А́вл Віте́ллій Герма́нік А́вгуст (), ім'я при народженні — А́вл Віте́ллій (; 24 вересня 15, Нуцерія Альфатерна — 22 грудня 69, Рим) — давньоримський державний та політичний діяч, консул (48), проконсул Африки (60–61), намісник Нижньої Германій (68–69), восьмий римський імператор (69), представник роду Вітелліїв.
Майбутній імператор з'явився на світ 24 вересня 15 року в місті Нуцерія Альфатерна. Він був сином відомого політика Луція Вітеллія та Секстілії, та належав до вершницького роду Вітелліїв.
Авлові вдалося побудувати успішну кар’єру за правління династії Юліїв-Клавдіїв. Ще замолоду він входив до найближчого оточення Тиберія під час його перебування на Капрі, а також був близьким другом Калігули. Завдяки цьому зростав і політичний вплив Вітеллія, який протягом свого життя обіймав посади квестора, претора, консула та проконсула Африки.
Наприкінці 68 року Вітеллія було призначено намісником Нижньої Германії. Проте вже 1 січня 69 року легіони Нижньої та Верхньої Германії, очолювані ним, підняли заколот проти Гальби. Також Авла підтримала низка західних провінцій, зокрема Лугдунська Галлія, Аквітанія, Нарбонська Галлія та обидві Іспанії. Він направив на Рим дві армії під командуванням Авла Цецини Алієна та Фабія Валента, які у квітні здобули перемогу над військами Отона в першій битві біля Бедріака. Після поразки Отон наклав на себе руки, а його війська і сенат присягнули Вітеллію.
У середині липня 69 року він прибув до столиці як визнаний імператор.
Проте незабаром ситуація кардинально змінилася, адже намісник Юдеї Тит Флавій Веспасіан, заручившись підтримкою східних провінцій, проголосив себе правителем Риму. До нього також приєдналися легіони Паннонії, Мезії та Далмації під проводом Марка Антонія Прима, які вторглися до Італії. У жовтні 69 року в другій битві біля Бедріака війська Вітеллія зазнали нищівної поразки.
Усвідомивши хиткість свого становища, Вітеллій намагався домовитися з опонентом і навіть висловлював готовність зректися влади в обмін на помилування. Однак його прихильники не дозволили цього зробити, що призвело до вирішальної битви за Рим. У грудні 69 року війська Веспасіана після запеклих боїв захопили місто. 22 грудня Вітеллія було вбито.
Походження та родина Авл ВітеллійАвл Вітеллій у Енциклопедія «Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия» народився 7 вересня 15 року. Батько — Луцій Вітеллій Ветеріс, консул і губернатор Сирії за часів Тиберія. Після свого консульства, Луцій Вітеллій (до речі, саме він усунув з посади Понтія Пілата) став губернатором Сирії, де він провів блискучу військову кампанію в Вірменії і не менш блискучі переговори з парфянскою імперією.
Мати — Секстилія.
У нього був також один брат, Луцій Вітеллій молодший.
Светоній записав, що, коли Вітеллій був народжений, його гороскоп так налякав батьків, що батько намагався запобігти тому, щоб Авл став консулом.
Вперше він одружився до 40-го року з Петронією, дочкою Публія Петронія екс-консула, від якої у нього був син Авл Вітеллій Петроніанус, сліпий на одне око.
Вдруге він одружився близько 50-го року з Галерією Фунданою, імовірно, внучкою Гая Галерія, префекта Єгипту в 23-му році. Від неї у нього було двоє дітей, син на ім'я Авл Вітеллій Германік або Новіс, і дочка Вітеллія, яка одружилась з легатом Децимом Валерієм Азіатіком.
Політична та військова кар'єра Завдяки політичному впливу батька, Авл Вітелій стрімко і легко проходив щаблі cursus honorum, займаючи посади в магістраті у мінімальний вік. Так, у 40 році н. е. він обіймав посаду квестора, а претором був у 45 році, консулом — у 48 році н. е., у віці 33-х років.
З часом, Авл вже сам займав чільне місце при імператорі Калігулі і був його другом. Після вбивства Калігули у 41 році, Вітеллій мав хороші стосунки з його наступником Клавдієм і продовжив кар'єрне сходження.
В кінці царювання Клавдія, Вітеллій був уже священиком. Можливо, він став наступником свого батька, тому що той помер приблизно в цей же час. Це був останній хід кар'єри, і скоріше за все, Вітеллій не був у числі фаворитів наступника Клавдія Нерона.
