Історія відкриття і перші копальні вугілля на Донбасі

Першовідкривачі донецькогоНазва «донецьке» походить від річки Сіверський Донець. Основні події, пов'язані з відкриттям донецького вугілля мали місце на сучасній Луганщині. вугілля

З історією освоєння донецького вугілля пов'язані численні контроверсійні публікації. Помітна політизація цього питання в середині XX століття.

Першим кроком промислового освоєння багатих, але небезпечних (завдяки нападам татар) степових земель Східної України стало добування солі з води Торських та Бахмутських озер (про що оповідає один із попередніх нарисів). Після чергового розорення татарами соляних промислів наприкінці XVII століття, вони починають відроджуватися у 1710–1715 роках на основі орендних відносин (управління солеварнями знаходилось у руках держави). Однією з основних проблем виробництва солі був дефіцит деревини й достатньо висока ціна на ввезені дрова. Значною мірою цьому сприяв наказ Петра I від 19 листопада 1703 року та наступні розпорядження, які під загрозою смертної кари забороняли вирубувати ліс не тільки на дрова, але й для вироблення деревного вугілля. З іншого боку Берг-привілея Петра I від 10 грудня 1719 року заохочувала на пошуки корисних копалин, у тому числі «горючого каміння» (кам'яного вугілля), обіцяючи щедру винагороду й можливості заснування приватних гірничовидобувних підприємств. З погляду на ці обставини, немає нічого дивного, що відкриття донецького вугілля було пов'язано з соляним промислом і пошуком палива, альтернативного деревині.

У 1721 році управляючий Бахмутськими соляними промислами, ландрат (помічник губернатора), шляхтич походження Микита Вепрейський та комендант Бахмутської фортеці, капітан Ізюмського слобідського полку Семен Чирков з охороною та провідниками вирушили на підводах для взяття проб кам'яного вугілля. Його було виявлено в двох місцях — в урочищі Скелеватому, що за 25 верст від Бахмута та на річці Біленькій за 50 верст від нього. Зразки вугілля в необхідній кількості були відібрані та відправлені до Санкт-Петербурга у Берг-колегію (отримані 20 січня 1722 року). Їх випробування засвідчило бажані результати. Цар Петро I, який довідався про важливу знахідку в Бахмутському повіті, наказав направити туди для розробки вугілля необхідну кількість робітного люду з Бєлгородської провінції. Перший промисел вугілля був організований тими ж Вепрейським та Чирковим і розпочався у 1723 році.

Наведені вище факти зафіксовані в архівних документахДив., наприклад, широко розповсюджену «Отписку Бахмутского соляного правления в Камор-коллегию о копке угля на найденном месторождении и о варении соли на вновь изысканных соляных водах», Центральний державний архів давніх актів (ЦДАДА), фонд Берг-колегії, справа 629, листи 187—188; а також «Справку Берг-коллегии об организации разведок каменного угля и руд на юге России», ЦДАДА, ф. Берг-колегії, с. 629, л. 71-74., пройшли багаторазову перевірку, використовувались багатьма дослідниками (у тому числі авторитетними російськими істориками доби Імперії) й були загальновідомі в першій половині XX століття. Вони свідчать про імена офіційних першовідкривачів донецького вугілля, але залишають дуже важливі питання, на які треба дати відповіді.

Перше і головне з них — яким дивовижним чином Вепрейському та Чиркову вдалося знайти кам'яне вугілля? Вони особисто не зналися на корисних копалинах, в складі їх пошукового загону не було жодного рудознавця, їх експедиція тривала всього кілька днів, але з першого ж виїзду натрапила на виходи двох перспективних вугільних родовищ.

