
Завдяки вжитим заходам з реінтродукції та загальному збільшенню чисельності на початку XXI ст. відновив гніздування на більшій частині ареалу в Європі, за винятком острова Сардинія, а також Сирії та деяких інших районів. Ареал відновився також на більшій частині в Азії та на Кавказі.
У минулому гніздився на Фарерських островах, Корсиці.
У більшості регіонів має нерівномірне поширення, гніздиться переважно вздовж басейнів великих річок, морського узбережжя і берегів озер. Відсутній у гірських і безводних районах.
Зальоти нестатевозрілих і холостих птахів влітку і восени реєстрували за межами ареалу розмноження — аж до полярного узбережжя, на півночі Ямалу, на острові Білий та Новосибірських островах.
Поширення в Україні В Україні трапляється майже на всій території, крім Карпат та гірського Криму, поблизу водойм (боліт, озер, річок). Гніздиться вздовж Дніпра та його головних приток, на річках Сіверський Донець, Дунай, а також поблизу великих ставкових господарств у інших регіонах. Під час кочівель трапляється по всій Україні; на зимівлі — переважно вздовж Дніпра, у західній частині Північного Причорномор'я, на Сиваші та спорадично в інших регіонах.
Чисельність Нинішню популяцію орлана-білохвоста у світі оцінюють у 5—7 тис. пар, в тому числі в Європі гніздиться 4—4,7 тис. пар. Протягом XIX — першої половини XX століття чисельність виду в Європі скорочувалася. З 1980-х років на більшій частині ареалу чисельність зростає.
В Україні протягом XIX — першої половини XX ст. чисельність катастрофічно скорочувалася. У другій чверті XX ст. гніздилося 100—150 пар. Мінімальну кількість зареєстровано в 1960-ті та 1970-ті роки — 20—30 пар. Відновлення чисельності у заплаві Дніпра почалося з другої половини 1970-х років, в інших регіонах — з середини 1980-х. У 1989 р. гніздилося 30—40 пар. З початку 1990-х років чисельність зростає. У середині 1990-х років гніздилося 50—70 пар, станом на 2009 р. — 100—120 пар.
На території України щороку зимує 260—370 особин.
Причини зміни поширення та чисельності Однією з головних причин скорочення чисельності орлана-білохвоста було переслідування з боку людини. У Західній Європі кампанія з винищення «шкідливих» хижих птахів розпочалася ще в XVIII ст.. У Російській імперії цей процес розпочався дещо пізніше — наприкінці XIX ст. З цією метою відстрілювали птахів, знищували гнізда. У період після німецько-радянської війни у СРСР навіть виплачувалися премії за відстріл пернатих хижаків. У цілому в СРСР до середини 1960-х р. щорічно знищували 100—150 тис. хижих птахів. В Україні виплата грошових премій була зупинена тільки в 1969 р.
Більшість дослідників найголовнішою причиною скорочення чисельності хижих птахів в Європі та Північній Америці в 1950-х — 1960-х роках вважають широке застосування отрутохімікатів, у першу чергу хлорорганічних сполук. Воно призводило до зниження репродуктивної здатності птахів і, як наслідок, до зниження їхньої чисельності. Дослідження продуктивності орлана в Швеції встановили її суттєві зміни протягом XX ст., що корелювало із вмістом ДДТ в яйцях орланів. Подібні результати були отримані в Німеччині та інших країнах.
Протягом XIX ст. і до 1970-х років головними причинами скорочення чисельності орлана в Україні були винищення дорослих птахів, їхніх яєць, вирубування лісів у місцях гніздування, створення каскаду водосховищ на Дніпрі, що супроводжувалося ліквідацією заплавних лісів, затопленням долини річки, скороченням кормової бази.
Чинниками, які сприяли відновленню чисельності орланів в Європі починаючи з 1980-х років, називають покращення охорони, заборону застосування ДДТ, реінтродукцію, пристосування орланів до гніздування поруч з людиною.
Річний цикл Осілий птах, частина популяції в осінньо-зимовий період кочує. Кочують поодинці або парами, у місцях концентрації здобичі утворюють скупчення. Осінні кочівлі відбуваються переважно в жовтні — листопаді; весняні — з початку лютого до середини березня.
Розмноження
Орлан-білохвіст на гніздуванні зазвичай пов'язаний з морськими узбережжями, широкими річками, озерами та вологими місцями. В Україні пари білохвостів оселяються на відстані 0,5—6 км від найближчої кормової водойми (в середньому ця відстань становить 1,7 км). Для гніздування зазвичай обирає найбільш віддалені від антропогенного впливу ділянки. Проте з кінця XX ст. намітилася тенденція пристосування цього хижака до існування поруч з людиною. Нині окремі пари гніздяться неподалік доріг, у лісосмугах серед полів тощо. Зареєстровано успішне гніздування в адміністративних межах Гамбурга та Берліна.