Структура тексту — поняття, формулювання якого знаходиться у розвитку. Структура є природною властивістю тексту, це означає, що будь-яка теорія, яка прагне адекватно його описати, повинна відобразити його структурність.
Елементи тексту
Рубрикація
Рубрика — певним чином позначений підрозділ тексту.
Рубрикація — система взаємного зв'язку та підпорядкування рубрик видання, що візуально виражена взаємним зв'язком та підпорядкуванням заголовків цих рубрик.
Функціями рубрикації є структуризація та систематизація матеріалу, а також полегшення використання видання. Заголовки визначають «напрямок» читання та поглиблюють розуміння твору читачем.
Завдання редактора стосовно рубрикації:
а) створити рубрикацію (поділити матеріал на розділи);
б) проконтролювати та відредагувати існуючу рубрикацію. У процесі роботи над рубрикацією редактор має відповісти на такі питання:
• Наскільки зручним для читача є поділ на рубрики та розміри суцільних порцій тексту?
• Чи відповідає складність рубрикації підготовці читача?
• Чи витримано співпідпорядкованість рубрик?
• Чи відповідають заголовки змісту тексту?
Існує правило «семи ССЦ»: Читач може цілісно сприймати текст, у якому не більше семи ССЦ (складних синтаксичних цілих). Якщо ж текст містить більше, ніж 7 ССЦ, його необхідно розділити.
Дрібність рубрикації має визначатися зручністю читацького сприйняття. Вона залежить від виду та призначення видання. Так, довідкові видання слід завжди ділити на частини рубрики.
Також на дрібність рубрикації впливає складність тексту: чим важчий для сприйняття текст, тим щільнішим має бути поділ.
Переліки Іноді у тексті подаються переліки різних положень або назв. Залежно від будови та значення вони формуються по-різному.
1. Переліки назв, деталей, визначень тощо, які складаються з окремих слів, невеликих словосполучень і речень, що не мають усередині розділових знаків, набирають у підбір із текстом. Елементи переліку відділяються один від одного комою.
2. Переліки, позначені цифрами, буквами українського, латинського (рідше) алфавіту. Кожен елемент переліку — з малої букви.
3. Переліки, що складаються з окремих речень, розгорнених словосполучень з розділовими знаками всередині. Кожен елемент — з нового рядка. Існують два варіанти оформлення:
Перший. Як в пункті 2.
Другий. Елементи переліку не позначаються ні цифрами, ні літерами, тільки іноді з тире, подаються з втяжкою (більшою за абзацний відступ). Кожен елемент переліку — з малої букви.
4. Переліки з кількох закінчених речень. Кожен елемент — з великої букви, вкінці переліку — крапка, порядкові номери — цифра з крапкою.
5. Елементи переліку, позначені словами по-перше, по-друге, по-третє тощо.
6. При словесному позначенні важливо, щоб не було пропуску одного зі слів, що означають номери. Можливі такі помилки:
а) пропуск номера переліку;
б) пропуск словесного позначення одиниці переліку з одночасним дублюванням цифрових і словесних позначень.
Назви Усі імена та назви (географічні, установ, організацій, закладів, політичних партій, історичних подій, епох тощо) треба перевіряти за довідковими виданнями.
1. Географічні назви подають в українській транскрипції і перевіряють за останніми виданнями — географічними атласами, словниками географічних назв і т. д.
2. Іншомовні прізвища даються, як правило, в українській транскрипції; у дужках можна подати це ж прізвище в оригінальному написанні.
3. Як правило, прізвища осіб даються з ініціалами, з одним ініціалом або повним іменем, причому протягом усього твору слід дотримуватися єдиного принципу.
4. Назви фірм, підприємств, залізниць і т. д. доцільно подавати повністю.
Скорочення Загальні вимоги до скорочення слів і словосполучень:
1. Відповідність характеру тексту (скорочення притаманні виданням для кваліфікованого читача).
2. Зрозумілість читачеві (дозволено подавати лише незначну кількість не загальновідомих скорочень, вони мають легко запам'ятовуватися).
3. Усунення омонімії.