В 60/61 роках Авл був губернатором Африки (Туніс), єдиної провінції, що перебувала під владою Сенату. Це було почесне місце і Вітеллій вправно вів свою справу в цьому регіоні.
Наприкінці 68 року імператор Гальба, на загальне здивування, вибрав його командувати армією Нижньої Німеччини. Вітеллій заслужив собі недобру славу скандальними марнотратствами і надмірною добротою, як своєю особисто, так і його підлеглих та солдат. Незабаром це виявилось фатальною помилкою для самого Вітеллія.
Становлення імператором
Війна проти Гальби Коли Вітеллій прибув у свою провінцію в останні дні листопада, то виявив, що Рейнська область була на межі бунту. Єдиний спосіб впоратися з повстанцями-солдатами було дати їм все, що вони вимагали. У подібній ситуації, Юлій Цезар відправляв на пенсію легіонерів (47 р. до н. е.). Вітеллій зробив те ж саме, але, як Тацит зауважує: «все, що він робив, було витлумачено як натяк на щось більше». Наступні покоління вважали, що у Вітеллія вже були плани стати імператором.
1 січня 69, солдати в Нижній Німеччині повстали. У перший день нового року, вони повинні були дати присягу на вірність імператору, але легіони Корнелія Аквіниса і Фабія Валента, V Алаудаї і I Германіка, побили портрети Гальби. Те саме зробили і легіони XV Прімігенія і XVI Гальський.
Вітеллій діяв швидко та ефективно. Він випустив лідера батавів Юлія Цивіліса, котрий був заарештований за звинуваченням у державній зраді, але міг бути корисним: зрештою, було вісім ескаріол допоміжних підрозділів в Галлії, що могли б бути корисними як доповнення до шести легіонів, які заприсяглися на вірність новому імператору.
Вітеллій проголошує, що звільнить імперію від узурпації Гальби і починає карбувати монети, на яких написано «свобода відновлена». Двадцять перший легіон Рапакс, провінція Раетія, провінції Лугдунська Галлія з першим Італійським легіоном перейшли на бік Вітеллія. Галльські громади, як тревіри і лінгони також приєднались до нього. Протягом двох тижнів, Вітеллій був господарем усіх провінцій на північ від Альп, і володів десятьма легіонами. Африка, пам'ятаючи чудове губернаторство, приєдналась до нього. Цього було достатньо для вторгнення в Італію.
До кінця січня, Вітеллій послав дві армії в Італію. Перша з них була під командуванням Авла Цеціни Алієна. Вона складалася з XXI Рапакс, великої частини III Македонського і XXII Плімігенії, також допоміжні загони: близько 30000 воїнів, які повинні були забезпечити дорогу від Верхнього Рейну до Аванш в Швейцарії, через Кол дю Гранд Сен-Бернар і аж до Аости в рівнини Верхнього Po.
Другою армією Вітеллія командувала людина, яка власне і переконала його стати імператором — Фабій Валента. Він взяв п'ятий легіон Алаудае, а також великі частини XV Прімігенія, I Германіка і XVI Галліка. Ця армія взяла шлях з Кельна в Трірі, Меці та Туль, куди прийшли хороші новини: у Римі Гальба запанікував після того, як почув звістку про повстання Вітеллія, втратив підтримку імператорської гвардії і був убитий на форумі. Наступником Гальби став Марк Сальвій Отон, який успадкував війну проти Вітеллія.
Війна проти Отона Армія Фабія Валента об'єдналась з першим Італійським легіоном і вісьмома ескаріолами допоміжних агрегатів. Через деякий час надійшла звістка про те, що три іспанські провінції перейшли на бік Вітеллія.
У той же час Отон почав збирати свою армію: перший допоміжний легіон і легіон XIII Парний, Імператорська Гвардія і 2000 спішно мобілізованих гладіаторів, також йшло підкріплення (VII Галбіана, XI Клаудіа, XIV Геміні). Проте, ця сила була менше, ніж в армії Ценіни. Єдина надія Отона була в тому, щоб знищити армію Ценіни перш, ніж вона могла б об'єднатися з армією Валента.