Ці обставини стають ще більш загадковими, якщо згадати, що в описаний час на теренах Російської імперії лише лічені спеціалісти уявляли як шукати цей маловідомий ще мінерал і, навіть, як взагалі він виглядає. Більше того, розгорнуті за ініціативою Петра I спеціальні експедиції з пошуку кам'яного вугілля довго не мали успіху. Впритул до вугільних родовищ наблизився рудних справ піддячий Григорій КапустінСлід відзначити, що майже через сто років (у 1827 році) гірничий інженер Олівьєрі, який винайшов потужне Грушевське родовище антрациту (на річці Грушевці, притоці Дона), виявив ознаки вугільних покладів у багатьох донських селищах, у тому числі поблизу місць, де брав проби Г. Капустін. Це підтверджує, що рудознавець впритул наблизився до вугілля східного кінця Донбасу, але освоєння басейну пішло іншим шляхом., який брав проби поблизу Тули, Воронежа та на Дону (містечка Кундрюча та Бистрянськ, недалеко від впадіння Сіверського Дінця в Дон), але випробування цих копалин не підтвердило наявності в них паливних якостей.

Наведемо (мовою і стилістикою оригіналу) фрагмент з протоколу Берг-колегії (від 4 липня 1723 р.) про результати випробувань ковальським майстром Марком Рєером проб кам'яного вугілля, видобутого Г. Г. Капустіним:

„И против вышеписанного протоколу артиллерии иноземец кузнечной мастер Марко Реэр сказал: которой де земляной уголь дан ему пробовать, которой взят в Воронежской губернии и в донских городках, сысканной доносителем подьячим Григорием Капустиным, и он, Реэр, тот уголь пробовал, и по пробе явилось, что от оного уголья действа никакого не показалось, только оной уголь в огне трещит и только покраснеет, а жару от него никакова нет, и как вынешь из огня будет черно, как и первой…”„Выписка из протокола Берг-коллегии и сказка „кузнечного мастера” Марка Реэра о результатах пробы каменного угля, добытого Г. Г. Капустиным”, ЦДАДА, ф. Берг-колегії, с. 629, л. 29.

Невдалі випробування зразків копалин, винайдених Г. Капустіним, змінили ставлення до нього царських урядовців. Берг-колегія ухвалила рішення не видавати Капустіну винагороди«Указ Берг-коллегии Обер-берг-амту об отказе Г. Г. Капустину в выдаче денежного вознаграждения» ЦДАДА, ф. Берг-колегії, с. 629, л. 44., оскільки в привезених ним зразках нічого не було виявлено. Невдовзі рудознавця й взагалі арештували за звинуваченням у приховуванні листа про зловживання повітових чиновників, і хоча Капустіна потім звільнили, але у новій експедиції 1724 р. йому вже не довірили керівництво пошуками (їх очолив англієць ГеоргійВ інших документах його ім'я подано як Яган. Ніксон) і навіть розпоряджатися грошима експедиції було призначено іншу особу (унтер-офіцера А. Маслова).

Закиди радянських дослідників середини XX століття, що іноземці при аналізах проб навмисно знеславили успіх російського рудознавця, представляються нам кон'юнктурними, оскільки ті ж таки іноземці (в особі вугільного майстра Г. Ніксона) дали зовсім інший вердикт на чергові зразки бахмутського вугілля, надісланого у Берг-колегію М. Вепрейським та С. Чирковим:

„1724 года мая пятого числа показали мне уголье в Коллегии, которое я пробовал, и оное являетца изрядное, а пепел из оного синий есть. И мы называем в Англии самые лудчие уголье на угольных заводах, и ежели таких много угольев в сей земле, то довольное удовольствие подает и на всякие потребы угодны, ибо оные не являютца, чтоб имели в себе многой непотребности, как я такие же уголье в Англии видел и мне зело уголье понравилось”„Записка «угольного мастера» Г. Никсона о качестве каменного угля, присланного из Бахмутского соляного правления”, ЦДАДА, ф. Берг-колегії, с. 629, л. 191..

Гострота в потребі людей, які б зналися на пошуках вугілля помітна у листі Петра I до віце-адмірала Гордона (від 21 січня 1723 р.): «К Вице Адмиралу Гордону (своеручно). Зело нам нужно, чтобы ты из Англии или Шкоции выписал двух человек, которые знают находить уголья каменные (Steinkohl) по приметам сверху земли и чтоб были искусны в своём мастерстве, о чём приложи свой труд»«Письмо Петра I к вице-адмиралу Томасу Гордону о выписке из-за границы угольных мастеров», ЦДАДА, Кабінет Петра, від. 1, кн. 39, л. 525..