4. Нейтральність форми.
5. Однотипність принципів і форми скорочення:
1) однотипні слова та словосполучення треба або всі скорочувати, або всі подавати повністю;
2) форма скорочення слова чи словосполучення має охоплювати не окремі слова/словосполучення, а їх групи.
6. Дотримання правил скорочення та написання скорочених слів і словосполучень.
Основні правила вживання скорочень:
1) скорочення типу та ін., і т. д. не рекомендується вживати в не довідкових виданнях у середині фрази, якщо за цим скороченням далі йде узгоджене ним слово;
2) скорочення при іменах, прізвищах, назвах — типу п. (пан), ім. (імені) — не рекомендується вживати на початку речення;
3) скорочення родових понять географічних назв (м., с., обл., р-н) не вживаються у художній і дитячій літературі;
4) скорочення при перехресних посиланнях і зіставленнях (див., пор., мал., с., табл.) найчастіше використовуються у науковій і навчальній літературі;
5) скорочення при датах у цифровій формі (р., рр.., до н. е., бл.), а також скорочення при числах у цифровій формі (грн, млн, млрд, тис., екз.) не вживаються у художній літературі й навчальній літературі для початкової школи.
Спеціальні скорочення — графічні скорочення, які широко використовуються у літературі для спеціалістів або в спеціальних видах тексту (напр., бібліографічних описах) і зрозумілі підготовленому читачеві без пояснення. Індивідуальні (введені тільки для одного видання чи групи видань) потребують розшифрування.
Виділення Виділення в тексті застосовують для того, щоб підкреслити головні положення та висновки; зробити логічний наголос на окремих словах, групах слів або реченнях; виділити правила, приклади, визначення, цитати, ремарки, тощо.
Засоби виділення: шрифтові (курсив, півжирний, великі літери, шрифти іншої гарнітури або кегля тощо), не шрифтові (розрядка, втяжки, лінійки, інша фарба тощо) і комбіновані — шрифтові й нештрифтові. (Розрядка — збільшення інтервалів між літерами. Втяжка — відступ)
1. Загальний принцип підбору виділень залежить від читацького призначення і виду літератури. У книжках для дітей, особливо дошкільного та молодшого шкільного віку застосовують півжирний шрифт, друк іншою фарбою, систему виділень за допомогою втяжок і лінійок, значно рідше — розрядку. У літературі для дітей середнього шкільного віку, переважно у підручниках, пів жирного менше, натомість широко вживають розрядку та курсив. У підручниках для старших класів середньої школи, технікумів, училищ переважають курсив і розрядка, значно рідше трапляється півжирний, ще рідше — виділення за допомогою лінійок і втяжок. Для виділень у літературі для вищої школи, а також наукових і виробничо-технічних виданнях користуються передусім розрядкою та курсивом, а також півжирним. У всьому виданні треба дотримуватись єдиної системи для кожної групи виділень (логічних, термінологічних тощо).
2. Шрифтові виділення застосовують ширше, бо вони простіші для сприймання.
3. Занадто велика кількість виділень у тексті не тільки не сприяє зосередженню уваги читача, але, навпаки, розпорошує її внаслідок строкатості набору.
4. У тексті окремі слова, терміни, визначення найчастіше виділяють світлим курсивом, нові поняття — розрядкою
5. Прізвища в основному тексті дають шрифтом без виділень; у бібліографічних списках — розрядку, рідше курсив або пів жирний.
6. Для кожного виду спеціальної літератури існує своя система виділень. Так, у наукових виданнях з біології, палеонтології латинські назви родини, роду та виду подають курсивом, прізвище автора — в розрядку, скорочені слова — шрифтом основного тексту.
Числа Як правило, в науково-технічній, виробничій, довідковій літератури числівники й іменники при них подаються у скороченому вигляді (причому ці скорочення підлягають певним правилам), а в публіцистиці, художній літературі, виданнях для школярів і молоді — повністю. Дотримуючись такого загального підходу до написання чисел у тексті, треба пам'ятати, що який би принцип написання не був обраний, його треба витримувати протягом усього видання.