Ідея цієї стратегії була доволі успішна. Ценіна досяг П'яченци; його армії вдалося перетнути По на конях і прихильники Вітеллія почали брати в облогу місто. Але солдати Отона перемогли своїх ворогів кілька разів, хоча вони ще не були достатньо сильні, щоб приєднатися до вирішальної битви. Реальна проблема була в тому чи Отон був в змозі зібрати своє військо, перш ніж Ценіна і Валент об'єднали б свої сили.
Валент прибув першим. 14 квітня дві армії вступили в бій. П'ятий легіон Вітеллія Алаудае, Італійський і XXI Рапакс переміг XIII Парний легіон Отона і перший допоміжний легіон з імператорської гвардії. Вітеллій, який був в Ліоні, був проголошений «Імператором» своїми солдатами, званням, котре дають переможцям-полководцям. Отон все ще міг розраховувати на VII Галбіана, XI Клаудія і XIV Геміна, і лояльність по містах Італії. Проте після поразки, 16 квітня, імператор наклав на себе руки. Після битви прибув Вітеллій. Над полем розносився жахливий сморід тління, який його почет не міг витримати. Новий імператор відповів: «Найкраще пахнуть ворожі кістки» ( — буквально добре відчути сморід убитого ворога, у значенні добрий ворог — мертвий ворог.
Три дні по тому Сенат визнав Вітеллія як єдиного правителя Римської імперії. 30 квітня Вітеллій прийняв владу трибунів, найважливішу ознаку імператорської влади. У той же час, він призначає свого сина, також званого Вітеллієм, як свого наступника і дає своє прізвище Германік.
Імператор: адміністрація Незважаючи на своє коротке правління він зробив два важливих вклади в римський уряд.
Припинив практику продажу центуріонами відпусток і звільнення від виконання обов'язків. Заборонив астрологів з Риму та Італії 1 жовтня 69. Він уже давно обурювався їхньою «антиримською практикою».
Вітеллій перетнув Альпи, відвідав Турин, і надіслав частину легіонів. Він також призначає Валента та Цаціна консулами. Через п'ять днів, Вітеллій додав свій третій титул «Імператор».
17 липня, 69 року, Вітеллій прибуває до Риму. Він зустрів свою матір, яка отримала титул Августи і померла кілька днів потому. Звичайно, деякі ворожі джерела вказують, що сам Вітеллій підозрюється в її отруєнні.
Пізніше він приймає титули Августа і Батька Батьківщини, також сан першосвященика. З цього моменту він був Авл Вітеллій Германік, тричі Імператор, Огастес, першосвященик, з тріб повноваженнями, Батько Вітчизни.
Початок війни Через деякий час, після його повернення до Риму, прибув посланець зі сходу, повідомивши, що командувач римських сил в Юдеї, Тит Флавій Веспасіан, повстав. Правителі Єгипту і Сирії, Тіберій Юлій Олександр і Гай Ліциній Муціан, вже стали на його бік.
Веспасіан був грізним противником. Він вважався кращим воєначальником Риму, що зіграв важливу роль в завоюванні Британії. Він був посланий у бунтівну провінцію Юдейську, де успішно зламав «хребет» Юдейської війни. Веспесіан мав безпосередній контроль над вісьмома легіонами: його власний V Македонський, X Бурхливий і XV Аполлінарія; єгипетські легіони III Киренаїки і XXII Деіотаріана; і сирійські легіони IV Скіфський, VI Феррата і XII Блискавичний.
Активна фаза війни Протягом декількох тижнів багаті провінції в сучасній Туреччині приєднались до Веспасіана. Він вирішив атакувати з трьома легіонами Єгипет, який був основним джерелом їжі для Риму.
Три легіони були укріплені XII Блискавичним з Сирії. Губернатор Сирії Гай Ліциній Муціан повинен був їхати на захід і починати бойові дії з невеликою армією, що складалася з легіона VI Феррати і 13.000 ветеранів. У той же час військово-морський флот на Чорному морі, який встав на сторону Веспасіана, повинен був зайняти Візантію і забезпечити шлях з Азії в Європу.
Вітеллій, однак, ще не був переможений. III Аугуста в Африці відразу ж встала за нього. Він відразу відправив війська назад до Рейну і замовив додаткові вербування в місті і серед воїнів племені батавів. У той же час, лист від Веспасіана був доставлений до Юліуса Цивіліса, лідера батавів: обидва воювали у Британії, і новий імператор просив свого колишнього союзника піти пліч-о-пліч з ним.