Наведені факти свідчать про значні складнощі пошуку вугілля і повністю виключають можливість випадкового відкриття одразу двох родовищ протягом одного короткого виїзду начальних (керівних) людей, як це сталося з Вепрейським та Чирковим. Поясненням цієї суперечності може бути тільки одне — експедиція Бахмутського соляного правління нічого не розвідувала в донецькому степу, а напевно знала розташування родовищ і виїхала для взяття проб на вже відомі місця. Цю версію може підтвердити відповідь на ще одне важливе питання: чому на пошуки вугілля виїхали разом дві перші особи повіту — управитель міста й соляного промислу та начальник військового гарнізону? Якщо припустити справжні довготривалі виснажливі пошуки, то вочевидь на них були б послані другорядні, але більш підготовлені люди з соляних заводів. В нашому ж випадку «на пошуки» виїжджають саме начальники, що свідчить про заздалегідь спланований успіх «відкриття». Можна припустити, що така велика увага до взяття вугільних проб безпосередньо керівниками повіту була зумовлена щедрою винагородою й приязню царя, обіцяними його Берг-привілеєю першовідкривачам мінеральних багатств. І Вепрейський з Чирковим зробили все необхідне (згідно з вимогами Берг-привілеї), щоб стати офіційними засновниками першого вугільного промислу на Донбасі.

Але хто ж був справжнім (неформальним) першовідкривачем донецьких вугільних покладів? Хто і як винайшов та освоїв непросту технологію їх використання? На жаль, ми розчаруємо сподівання любителів таємничих історій, які напевно очікують розкриття ім'я якогось надзвичайного інкогніто. На наш погляд, головною дієвою особою цих подій було саме населення Східної України — на той час землі Запорозької Січі. Саме мешканці місцевих поселень започаткували використання вугілля, яке іноді виходило в урочищах поблизу на поверхню. Звісно, що інтерес до нього виник тут не з наукових книг і не від заїжджих вчених людей, а шляхом практичних зіткнень. Приводом до них могла слугувати часткова зовнішня схожість кам'яного вугілля на деревне, добре відоме ковалям, або щасливий випадок розведення багаття біля виходу вугільного покладу (таке не раз траплялось в історії гірництва). Так чи інакше на кам'яне вугілля звернули увагу, з'ясували його енергетичні властивості та освоїли технологію спалювання в печі (що теж мало свої суттєві особливості). Нестача деревини і відносна простота копання вугілля в близьких до поселень байраках зумовили можливість його корисного використання місцевим населенням.

Раніше, чи пізніше відомості про властивості «горючого каміння» повинні були дійти до бахмутських солеварень: люди приходили сюди за сіллю й розуміли велику потребу в деревині. Навряд чи вдасться достеменно з'ясувати ім'я людини, що визнала кілька місць, з яких мешканці копали вугілля, й повідомила про них М. Вепрейського та С. Чиркова. Можливо самі козаки та селяни проміняли цю інформацію на сіль? Вугілля багато, усім вистачить! Про це ми можемо тільки здогадуватись. Але отримані відомості в умовах підвищеної мотивації пошуків палива (дефіцит дров для солеварень та царські обіцянки щодо винагород за винайдені копалини) зробили свою справу. Освоєному людьми вугіллю були знайдені офіційні винахідники та державні господарі. Прикметною подією стала подальша розробка винайдених родовищ. Завдяки збереженим архівним документам ми маємо змогу дізнатися про неї з перших вуст. У листі до Камер-колегії від 23 січня 1724 року М. Вепрейський та С. Чирков пишуть:

„По в. и. в. указу из оной Коллегии повелено прислать из Белогороцкой правинции в Бахмут к соляному правлению для учинения вновь изысканных земляных угольев и соляных вод пробы работных людей сколько надлежит, но токмо из оной правинции означенных работных людей прислано сто девяносто четыре человека, и те присылывались в разные числа по малому числу, бес подмоги, и без записные, и спустя летнея время — в августе и в сентябре месяцех. И теми работными людьми оное уголье окаповано в горе по мере: в длину пятнацать саженОдна сажень дорівнює близько 2,13 м., а вышину десять сажен. И оное земляное уголье употребляетца ныне на бахмуцкие соляные заводы в казенные кузницы на латание солеваренных сковород и на прочие поделки.