1. Кількісні числівники до десяти, якщо біля них немає розмірностей, пишуться словами, а не цифрами, особливо у непрямих відмінках; числівники після десяти — цифрами.
2. При кількісних числівниках, за якими йдуть іменники, відмінкові закінчення (нарощення) не ставляться. Такі числівники пишуться цифрами без нарощення (цифри до 10 краще писати у тексті словами, якщо вони не супроводжуються одиницями вимірювання).
3. Числівники, які починають абзац, незалежно від кількості знаків, рекомендується писати словами.
4. Кількісні числівники при одиницях вимірювання пишуться словами.
5. У тексті класи цифр від п'ятизначних і вище краще писати словами. У технічній літературі писати цифри мішаним способом не рекомендується, особливо коли скорочене позначення класу цифри відділяє цифру від розмірності.
6. У п'ятизначних і більших числах слід відділяти класи цифр пробілами.
7. Чотиризначні цифри поділяють на класи лише в колонках, таблицях і висновках.
8. У фабричних марках, патентах тощо багатозначне число, яке означає порядкові номери, на класи не розбивають.
9. До порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, додають нарощення (відмінкові закінчення):
а) на одну букву — якщо закінчення на дві голосні (3-ї осі, 12-ю весною), на –й (4-й хребець, 16-й рік, 3-й роті); на приголосний (30-х років);
б) на дві букви — якщо закінчення на приголосну та голосну: 10-го класу, 3-тя рота, на 58-му (-ім) році життя.
10. Якщо декілька (понад два) порядкових числівників стоять один за одним, нарощення ставиться біля останньої цифри. Якщо числівники роз'єднані словами або літерами, нарощення ставиться біля кожного з них.
11. Нарощення не ставлять:
а) у порядкових числівниках, що стоять після іменника;
б) при кількісних числівниках, за якими йдуть іменники (але коли кількісний числівник не супроводжується іменником, його можна подавати із нарощенням).
12. Нарощення ставиться, коли після дати немає вказівки на місяць чи рік.
13. Складні прикметники, першою частиною якого є числівник, а другою — метричні міри, знак процента, градуса тощо, слід писати або словами (п'ятиметровий, двадцятипроцентний) обидві частини (такі форми застосовуються у публіцистиці, художній та популярній літературі). У науковій літературі прикметник, складовою якого є числівник зі знаком процента, пишеться дещо інакше: 20 %–ний.
14. Якщо друга частина прикметника з числівником у складі — не метрична міра або знак, обидві частини пишуться словами.
15. Римські цифри мають чотири символи на позначення десяткових розрядів: І — один; Х — десять; С — сто; М — тисяча; в три символи — для їх половини: V — п'ять; L — п'ятдесят; D — п'ятсот.
Риска над цифрою збільшує її значення в тисячу разів: с — сто; С — сто тисяч.
Дати Дати в тексті пишуть по-різному — словами (дев'яності роки двадцятого століття), цифрами (26.12.1990) і найчастіше словами та цифрами (6 червня 1996 року). Проте у всьому виданні треба дотримуватись єдиного принципу їх оформлювання: писати дати словами або цифрами, скорочувати слова рік, століття, вік або писати повністю тощо.
1. Якщо місяці позначаються римською цифрою, то після числа доцільніше ставити не косу риску а крапку, після місяця перед роком робити відбивку без знаків.
2. Навчальний, господарський, бюджетний роки пишуться через косу або тире без відбивки, причому цифри тисячоліття і століття пропускаються, після риски або тире з чотирьох цифр залишають дві останні, а слово рік пишеться в однині.
3. В усіх інших випадках (крім п. 2) між цифрами, якими позначають роки, ставлять тире без відбивки; при цьому в обох датах повторюють повністю усі чотири цифри, а слово роки (рр.) подають у множині.
4. Слова рік, століття, вік пишуть повністю при цифрах у заголовках, а також коли вони виступають у ролі підмета або коли між датою і цими словами є інші слова.
5. У журнальних статтях науково-технічних і виробничих видань слід віддавати перевагу точним датам.
Одиниці вимірювання